За радянських часів у школах і вищих навчальних закладах існувала низка абсолютно нелогічних на наш сучасний погляд заборон і обмежень.
РБК-Україна (проект Styler) зібрало топ-10 абсурдних заборон, які не давали вільно "дихати" дітям і підліткам у школах СРСР.
Під час підготовки матеріалу використовувалися джерела: освітній проєкт "Усна історія", YouTube-канал "Интересные факты", "Радянська школа у другій половині 1940-х - кінці 1980-х рр.: вимір України".
Дітей і підлітків буквально змушували ходити до школи виключно з портфелями або ранцями. Коли у продажу в СРСР з'явилися дипломати, вчителям довелося боротися зі старшокласниками, які одразу почали збирати гроші на зручні й красиві "валізки".
Викладачі аргументували заборону на дипломати тим, що вони псують поставу. Саме тому учні вимушені були носити всі свої зошити й підручники у "класичних" шкільних портфелях.
Якщо ж хтось із дітей вперто ігнорував вимогу вчителів, наступного дня доводилося іти до школи з батьками.
У радянських школах до близько 70-х років учні писали виключно пір'яними (чорнильними) ручками, які заправлялися. На додаток до них доводилося носити цілий "набір": промокашки, пристосування для чищення металевого пера та чорнильниці. Попри всі "тонкощі" використання, руки учнів (а часто - і портфелі) регулярно були в чорнильних плямах.
Коли ж на Заході здобули популярність кулькові ручки, у СРСР їх суворо заборонили. "Офіційною" версією вчителів стало пояснення, буцімто такі ручки заважають формуванню красивого почерку та навіть викривлюють поставу через нібито перенапруження м'язів. Окремі "розумники" навіть лякали учнів "отруйними парами", які начебто містилися в пасті кулькової ручки.
За радянських часів дехто з освітян вважав людей, які краще володіли лівою рукою, - лівшів - інакшими, "неправильними". На дітей-лівшів учителі також звертали пильну увагу. До середини 80-х років їх змушували перевчатися й писати "правильною робочою рукою" - правою.
Попри те, що дітям давалося це напрочуд важко, вчителі були невблаганні. У хід йшли не тільки вмовляння та моральний тиск, але й навіть фізичні покарання (дитину могли бити лінійкою чи указкою по пальцях, прив'язувати до стільця тощо).
Таку методику частково пояснювали тим, що лівші буцімто були не здатні повноцінно працювати та воювати - все обладнання та озброєння було виготовлене під праві "робочі" руки (для правшів).
Попри феноменальну популярність імпортних смаколиків, у СРСР жувальні гумки суворо забороняли. Вчителі змушували дітей публічно їх випльовувати, виганяли з класу, лякали хворобами (зокрема гастритом і виразкою), навіть вичитували на класних годинах (чи загальних зборах) і викликали батьків до школи.
Крім того, у суспільстві створювали цілі пропагандистські кампанії - знімали короткометражки та малювали карикатури, в яких людей, які жували гумку, виставляли "бовдурами" і порівнювали мало не з тваринами (коровами чи верблюдами).
У радянських школах дівчатам суворо заборонялося активно користуватися косметикою. Макіяж (навіть не занадто яскравий і помітний) змушували змивати прямо у шкільних вбиральнях. При цьому учениці могли записати "догану" в щоденнику.
Не дозволяли також фарбувати нігті. Це вважалося практично непристойним.
"Навести красу" дівчата отримували можливість тільки поза школою, де не було суворих викладачів і публічного осуду.
Носіння прикрас у школах також не віталося. Каблучки, сережки чи підвіски змушували знімати просто перед уроками. Вчителі пояснювали це тим, що демонструвати рівень свого добробуту перед оточуючими - непристойно.
Носіння невеличких сережок допускалося лише у виключних випадках, коли для того була "вагома" причина (наприклад у 80-х роках вважалося, що "правильний" прокол мочки вуха допоможе захистити зір від ослаблення).
Під час перебудови (1985-1991 рр.) заборону на прикраси у школах дещо пом'якшили - почали дозволяти носити тонкі каблучки без каменів і маленькі сережки-"гвоздики" (носіння довгих сережок у навчальних закладах вважалося вульгарним).
Хлопцям у школах 70-80-х років минулого століття суворо забороняли подовжені стрижки (нижче вух). Такі зачіски асоціювалися із субкультурним рухом хіпі у США, а політика СРСР ніяк не передбачала "наслідування культури потенційного ворога". Молодь всіляко прагнули "захистити" від впливу Заходу.
Тих, хто ігнорував заборону на довгі зачіски, могли відправити додому, щоб "привести себе в нормальний вигляд", соромили й виговорювали перед усім колективом, навіть могли змусити одразу з уроків піти до перукаря.
Поза школою існували спеціальні "комсомольські дружини", які вечорами могли "відловлювати" хлопців із задовгим волоссям і насильно їх стригти.
Водночас дівчатам у школах за радянських часів своє довге волосся доводилося "ховати" у зачіски (коси, пучки і т. д.). Із розпущеним волоссям на поріг навчального закладу школярок могли навіть не пустити.
Зачіска "зразкового учня" у СРСР мала бути "охайною" за всіма канонами. За систематичні порушення цих правил учня могли навіть вигнати зі школи.
Вчителі у радянських школах прискіпливо стежили за довжиною спідниць (суконь) своїх учениць, адже показувати оточуючим коліна вважалося поганим тоном. Водночас дехто з дівчат намагався зробити свій одяг більш привабливим і укорочував шкільну форму (особливо коли на Заході почала поширюватися мода на "міні" спідниці, які у школах СРСР були під суворою забороною).
Аби запобігти "ганьбі" школярок, викладачі доволі регулярно ставили старшокласниць у ряд перед входом у навчальний заклад і перевіряли довжину спідниці - вимірювали лінійкою відстань між подолом форми та колінами учениці. Якщо вона була більшою за 10 см, дівчину просили перевдягнутися, писали суворе зауваження в щоденнику і навіть могли викликати батьків.
Коли джинси почали з'являтися на теренах СРСР, вони були страшенним дефіцитом і вважалися одягом для крутих "стиляг", які наслідують західну моду. Освітяни розпочали активну боротьбу із такою "ознакою соціальної нерівності".
Поодиноких учнів, яким пощастило дістати джинси, одразу відправляли додому перевдягатися в "нормальну" форму. Адже саме вона "личила радянському школяреві".
Із кросівками у школах СРСР була приблизно така ж ситуація, як і з джинсами. Це був рідкісний і недешевий товар "з-під поли", проте у навчальних закладах до них ставилися вороже.
Кросівки у школу взувати забороняли (особливо не любили вчителі модні західні моделі кросівок на липучках: CEBO, Adidas тощо). Якщо хтось з учнів таки наважувався взути кросівки до школи, його відправляли додому перевзуватися. Більш лояльно педагоги ставилися до радянських кедів.
Ближче до середини 80-х років заборону щодо кросівок у школах скасували. Хоча й тоді у школу частіше взували кеди, а в кросівках ходили поза навчальним закладом.
Нагадаємо, дещо раніше ми розповідали, як Росія століттями викрадала українську історичну спадщину.
Крім того, історик спростував ганебний міф, який поширювали в СРСР про українців.