8 крутих місць, які могли б відвідати майбутні туристи на Марсі

Гора Олімп

Олімп Монс є найекстремальнішим вулканом у Сонячній системі. Розташований у вулканічному регіоні Тарсіс, він приблизно такого ж розміру, як штат Арізона, згідно з NASA.

Його висота в 16 миль (25 кілометрів) робить його майже втричі вище за гору Еверест, яка становить близько 5,5 миль (8,9 км) у висоту.

Олімп Монс є гігантським щитовим вулканом, який утворився після того, як лава повільно стікала його схилами. Це означає, що гора, ймовірно, буде легкою для сходження майбутніх дослідників, оскільки її середній ухил становить лише 5 відсотків.

На її вершині знаходиться вражаюча западина завширшки близько 53 миль (85 км), утворена магматичними камерами, які втратили лаву (ймовірно, під час виверження) та обрушилися.

Гора Олімп (фото: NASA/MOLA Science Team)

Вулкани Тарсіса

Тарсіс є домом для 12 гігантських вулканів у зоні завширшки приблизно 2500 миль (4000 км). Як і гора Олімп, ці вулкани, як правило, набагато більше, ніж на Землі, імовірно тому, що Марс має слабше гравітаційне тяжіння, що дозволяє вулканам зростати вище.

Вулкани Тарсіса (фото: NASA)

Долини Марінер

Марс не тільки є домом для найбільшого вулкана Сонячної системи, але й найбільшого каньйону. Valles Marineris має довжину приблизно 1850 миль (3000 км). Це приблизно вчетверо довше Великого Каньйону, довжина якого становить близько 500 миль (800 км).

Дослідники не впевнені, як утворився Valles Marineris, але існує кілька теорій щодо його формування. Багато вчених припускають, що коли утворився регіон Тарсіс, він сприяв зростанню Valles Marineris.

Лава, що рухається через вулканічний регіон, штовхала кору вгору, що призвело до розлому кори в інших регіонах. Згодом ці тріщини перетворилися на Valles Marineris.

Долини Марінер (фото: NASA)

Північний та Південний полюси

Марс має дві крижані області на своїх полюсах із трохи різним складом. Північний полюс був вивчений поблизу посадкового модуля Phoenix в 2008 році, в той час як спостереження над південним полюсом відбуваються з орбіти.

Взимку температури біля обох полюсів настільки суворі, що вуглекислий газ конденсується з атмосфери у кригу на поверхні.

Процес розпочинається влітку, коли вуглекислий газ сублімується у атмосферу. Вуглекислий газ повністю зникає у північній півкулі, залишаючи після себе крижану шапку з водяного льоду.

Але частина льоду з вуглекислого газу залишається у південній атмосфері. Весь цей рух льоду дуже впливає на марсіанський клімат, виробляючи вітри та інші ефекти.

Північний полюс Марса (фото: NASA)

Кратер Гейла та гора Шарп

Кратер Гейла, який прославився посадкою марсоходу Curiosity у 2012 році, є місцем великих свідчень про існування води в минулому.

Curiosity наткнулася на русло струмка протягом кількох тижнів після посадки і виявила більші докази наявності води протягом усієї своєї подорожі дном кратера.

Одним із найцікавіших знахідок Curiosity було виявлення складних органічних молекул у цьому регіоні у кількох випадках. Результати, опубліковані у 2018 році, оголосили, що ці органічні речовини були виявлені всередині 3,5 мільярдних скель.

Одночасно з результатами органічних досліджень вчені оголосили, що марсохід також виявив зміни концентрації метану в атмосфері протягом сезонів. Метан є елементом, який може бути виготовлений мікробами, а також геологічними явищами, тому неясно, чи це є ознакою життя.

Кратер Гейла та гора Шарп (фото: NASA)

Медузові ями

Медуза Фоссає є одним із найдивніших місць на Марсі, і деякі навіть припускають, що воно містить докази якоїсь катастрофи НЛО. Найімовірніше пояснення у тому, що це величезне вулканічне родовище, приблизно одна п'ята розміру Сполучених Штатів.

Згодом вітер виліпив із каміння деякі гарні формації. Але вченим потрібно більше досліджень, щоб дізнатися, як утворилися ці вулкани.

Дослідження 2018 року припустило, що утворення могло з'явитися з надзвичайно величезних вулканічних вивержень, які відбуваються сотні разів протягом 500 мільйонів років. Ці виверження могли зігріти клімат Червоної планети, оскільки парникові гази від вулканів дрейфували в атмосферу.

Медузові ями (фото: ESA)

Лінії схилу, що повторюються, в кратері Хейла

На Марсі існують дивні утворення, які називаються лініями схилів сезонного характеру (recurring slope lineae, RSL). Вони, як правило, з'являються на схилах крутих кратерів у теплу пору року. Проте розгадати їхню природу поки що нелегко.

На представлених зображеннях кратера Хейла (і навіть інших об'єктів) показані ділянки, де спектроскопія виявила ознаки гідратації (наявності води).

У 2015 році NASA спочатку заявило, що гідратовані солі мають бути ознаками поточної води на поверхні. Однак пізніші дослідження показали, що RSL можуть утворюватися з атмосферної води або сухих потоків піску.

Насправді, щоб зрозуміти справжню природу RSL нам, можливо, доведеться підібратися до них ближче. Але тут виникає проблема: якщо RSL дійсно є домом для інопланетних мікробів, ми не хотіли б підходити дуже близько через ризик зараження.

Поки NASA з'ясовує, як проводити дослідження відповідно до протоколів захисту планет, майбутнім туристам, можливо, доведеться милуватися цими загадковими утвореннями здалеку, використовуючи біноклі.

Лінії схилу у кратері Хейла (фото: NASA)

"Примарні дюни"

Сьогодні Марс є планетою, переважно сформованою вітром, оскільки вода випарувалася, коли його атмосфера стала тоншою. Але ми можемо бачити великі докази існування води в минулому, такі як регіони "примарних дюн", знайдені в Ноктіс Лабіринті та басейні Хеллас.

Дослідники кажуть, що ці регіони колись містили дюни заввишки десятки метрів. Пізніше дюни були затоплені лавою чи водою, що зберегло їх основи, тоді як вершини розмило.

Старі дюни показують, як раніше дмухали вітри на стародавньому Марсі, що в свою чергу дає кліматологам деякі підказки про стародавнє середовище Червоної планети. У ще більш захоплюючому повороті подій, у захищених районах цих дюн можуть ховатися мікроби, у безпеці від радіації та вітру, які в іншому випадку могли б забрати їх.

"Примарні дюни" (фото: NASA)