Війна змінила життя 13-річної Люсік Ахмедової. Згадуючи про рідне село Новоселівка Запорізької області, дівчина не може стримати сліз. Вдома лишився цілий світ, де вона була щасливою. Родина поїхала, рятуючись з окупації. Батько Люсік загинув на фронті.
Своїми спогадами про дім та окупацію дівчина поділилася з музеєм "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова.
"Спогади яскраві... Зараз таких емоцій немає, як тоді були, тому що тут все інше, а там інша атмосфера. Там друзі, там вчителі, там дім. Там було все. Я там виросла. І прийшлося це все покинути", - ділиться Люсік.
Дівчина зізнається, що зараз відчуває, скоріше, хвилювання, аніж страх. Вона хвилюється щодо того, яким буде життя на новому місці, якими будуть нова школа та вчителі, новий навчальний рік. Коли Люсік згадує свою школу в Новоселівці, по її щоці тече сльоза...
Вона розповідає, що перші два дні повномасштабної війни у селі було спокійно. Потім почалися вибухи та постріли. Люсік каже, що було дуже гучно. Через 15 днів війни в Новоселівку заїхали російські танки.
"Російських солдат пам’ятаю. Машини розстріляні були. Люди мертві... У однієї односельчанки півбудинку немає, вікна вилетіли. У нас вдома трошки постраждали вікна. У сусідів вікон немає", - розповідає дівчина.
Вона мріє закінчити школу, а потім піти навчатися на юридичний факультет та відкрити власну справу. А ще дуже хотіла б стрибнути з парашутом - зізнається, що любить екстрим та яскраві емоції. Упевнена, що коли досягне 18-річного віку, обов’язково це зробить."Головне, щоб війна закінчилася. Все у всіх потім буде добре", - каже Люсік.
Історія Люсік увійшла до архіву музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова. Це масштабний у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів музею налічує вже понад 60 000 історій.