У ніч із 6 на 7 липня українці відзначили свято Івана Купала. Подейкують, що всіх, хто зайде в цю ніч у воду, русалки затягнуть на дно. Звісно, ці створіння є міфічними, проте не лише в них вірили давні українці.
Які ще міфічні істоти "живуть" в українських легендах - читайте в матеріалі Styler.
У народі про нього розповідали як про чоловіка аномального зросту та надлюдської сили, який блукає лісами Карпат. До людей він зазвичай доброзичливий, а тих, хто має стосунок до лісу оберігає. Це, зокрема, пастухи та лісоруби. Крім того, перекази розповідають, що чугайстер любив танцювати, тому запросто міг затягнути подорожніх у рух.
До речі, саме цю сцену описує Михайло Коцюбинський у своїй повісті "Тіні забутих предків":
"Іван тупнув на місці, виставив ногу, струснув усім тілом і поплив в легкім гуцульськім танці. Перед ним смішно вихилявся чугайстир. Він прижмурював очі, поцмокував ротом, трусив животом, а його ноги, оброслі, як у ведмедя, незграбно тупцяли на однім місці, згинались і розгинались, як грубі обіддя. Танець, видимо, його загрівав".
Ці герої міфів становили справжню небезпеку для людей, адже полювали на них після перевтілення. Цікаво, що вовкулакою нібито можна було або народитися, або стати.
Подейкують, що для того, аби добровільно перетворитися на вовкулаку потрібно було тричі перекинутися через пень зі встромленим у спину ножем.
Ця міфічна істота більш звична для мешканців Криму та Приазов'я. За назвою очевидно, що це вітер, буря, проте найчастіше жіночого роду. Дослідники припускають, що походить Вихор із Греції, адже в культурі цього народу є слово "тюфос", що означає буря. А от Вихор часто ще називали "тіфон".
За повір'ями, шубін - це володар підземного світу на Луганщині та Донеччині. Чому саме там? Адже це регіон шахтарів.
Для того, аби вести роботу без турбот, гірники були змушені задобрювати шубіна. А якщо його зустріли, то точно знали, що це лихий знак.
Дослідники розійшлися у своїх припущеннях, якою саме була ця істота. Письменниця Іванна Блажкевич переконана, що це добрий дух, з яким треба вміти говорити. А дослідник української міфології Валерій Войтович каже, що щезник тотожний чорту.
Загалом це гірський дух, який своєю грою на сопілці дурманив людям голови. Він, до речі, також з’являється у повісті Коцюбинського та постає в образі якраз-таки подібного до чорта.
В українській міфології так називають дітей, які померли нехрещеними. Ці істоти є злими та навіть демонічними. У книжках можна знайти ще іншу назву "потерчук" або "страдча".
За переказами, душі нехрещених дітей протягом 7 років літають і просять, щоб їх охрестили. Їхні голоси нібито є схожими на жаб'яче кумкання. А хто почує, той повинен кинути їм все, що тримав у руках. Якщо до семирічного віку дитина залишалася нехрещеною, її душа потрапляла до нечистих сил.
Цей міфічний персонаж є досить відомим і не лише завдяки однойменним екранізаціям, а й повісті Миколи Гоголя. Цікавий факт: деякі дослідники вважають, що письменник сам вигадав вія, а не запозичив із народної творчості.
Проте за переказами, вій нібито володіє довгими та густими віями, через які нічого не бачить. А коли його слуги підіймають їх, погляд вія вбивчий і руйнівний.
До речі, на Поліссі смерть уявляли саме як страшну жінку з довгими віями.
Ще один недобрий до людей дух. Він має здатність перевтілюватися на людей, яких уже немає серед живих, і з'являтися перед їхніми родичами. Найчастіше обирав образи чоловіків і вступав із вдовами в подружнє життя. Однак протягом цього часу він забирав здоров’я, розум і тягнув у царство мертвих.
Раніше ми розповідали, яка різниця у ставленні до жінок між росіянами та українцями.
Читайте також, які делікатеси готували українці 100 років тому.