"Треба добре подумати, чи відновлювати цю "махіну": археолог розкрила невідомі факти про Каховське водосховище

— Які знахідки науковці очікують виявити на дні колишньої водойми?

— Ще до створення Каховського водосховища ці території були недостатньо досліджені. Великий Луг - так називається ця місцина, є надзвичайно цікавий з точки зору його значення для давніх суспільств. Там зосереджено багато поховальних пам’яток доби енеоліту та ранньої бронзи. Для цього періоду характерні курганні насипи. Їх переважно ставили на підвищеннях, а там маємо протилежну ситуацію - тодішні люди свої поховальні пам'ятки розміщували внизу, ближче до води. І це якимось чином пов'язано зі світоглядом.

З попередніх розкопок, які передували затопленню, бачимо, що там є надзвичайно цінні речі, якими славиться весь наш південь. Там може бути все, що завгодно - починаючи від доби палеометалів і закінчуючи козацькою добою.

— Майже сім десятиліть ці всі артефакти перебували під водою, це не знищило їх?

— Ні, вони ж перебували без доступу кисню. Тобто вода фактично їх законсервувала. Зараз, коли вони потрапили на повітря і сонце, їм дійсно загрожує небезпека. Мається на увазі, тим, що розмиті і лежать на поверхні. А ті, що в землі - для них менше загрози. Суха земля - це не найгірше для артефактів, але вони все одно почнуть псуватися.

Найбільша загроза дереву. Воно за день зсихається і за кілька годин розвалюється. Також металу, який почне псуватись при доступі кисню і на сонці. Сонце його висушить, волога випарується і він просто розсиплеться. Для заліза взагалі катастрофа, якщо його зараз не реставрувати після сходу води. Для бронзи трішки більше часу, але вона також розвалиться на очах, якщо протягом місяця цього не зробити. Кераміці нічого не буде, вона фактично вічна, хіба на ній може грибок вирости, але він лікується.

Евеліна Кравченко (фото: facebook.com/evelina.kravchenko)

Під найбільшою загрозою дерево і метал. Заповідник Хортиця зараз займається збором цих всіх предметів. Їх треба не просто підняти, а акуратно звільнити від залишків землі, відповідно перемотати певними матеріалами, щоб доставити до місця реставрації. Бажано все у воду помістити, щоб матеріал не розсохся, якщо до того був у воді. А ще треба зафіксувати місце, де артефакт знайшли - поставити геовідмітку, бо найчастіше з тим предметом пов'язаний певний комплекс. Бо якщо то були кургани, то насипи могли розмитися і ми їх не побачимо, але поховання лишається у землі.

— За вашими прогнозами, коли науковці зможуть приступити до повноцінних розкопок там?

— Думаю, що не раніше наступного року, бо там зараз середовище насичене бактеріями, які не дозволяють археологічній експозиції повноцінно працювати. Це ж треба годинами лежати на землі, розчищаючи знахідку під палючим сонцем. Людина в біозахисному костюмі помре від такої роботи. Треба, щоб природа просто переварила ту всю біомасу, яка утворилася в результаті підтоплень.

За моїми підрахунками, організувати таку експедицію займе пів року. Тому, що штат експедиції має пройти медичний огляд, а ще спеціальні інструктажі того, як поводитись з вибухонебезпечними предметами, надавати медичну допомогу і як працювати поблизу фронту.

Бажано, щоб такі експедиції мали страховку. Люди повинні розуміти, що їдучи туди, можуть отримати проблеми зі здоров'ям, але при цьому їм нададуть кошти на лікування. Це дуже важливі речі при організації експедиції. Підібрати такий штат - не просте завдання, бо це мають бути здорові люди, з нормальними нервами й стабільною психікою. Фактично - це спецназ.

Працівники Національного заповідника Хортиця на березі обімілого Дніпра знайшли дерев'яний човен, вік якого оцінюють у 300-500 років (фото: facebook/ Національний заповідник Хортиця)

— Побутує теорія, що Радянський Союз збудував водосховище на цьому місці, щоб знищити козацькі пам'ятки. Наскільки правдивою може бути ця версія?

