Протезування в Україні потребують кілька десятків тисяч людей. Більшість з них – ветерани російсько-української війни, але є й цивільні. Де в Україні можна пройти протезуванні і комплексну реабілітацію, та чи можливо це зробити без особливих труднощів та довгих черг до держустанов – у матеріалі РБК-Україна.
Данило вступив у лави Сил оборони, як тільки йому виповнилося 18 років. Потрапив в артилерійську батарею та став командиром мінометного відділення. Разом з підрозділом працював на Торецькому та Курському напрямках. Під час виконання одного з завдань отримав поранення.
“Була команда “до бою”, нам дали кори, ми вже випустили одну міну, а потом вже випускаємо другу міну, і під час виходу другої міни прилітає міна нам 03:25 товариш 200”, – згадує військовий.
Данило розповідає, захмарних очікувань, що вдасться зберегти ногу не було. Ще під час евакуації зрозумів, що її доведеться ампутувати.
“Я був при свідомості як їхав. Бачив, що нога просто висіла вже "на волосках". Сподівався, що ампутація буде нижче коліна", – додає Данило.
Після 8 операцій у різних містах України, військового направили у Львів у реабілітаційний центр “UNBROKEN”. Тут почав підготовку до протезування. Ще до встановлення протезу пацієнт має бути фізично готовим, тож фахівці першочергово працюють, аби зміцнити м’язи, розповідає фізичний терапевт Андрій Новосад.
Допротезна реабілітація включає в себе робота над ключовими м’язами, які будуть використовуватися під час ходьби, профілактику виникнення контрактур, розповідає медик.
"Це робота з рубцем, менеджмент рубця, щоб у пацієнта не болів рубець в майбутньому не тягнув, не створював дискомфорт. Це є робота на рівновагу та баланс збереженої кінцівки, якщо це одна ампутація. Загалом загальна сила та витривалість м’язів, щоб в майбутньому, коли пацієнт ставав на протез, він мав силу, витривалість на ньому ходити і не замучитися за 2 хвилини”, – каже він.
У центрі "UNBROKEN" зібрали різних фахівців, аби у одному місці військові та цивільні змогли отримати усі медичні послуги.
"Наша філософія в тому, що людина, яка пройшла пекло захищаючи Україну, і отримала важке поранення, немає ходити ще й пекельними колами української медицини, коли треба шукати допомогу, треба розуміти, що один лікар лікує тобі одну проблему, але з іншою потрібно звертатися в інший медичний заклад", – ділиться Ірина Заславець, деректорка з розвитку Першого медобʼєднання Львова.
Тож для кожного індивідуально підбирають команду фахівців, яка буде з ним працювати. Зокрема це хірурги, травматологи, реаніматологи, невроли, психологи чи психотерапевти, протезисти тощо. Керівник центру розповідає, що в деяких випадках, до пацієнта можуть бути закріплені до 11 фахівців.
"Кожен пацієнт супроводжується фізичним терапевтом. Обов’язково – ергоперапевтом, який навчає нових побутових навичок. Це і як використовувати кінцівку, як самостійно одягатися і так далі", – пояснює Олег Білянський.
Важливим чинником під час реабілітації тут вважають роботу з спеціалістами ментального здоров’я. Робота фахівців важлива, аби сформувати мотивацію до реабілітації. Бо ж не усі вірять, що зможуть повноцінно жити з залізними руками чи ногами. На жаль, були і випадки, коли після ампутації у людей зникало бажання жити.
За словами Білянського, тут важливо сформувати в людини мотивацію до занять, а в декого – бажання до життя. Бо ж людина може бути зневіреною. Бо до того військовий рухався, бігав, був фізично сильним, виконував завдання, ходив на роботу. І в один момент – травма. І, звичайно, це дуже сильний психічний удар для кожної людини.
"Пробуємо зробити це золотим стандартом надання нашої реабілітаційної допомоги, оскільки люди проходять через важкі випробування, і незамінним є допомога психолога, психотерапевта, в деяких випадках психіатра", – додає фахівець.
Пацієнти, які пережили ампутацію нижньої кінцівки, переважно приходять з запитом навчитися ходити.
Максим Жаданов отримав поранення у березні цього року на Донеччині. Під час штурму у нього влучив fpv-дрон. Хлопець самостійно наклав собі турнікет, втім від ампутації це його не вберегло. На евакуацію довелося чекати 12 годин.
"Я весь час був при свідомості. Що тут сказати? Дуже боляче було. Ви навіть не уявляєте наскільки", – згадує військовий.
Нині у нього ампутована рука, нога та запротезоване око. Щодня він займається з фізичним терапевтом, аби вільно пересуватися вулицями. Після встановлення протезу спершу вчився ходити приставним кроком, спирався на паралельні бруси, аби був менший ризик падіння. Далі перейшов на бігову доріжку.
“В основному ми працювали на його силу та витривалість. Так як він переніс дуже багато операцій, його організм ослаб", – розповідає фізичний терапевт Андрій Новосад.
Коли вже людина отримала протез, головне, щоб вона йому довірилася. В більшості пацієнти не довіряють протезу, і це є доволі нормально.
"Також важливо, щоб м’які тканини звикли до тиску в куксоприймачі, тому що це постійний тиск. А оскільки наші тканини на стегні є доволі м’які, це приносить дискомфорт. Головне з завдань на перших етапах – щоб і пацієнт, і фізичний терапевт оглядав куксу. Щоб не дай боже не натер він куксу до якихось відкритих ран", – додає медик.
Переважно людина готова до протезування після двох місяців після останнього оперативного втручання, зауважує керівник центру протезування та ортезування UNBROKEN Владислав Сіховський. Але варто зважати і на супутні травми, переломи. Це може зробити процес очікування довшим.
Скільки військових та цивільних втратили кінцівки за час повномасштабної війни – точно невідомо. За попередніми даними від Wall Street Journal, протезування в Україні потребують понад 50 000 людей. Підібрати нову кінцівку можуть з різним рівнем функціоналу.
"Ми маємо дуже багато складних випадків. Це короткі кукси, які виникають наслідок турнікетних синдромів і так далі, травматичні ампутації. А це набагато складніше за ампутації, наприклад, після цукрового діабету або після тромбозу", – пояснює керівник центру протезування та ортезування UNBROKEN Владислав Сіховський.