Про підготовку до можливого затяжного блекауту Києва, про відносини з Офісом президента, про ставлення до росіян та санкцій проти російських спортсменів, а також про встановлення головної ялинки країни – в інтерв'ю РБК-Україна розповів мер столиці Віталій Кличко.
Київ з початку війни прийняв сотні тисяч українців, які були вимушені залишити свої міста через обстріли та руйнування, спричинені росіянами. Та з наближенням зими переселенці разом з мільйонами киян та мешканцями передмість з тривогою очікують на морози.
Ледь не щотижневі ракетні залпи росіян руйнують зокрема й енергетичну інфраструктуру мегаполіса. Через що у столиці, як і по всій країні, масштабні перебої зі світлом, водо- та теплопостачанням.
У розмові з РБК-Україна за кілька годин до масованого обстрілу 23 листопада мер Києва Віталій Кличко запевнив, що попри ризики столиці не потрібна евакуація. Попереду складні місяці, не приховує керівник міста. Та все ж вважає, що влада та військові впораються з викликами.
Після атаки минулої середи деякі кияни більш ніж на добу залишились без комунальних послуг у холодних квартирах. Так звані "пункти незламності", обіцяні центральною владою, запрацювали далеко не усюди, особливо якщо говорити про локації комунальних установ. За що на Кличка та столичну владу з критикою накинувся особисто президент Зеленський. Мер, відкинувши звинувачення, побачив у цій історії політичний підтекст та попросив не нагнітати і не маніпулювати.
При погодженні інтерв’ю редакція попросила Кличка уточнити ситуацію з пунктами обігріву та наслідками від останнього обстрілу Києва. Крім того, він розповів, як місто готується до зими, чи можливий повторний наступ росіян на столицю, чому спортсмени з РФ мають бути під санкціями, де у місті облаштують новорічні ялинки та чому не варто переглядати правила роботи громадського транспорту під час повітряних тривог.
– Яка ситуація у місті після обстрілів 23 листопада? Наскільки критичною для столиці виявилася та атака?
– Київ – це понад 3 мільйони людей. Кожен приліт – це забране життя чи здоров’я. Це руйнування, які відразу відчувають тисячі людей. Під час ракетного терору постраждали важливі енергетичні об’єкти у різних областях України і в Києві також. І це не могло пройти безслідно для нашого міста. Адже Київ є частиною державної енергосистеми. Енергетикам довелося вдатися до екстрених відключень світла. Більше доби в усьому місті було призупинене водопостачання. Виникли проблеми із забезпеченням киян теплом.
Але за добу після прильоту водопостачання було відновлено в усіх районах. На ранок 26 листопада фактично всі будинки Києва вже були з теплом. В першу чергу ми запустили системи життєзабезпечення нашого міста. Ми запустили наземний електротранспорт, зараз зменшуємо проміжки між поїздами метрополітену, тому що це ключова транспортна артерія міста. Електропостачання також відновлено повністю, проте через дефіцит у загальноукраїнській енергомережі застосовуються відключення.
І саме це є першим пріоритетом київської влади – щоб у киян в квартирах були нормальні умови. Дякую комунальникам та енергетикам, які цілодобово працюють, щоб повернути місто до нормального життя. Тобто це постійна боротьба.
– У середу був найбільш масований ракетний обстріл Києва з кінця лютого? Чи можуть росіяни, на вашу думку, ще більше посилити тиск на столицю?
– Росія не може виграти на полі бою. І тому робить те, на що спроможна. Це тероризм. Мета Росії – зробити все можливе, щоб це була наша остання зима, наша мета – щоб ця зима стала останньою для терориста №1.
– Чи є в міста план дій на випадок затяжного блекауту, коли треба не кілька годин пересидіти без світла, а довше? Та чи знають про нього кияни?
– Зараз багато спекуляцій на тему, наскільки можливий варіант – як хтось це називає – евакуації. Скажу вам: було б великою помилкою, якби ми не готувалися до різних сценаріїв.
Якщо рік тому хтось у цей же час у грудні почав би розказувати, що буде відбуватись у майбутньому – про вбивства людей, про війну, про зґвалтування, про геноцид – його б не назвали здоровою людиною. Але на сьогодні, на жаль, це страшна, сувора реальність. Ми не хочемо нікого тримати в теплій ванні, але й лякати не хочемо.
