Акторка Поліна Фролова: Український кінематограф відстає від самого себе

– Як ти вирішила стати актрисою? Що тебе надихнуло?

– До знайомства з акторством я вже 10 років займалася вокалом. Та вистачило однієї проби себе на сцені в якості театральної акторки, як це здалося мені більшим простором для творчого польоту. З плином часу ще й збагнула значущість та вплив театральної і кіноіндустрії на формування суспільної самосвідомості. І остаточно впевнилась у вірності вибору власної професії.

– Розкажи про свій досвід роботи над серіалом “Голова”. Які найбільші виклики були під час зйомок?

– Процес роботи над серіалом для мене розпочався ще в 2020 році. Тож я мала час зріднитися з Міланою. Події першого сезону відбуваються до повномасштабного вторгнення. І головною метою сезону було подарувати глядачу привід для усмішки в такий складний час.

Другий сезон зберігає головну мету серіалу, однак події розгортаються вже під час повномасштабного вторгнення. Звісно, моя героїня не могла не змінитися в реаліях війни. Тому попри те, що ми знайомі з Міланою чотири роки (кастинг та зйомки пілотної серії був ще до повномасштабного вторгнення - Ред.), втілити її у другому сезоні було новим акторським викликом. Що я знаю про неї точно, то це те, що ніщо не завадить їй турбуватися про інших.

На жаль, уже обовʼязковим викликом під час зйомок є звуки вибухів. Пригадую, як давала інтервʼю, що стосувалося ще першого сезону, і на схоже запитання про виклики відповідь була тією ж, як і два роки по тому. Та ми це обовʼязково подолаємо. І своєю роботою хочемо надати більше віри й оптимізму. Мілана попри все надалі даруватиме глядачам свій запал, усмішку, наївність, відданість та віру в кожного й кожну.

Поліна Фролова з акторами серіалу "Голова" (фото: Новий канал)

– Чи є в тебе спільні риси з твоєю героїнею Міланою?

– Риси обличчя. Любов до села. Турбота про тварин. Волонтерство. Усмішка в усіх незрозумілих обставинах. Чутливість. Ой, це якесь самовихваляння почалося. Не люблю такого. Тож зупинимося на переліченому.

– Ти знялася у багатьох різножанрових серіалах. Складається враження, що комедія (як от “Голова”) - тобі найближчий? Бо колись казала в одному з інтерв'ю, що, наприклад, детективні історії - це не зовсім твоє.

– Щодо детективів - я передумала! Мала була! (сміється).

Щодо враження про зручність у комедійному амплуа: що ж, на те є підстави. Та й не заперечуватиму, що комедія як жанр більше у природі мого характеру. Проте! За малим виключенням мені цікаві ледь не всі жанри та якомога більше різнопланових ролей. Відомо ж: “Апетит приходить під час їжі”. Тож альтернативна артхаус-фентезі-трагікомедія з непередбачуваним закінченням, я чекаю на тебе.

Акторка розповіла про зйомки (фото: Новий канал)

– Ти будеш плекати у своїх дітях любов до творчості та мистецтва? Багато акторів і співаків кажуть, що не хотіли б, аби діти йшли їхніми слідами…

– Любов до творчості потрібно прищеплювати незалежно від того, чи ти сам дотичний до мистецької сфери. А ще знаю, що творчістю може бути кожна діяльність, за умови, що її люблять. А діти підуть туди, куди їм заманеться. Аби вчасно повернулися на вечерю. А небажання батьків, щоб діти йшли їхніми слідами, це вже обмеження, хіба ні?

– Повертаючись до зйомок у комедійному серіалі… Як ти справляєшся з емоціями і знаходиш в собі сили грати веселих і життєрадісних героїв, знаючи, що триває повномасштабна війна? Інколи зміни були після нічних масованих ракетних ударів.

– Без перебільшення, у цьому сезоні сил було хоч відбавляй. Стільки втішних реакцій, добрих відгуків та коментарів від глядачів по завершенню першого сезону не могли не наповнити мене енергією для роботи.

Особистий острах “чи доречна комедія під час війни?” для мене зник у момент, коли отримала повідомлення від глядачки з текстом “у моєму місті лунають вибухи, а я дивлюся ваш серіал у коридорі, і мені стає спокійніше”. Відтоді наснага до праці зросла в рази. Виходить, з усіма емоційними і психологічними навантаженнями справляється мотивація.

– Ти зустріла війну за кордоном. І там перший час активно допомагала біженцям, зокрема дітям. Що тоді найбільше тебе вразило, і як вдалося не зламатися?

