Про те, як у владі намагаються вирішити проблему з мобілізацією, які ще законодавчі нововведення можуть виникнути і в чому ключова проблема мобілізаційного процесу – у колонці політичного оглядача РБК-Україна Мілана Лєліча.
При підготовці матеріалу використовувались публічні заяви та офрекорд-коментарі українських топ-чиновників, текст законопроекту про мобілізацію на сайті Верховної ради.
Мобілізація в Україні протягом останніх кількох тижнів стала безумовною темою номер один у суспільних обговореннях. На це вплинуло і посилення вуличних "мобілізаційних заходів", і регулярні інциденти, які супроводжують цей процес і активно розганяються в соцмережах, зокрема й росіянами. Але головний тригер – це, звичайно, внесений до Ради незадовго до Нового року тематичний законопроект.
Профільний парламентський комітет із нацбезпеки розглядав його кілька днів, рішення про подальшу долю законопроекту, ймовірно, буде ухвалено сьогодні. Зрозуміло тільки, що в нинішньому вигляді він прийматися не буде – або його відправлять на доопрацювання до Кабміну, або депутати погодять власний альтернативний проект, або урядовий проект все ж таки ухвалять у першому читанні, а до другого доопрацюють із серйозними поправками (до цього варіанту схиляються джерела РБК-Україна).
Але ключова проблема все одно залишається невирішеною – чіткого бачення того, як вирішувати мобілізаційну проблему, обійшовши численні гострі кути, влада зараз не має.
Поява мобілізаційного законопроекту, паралельно з різними ідеями щодо бронювання від навколовладних і не тільки спікерів, різко загострила внутрішні суперечності в українському суспільстві одразу за багатьма лініями: військові/цивільні, забезпечені/бідні, ті, хто поїхали/ті, хто залишились тощо.
У результаті, зараз навряд чи існує хоча б одна концепція мобілізаційного процесу, яка б користувалася абсолютною підтримкою серед усіх українців. Знайти спільний знаменник між об'єктивними потребами ЗСУ у живій силі, збереженням економіки та "справедливістю", у всіх розуміннях цієї категорії, поки неможливо. І на це, звичайно, зверху накладаються і суто політичні міркування у владній верхівці.
Таким чином, наприклад, від ідеї з "бронюванням за податки" у її первісному вигляді, очевидно, відмовляться. Як пояснюють співрозмовники РБК-Україна у владі, у широких народних масах вона надто непопулярна і провести її через сесійну залу у нинішньому форматі нереально. Тому нові правила бронювання загалом, ймовірно, встановлять лише на рівні Кабінету міністрів. Очевидно, пом'якшать і норми, пов'язані з покаранням ухилянтів на різних стадіях мобілізаційного процесу.
Звичайно, за наявності жорсткої позиції Офісу президента якось уламати депутатський корпус на непопулярні рішення було б можливим, як уже не раз бувало. Але, за інформацією видання, свого чіткого бачення мобілізації немає і на Банковій. Наприклад, особисто президент Володимир Зеленський виступає проти надто жорстких заходів. Тут можна згадати і його слова на останній прес-конференції, коли Зеленський вирішив "заступитися за цивільних" і заявив, що одного військового своїми податками забезпечують шість людей у тилу.
Часто Банкова намагається перевіряти реакцію суспільства на суперечливі ініціативи – і якщо вона виявляється різко негативною (як у випадку із "депозитом за виїзд за кордон"), влада від неї відмовляється. Але у випадку з мобілізацією навряд чи можна зробити так, щоб залишилися задоволеними всі: і військове керівництво, і звичайні солдати, і цивільні.
За словами одного із співрозмовників у владі, законопроект про мобілізацію у його нинішньому вигляді переслідував, окрім заявленої, ще дві мети: перша – передати сигнал населенню про те, що війна не закінчилася, людей не вистачає і повоювати доведеться ще багатьом. Друга – дати сигнал західним партнерам: ті нібито хвилювалися, що зброєю, яку вони поставлять у майбутньому, не буде кому воювати; а так видно, що влада займається цією проблемою. У разі провалу мобілізації критики України на Заході отримали б ще один аргумент: навіщо допомагати Україні, якщо самі українці не хочуть воювати.
Паралельно в кулуарах є й протилежний підхід до мобілізації: діяти не так батогом, а пряником. Серед можливих ідей – надавати людям, які самі зареєструються в електронному кабінеті військовозобов'язаного (який ще теж належить створити), скажімо, тримісячну відстрочку, щоб дати людині достатньо часу підготуватися та завершити свої цивільні справи (за кордон у цей час її, звичайно, ніхто не випустить). Або взагалі розбити всіх, хто має відправитися в армію, на групи, із зазначенням дати, коли людина, швидше за все, реально піде служити (це також має допомогти із плануванням свого цивільного життя).
У сухому залишку, станом на зараз у владі немає розуміння, коли і в якому вигляді запрацюють нові мобілізаційні правила.
Втім, як зазначив один із співрозмовників видання, різноманітні технічні методи не можуть у принципі вирішити фундаментальну проблему – небажання багатьох нинішніх цивільних йти на фронт, чим би вони це не пояснювали.
При цьому багато хто не відкидає ідею йти служити як таку. Як доказ цього – високий конкурс (у середньому дев'ять заявок на вакансію) у запущеному торік проекті рекрутингу. Але через LobbyX, Rabota.ua, work.ua та olx.ua шукають переважно не штурмовиків – а саме в них сьогодні є ключова потреба, каже співрозмовник.
"З боку військових є тиск, хоча вони і кажуть, що необов'язково вирішувати проблему мобілізації саме через такі закони. Звичайно, оборона не вимагає стільки ресурсів, як наступ, але все ж таки незрозуміло, як воювати без людей", - розповідає він.
Крім того, відіграє роль і суто політичний чинник. У владі спочатку хотіли "причепити" до непопулярної мобілізаційної теми особисто головкома Валерія Залужного, з урахуванням його зашкалючої популярності в народі. Але Залужний, як видно з його раптового передноворічного брифінгу, від самого законопроекту намагається публічно відсторонитися, наголошуючи, що Генштаб права законотворчої ініціативи не має і жодних звернень чи законопроектів на Кабмін не подавав.
"При цьому ті самі люди, які не хочуть воювати, при цьому хочуть обов'язкового виходу на кордони 1991 року", – зазначає співрозмовник видання. Очевидно, без різкого посилення мобілізації це завдання нездійсненне.
Тому, поки законопроект не запрацює, вирішувати питання з людськими ресурсами для армії будуть іншими методами, які вже застосовуються на практиці. Від ускладнення процедур виїзду до більш інтенсивної роздачі повісток на блокпостах та тиску на місцеві ВЦА, які краще за "центр" знають, де і скільки на їхній території знаходиться мобілізаційного ресурсу і як знайти підхід до місцевої влади найнижчого рівня, щоб цей ресурс залучити.
Очевидно, без розробки масштабної системи стимуляції для чинних та потенційних військовослужбовців проблему з мобілізацією не вирішити. Але вона в будь-якому разі вимагатиме значних коштів – які Україна насправді може отримати лише на Заході. А там із цим традиційно затягують.