"Його радники - Іван Грозний, Петро І та Катерина ІІ". FT дізналося, як Путін воюватиме далі

Близько 01:00 24 лютого 2022 року міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову зателефонували та повідомили, що Путін дав добро на вторгнення в Україну після того, як протягом кількох місяців стягував більш ніж 100-тисячний контингент до її кордонів.

Це рішення застало Лаврова зненацька. За кілька днів до цього російський президент незграбно цікавився думкою Ради безпеки про визнання так званих "республік Донбасу". Хоча в тому, що міністр закордонних справ до останнього був у невіданні, це звичайна практика для Путіна, який давно зосередив прийняття зовнішньополітичних рішень у вузькому колі, навіть коли це підривало дипломатичні зусилля Москви.

Цей телефонний дзвінок зробив Лаврова одним з небагатьох людей, які все-таки дізналися про вторгнення за кілька годин до нього. Оскільки навіть найвище керівництво у Кремлі було поінформоване вже постфактум ранковим оголошенням "спеціальної військової операції".

Пізніше того ж дня кілька олігархів зібралися у Кремлі на зустріч. Один із них вимагав від Лаврова пояснень, чому Путін зважився на війну. Але той не мав відповіді. Приголомшений олігарх запитав, як можна було спланувати таке грандіозне вторгнення у настільки вузькому колі, що більшість топ-чиновників у Кремлі не повірили, що це можливо.

"У нього три радники. Іван Грозний. Петро Великий. І Катерина Велика", - процитував олігарх відповідь Лаврова.

Згідно з планом Путіна, Київ мали захопити протягом кількох днів у ході безкровного бліцкригу. Але натомість за рік Росія втратила понад 200 000 військових загиблими та пораненими, вичерпала запас танків, артилерії та ракет, а також відрізала себе від світових фінансових ринків та західних ланцюжків поставок.

Війна також не наблизила його до розмитих цілей щодо "демілітаризації та денацифікації" України. Сьогодні Росія контролює близько 17% міжнародно визнаної території України, але втратила контроль над половиною земель, захоплених у перші тижні вторгнення.

Однак поки що Путін не подає ознак про готовність відмовитися від своїх військових планів. У посланні до Федеральних зборів він заявив, що йде війна нібито за існування Росії, а Москва використовує силу, щоб зупинити її.

Тим часом в оточенні російського президента зазначають, що той більш ніж будь-коли сповнений рішучості йти до кінця.

"Ідея ніколи не полягала в тому, щоб сотні тисяч людей загинули. Все пішло не так. Він (Путін, - ред.) каже близьким йому людям: "Виявляється, ми були зовсім не готові. В армії бардак. У нашій галузі бардак. Але добре, що ми дізналися про це саме так, а не тоді, коли до нас вторгається НАТО”, - каже один із колишніх топ-чиновників.

Газета The Financial Times поговорила з шістьма давніми довіреними особами Путіна, а також з тими, хто бере участь у військових діях Росії, нинішніми та колишніми топ-чиновниками на Заході та Україні. Ті, хто знає Путіна, описують його як лідера, який з початком війни став ще більш ізольованим.

"Сталін був лиходієм, але хорошим менеджером, тому що йому не можна було збрехати. Але ніхто не може сказати Путіну правду. Люди, які нікому не довіряють, починають довіряти дуже невеликій кількості людей, які їм брешуть", - зазначив один із них.

"Якщо ви не згодні, можете піти"

Путін не вперше приховує плани вторгнення від найближчих радників. У 2014 році під час захоплення Криму він нічого не говорив своїй Раді безпеки. Натомість він одного разу всю ніч до 07:00 відпрацьовував анексію з міністром оборони Сергієм Шойгу та ще трьома високопоставленими силовиками.

На початку радники закликали Путіна не вводити війська до Криму.

"Путін сказав: "Це історичний момент. Якщо ви з цим не погоджуєтесь, можете піти", - згадує колишній російський чиновник.

І Путін вирішив, що ухвалив правильне рішення, коли Захід лише погрозив йому санкціями. Після 2014 року його найближче оточення почало дедалі більше звужуватися. Ізоляція посилилася у 2020 році під час пандемії COVID-19, коли навіть топ-чиновники мали перебувати на карантині перед особистою аудієнцією.

Одним із небагатьох, хто проводив з ним багато часу, був його друг Юрій Ковальчук - непублічний банкір та медіа-магнат, який керує особистими фінансами Путіна. Знайомі з ним люди стверджують, що той поділяє пристрасть до російського імперського реваншизму зі старшим братом Михайлом, відомим пихатими теоріями змови про нібито плани США щодо розробки суперсолдатів та "етнічної зброї".

У розпал пандемії Путін провів кілька місяців у резиденції на Валдаї під замком з Ковальчуком-молодшим, який і надихнув його на роздуми про свою історичну місію, нібито порівнянну з місією Петра I.

"Він справді вірить у все, що говорить про сакральність і про Петра Великого. Він думає, що його пам'ятатимуть, як Петра", - каже один із співрозмовників видання.