Ми дорослі люди і говоримо про ті речі, які можливі. Ми робимо все для того, щоб цього не відбулося – повного блекауту, повного відключення. Проте готуємося до різних сценаріїв. І можу чітко сказати: ми робимо все, щоб кожна людина в місті зрозуміла, що ми про неї турбуємось і жодну людину в біді не залишимо.
– Німецьким ЗМІ ви сказали, що розглядається можливість часткової евакуації. Ця новина досить активно розійшлась і телеграм-каналами, і в стрічках новин...
– Добрі новини погано продаються, тому беруть такі... Ще раз повторюсь: ми повинні бути готовими до різних сценаріїв, в тому числі і до поганих. На цей випадок у кожного з нас є алгоритм дій навіть у випадку евакуації. Я не виключаю найгірший сценарій. Повної евакуації не буде – можливо, часткова, але це не можна назвати евакуацією. Це тимчасовий переїзд людей окремих категорій у передмістя, туди, де можуть бути сервіси.
– Тобто мова не йде про переселення в інші регіони або вивіз за кордон?
– Ні.
Користуючись можливістю, хочу звернутися до кожного читача: як ми прораховуємо поганий сценарій, так і я прошу кожного киянина врахувати різні сценарії і бути готовим. За інформацією військових, ворог планує і надалі наносити підступні удари по інфраструктурі країни, щоб залякати українців темрявою і холодом.
Тому прохання мати вдома запас технічної та питної води, запаси їжі, яку можна приготувати чи споживати без електроенергії, теплий одяг, заряджені ноутбуки та павербанки, закачайте офлайн-карти на свої телефони. І у разі поганого сценарію було б добре, якби кожен мав можливість або поїхати до свого будинку в передмісті, де є вода, піч, або поїхати до своїх знайомих. Але ми робимо все для того, щоб гіршого випадку не сталося.
– Щодо плану на такий поганий сценарій: як працюватимуть аптеки, магазини, АЗС? Можливо, вже є домовленості з бізнесом, що місто буде допомагати генераторами, дизелем?
– Для того, щоб такого сценарію не сталося, в Києві ми вже відкрили 430 пунктів обігріву, де люди зможуть отримати необхідні послуги – тепло, воду, телекомунікації, інтернет-зв'язок, довідку. Налагоджуємо їх роботу, будемо відкривати нові.
По-друге, всі лікарні, дитячі садки, школи тощо облаштовуються електрогенераторами, і ми контролюємо, щоб там також був відповідний запас палива. У Києві ми зробили запас палива, щоб наш комунальний транспорт, швидкі, лікарні працювали.
– Щодо так званих "пунктів незламності" у Києві. Президент Володимир Зеленський розкритикував, як ці пункти працювали у столиці. Можете пояснити у чому проблема? Хто за це відповідальний?
– По-перше – є пункти обігріву. Вони працюють. І на випадок надзвичайної ситуації розгорнемо ще понад 100 до цих 430. Є 500 генераторів для роботи цих пунктів: 400 забезпечили ми, інші – волонтери та благодійні організації. Будуть ще 12 пересувних модульних котелень, замовлених нами спеціально під пункти обігріву. Але тема вже, на жаль, політично забарвлена. Незважаючи на нинішню ситуації, навколо неї почалися політичні баталії.
Я не хочу, особливо в нинішній ситуацій, в них вступати. Це безглуздо. Мені є чим займатися. Але вже казав і повторю ще раз: маніпулювати не дозволю. Бо мені депутати від партії влади, коли їх зустрічаю під час об’їзду та перевірки пунктів в обличчя кажуть, що все гаразд з пунктами, а потім роблять пости під копірку, що все погано. Це дико виглядає. І для киян. І для іноземних партнерів. Українці потребують єдиної команди, а не політичної штовханини.
А до киян маю прохання: будь ласка, на екстрений̆ випадок заздалегідь отримайте інформацію, вона є на інтернет-ресурсах та у "Києві Цифровому". Ви повинні знати, де знаходиться ваш найближчий пункт обігріву у кожному з районів міста.
– А як метро функціонуватиме у разі тривалого блекауту – це буде великий пункт обігріву чи буде перевозити пасажирів?