— Ні, тут люди трохи дофантазували. З точки зору простої логіки - там низина і коли планували греблю і північнокримський канал, то вони все робили по низинних частинах Нижнього Подніпров'я, щоб менше докладати зусиль. Це пов’язано з рельєфом. Але все одно вони зробили це неграмотно, бо для функціонування системи застосовувались насоси для перекачування води, треба було штучно тримати рівень води.

Екологи кажуть не повторювати помилок Сталіна і його проєктування з тими величезними будівництвами. Є набагато кращі проєкти, які використовуються і в Європі, і в Саудівській Аравії, Еміратах, Кувейті, де за допомогою каналів і закритої води подається вода на місця, які треба зрошувати. Цю світову практику треба нам вивчити.

Навіть при доставці води в колекторній системі втрати становлять 30-40%, а випаровування від Каховського проєкту складало більше 70%, за словами екологів. То про яку ефективність можна говорити? Нам треба добре подумати, чи варто відновлювати цю величезну махіну.

— Після зниження води у Каховському водосховищі активізувалися "чорні" археологи. Якої шкоди українській науці це може завдати? Чи є загроза, що ці знахідки перепродадуть за кордон і вони будуть назавжди втрачені?

— Проблема "чорної" археології не нова, вона перманентно у нас існує постійно. Боротися з нею, ловлячи людей із металодетектором, це те саме, що боротися із алкоголізмом методом заборони горілки. Воно - не діє. У всьому світі цей механізм працює інакше - звужують чорний ринок. Це питання більше до правоохоронних органів, ніж до Міністерства культури.

Треба також розуміти, що суспільство, де люди, які називають себе елітою і дозволяють собі скуповувати колекції із незаконно набутих речей, є не зовсім цивілізованим.

Ставлення до нас, як до цивілізованої країни складається зі ставлення до нашої давнини. Не може людина скуповувати археологічні пам'ятки, або навіть замовляти їх пограбування і при цьому пояснювати це суспільству, як порятунок. На кшталт "воно там все в землі гниє, а тут я все сам буду для вас зберігати". Це ж лохотрон культурного розливу.

— Частина археологічно важливих територій зараз під окупацією росіян. Зокрема, Кам'яна могила під Мелітополем із унікальними петрогліфами, які датують VIII-III ст. до н.е. Торік була інформація, що окупанти мінували ці території... Чи відомо, що зараз із пам'яткою?

— Кам'яну могилу зараз зробили філіалом Херсонесу Таврійського. Яким вона боком його стосується, наші науковці навіть здогадок не мають, але російські науковці це схвалили, не знати чим керуючись. Частина речей із фондів заповідника Кам'яна могила зараз в Криму на виставці. А саму територію могили навряд чи мінують. Але враховуючи, що вона у зоні, яку Україна деокуповуватиме, то під загрозою. Втім, оскільки це природні нагромадження каміння, то воно може само себе захистити. Але звичайно це треба консервувати, я не чула, щоб росіяни якось захищали пам'ятку від прильотів артилерії. А це було б бажано зробити.

Такі заходи, на жаль, не роблять і в Криму. Вони продовжують проводити несанкційовані розкопки і зараз звідти вивозять речі. Це проводиться під приводом виставок, реставрації. Ніяких дій, які можуть бути направлені на захист пам'яток, я там не бачу. На території Херсонесу взагалі проходить фестиваль опери і балету. В Криму все далеко невесело з пам'ятками.

Херсонес Таврійський є однією із восьми пам'яток України, які входять у список ЮНЕСКО (фото: mkip.gov.ua)

— Дехто говорить, що якщо Росія вкраде наші археологічні знахідки, то зможе переписати історію та інтерпретувати її під себе...

— Вона й так інтерпретує історію так, як вигідно їй. Вони займаються цим все життя. Археологія як наука сформувалася на межі 19-20 ст, а української археології не було - тільки зародки. Наших науковців всіх або розстріляли, або ефективно їм пояснили, що краще мовчати, що вони після того і робили.

