Башар Асад очолює Сирію останні 24 роки, і половину цього періоду країна перебуває у стані громадянської війни. Через конфлікт сотні тисяч громадян загинули, а мільйони стали біженцями. Останнім часом ситуація загострилася, і повстанці, взявши під контроль низку стратегічних міст, прагнуть повалити правлячий режим.
РБК-Україна в матеріалі нижче розповідає про Башара Асада та режим його влади в Сирії.
Зміст:
Башар аль-Асад народився 11 вересня 1965 у сирійській столиці Дамаск. Він є другим сином у родині військового та політичного діяча Хафеза аль-Асада.
Коли Башару було 5 років, його батько організував державний переворот та став президентом Сирії. Хафез аль-Асад провадив жорстоку політику щодо опозиції та створив культ особистості. Його правління впродовж майже 30 років супроводжувалося репресіями та порушеннями прав людини.
Дитинство Башара Асада пройшло у Дамаску. Він навчався в престижному арабо-французькому ліцеї, а вищу освіту здобув у Дамаському університеті за медичним напрямком. В 1988 році отримав диплом лікаря-офтальмолога та деякий час працював за спеціальністю у військовому шпиталі в передмісті столиці.
За 4 роки Башар Асад вирушив до Великої Британії на стажування. Працював в офтальмологічному центрі Western Eye Hospital у Лондоні.
У 1995 році в автомобільній аварії загинув старший брат Башара – Басель, якого батько готував стати своїм наступником на посаді лідера Сирії.
Відтак Башар Асад незаплановано став першим у черзі на президентське крісло, тому був вимушений повернутися в Сирію.
Не маючи відповідного досвіду, він вступив до військової академії та врешті отримав звання полковника Республіканської гвардії. Також займався громадською діяльністю, очолював кампанію по боротьбі з корупцією, яка переважно була показовою. Завдяки роботі в Сирійському комп’ютерному товаристві, яке запровадило Інтернет у Сирії, Асад здобув імідж модернізатора.
У червні 2000 року президент Сирії Хафез аль-Асад помер від серцевого нападу, і вже за місяць його син Башар аль-Асад став наступним лідером країни, отримавши понад 97% підтримки громадян.
При цьому для його обрання парламенту довелося змінити конституцію, зменшивши мінімальний вік кандидата у президенти з 40 до 34 років (саме стільки було Башару Асаду на той момент).
Від 10 липня 2000 року Башар Асад обіймає посаду 19-го президента Сирії (переобирався тричі), а також є головнокомандувачем збройних сил і генеральним секретарем правлячої арабської соціалістичної партії Баас.
Передача влади від батька до сина сприймалася критично як у Сирії, так і за кордоном. Але спочатку у багатьох були сподівання, що молодий лідер, який навчався та жив на Заході, почне змінювати країну.
В перші роки його правління дійсно були послаблені деякі урядові обмеження на свободу слова та преси, звільнено кілька сотень політичних в’язнів. Башар Асад обіцяв боротися з корупцією, модернізувати економіку та впроваджувати демократизацію, але не за західною, а за "власною моделлю".
В цей період почалася так звана "Дамаська весна". З’явилися публічні політичні дискусійні форуми, почали виходити незалежні газети, де все частіше лунали заклики до політичних реформ.
На тлі поширення демократичних настроїв режим Башара Асада змінив курс та повернувся до авторитарних методів. Щоб придушити прореформаторську активність, сирійська влада знов використовувала погрози та арешти.
До того ж економічні реформи Асада посилили нерівність і централізували владу лояльної дамаської еліти. Це відштовхнуло сільське населення, робітників, бізнесменів, промисловців, які раніше були ядром прихильників правлячої партії Баас.
Найбільшим викликом для режиму Асада стали антиурядові протести в 2011 році, натхненні хвилею продемократичних повстань на Близькому Сході ("Арабська весна").
Сирійці вимагали політичних реформ, відновлення громадянських прав і припинення надзвичайного стану, який діяв у країні з 1963 року, обмежував свободу слова та надавав уряду широкі повноваження затримувати людей за ймовірну загрозу національній безпеці.