– Ми розраховуємо, що в нас будуть внутрішні потужності, щоб метро в жодному разі не зупинилося. Метро обігріти важко, але в нас є достатня кількість шкіл та дитячих садків, які пройшли термосанацію, тобто відповідні ремонти щодо утеплення. Вони вже готові як пункти обігріву. В цих закладах є великі спортивні зали, їдальні, актові зали. І кожна з цих споруд може прийняти велику кількість людей. Вони знаходяться майже в кожному мікрорайоні нашого міста.
– Чи правильно я зрозуміла вас: ви сказали про те, що за декілька тижнів можна відновити пошкоджену енергетичну інфраструктуру, яка живить столицю, у разі якщо не буде нових ракетних ударів?
– Ми працюємо над цим. Це питання більше до фахівців – до компанії ДТЕК. Деяка апаратура замовлена на Заході, її потрібно виготовити, привезти в Україну і встановити. Тобто це певний процес.
Ми намагаємося відновити все максимально швидко, перейти на чіткі графіки, щоб не було сюрпризів, і щоби потім перейти на безперебійне постачання електрики. Але маємо бути готові до того, що відключення можуть бути до весни. Це пов'язано також з низькими температурами, у багатьох людей стоять теплонагріваючі прилади – у когось теплі підлоги, у когось УФ. Люди в холодний час завжди споживають більше електроенергії. Тому йде більше навантаження на енергосистему.
– Оскільки можлива тривала ситуація з цими віяловими відключеннями, чи є якесь рішення для тих киян, у кого під час планових та екстрених відключень у будинку пропадає одночасно і опалення, і вода? Так є у мене, і це не поодинокі випадки.
– Ці будинки побудовані таким чином, що система зав'язана на електрику. І в короткий термін перебудувати, прокласти тепломережі фізично неможливо. Ми зараз вивчаємо список будинків постійного енергозабезпечення, щоб розуміти, чи можна знайти можливість надавати їм електропостачання, від якого залежить також водо- і теплопостачання. Цим ми зараз займаємося.
– Якщо підсумувати питання щодо електроенергії. Зима, вочевидь, буде непроста. Ви все ж радили б киянам, які мають змогу, якщо не евакуюватися, то просто на час зими змінити місце проживання, поїхати до родичів в інші регіони, за кордон? Чи в принципі такої потреби не бачите і відчуваєте, що місто впорається з цим викликом?
– Бажання Путіна і мета цих обстрілів – руйнування нашої енергосистеми. Для нього найкращий сценарій, щоб ми всі взяли свої валізи і кудись поїхали, звільнили країну, поїхали на Захід, а він би без перепон зайшов в наші домівки і зайняв наші місця, нашу країну. Це така його мрія. Щоб ми всі були розгублені, щоб у нас був панічний настрій, щоб у нас була депресія. Не дочекається.
Спілкуючись з людьми, я бачу, наскільки вони стійко і з розумінням ставляться до тимчасових відключень електроенергії. До речі, у мене було велике натхнення, коли я дивився одне звернення від хлопця з передової. Він каже: "Я тут на нулі знаходжуся. Ті, хто скаржаться, що у вас не так тепло і вам не так комфортно, води немає – думайте про нас. Ми сидимо тут, воюємо, у нас немає опалення, у нас немає води, зв'язку та електрики. Ми кожного дня воюємо, щоби боронити нашу країну. Думайте, будь ласка, про нас". Таке достатньо емоційне звернення. Це виклик для всіх нас, ми вистоїмо, ми повинні вистояти.
Кудись виїжджати? Це окремо рішення кожного. Можу вас чітко запевнити: вся наша команда працює день і ніч для того, щоб надавати сервіс, щоб кожна людина у Києві знала, що про неї турбуються.
До того ж можу сказати, що ми знаходимо можливість, щоб допомагати іншим містам, які в складному та критичному стані. Щойно 15 вантажівок, 4 автобуси, трактори тощо вирушили з гуманітарною допомогою від Києва.
