Надія Савенко народилася й жила у Маріуполі. На початку повномасштабного вторгнення вона та її батьки вирішили залишитися вдома. Вони не припускали, що за лічені дні їхнє місто ворог перетворить на пекло. Найрідніші люди Надії загинули з різницею у декілька днів.
Надію російські військові незаконно вивезли з України. Свою історію вона довірила музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова.
Мама Надії, Катерина Савенко, із перших годин вторгнення і до свого поранення вела щоденник. Її останні у житті рядки можна прочитати на відсканованих аркушах на порталі музею.
Близькі Надії були впевнені, що гірше, ніж на початку російської агресії у 2014 році, не буде. Проте доволі скоро довелося перебратися до підвалу. А наприкінці березня біля їхнього будинку пролунав дуже гучний вибух.
"Був приліт, ми відчули, що горить будинок. Тато вибіг на вулицю, щоби перевірити ситуацію. У цей момент прилетіло ще раз і він загинув. Маму дуже поранило. Люди допомогли доставити її до лікарні", - пригадує Надія.
Вона перебувала із мамою в лікарні декілька днів, - допоки російські війська не обстріляли й медичний заклад. Катерина померла за декілька днів. Надію примусово депортували до РФ.
"На території так званої днр я проходила фільтрацію. Потім за допомогою близьких вибиралась через росію до України, до тітки. Мені здається, що я і досі не змирилася з цим, що відбулося. Але вчуся з цим жити", - ділиться Надія.
Музей "Голоси мирних" збирає історії мирних мешканців України про війну від першої особи. Його архів містить вже понад 100 тисяч історій. Розкажіть свою на порталі https://civilvoicesmuseum.org/ або на безкоштовній гарячій лінії 0 (800) 509 001.