5 поганих рішень в домашньому інтер’єрі, про які треба забути назавжди

Уникайте кольорових крайнощів

Вадим. Уявімо свій дім, де хочеться відпочивати, відновлюватись. Що цьому може заважати? Наприклад, багато яскравих кольорів, які вчиняють сильний вплив на психіку і швидко втомлюють.

Це здається очевидним, але чи то сильна любов до певного кольору, чи то певні візуальні концепції породжують простори, в яких складно уявити довге затишне перебування. Я бачив повністю червоні та помаранчеві кімнати, в яких майже не було нейтральних “острівців”, де око могло б відпочити.

Це ж стосується фотошпалер з активним сюжетом, чи, скажімо, величезного леопардового покривала або килима - словом, усього кричущого, що провокує активну увагу до себе.

Марія. Як від занадто яскравої, так і від занадто бідної колірної гами у просторі можуть виникати неприємні почуття. Наприклад, копіювання скандинавського мінімалізму з його великою кількістю чорних та сірих відтінків, на мою думку, для українських просторів недоречно.

Адже скандинавський інтер’єр органічно вписується у сувору природу, в якій він сформувався. Наша ж природа багата та яскрава, суворість нам не притаманна, не близька, від неї стає сумно.

І дуже мінімалістичні простори з такими кольорами виглядають бідно поряд з навколишнім середовищем.

А ще варто час від часу перевіряти, наскільки відношення до тих чи інших кольорів відповідає простору вдома. Раніше я любила багато яскравого, а Вадим від цього страждав, бо йому навпаки подобались виключно пастельні інтер’єри.

Зараз я теж віддаю перевагу останнім, бо психіка потребує більше спокою та відпочинку. Натомість Вадим "впустив" яскраві кольори у свій простір - але в якості акцентів, що підсилюють емоційно.

Так ми прийшли до того, що справа не стільки у прийнятності тих чи інших кольорів, скільки у балансі між ними.

Кольори стилю скандинавського мінімалізму не дуже пасують українським реаліям (фото: Unsplash.com)

Не перебільшуйте з візерунками

Вадим. Тут в мене принцип, як і з кольорами: забагато - дратуватиме, бо простір стає перевантаженим візуальною інформацією, а інтер’єр - хаотичним. При обережному ж використанні вдало можна вписати все, навіть дивні патерни на кшталт сніговиків чи П’єро.

Але є і приклади, які я б не радив використовувати вдома, зокрема зображення облич. Ще нещодавно мали популярність зображення різних зірок у стилі поп-культури (Мерлін Монро ви точно бачили), що друкувались на шторах, шпалерах, декорі. Це те, що я б назвав “одноденним” інтер’єром.

А ще при виборі патернів можна потрапити у пастку, коли, наприклад, дивишся їх в онлайн-магазині, якийсь візерунок дуже подобається і в уяві чудово вписується у простір. Але коли він в цьому просторі опиняється, то може сприйматись вже зовсім інакше, тиснути, дратувати.

Особливо, якщо це контрастний візерунок, який має властивість ніби рухатись при спогляданні або сильно рябити, що створює неприємний ефект для очей. При виборі на велику площу треба це враховувати.

Марія. Я більш лояльна до великої кількості візерунків. Вивчаю традиційні орнаменти різних країн та працюю з ними як дизайнерка інтер’єру. Але підкреслю, що треба перш за все дивитись на контекст - без нього я не бачу сенсу щось оцінювати.

Я бачила на виставці в Українському домі, як господарка розписала стіни у своїй хаті візерунками, і це виглядає настільки концептуально та своєрідно, що я б ніколи не порекомендувала щось звідти прибрати.

Забагато візерунків може дратувати очі (фото: Unsplash.com)

Уникайте інтер’єрів, що розраховані виключно на “статусний” ефект

Вадим. Для мене не існує неприйнятних матеріалів. Тут є цікавий приклад з власного досвіду: на початку кар’єри 20 років тому серед стилів була дуже популярна класика та притаманні їй золото, латунь тощо, які буквально були базою в інтер’єрі.

А я в той час був прихильником виключно мінімалізму. Згодом я заглибився в класичний стиль, зрозумів його естетику та цінність і став менш категоричним. Золотий метал у невеликій кількості може тонко і гарно виконувати роль в інтер’єрі, ніби прикраса, що додає святковості чомусь простому і звичайному.

До речі, зараз зі зростанням популярності максималізму в інтер’єрі з його сміливістю у декорі та любові до ретро, це стає дуже актуальним.

Марія. Я теж не виключаю ніякі матеріали самі по собі, але не приймаю інтер’єри, побудовані на пафосі, де є велика кількість глянцевих поверхонь, штучного хутра, блискучого декору, великих кришталевих люстр тощо - загалом таких, що розраховані на зовнішній ефект від власника як статусної людини, в якої все “дорого-багато”.

Як на мене, такі елементи та предмети “розмовляють” занадто голосно і не дають можливість розслабитись у просторі. А от вайб старої Європи з його “затертим” більш спокійним пафосом, в якому статусність не є очевидною, мені подобається.

"Дорого-багато" - зовсім не завжди стильно (фото: Unsplash.com)

Не створюйте композиційний дисбаланс у просторі

Вадим. Найбільше мене дратує неграмотна робота з простором: наприклад, коли приміщення дуже вузьке, а тому незатишне та некомфортне психологічно. Або заставлене речами чи має багато перегородок - все, що заважає цілісному сприйняттю простору, псує його.

Чи порушена ергономіка - наприклад, коли при вході в кімнату є сходинка вниз чи вгору, через яку спотикаєшся. Це базові речі про безпеку та зручність.

А з неочевидного - це коли у приміщенні неправильно пропрацьована симетрія. Симетрія дуже важлива в класичних інтер’єрах, вони базуються на цьому.

В сучасних житлових просторах, особливо маленьких, досягнути її може бути неможливо і вона не завжди цікава. Але вносити асиметрію в простір не можна хаотично, її варто композиційно балансувати, врівноважувати.

Людське око постійно зважує об’єкти у просторі, і якщо з однієї сторони є перевантаження, наприклад, біля однієї стіни - диван, шафа, стіл, а навпроти - лише крісло, людина буде відчувати, що в кімнаті дискомфортно, незатишно, навіть якщо не зможе відрефлексувати, чому саме.

Композиційного дисбалансу у просторі слід уникати (фото: Unsplash.com)

Намагайтеся вкласти цілісну ідею

Марія. Мене дратує, коли я заходжу в інтер’єр і не можу зчитати його ідею. Коли різні предмети врізнобій говорять про різне, немає цілісної історії. Інтер’єр може навіть відштовхувати, лякати, змушувати сумувати, але мені все одно цікаво його досліджувати, якщо є цілісна ідея.

А ще відштовхує, коли відчувається, що інтер’єр створювався без головного “інгредієнту” - любові, а з акцентом лише на візуальну концепцію. Я вважаю, що стиль - це поняття відносне, він про спілкування з соціумом: до якої спільноти людей ми хочемо бути дотичними, той стиль і обираємо.

Але комунікація через інтер’єр на емоційному рівні є універсальною. І почуття безпеки у просторі вдома ми закладаємо через любов до нього.

Гарний інтер’єр - це дисциплінований інтер’єр, коли людина ставиться до нього як до свого оточення, вивчаючи його, обираючи, з ким комунікувати, з ким - ні. З таким підходом простір буде ближчим до реального стану людини, а значить в ньому можна буде почуватись комфортно та безпечно.