Збірна України завершила виступи в Лізі націй 2022/23. Кінець турнірного шляху ознаменувався розчаруванням – повернутися в елітний дивізіон "синьо-жовті" не змогли. Отже, завдання національна команда не виконала.
Підстави для відставки Олександра Петракова з посади головного тренера збірної України – в матеріалі РБК-Україна.
У футболі повелося, що за результат відповідальність несе тренер. І сам Олександр Петраков, і вітчизняні оглядачі ще перед матчем зі збірною Шотландії натякали – невдача залишить фахівця без роботи. Нервова реакція керманича збірної на прес-конференції на запитання про контракт може свідчити про близьке звільнення.
Та насправді Петраков повинен був піти сам. Особливо зважаючи на той образ, який він сам собі вибудував у публічному просторі. Сміливець і правдоруб Петраков ще після фінального свистка в Кракові мав відшукати мужність, подякувати футболістам і УАФ за співпрацю та піти з посади. Натомість він чекатиме виконкому асоціації, де, вочевидь, триматиме промову перед функціонерами та, можливо, ще й розраховуватиме працювати зі збірною далі.
Петраков опинився на чолі національної команди перед другою половиною кваліфікації до ЧС-2022, коли "синьо-жовтих" несподівано покинув Андрій Шевченко. На той час збірна набрала всього 3 пункти в трьох стартових матчах і шанси поїхати на Мундіаль виглядали примарними.
Так, Петраков зумів фінішувати другим у групі, хоча розпочав з химерної нічиєї проти Казахстану (2:2). Нічия зі збірною Франції та 7 очок у трьох поєдинок із фінами та боснійцями (два матчі) дозволили "синьо-жовтим" на один пункт випередити ту ж Фінляндію.
Турнірні дива, однак, закінчилися в плей-офф відбору. На емоціях від повномасштабної війни з РФ збірна України вибила Шотландію (3:1), але переграти добре організований Уельс не змогла і, хоч і мінімально та прикро, втратила шанс зіграти на Мундіалі.
Та ж історія щойно відгомоніла в Лізі націй. Стартуваши з семи очок у трьох матчах, українська збірна набрала "аж" 4 у трьох наступних і змусила вболівальників забути про мрії побачити топ-збірні в звільнених від окупантів Донецьку та Сімферополі в сезоні 2024/25.
"Я теж хочу грати в контроль м'яча, але ми – не іспанці, і ніколи ними не станемо", – заявив Петраков на старті своєї кар'єри в збірній, натякнувши на марні потуги попереднього штабу на чолі з Шевченком навчити своїх підопічних грати в щось більше за примітивне "битися-боротися".
Першим ділом перевів "синьо-жовтих" на звичну для себе формацію з трьома центрбеками. У такій схемі збірна провела 5 стартових матчів під керівництвом нового тренера, в яких здобула одну перемогу, та повернулася до "заводських" 4-2-3-1. Злі язики подейкували, що до повернення "іспанки" доклалися лідери роздягальні, які переконали Петракова грати за звичною формацією.
Та від ідеї відкинути все "чуже" новий тренер не відмовився остаточно. Бажання грати просто та зрозуміло, експлуатувати таланти окремих виконавців (Мудрик), невміння знайти роль для нестандартних футболістів (Маліновський, Буяльський) перетворили збірну України у відкриту книгу для будь-якого суперника з модерним баченням гри.
Цікаво, де б зараз перебувала збірна Німеччини, коли б після провальних ЧС-1998 і Євро-2000 тамтешні функціонери заявили б щось у дусі "іспанцями ніколи не будемо". Натомість саме тоді Німецький футбольний союз влаштував справжню революцію у дитячо-юнацькому футболі, змістивши акцент із "фізики" на технічні навики. Без цих перемін навряд були б перемога на Мундіалі-2014 та успіхи німецьких клубів.
Зате Петраков – абсолютний консерватор, який готовий далі "варитися" в українській системі, що недалеко втекла від радянської. Бий-біжи, орієнтація на результат, героїзм і морально-вольові якості замість задоволення від гри та розвитку футбольного інтелекту, зрештою, призведуть до колапсу вітчизняного футболу.
За останні 30 років збірну України тренували різні тренери. Хтось був тихим інтелігентним тактиком, інший – зіркою з величезним его. Усі вони на різних етапах мали якісь незгоди чи конфлікти з окремими виконавцями. Та швидко знаходили порозуміння фактично зі всіма "відступниками".
Петраков же за рік на посаді встиг взяти участь у кількох інцидентах. Найгірше – зробив їх публічними. Спершу з Маліновським, якому закинув небажання грати за збірну, потім – із Караваєвим, якого на всю Україну "розніс" за гру в обороні проти Казахстану. Пізніше з обома, здається, помирився, але осад залишився...
Іншим жанром стало спілкування фахівця з пресою. Майже кожне небанальне запитання керманич збірної звик зустрічати багнетами. Його дратують запитання про тактику та кадри, ввижаються змови та цькування, а перед плей-офф кваліфікації до ЧС-2022 Петраков підірвав мережу недоречним жартом про дозвіл своїм підопічним "попрацювати в ліжку з дружинами".
Усі ці риторичні вади можна було б замаскувати фанатичними розповідями про футбол. Але публічні промови так пригнічують керманича збірної, що він не готовий говорити бодай щось, окрім буденних фраз. Для інформаційної ери та посади, що нібито несе відповідальність перед абстрактною футбольною спільнотою – абсолютний нонсенс.
Війна – виклик державі та суспільству. Водночас рішучий спротив українців агресії РФ прочиняє вікно можливостей у різних сферах. Спорт, і футбол зокрема, не виняток. Саме зараз треба закласти підвалини для перебудови всього футбольного господарства. Посада головного тренера національної команди в ній – одна з провідних.
Керманич збірної України повинен бути на передовій змін. Ним повинен бути відкритий для нових ідей фахівець, який готовий просувати футбольні реформи, пропагувати побудову сучасної системи підготовки та загалом не боятися ані публічної дискусії, ані йти проти течії.
Збірній Україні потрібен тренер-новатор і тренер-революціонер в одній особі. Аби поставити кому в словосполученні "Звільнити не можна залишити" щодо Петракова варто відверто запитати себе, чи підходить він на роль такого подвійного агента...
До слова, напередодні збірна України звела внічию матч із Шотландією і залишилася в Дивізіоні B Ліги націй.
Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.