Запрошення після війни. Чим закінчився для України саміт НАТО у Вільнюсі

Про те, як пройшов другий день саміту НАТО, чому лінія поведінки української делегації різко змінилася і яку реальну умову для членства в Альянсі має виконати Україна – у репортажі РБК-Україна з Вільнюса.

– На додачу до завершення війни, якими будуть ваші політичні цілі та очікування перед наступним самітом у Вашингтоні? - запитала у Володимира Зеленського литовська журналістка на підсумковій прес-конференції.

– Мені подобається, що ви кажете "Крім закінчення війни, що ще планує Україна зробити до наступного саміту НАТО?". Я дуже радий, що у нас з вами однаковий рівень позитиву, – помітно пожвавився український президент.

Весь другий день саміту у Вільнюсі Зеленський намагався демонструвати максимальний оптимізм, постійно дякував учасникам саміту за ухвалені на підтримку України рішення. Тоді як ще у вівторок він критикував їх у вкрай жорсткому тоні.

Така несподівана зміна настрою теж не залишилася поза увагою західних медіа. На запитання щодо її причин Зеленський відповів, що точку зору не змінив:

– Для мене було дуже важливо, що все залежить від безпеки, що є однозначність у тому, що Україна буде в НАТО, що ніхто не торгуватиме членством у НАТО з будь-ким, що це буде реальне політичне рішення, яке ґрунтуватиметься на ситуації з безпекою в Україні.

Президент України Володимир Зеленський (фото: Getty Images)

Можна припустити, що в середу українська делегація зрозуміла: її гра на підвищення ставок, затіяна в останні місяці і підтримана низкою членів Альянсу, так і не принесла результату, Україна поки що залишилася без виразних перспектив не лише членства, а й запрошення до НАТО, і час було повертатися на вихідні позиції.

Західні лідери, у тому числі й ті, хто ще у вівторок активно збивав американські та німецькі поправки до тексту підсумкового комюніке саміту, також демонстрували оптимізм. Навіть президент США Джо Байден запевнив, що "з нетерпінням чекає" на той день, коли можна буде відсвяткувати членство України в НАТО.

На ранкових "дорстепах" (коротких підходах лідерів країн альянсу до преси одразу після прибуття на саміт) майже всіх журналістів цікавило очевидне питання, яке ставили у різних інтерпретаціях: чому Україну не запросили до НАТО і що конкретно пообіцяли натомість.

Коли до мікрофону підійшов президент Польщі Анджей Дуда, на запитання він відповідав переважно "своїм", польським журналістам, які звертали на себе увагу, вигукуючи "пане президент". РБК-Україна було важливо поставити питання про рішення НАТО щодо України саме Дуді, оскільки він є одним з основних лобістів членства Києва в Альянсі. Оскільки на звернення "mister President" лідер Польщі не реагував, ми спробували його покликати так, як це робили поляки. І це спрацювало.

– Пане президент! Ви задоволені рішенням НАТО щодо України? Вам не здається, що цього замало?

– На мою думку цього (рішення щодо України на саміті НАТО – ред.) зовсім недостатньо. Я сподіваюся, що за кілька років Україна стане повноцінним членом нашого Альянсу.

Анджей Дуда став єдиним, хто відкрито заявив, що комюніке, запропоноване Україні Альянсом, не те, чого домагалася українська сторона. Ще один активний союзник України – президент Литви Гітанас Науседа спершу не відреагував на ідентичне питання, але пізніше все ж таки відповів.

– Вам краще спитати це у пана Зеленського. Я вважаю, що це максимум, що ми могли досягти вчора. Тому що ніхто зараз не каже про членство. Ми говоримо про членство, коли умови дозволять.

На загальному тлі дещо виділявся коментар міністра закордонних справ Великобританії Бен Уоллеса, який закликав Україну бути більш вдячною за допомогу, що надається, і нагадав, що його країна – не Amazon.

На підсумковій прес-конференції Зеленського спитали і про це.