Ще більше Путін зациклився в Україні після того, як погіршилися його стосунки із президентом Володимиром Зеленським. Той намагався стримати вплив Віктора Медведчука, близького друга російського президента, який очолював найбільшу опозиційну партію.

Але коли Путін почав розробляти плани вторгнення, Медведчук переконав його в тому, що українці зустрінуть окупаційні війська нібито з розкритими обіймами.

Одна частина плану стосувалася колишнього президента Віктора Януковича. Він мав виступити з відеозверненням, надавши Медведчуку легітимність та помазавши його на управління Україною за підтримки Росії.

Це бачення різко розходилося з політичними реаліями України. Оскільки проросійська меншість, яку представляв Медведчук, значно поступалася за чисельністю тим, хто зневажав його через зв'язок із Москвою. Але в результаті Путін спокусився та санкціонував фінансування ОПЗЖ для підкупу майбутніх колаборантів. Незважаючи на скепсис у Москві.

"Якщо Медведчук каже, що йде дощ, потрібно визирнути у вікно - там буде сонячно. У вас є дані про громадську думку, у вас є спецслужби - як ви можете робити щось серйозне на підставі того, що каже Медведчук?", - зазначає інший колишній високопоставлений російський урядовець.

Проте пропозицію Медведчука підтримала Федеральна служба безпеки. Саме вона запевнила Путіна у неминучості перемоги.

"ФСБ вибудувала цілу систему, що дозволяє говорити начальнику те, що він хоче почути. Було видано величезні бюджети та корупція на всіх рівнях. Ти розповідаєш правильну історію і трохи отримуєш для себе", - каже представник західної розвідки.

Незгодні у Службі зовнішньої розвідки та Генеральному штабі намагалися посіяти сумніви. На засіданні Ради безпеки за три дні до вторгнення секретар Ради безпеки Микола Патрушев, знаючи про поганий стан армії, попросив дати дипломатії ще один шанс. Але, як і в 2014 році, президент відхилив цей варіант, наполягаючи на тому, що він краще поінформований.

"Путін був занадто самовпевнений. Він знає краще за своїх радників так само, як Гітлер знав краще за своїх генералів", - додав колишній високопосадовець із США.

Вторгнення почало спотикатися майже від початку. Начальник Генштабу Валерій Герасимов розробив план захоплення аеродрому Гостомель під Києвом із прицілом на штурм урядового кварталу.

Деякі соратники Медведчука коригували наступ російських військ, інші приєдналися до нападу на урядовий квартал. На півдні України вони допомогли Росії захопити Херсон та більшу частину території практично без опору.

Частина його мережі просто взяла гроші і втекла чи прямо попередила українську владу про надані їм інструкції.

Довоєнні прогнози про бліцкриг будувалися на тому, що російські ВПС швидко встановлять контроль над українським небом. Натомість у метушні російська авіація в перші дні вторгнення збила кілька своїх літаків. За словами офіційних осіб на Заході, тепер у Росії немає пілотів із досвідом бойових дій чи готових до польотів.

"Можливо, це не були двозначні цифри, але більше, ніж один чи два. Дружнього вогню було багато. Можливо, тоді вони не мали пілотів з бойовим досвідом, які були б готові літати над Україною і ризикувати головою в цій божевільній обстановці", - зазначає колишній високопосадовець із США.

Представник української розвідки Вадим Скібіцький додає: "Так вийшло. З артилерійських частин, з танків, і ми це бачили навіть за нашими перехопленнями їхніх розмов. Вони збивали свої гелікоптери та збивали свої літаки".

Просування Росії на землі коштувало величезних втрат і не допомогло їй захопити якісь великі міста, крім Херсона. До кінця березня 2022 року сили вторгнення були в настільки поганому стані, що залишили більшу частину північної та північно-східної України, що було представлено як "жест доброї волі".

Бліцкриг провалився.

"Росія облажалася. Герасимов не хотів заходити з усіх боків. Але ФСБ і всі інші переконали його, що всі чекають на його появу і ніякого спротиву не буде", - підкреслив Скібіцький.

"Унікальна війна у світовій історії"

Коли наслідки вторгнення стали очевидними, Путін почав шукати цапа-відбувайла, щоб покласти на нього відповідальність за помилки розвідки. Цією людиною був голова п'ятого управління ФСБ Сергій Бесіда, котрий відповідав за закордонні операції.

Спочатку його помістили під домашній арешт, проте за кілька тижнів він уже брав участь у зустрічі з американською делегацією. Його швидке повернення продемонструвало велику слабкість Путіна - цінувати лояльність вище за компетентність. А постійна пропаганда війни лише стимулює радників говорити йому лише те, що хоче чути.

"Він у здоровому глузді. Він розумний. Він не божевільний. Але ніхто не може бути експертом у всьому. Їм потрібно бути з ним чесними, а вони цього не роблять. Система управління - це величезна проблема. Це створює великі прогалини в його знаннях, а якість інформації, що отримується, залишає бажати кращого", - говорить ще одна давня довірена особа російського президента.