Ми надаємо таку допомогу і містам-супутникам. Ми розуміємо, що ми всі разом, ми всі як єдиний кулак маємо бути, об'єднавши наші зусилля і допомагаючи один одному. Ми допомагаємо містам агломерації, які взяли на себе удар. Якщо б не вони, то такі ж жахливі речі могли б уже відбуватися на Нивках, на Оболоні, в Голосіївському районі. Ми допомагаємо містам і матеріально, і водопостачанням, і усіма можливостями, які є у нас. Ми розуміємо, що пліч-о-пліч маємо вистояти.
– До речі, те, що ви говорите про допомогу – це дійсно так. Але деякі наші співрозмовники в команді влади звернули увагу на таку вашу активність, вони вважають, що це робиться не без певного інтересу, зокрема політичного. Може, з прицілом на якісь майбутні вибори?
– Дивіться, є хворі люди, які сьогодні продовжують займатися політикою і розглядають це політично. У такий же спосіб я б міг і з автоматом у руках боронити країну і яка була б реакція: "Ага, він робить це з якимись політичними міркуваннями!" Це хворі люди, які так думають. Сьогодні наше завдання – об'єднатися всім виключно під одним прапором – прапором України. Політичні прапори забули доти, доки ми воюємо. Ті, хто цим зараз займається і розглядає все в цьому сенсі, робить велику дурницю.
– Яка у вас координація з Офісом президента щодо допомоги регіонам? Чи це відбувається індивідуально, наприклад, напряму з Херсоном, Черніговом?
– Я не тільки мер Києва, я й голова Асоціації міст України. І це також одна зі складових роботи Асоціації – допомагати один одному, всім містам. У ній майже тисяча громад, міст, містечок і селищ. Гуртом і батька легше бити. Гуртом і протистояти набагато легше, і тому ми допомагаємо один одному всім, чим можемо.
Зараз на Херсон відправили, на Харків йдуть три найсучасніші пожежні автівки – ми про це домовилися з нашими партнерами. Ми у Києві отримуємо і домовляємося для того, щоби вони йшли на інші міста. Я, користуючись своїми зв'язками, роблю це.
– А ви очікуєте, що з регіонів взимку приїде більше тимчасових переселенців з того ж Херсону чи сіл Херсонщини, де проблема з водо-, тепло- та енергопостачанням? Чи є де їх розселяти, забезпечити всім необхідним?
– У Києві зараз знаходиться десь 350 тисяч тимчасових переселенців зі Сходу та Півдня від початку війни 2014 року.
– Таких близько 200 тисяч. Це ті, що офіційно зареєструвалися. Ми не виключаємо, що деякий відсоток людей не зареєструвалися, але також знаходяться у місті. Тобто на сьогодні ми підраховуємо по кількості смартфонів, що в нас налічується приблизно 3,35 мільйонів людей. І незважаючи на обстріли ракетами, дронами-камікадзе, люди не від'їжджають, а залишаються у Києві, не хочуть кудись їхати, бо впевнені, що тут вони вдома.
– Якщо подивитись на пробки, таке враження, що й до війни таких не було.
– Я можу сказати, що у нашому місті до війни вдень знаходилося на 1-1,2 мільйонів більше людей ніж уночі. Це люди, які приїжджають з області, з інших міст-супутників на роботу, тому що Київ дає можливість працювати і багато людей працюють у столиці. А ночували в Києві, тобто постійно знаходилося 3,6 млн, а вдень ця цифра підвищувалася до 4,6-4,8 млн.
– У вас були не дуже прості відносини з Офісом президента. Які вони зараз? Вас обмежують в якихось повноваження з огляду на те, що призначений ще окремий начальник військової адміністрації у місті?
– У мене персонально ніколи поганих стосунків з ОП не було, але бурхлива діяльність мера Кличка, я чую, викликає постійно незадоволення певних персоналій. На це я можу відповісти так: я не є підлеглим, а тим, хто там починає на цю тему багато говорити, я нагадую, що є таке слово як самоврядування. Якщо не було часу навчатись, хай зараз вивчать, що воно означає. Мера, якого обрали люди не може призначити чи звільнити чиновник. Це виключно право громади, яка доручила мені і зобов'язала відстоювати її інтереси.
– Вже під час війни у вас були особисті зустрічі з президентом?