– Досі не знаю, чи завдячувати долі, що не довелося переживати ті жахіття, які пережили мої земляки, чи картати себе, що не була вдома в такий складний для них час. Та що знаю напевно - цей період дозволив мені відчути себе по-справжньому корисною. Адже я була долучена до волонтерського руху такого масштабу, що не вкладалося в голові.

Ми з хлопцем передавали по 500 плитоносок за раз. Безліч іншої амуніції, комплектуючих для зброї, техніки, машини. Я дуже довго можу розказувати про цей період, бо він був неабияк насичений подіями, історіями і враженнями. Також ми освоїли соціальний театр (вид арт-терапії оснований на театральних практиках, призначений боротися з ПТСР у людей, постраждалих від війни), і я отримала змогу допомагати нашим біженцям. Загалом через наші з Миколою Панасюком (хлопець Поліни, актор та режисер - ред.) курси пройшло близько 200 людей. Особистою гордістю вважаємо курс, розроблений для дітей з порушеннями функції зору. Про цей досвід треба дати окреме інтервʼю.

Перше, що найбільше вразило мене на початку війни? Памʼятаю, як ми з новою партією амуніції приїхали на вокзал для передачі в Україну. Була холодна ніч. І одна дівчина з дуже маленькою дитиною на руках стояла на вулиці, намагаючись накинути на себе куртку. Я підбігла допомогти. Щойно заговорила до неї, вона здригнулась, але не відмовилася від допомоги й без жодного слова віддала дитину мені на руки. Я зловила її наляканий погляд. Досі його памʼятаю. Тоді вперше побачила очі, які бачили війну. Що не дало зламатися? По-перше, у мене український паспорт. А українці, як ми знаємо, незламні. А, по-друге, тримало те, що я потрібна, що я допомагаю і військовим, і біженцям. Трималася заради них. І думала лише про них.

Поліна зі своїм обранцем (фото надане акторкою)

– Можеш розповісти про найнеприємніший і найприємніший момент у своїй кар’єрі?

– Найнеприємнішим був момент, коли мене після затвердження на головну роль у серіалі за кілька днів до початку знімального процесу замінили на російську акторку задля продажу серіалу на російський ринок. А зробив це російський режисер. На сьогоднішні я безмежно рада, що мене відвело від того проекту.

А найприємнішим моментом у карʼєрі було знайомство на знімальному майданчику з Миколою (моїм коханим). Ми познайомились у 2018 році під час зйомок серіалу “Хамелеон”, де грали головні ролі. Наші персонажі були друзями в цій історії. Та ми з Миколою вирішили йти не за текстом. Я дякую цим зйомкам за нашу зустріч.

– Як ти реагуєш на критику в соціальних мережах?

– Коли вона зʼявиться, тоді відповім (усміхається).

Фролова відповіла, як реагує на хейт (фото: Новий канал)

– Який найнеочікуваніший комплімент чи подарунок отримувала від фанатів?

– Минулого року, вже після виходу першого сезону “Голови”, я проводила заняття соціального театру в центрі “Я Маріуполь” для діток переселенців. І одна маленька дівчинка сплела для мене каблучку з бісеру у вигляді українського прапора. Це був дуже щемливий момент.

– Як ти оцінюєш розвиток українського кіно сьогодні, під час війни?

– Хоч кожна жабка ніби як зобов’язана хвалити своє болотце, та я завжди стараюся лишатись об’єктивною. Український кінематограф, попри всю мою до нього любов, на сьогоднішні не просто відстає, а відстає від самого себе. Третій рік повномасштабного вторгнення не дав поки що жодної сильної воєнної драми, художніх фільмів на реальних подіях про героїчні вчинки наших людей, мотиваційних комедій… Продовжувати можу довго.

Та головне те, що коли не ми доноситимемо світу правду про те, що коїться у нас вдома, то це зробить вгадайте хто? Стандартне заперечення - про війну лише після війни. Та от це коли? Кінематограф - це війна за правду. Правду для наступних поколінь. А відтак без права на лінь.

Також Фролова висловилася про українське кіно у період війни (фото надане акторкою)

– Які ролі мрієш зіграти в майбутньому?

– Насамперед це має бути повний метр, якого, на жаль, поки що в моєму доробку немає. Мрію зіграти в українській історичній драмі.

– Маєш улюблені "місця сили"? Куди хочеться їздити знову і знову, заряджаючись позитивною енергією?

– Моє місце сили - це, звісно ж, дім. Ще село моєї бабусі Веселий Став. А взагалі моє місце сили – поруч із моїм коханим і родиною. Хоч де б це було.

– Які цінності є для тебе найважливішими зараз?

– Родина й Батьківщина.

Фролова назвала свої головні цінності зараз (фото надане акторкою)