Спочатку Башар Асад говорив про готовність до поступок. Одночасно провладні сили жорстко придушували протести. Заворушення охоплювали все більше міст, у відповідь уряд розгортав війська і танки.
До осені 2011 року опозиційні групи озброїлися, і конфлікт у Сирії переріс у повноцінну громадянську війну.
З часом повстанцям вдалося встановити контроль над великими частинами півночі та сходу Сирії. У різний спосіб їх підтримували іноземні держави, серед яких сусідня Туреччина, Саудівська Аравія, ОАЕ та США.
При цьому союзниками сирійського уряду виступили Іран, Росія та ліванське збройне угруповання "Хезболла".
Понад 10 років війни у Сирії призвели до масштабних руйнувань і гуманітарної кризи.
Уряд Асада звинуватили у грубих порушеннях прав людини, зокрема у неодноразовому використанні хімічної зброї проти мирного населення.
За різними оцінками, під час конфлікту загинуло до 500 тисяч осіб, майже 7 млн громадян залишили свої домівки та виїхали в інші регіони країни. Ще близько 6 млн біженців із Сирії проживає в сусідніх Туреччині, Йорданії та Лівані.
У 2015 році, коли повстанці контролювали значні території Сирії й режим Асада перебував у загрозливому становищі, в конфлікт втрутилася Росія. Військово-повітряні сили РФ почали бомбардування в Алеппо та інших містах, також були розгорнуті наземні війська.
Кремлівський лідер Володимир Путін пояснював, що метою операції в Сирії нібито є "стабілізація законної влади та створення умов для політичного компромісу".
Військове втручання Росії посилило позиції Асада. До 2017 року був відновлений контроль уряду над більшістю великих міст, а решта повстанців обмежилися окремими частинами території.
У 2020 році Росія і Туреччина домовилися про припинення вогню в останній контрольованій опозицією сирійській провінції Ідліб, погодившись створити коридор безпеки зі спільним патрулюванням.
Зі свого боку Башар Асад послідовно підтримував російську агресію в Україні. Під час анексії Криму російськими окупантами у Генасамблеї ООН Сирія проголосувала за визнання так званого "кримського референдуму".
Через день після початку повномасштабної війни в Україні Башар аль-Асад у телефонній розмові з Володимиром Путіним назвав вторгнення "виправленням історії та відновленням балансу в глобальному порядку після падіння Радянського Союзу".
Також Сирія стала першою країною після Росії, яка офіційно визнала "незалежність і суверенітет" так званих ЛДНР у червні 2022.
У 2023 році Асад заявив, що "спеціальна військова операція" Росії спрямована проти "неонацистів" в Україні, а Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області назвав "історично російськими".
Наприкінці листопада 2024 конфлікт у Сирії спалахнув із новою силою. Масштабні бойові зіткнення почалися між повстанцями ісламістського угруповання "Хайят Тахрір аш-Шам" (ХТШ), загонами Сирійської національної армії та армією Башара Асада.
За тиждень повстанцям вдалося встановити контроль над Ідлібом, Алеппо, Хамою і наблизитися до великого міста Хомс в центральній Сирії, яке відкриває шлях до столиці Дамаск.
Захоплення Хомса також відріже Дамаск від узбережжя, де російські союзники Асада мають військово-морську та авіабазу.
Лідер угруповання ХТШ Абу Мохаммад аль-Джолані заявив, що основною метою повстанців є повалення режиму Асада, а також "будівництво нової Сирії".
Як пише СNN, повстанці, ймовірно, прагнуть отримати вигоду з ослабленого уряду Сирії, ключові партнери якого зайняті іншими конфліктами.
Адже Росія, яка є головним союзником режиму Асада в небі, залучила основні ресурси у війну в Україні, а Іран зазнав серії атак з боку Ізраїлю.
Більше про причини загострення війни у Сирії йдеться в матеріалі "Схід у вогні. Чому в Сирії знову почалася війна і чи впаде режим Асада".
При підготовці матеріалу використовувалися: публікації ВВС, Reuters, СNN, Anadolu, дані з Wikipedia.