Для багатьох представників еліти потік брехні - це тактика виживання. Більшість адміністрації Путіна виступають проти війни, але кажуть, що безсилі щось із цим вдіяти.

"Це справді унікальна війна у світовій історії, коли вся еліта проти неї", - зазначив колишній російський чиновник.

Невелика кількість незгодних по-тихому пішла у відставку. Наприклад, колишній спецпредставник з питань клімату Анатолій Чубайс ще до відходу подав заяву на отримання ізраїльського паспорта та почав планувати виїзд із країни.

У міру того, як війна продовжує тріщати по швам, до Путіна стали доходити масштаби прорахунків Росії. Це спонукало його шукати більше інформації у людей на нижчих рівнях - з минулого літа він провів щонайменше дві зустрічі за зачиненими дверима з блогерами-ультранаціоналістами, критично налаштованими по відношенню до військового істеблішменту.

Іноді він користувався їхньою інформацією, щоб публічно поставити підніжку високопосадовцям. У січні віце-прем'єр Денис Мантуров прозвітував про підписання контрактів на виробництво нових літаків. На що Путін публічно викрив його на брехні.

Однак його скептицизм обмежується небажанням визнати, що вторгнення було помилкою. Деякі ліберальні чиновники, які виступають проти війни, намагалися переконати його припинити її, вказуючи на економічні збитки від санкцій.

"Він каже: "Ми платимо величезну ціну, я розумію. Ми недооцінили, наскільки це може бути складно". Але як переконати божевільного? Його мозок відмовить, якщо він зрозуміє, що це була помилка. Він нікому не довіряє", - наголосив співрозмовник.

Екзистенційна битва продовжується

Цього тижня послання Путіна продемонструвало його рішучість продовжувати війну до переможного кінця. Його заяви наголосили на тому, наскільки ця битва стала для нього екзистенційною. Він відносно мало часу приділив обговоренню України, зосередивши свій гнів на США та "націонал-зрадниках".

Також уперше з осені 2022 року він повернувся до ядерної риторики. Це стурбувало західні країни. США, Великобританія та Франція направили спільне послання Росії, пообіцявши відповісти, якщо Путін зважиться на ядерний удар по Україні.

За словами двох близьких до Кремля джерел, Путін уже обдумав можливість застосування ядерної зброї в Україні і дійшов висновку, що навіть обмежений удар не принесе Росії жодної користі.

"У нього немає причин натискати на кнопку. Який сенс бомбити Україну? Наприклад, ви підірвали тактичну ядерну бомбу в Запоріжжі. Все суцільно опромінено, туди не можна зайти, і все одно це нібито Росія, то в чому сенс?", - зазначив колишній російський чиновник.

Натомість Путін заявив, що Росія призупинить свою участь у Договорі про стратегічні наступальні озброєння - останньому ядерному договірі з США. Але не став погрожувати реальним застосуванням ядерної зброї.

"Війна триває вже рік. Путін уже давно каже, що воює із Заходом, а не з Україною. Про це не можна просто говорити, треба робити кроки, щоб продемонструвати щось відчутне. Інакше в його парадигмі це виглядатиме так, ніби Захід витирає Росією підлогу, і він нічого не може сказати у відповідь", - говорить Аббас Галлямов, колишній спічрайтер президента РФ.

На думку наближених до Кремля людей, Путін розраховує на те, що Росія більше прихильна до війни, ніж Захід - до допомоги Україні. Нарощуючи військову підтримку, західні офіційні особи усвідомлюють, що проблему вирішить лише нищівна поразка Росії.

Він же, навпаки, упевнений, що зможе бачити крізь цю стратегічну турбулентність. І замість того, щоб наполягати на тому, що війна не торкнулася більшості росіян, як це було в перші місяці, прийняв мобілізаційну риторику.

Його поява на концерті в "Лужниках" показала, як далеко Путін просунувся цим шляхом за кілька років. Ще у 2018 році стадіон приймав фінал Чемпіонату світу з футболу, а у середу тут лунав військовий реп, а батьки загиблих військових вимовляли пафосні промови.

Російські незалежні ЗМІ повідомляли, що десятки тисяч державних службовців та студентів були змушені прийти на стадіон.

"Навіть подумки він розуміє, що мобілізація суспільства відбудеться не скоро. Це буде дорогий і тривалий процес. Він має, як він думає, час - йому 70 - і ресурси, гроші на нафту і газ, щоб досягти цього. І за це його пам'ятатимуть: за те, що він збирав російські землі, як це робив Петро Великий", - каже колишній американський чиновник.

І альтернативний шлях може виявитися надто складним для Путіна.

"Страшно подумати, що буде, якщо це закінчиться катастрофічною поразкою Росії. Це означає, що були здійснені катастрофічні помилки, і людина, яка стоїть за цим, має піти з цього життя за допомогою кулі, ціаніду чи чогось ще. І якщо в цьому світі немає справедливості, то її не буде ні в кого. Це як коли грають два шахісти. Один з них програє і б'є іншого шахівницею по голові. Чи означає це, що він виграв? Ні, це просто акт відчаю", - додав співрозмовник. з Росії.