Чому нас вже не шокують кадри руйнувань і загиблих? Психіатр пояснив "нормалізацію смерті"
Психіатр пояснив "нормалізацію смерті" в головах багатьох українців (фото: Getty Images)
Сьогодні фото і відео, на яких показані великі руйнування, загиблі та поранені, у багатьох українців не викликають такого шоку, як у перший рік повномасштабної війни. Люди все частіше почали "спокійно" пролистувати такі новини.
У інтерв’ю РБК-Україна доктор медичних наук, професор кафедри загальної, дитячої, судової психіатрії та наркології Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика Борис Михайлов пояснив, чи не загрожує психіці теперішнього і майбутнього поколінь така "нормалізація смерті".
"Смерть однієї людини - трагедія. А смерть десятків і сотень тисяч незнайомих людей - це вже абстрактна величина. І вона не так зачіпає пересічного українця, як смерть конкретної людини. Тобто цифри у стрічці новин перетворюються на абстракцію, від якої людина відгороджується", - говорить професор.
За його словами, ці цифри вже не викликають особистісної емоційної реакції.
"Тобто десь - цунамі, десь - землетрус, у нас - війна, і скрізь гинуть люди, але абстрактні. Людина припиняє на це реагувати - так влаштована її психіка", - додає він.
Також Михайлов пояснив пригніченість і апатичну реакцію деяких людей на небезпеку, які думають, що "хай вже вб’є нарешті ракетою, і це все скінчиться".
Лікар говорить, що такі думки - один із варіантів захисної реакції організму.
"В одних людей відбувається активна реакція, як і на будь-яку стресогенну подію. Ця реакція спрямована на те, щоб подолати небезпеку - намагання усунути небезпечну ситуацію, тобто зробити все можливе, щоб врятуватися на місці або ж втекти подалі. Що б такі люди не обрали, це буде активним реагуванням", - каже спеціаліст.
"Діаметрально протилежною є група людей, які не бажають ніяких змін. Вони навіть на тлі смертельної загрози відстоюють свою позицію жити так, як звикли, там, де звикли, і нічого активно не робити", - продовжує Борис Володимирович.
"Ця реакція відбувається й у звичному повсякденному житті - є люди активні, а є цілком їм протилежні. І реакції на кшталт "нехай мене вб’є", "хай буде, як буде", "така моя доля", "що Бог дасть", "я ніде нікому не потрібен" - це пояснення позиції, чому людина не хоче і не буде нічого робити. Такі люди намагаються дати якесь пояснення своєму фаталізму, а насправді це небажання змін і дій, навіть в умовах смертельної загрози. Фаталістичні заяви - це лише захисна реакція", - додає він.
При цьому, зазначає психіатр, таких людей зараз чимало.
"Їх закликають виїжджати із зони бойових дій, організовують евакуаційні рейси, але все має зробити хтось. Дехто з цієї категорії людей може піддатися і поїхати, але треба, щоб хтось прийшов, узяв за руку, дав валізу й посадив у автобус. Самі вони робити цього не будуть", - говорить доктор медичних наук.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, що найсильніше виснажує під час війни.