– Я просто не знаю, що він має на увазі, як ще нам треба подякувати. Нехай він напише мені… Можемо вранці прокидатися і дякувати міністру особисто, – відповів президент і запитав у присутнього міністра оборони Олексія Резнікова про його стосунки з британським колегою. Рєзніков запевнив, що стосунки у них відмінні, Зеленський попросив зателефонувати Уоллесу і подякувати йому особисто. "Will do!" - З усмішкою відповів Резніков. Уся ця сценка супроводжувалася сміхом у залі.

Серйозний меседж Зеленського був в тому, що він довіряє союзникам, які заявляють про свою щиру підтримку майбутнього членства України в НАТО.

Протягом другого дня саміту Зеленський, напевно, почув чимало, провівши двосторонні зустрічі з лідерами США, Німеччини, Франції, Великобританії та інших країн і взявши участь у першому засіданні новоствореної Ради Україна-НАТО.

Зустріч у рамках саміту (фото: Getty Images)

Предметну реалізацію почала набувати і ініціатива щодо отримання Україною міжнародних гарантій безпеки, щодо реалістичності якої РБК-Україна чуло чимало скепсису. Проте на Банковій на неї явно роблять серйозну ставку – щоб зафіксувати довгострокову допомогу Заходу Україні, незалежно від результатів різних виборів та коливань громадської думки. Крім того, і на другий день саміту в Україні продовжили сипатися різні "подарунки" у вигляді нових пакетів військової допомоги, повний список якої читайте за посиланням.

Але тінь вівторкового комюніке саміту, в якому союзники відмовилися надати Україні виразні параметри запрошення до Альянсу, на другий день саміту, звісно, не розвіялася.

– Результати саміту хороші, але якби було запрошення, вони були б ідеальними, – звернувся Зеленський до Столтенберга на спільній прес-конференції вдень.

У сухому залишку після саміту стало очевидно, що як мінімум у двох ключових столицях, Берліні та Вашингтоні, не готові робити серйозних кроків назустріч Україні доти, доки триває активна фаза війни. Німці, окрім звичної обережності, досі залишаються в полоні своєї поствоєної пацифістської інерції та комплексів, кажуть співрозмовники РБК-Україна.

Двостороння зустріч Зеленського та канцлера Німеччини Олафа Шольца (фото: Getty Images)

Для України їхня боязливість і повільність є постійним приводом для критики, але з погляду самої Німеччини пройдений останнім часом шлях величезний – варто згадати, що ще кілька років тому постачання Україні однієї гранати представлялося чимось немислимим для Берліна.

Як і німці, американці, мабуть, хочуть залишити за собою максимальне поле для маневру. У тому числі і щодо гіпотетичних мирних переговорів з Росією, де членство України в НАТО може стати однією з розмінних карт. Точніше, її так бачать у Вашингтоні – Зеленський у середу прямо сказав, що не обміняє жодні "статуси" (члена Альянсу) ні на "одне село, в якому живе один дід".

Подальший перебіг війни, очевидно, непередбачуваний, звільнення всієї окупованої території військовим шляхом поки що виглядає вкрай складним завданням. І це робить так само непередбачуваним і подальший шлях України до НАТО. У медіа та політичних кулуарах давно ходить ідея про те, що Україна зможе вступити до НАТО, навіть якщо якась частина території залишиться непідконтрольною – для цього пропонується зробити застереження, що стаття 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону на неї не поширюється.

Але після того, як РБК-Україна поспілкувалося з низкою поінформованих західних співрозмовників, така концепція виглядає набагато легше в теорії, ніж на практиці. Тому що тоді виникне безліч слизьких питань. Наприклад, обстріл умовного підконтрольного Запоріжжя із умовного непідконтрольного Донецька – це привід для застосування статті 5 чи ні? Адже Донецьк – це теж Україна, хоча очевидно, що цей обстріл здійснила російська армія. Одноразовий обстріл прикордонного українського села з міномету – достатній привід для Альянсу ставати з рушницею на захист України? А якщо йдеться не про разовий обстріл, а про щомісячний? А якщо про щоденний? А якщо замість села обстріляли умовний Харків? На ці питання РБК-Україна не одержала чітких відповідей.

Ймовірно, на Заході їх не намагаються шукати. Тому що головна формула вільнюського саміту звучить приблизно так: хочете стати членами НАТО – спершу здобудьте безумовну перемогу над Росією.