– Так, ми зустрічалися, спілкувалися. Комунікації є. Іноді хтось може масла в вогонь підлити, як мені здається. Когось дратує активна діяльність Кличка, те, що ми активно боремося з викликами, які перед містом є. Це може бути, та я не звертаю увагу. Зараз політики не має бути, ми маємо об'єднуватися, щоби протистояти ворогу. Закінчиться війна – тоді вже можна гратись у внутрішню політику. Зараз єдність всіх – запорука нашої перемоги.
Що стосується військового, який призначений головою КВМА. Тільки у Києві, де немає військових дій, призначений голова військової адміністрації. У решті міст і регіонів, де немає бойових дій, цивільні виконують обов'язки. Військова частина зараз вкрай важлива, ми їм всім допомагаємо і робимо все, щоб у них все виходило. Нічого поганого у цьому не бачу до того моменту, поки вони не грають у політику або їм не дають конкретні завдання, які можна сприймати як наступ на самоврядування.
– Такий момент ще не настав?
– Я і з генералом Жирновим, і з генералом Попком від початку проговорював питання, які стосуються захисту міста Києва. А також все те, що стосується військових. Вони все це знають професійно. Ми ж їм допомагаємо. Що стосується державних повноважень, їх тут дуже мало, майже нічого, більшість – це повноваження громади та місцевого самоврядування. Якщо будуть якісь гострі моменти, непорозуміння, думаю, нам вистачить мудрості ці питання зняти.
– Чи є у планах скорочувати комендантську годину, як це вже роблять в інших областях? Наприклад, з 24:00 по 05:00.
– Сьогодні ключове питання для кожного з українців – це безпека. Комендантська година запроваджена для безпеки і контролю. Якщо таке рішення буде прийматися, то воно не буде прийматися однозначно мною, а з рекомендаціями військових і Радою оборони міста Києва, до якої входять представники різних служб і громади – ми спільно приймаємо це рішення. Поки що обговорення щодо збільшення чи зменшення комендантської години не було. Ми це питання поки не розглядали, бо воно не є актуальним.
– І ще питання щодо зупинки громадського транспорту під час повітряної тривоги. Ви знаєте, що чимало киян невдоволені, тому що це створює незручності. Уявімо, що під'їжджає громадський транспорт під час повітряної тривоги, висаджує людей, але вони не йдуть в укриття, а залишаються на зупинці. І ризик постраждати у разі ракетної атаки там не менше. Чи варто переглядати це рішення?
– Можна підняти інформацію, коли снаряд влучив у Миколаєві в автобус. Люди в автобусі є мішенню, і вірогідність загинути для великої кількості людей дуже висока. Це не "прихоть" Кличка чи когось іншого, це рекомендації військових, які спираются на безпеку. Тобто на зупинці люди повинні вийти із транспорту – і далі їхня особиста персональна відповідальність. Ми не можемо наражати їх на ризик загинути. Це ключові правила, які прописані і яких ми також дотримуємося виключно з огляду на безпеку.
А те, що хтось безвідповідально ставиться до цього, вийшли з автобуса, роблять скупчення на зупинці і не йдуть в укриття – це їхня персональна відповідальність. Є правила повітряної тривоги, яких мають усі дотримуватися.
– Я так розумію, на питання про вимоги щодо евакуації з ТРЦ під час повітряної тривоги ви відповісте приблизно так само?
– Так.
– Але ж, мабуть, ви бачили самі, як люди під час повітряної тривоги просто стоять під ТРЦ і чекають, коли вона закінчиться. В ідеалі воно, може, і має працювати так, як ви говорите, а на практиці все інакше.
– Ми робимо все, що прописано в правилах безпеки. Якщо люди безвідповідально ставляться до життя – це питання до них. Бізнес же під час повітряної тривоги має зупинитися і люди не мають знаходитися у приміщенні.
– У місті багато пошкоджених будинків від ракетних обстрілів. Як відбувається відновлення цих будинків? Чи отримають люди, які вже не можуть повернутися в свої квартири, якісь компенсації чи нове житло? Місто вирішує це питання чи це до уряду?
– У Києві бойові дії не проходили, але тим не менш у нашому місті 650 будівель пошкоджено чи зруйновано, 220 з них – це житлові будинки. Понад 150 киян загинули під цими обстрілами, чотири дитини.