Відповідно українська археологія зараз заново формується. Але це ж наука не просто про лопату - розкопали і поставили пам'ятку за скло. Це наука, яка займається фіксацією, дослідженням залишків діяльності людини відносно геологічних чи ґрунтових нашарувань. А висновки з цієї інформації ми подаємо на рівні - людина і суспільство. На основі речей маємо розповісти про людей, як вони жили, що їли, у кого вірили, що думали і чого боялись.

Ми зараз маємо створювати не просто археологічний, а історичний наратив, бо в нас нема такого мейнстріму у світовій науці, щоб ми представляли самі себе. Частіше за все ми представляли себе разом з росіянами і це була спільна робота, яка базувалася на їхній ідеологічній основі. А зараз ми маємо закручувати все навколо себе. Це має бути одним із завдань нашої науки у найближчі 20-30 років.

— Чи реально буде повернути вкрадений росіянами археологічний фонд після перемоги?

— Це залежить від того, яка буде перемога, як буде підписаний мирний договір чи капітуляція Росії після війни. З історичного досвіду маємо капітуляцію фашистської Німеччини, але там все було просто. Вони повертали все, що повивозили. За результатами цього були написані конвенції, на які ми зараз спираємось. Гаазька конвенція про захист культурних цінностей в разі збройного конфлікту, і конвенція ЮНЕСКО, і конвенція про переміщення культурних цінностей - це все результати Другої світової. Є ще один - ІІ протокол Гаазької конвенції, створений за результатами війн у 80х - 90-х на Близькому сході.

Маємо новий кейс - повернення виставки з Амстердама і цим треба скористатись (У червні 2023 року суд призначив повернути "Скіфське золото" Україні. Виставка із кількох музеїв перебувала за кордоном на момент анексії Криму Росією у 2014 році. З того часу велися суди - ред.). Бо коли будемо подавати в суд, якщо Росія не схоче повертати ці речі в Крим, можна буде посилатися на досвід Амстердамського суду. Тому наші юристи мають дуже гарно попрацювати, щоб дати прогноз, як ми це можемо використовувати надалі.

Ми працюємо у парадигмі того, що є, але воно не дуже ефективне зараз. Бажано, щоб на рівні ЮНЕСКО виникли нові документи по переміщенню пам'яток. Ми максимально тиснемо на них, щоб вони міняли свої підходи. Звичайно, вони працюють, є моніторингові місії, які збирають матеріали, документують все. Це використовуватиметься у судах при поверненні пам'яток. Допомогу вони дають наскільки можуть, але нам дуже потрібно новий документ, пов'язаний із сучасними реаліями ведення таких війн. Були ж збройні конфлікти на Близькому сході, Югославії, Придністров'ї, Грузії, але це не ті війни, по яких написані діючі документи. Це все треба коригувати.

— Росія уже показала усьому світу варварське ставлення до нашої історичної спадщини, втім вона досі входить у ЮНЕСКО. Чи є надія, що її виключать із цієї організації і чому досі цього не зробили?

— ЮНЕСКО - це складова частина світової безпеки, а вона поки не хоче якось мінятись. ООН існує в не дієвому стані. З одного боку є Росія, яка на всіх тисне, з іншого - дуже багато країн, яким це категорично не подобається. Але щось кардинально міняти, в нікого бажання поки не виникає. Як світ може толерувати те, що виробляє Російська Федерація в Україні? Може ми якось не так пояснюємо світу чи інформація до них не доходить. Бо ж наша інформаційна спроможність нижча, ніж в РФ. Росіяни свою інформаційну машину ще з часів Радянського Союзу розвивали, а ми певно пішли не тим шляхом.

— Які вбачаєте проблеми у розвитку сучасної археології?

— Наша законодавча база неповністю доведена до необхідного рівня, щоб повертати цінності і боротися з нелегальним обігом пам’яток. Ми всі ці роки надавали рекомендації органам влади і Верховній Раді, громадському середовищу з приводу того, що треба зробити, щоб нам було легше працювати у цьому ключі. Поки в цьому мейнстріму я не побачила, але хотілося, щоб він з'явився. У нас є спеціальні органи, які цим займаються, але треба це інтенсифікувати.