Дайте вихід емоціям. Чому істерики дошкільнят можуть бути корисними?

Випустити емоції краще, ніж стримати їх

У сльозах є гормон стресу. У моменти плачу ми буквально звільняємо свій організм від стресу. Ви точно помічали, що після істерики настрій дитини помітно покращується.

Усе пов'язано з тим, що стрес, який і спровокував сльози. Плач не завдає дитині болю, а допомагає його позбутися.

Плач - це навчання самостійності

Істерика в дитини може статися через будь-що, що в неї не вийшло або спричинило дискомфорт. Але плач допомагає їй прояснити свій розум і знайти розв'язання проблеми.

Це, до речі, й пояснення до того, чому не варто відразу заспокоювати малечу. Дайте їй час усвідомити свої емоції та можливість розібратися з питанням власноруч, якщо вона, звісно, у змозі це зробити відповідно до віку.

Істерика покращує сон

Під час сну, коли мозок дитини знаходиться в стані спокою, пригнічені емоції виходять назовні. Коли дитина відчуває тривогу, вона прокидається. Якщо дозволити малюкові виплеснути емоції у вигляді істерики, це поліпшить його емоційний стан і зміцнить його сон.

Сльози допомагають дитині звільнитися від стресу (фото: Freepik)

Дитина розуміє відмову

Часто трапляється так, що істерика починається через відмову виконати якесь прохання. Але якщо ви вмієте не піддаватися на маніпуляції, таким чином малюк навчиться розуміти слово "ні". Так ви показуєте дитині, що не боїтеся труднощів та емоцій, пов'язаних із вихованням.

Плач зближує вас із дитиною

Звучить доволі абсурдно, проте коли дитина впадає в істерику, вона відкриває вам свої почуття. Дозвольте їй до кінця висловитися, не зупиняйте її та не читайте нотацій. Дитина зрозуміє, що ви приймаєте її такою, і стане ближчою з вами.

Дитина приймає свої емоції

Є діти, які замикаються в собі та не проявляють зайвих емоцій поруч будь з ким. Проте якщо дитина видає сльози, значить вона приймає свої емоції та не боїться їх випускати.

У майбутньому це дуже добре вплине на побудову стосунків з іншими людьми. Але це не одноразова акція: робота з емоціями дитини триває протягом усього процесу виховання батьками, а потім протягом усього життя вже дорослої особи.