Ми зробили обстеження усіх будинків. Відносно пощастило, тому що несучі конструкції не пошкоджено. Це означає, що вони можуть бути відновлені та відбудовані. Ми ухвалили рішення ще навесні відбудувати, місто виділило 600 мільйонів гривень і держава 200 мільйонів гривень на відбудову. Вже деякі будинки заселені, люди повернулися, вони відновлені, з ремонтом. І вже з теплосанацією, тобто ці будинки відповідають критеріям енергозбереження. Ще ремонти йдуть і до кінця грудня до всіх будинків, за які ми взялися, люди зможуть повернутися.
– А є потреба переселяти людей? Або надавати нове житло?
– Ми в кожному випадку при пошкодженні звертаємося до людей і пропонуємо тимчасове житло. Частина обирає житло, частина переїжджає чи до родичів, чи до знайомих, вони самі вирішують.
– Чи вбачаєте ви зараз ризики нового наступу на Київ і чи можливий він в якомусь осяжному майбутньому? Можливо, у вас є певна інформація?
– Я вам таємницю не відкрию. Дехто в Україні та серед західних партнерів робив велику помилку, коли казав, що Путін заспокоїться після анексії Криму, нібито йому цього буде достатньо, що він задоволений і б’є себе в груди як великий "собиратель русских земель". Дехто казав, що він буде задоволений Донецьком і Луганськом. Але йому потрібні ми всі, йому потрібна вся Україна. Нашим закордонним партнерам я кажу, що Путін зайде настільки далеко, наскільки ми дозволимо йому це зробити.
А тепер відповідь на ваше питання. Київ – це серце країни, символ країни, її столиця. Він був і залишається метою агресора. І якщо в них буде можливість, вони обов’язково будуть намагатися йти на Київ. Я нікого не лякаю, але до цього потрібно бути готовим. Висновки військові зробили. Ми також контролюємо дії, допомагаємо всім, чим можемо, щоб те, що відбулось у лютому, не повторилось.
– Столиця якось залучена до допомоги військовим щодо укріплення кордону десь на півночі області або, можливо, десь на інших напрямках фронту?
– Київ передає автівки Держприкордонслужбі ДСНС, війсковим. Це не за кошти бюджету міста. Користуючись своїми можливостями, я домовляюсь. Все робиться на персональному рівні. Маючи добрі знайомства в політикумі, в бізнесі, в інших країнах, ми домовляємось. І вже Київ отримав десятки автобусів, сотні швидких, пожежних автівок, велику кількість спорядження, шоломів, бронежилетів, старлінків. Ми все це передаємо нашим ЗСУ.
Що стосується інших військових, ми робимо все, щоб їх підтримувати, щоб надавати їм допомогу. Тут немає преференцій. Вони звертаються – ми знаходимо можливість забезпечення всіх потрібних засобів, за якими звертаються військові. Ми не б’ємо себе в груди, але це великий список речей, які ми вже зробили.
– Доводилось чути від киян питання, а чого не бачимо на маршрутах громадського транспорту автобуси, які місту передали з-за кордону, наприклад, з Німеччини? Транспорт передали Херсону?
– Значну частину автівок, швидких ми передаємо військовим. Транспорт передавали зокрема й Херсону. І коли понад 150 автобусів згоріло в Дніпрі, ми передали їм 50 автобусів. Допомагаємо й тим, що отримуємо від наших партнерів. Це неправда, що автобуси десь зникли. Комусь може здається, що вони припарковані у мене в приватному дворі? Ні, це резерв нашого міста, ці автобуси також виходять на маршрути і перевозять людей.
– Чи не складається у вас враження під час спілкування з західними політиками, що останнім часом у них почала з’являтися втома від війни? Якщо це так, у чому вона проявляється?
– Людина звикає до всього. Дивно, але люди навіть звикають до вибухів, починають ставитися до війни як до чогось буденного. Але це правильне питання, і ми маємо робити все, щоб наші партнери у Європі та США не почали сприймати війну в Україні як якусь рутину. Я завжди наголошую, що економічна, політична безпека в Європі залежить від найбільшої країни Європи – України. І дестабілізація в Україні – це дестабілізації всього регіону.
Військові дії в Україні мають великий вплив на всі країни не тільки Європи, але й світу. Я це доношу до західних політиків, багато хто чує. І головне, щоб вони доносили це й мешканцям своїх країн. Моя ключова теза: єдність з Україною це запорука миру в Європі. І наше спільне завдання – повернути мир в Україну, викинути російських агресорів з нашої землі. Мир – це ключове завдання для всіх країн.
– А чи є в Росії люди, з якими ви зараз підтримуєте контакт? Можливо, хтось зі старих знайомих виходив на вас з кінця лютого?
– У мене дуже багато знайомих у Росії. І я був розгублений від того, що навіть старі друзі моїх батьків кудись зникли, не вітають, сидять тихенько і бояться спілкуватися.
Не буду називати прізвища, є одна відома інтелігентна родина, ми багато років з ними спілкувалися. Діти мого віку, батько старше, з гарною освітою, але мозок промитий. Мені важко з ними спілкуватися, починають розповідати про якесь відновлення Росії, що вони змусять українців бути їм друзями, а хто не хоче, тих вони приберуть. І будь-які мої аргументи вони не чули. Чи не хотіли чути.
Є інший випадок. Позавчора спілкувався з одним моїм знайомим, він журналіст, працював в одному з російських видань. Він подзвонив з Грузії, туди вивіз сина, йому 25 років. Попросив його пояснити, коли росіяни вже скажуть Путіну "ні", скажуть, що досить привозити вбитих з України, досить спостерігати, як світові компанії залишають Росію, а країна бідніє та не має доступу до сучасних технологій. Залізна завіса піднімається, росіянам вже не кажуть "ласкаво просимо". Вони перетворюються в Північну Корею.
Мій знайомий на це питання відповів: "Довго будете чекати, коли росіяни повстануть. Ті, хто хотіли щось сказати і не боялися, сидять у тюрмі. Ті, хто хочуть сказати, але бояться, сидять тихо. Всі інші поки що не хочуть, щоб їх це персонально торкнулось. Але повстання в Росії чекати доведеться ще довго".
Він передав слухавку своєму синові, у нього був день народження, сказав, що я завжди був для нього кумиром, попросив привітати. І ви знаєте, як він зі мною привітався? "Слава Україні!" Ми з ним поговорили, мені приємно, що молоде покоління включає голову.
– Тобто ви ще зберігаєте певний оптимізм щодо росіян?
– Я зберігаю певний оптимізм щодо людей. Так, росіяни зазомбовані, але потроху будуть вмикати голову. Медіа, до речі – це зброя, яка набагато ефективніше, ніж танки, ракети, літаки. Нам потрібно доносити росіянам правду, поки вони не закрилися на 100%. Адже вони швидко рухаються до сталінізму, у найгіршому сенсі цього слова, скоро вже будуть шукати серед себе ворогів народу та іншодумців.
– Під час війни з`явилось багато нових медійних облич, зокрема у волонтерській та військовій спільноті. Хто з них, на вашу думку, має шанси закріпитися у політиці після або й під час війни?
– Можу сказати свою позицію. Є люди, які медійно працюють, ловлять хайп. А є медійні люди, яких саме зараз не видно. Складно тримати в одній руці автомат, а в іншій телефон, щоб селфі робити. І таких людей, які віддають усіх себе заради перемоги країни, знаю дуже багато. Один з них Роман Ратушний (загинув у червні в боях на Харківщині, – ред.). Він був активістом, а потім пішов на передову.
Навіть серед достатньо відомих журналістів багато хто на фронті. З початку війни зустрів у військовій формі зі зброєю в руках Дениса Бігуса. Більше його не бачив, але знаю, що зараз він на фронті. Він працює, але руки у нього зайняті автоматом, а не селфі.
– У Росії скаржаться, що нібито ви з братом ледь не особисто заблокували виступи російських боксерів, використовуючи свій вплив у WBC. Можете розповісти, як було насправді?
– Росіяни не можуть мені пробачити, що найбільший прапор на логотипі WBC тепер український. Я радий, що це у найпотужнішій організації, в якій свого часу чемпіонами були і Мухаммед Алі, і Майк Тайсон, і Леннокс Льюїс, і брати Клички.
І я, і Володя робимо все, щоб санкції були і працювали. Щоб кожен з росіян поставив питання і своєму президенту, і своєму уряду: ця війна не потрібна, санкції – це боляче. Нехай вони питають, чому іноземні компанії йдуть з Росії, чому росіян не хочуть бачити у жодній країні. І головне питання: з якою метою росіяни втрачають братів, синів, друзів, чоловіків у цій безглуздій війні. Ці питання Путіну мають ставити всі. І спорт має велику силу .
Я не соромлюсь – все в світі вирішується на персональних зв'язках. Я на цьому наполягав – щоб санкції для російських спортсменів також були введені. Вони також мають поставити ключове питання і сказати Путіну "нет войне".
– Часто лунають думки, що російські спортсмени не мають бути відстороненими від змагань через агресію з боку їхньої країни. Щоби ви відповіли тим, хто каже, що спорт поза політикою?
– Спорт – це частина кожної країни. Кожний спортсмен представляє свою країну. І завжди спорт і велика політика були поруч. Завжди були змагання серед країн, хто зможе зібрати більше олімпійських медалей. Спорт – це презентація країни. Чому Росія, яка зараз країна-терорист, має себе презентувати у всьому світі? Санкції мають торкатися всіх сфер – не тільки політичних чи економічних, а й спорту. У нас немає питань до спортсменів, а є питання до їхньої позиції щодо цієї безглуздої війни.
– Не так давно були бої Ломаченка та Усика. Ви їх дивились? Є час на перегляд боксу?
– Ломаченка не бачив, Усика – обов’язково. Останній раз тільки бій Усика дивився, а так – немає часу.
– Чи буде в Києві встановлена головна ялинка країни, якщо так – де, коли? І чи буде це формат новорічного містечка?
– Я почну відповідати зовсім з іншого. Спілкуюся з хлопцями кожного дня. Ми виступаємо кураторами багатьох військових підрозділів, підтримуємо їх, надсилаємо допомогу. Якось спілкувався з ними щодо проведення Нового року та святкувань. І один із хлопців сказав: "Чому моя дитина буде зараз без ялинки, без Нового року, без новорічного настрою?"
Ми розуміємо, що масові заходи заборонені в воєнний час. І їх не буде в жодному разі. Але скасовувати Новий рік та Різдво ніхто не збирається, і атмосфера Нового року повинна бути. Не можна дозволити Путіну вкрасти наше Різдво. Попри різні думки від різних сторін – потрібно чи не потрібно – ми звернулися до бізнесу, який погодився не за бюджетні гроші, а за свої приватні кошти встановити ялинки без новорічного пафосу.
– Це буде кілька локацій?
– Це буде кілька локацій в багатьох районах нашого міста. Це, так би мовити, натяк на те, що Новий рік та Різдво не проходять повз. Ялинки будуть встановлені.
– І на Софійській площі?
– І на Софійській площі також.
– Також за рахунок бізнесу?
– Так. Але ми вирішили без масових заходів, без концертних програм, без фастфудів. Буде встановлена виключно ялинка, щоб нагадувало про новорічний настрій нашим дітям. Знаєте, не хочеться забирати у дітей Святого Миколая...
– Як ви ставитеся до прогнозів щодо того, коли закінчиться війна? Люди орієнтуються хто – на голову воєнної розвідки, хто – на іноземних аналітиків чи експертів.
– Це дуже складне питання, я не Нострадамус, хоча також хочу заглянути в "завтрашний день" (посміхається, - ред.). Я сподіваюся, я дуже хочу, щоб наступного року Новий рік ми всі зустріли під мирним небом. Ми не знаємо, скільки ще за це ми маємо заплатити, скільки життів наших воїнів. Але не будемо забувати, що 20% території України все ще окуповано. І росіяни не збираються йти, але ми допоможемо.
Це складне завдання, я в жодному разі не хотів би применшувати. Треба з розумінням ставитися до таких викликів і прогнозів. Я дуже сподіваюся і ми робимо все для того, щоб наступний Новий рік ми відсвяткували вже в звільненій від агресора мирній Україні.
– Що Віталій Кличко не як мер, а як людина хотів би зробити після перемоги?
– Я хотів би взяти відпочинок хоча б на тиждень. Я мрію стрибнути з літака ”Геркулеса", мої друзі-скайдайвери їздять по різних країнах, я дивлюся іхні фотографії і мрію також. Є у мене багато мрій. І, впевнений, вони здійсняться після беззаперечного факту – перемоги нашої країни.