Про наслідки російської мобілізації, ризики повторного вторгнення з Білорусі, про ймовірність застосування Москвою ядерної зброї та про те, скільки ще може тривати війна – в інтерв‘ю РБК-Україна розповів експерт Центру оборонних стратегій, полковник Віктор Кевлюк.
Путін вирішив рятувати становище своїх військ на фронті, оголосивши часткову мобілізацію. Поки невідомо, як саме вплинуть ці сотні тисяч чоловіків, яких згрібають з усієї Росії. Оскільки їх без підготовки відразу кидають на поле бою, є сумніви, що вони зможуть переломити ситуацію на користь Росії.
Другий крок, до якого вдався Кремль – приєднання вже окупованих територій, що, як вважають експерти, ніяк не змінить плани ЗСУ. Однак це може дати Москві додаткові приводи "побряцати" ядерною зброєю.
Про вплив часткової мобілізації, незаконної анексії захоплених територій, ядерних погроз та заявки України в НАТО в інтерв‘ю РБК-Україна розповів експерт Центру оборонних стратегій, полковник Віктор Кевлюк.
– Чи вплине ця часткова мобілізація в Росії на подальший перебіг ситуації на фронті?
– Вона організована і проводиться саме з тою метою, щоби вплинути на подальший перебіг. Безумовно, так.
– Скільки людей вони можуть зібрати? Адже була інформація, що вони лише за перших кілька днів мобілізували 100 тисяч росіян. Шойгу заявляв, що загалом хочуть набрати 300 тисяч, водночас російські медіа писали, що мова може йти і про мільйон людей.
– В країні проживає 143 мільйони людей – можна зібрати хоч усіх. Питання – навіщо? 300 тисяч – це першочергова потреба, яка буде спрямована на те, щоб укомплектувати вакансії в пошарпаних російських військах і принаймні якось підвищити їхню спроможність до притомних дій.
Вони можуть наростити війська без особливих проблем до 15-18 (за версією Шойгу – 25) мільйонів за умови, якщо подальші російські плани передбачають наступ на одному чи на кількох напрямках. Це малоймовірно, тому що весь цей склад потрібно одягнути, годувати, озброїти, навчити. А це все з точки зору ресурсів для росіян дуже і дуже проблематично. Якщо ж говорити про 300 тисяч – я не сумніваюсь, що в них це вийде.
– Цих плюс 300 тисяч вистачає для чого – для того, щоб втримувати вже захоплені території? Чи це такий ресурс, який може їм дозволити проводити і наступальні операції на певних напрямках?
– Давайте підійдемо з математичної точки зору. Вбитими в них орієнтовно 60 тисяч, тобто є 60 тисяч вакансій. Приблизно 150-160 тисяч – це поранені, хворі, тощо, це ті, хто впродовж найближчих 30 діб не повернеться до строю. З них 30-50% взагалі не повернуться до нормального життя. Тобто ми вже нарахували 220 тисяч.
Залишається ще приблизно 80 тисяч, які будуть використані для того, щоби визначені військові частини російської армії перейшли зі штатів мирного часу на штати воєнного часу. Тобто угруповання, яке до нас вторглося в лютому, буде відновлено до свого початкового рівня, можливо, дещо посилено.
Але варто зважати на те, що військові, які роками тренувалися, знищені. А їм на заміну приходять люди середнього віку, які мають певні проблеми зі здоров'ям, які не мають належної фізичної форми, не адаптовані до тривалого перебування в некомфортних польових умовах, які втратили свої військові навички майже повністю.
Крім того, їм видають зброю, яка не є сильно сучасною. Переважно це те, що росіянам вдається знімати зі зберігання, це все радянська інженерна думка в кращому випадку 80-х років минулого століття. Тобто формально боєздатність ворожого угруповання буде відновлена. Реально – це буде військо з оцінкою нижче середнього.
Те, що вони призовуть ще 300 тисяч – це не означає, що в них нізвідки з'явиться відповідна кількість сучасного озброєння, щоб на рівних воювати зі Збройними силами України. Це просто звичайна піхота, яка на чомусь буде виконувати якісь завдання з ефективністю трохи вищою ніж нуль.
– Путін підписав указ про осінній призов 120 тисяч військ – це ще плюс 120 тисяч, які мають відправитись на фронт?
– Це військовослужбовці строкової служби. Вони, найімовірніше, підуть на укомплектування військових частин, які не задіяні в бойових діях в Україні. Хтось має служити на підводних човнах, яким у нас тут немає що робити. Хтось має охороняти підрозділи ракетних військ стратегічного призначення. Хтось має працювати на аеродромах, на складах, базах, в підрозділах забезпечення навчального процесу військових навчальних закладів. Врешті-решт хтось має охороняти і підтримувати життєдіяльність у військових містечках бригад, які висунулися з усієї Російської Федерації на українські терени.
Тобто ці призовники будуть більш-менш рівномірно розмазані по інфраструктурі збройних сил Російської Федерації на території Російської Федерації. Я не виключаю такого перебігу подій, що частина з цих військовослужбовців опиниться на іноземних військових базах Російської Федерації за кордоном – в Абхазії, Південній Осетії, Таджикистані, Вірменії, Придністров'ї. Тобто в складі псевдомиротворчих російських контингентів також хтось має бути.
Навряд чи ми побачимо їх в Україні. Але з цим контингентом буде проводитися дуже жорстка робота і їх будуть всіляко схиляти укласти контракти, хоча би на три місяці, щоби відвідати нашу територію з недружньою метою.
– Що може змінитися на фронті з огляду на незаконну анексію наших територій?
– Для нас нічого не зміниться. Те, що вони для себе змінили якісь внутрішньополітичні та адміністративно-територіально формати, ніяк не впливає на наші плани. Для росіян можливі такі зміни. На тих землях, які на думку Кремля анексовані і проголошені російськими, "спеціальна військова операція" може бути переформатована в контртерористичну.
Контртерористична операція проводиться виключно на території Російської Федерації і не передбачає виплат надбавок військовослужбовцям. Тобто всі ті, хто воює в Донецькій, Луганській, Херсонській, Запорізькій областях, перестануть отримувати надбавки. Це один із можливих варіантів розвитку подій, бо в них реальний брак ресурсів, зокрема фінансових.
Другий момент: військова доктрина Російської Федерації передбачає застосування неконвенційної зброї у разі агресії проти їхньої суверенної території. Тобто наші активні дії зі звільнення наших же територій формально дають росіянам привід застосовувати неконвенційну зброю проти нас. І вони самі перед собою будуть виправдовуватися тим, що нібито напали на їхню територію. Ми готуємося до різного розвитку подій. Але сказати, що це радикально змінює наші плани – ні, не змінює.
– Для мене залишається незрозумілим той факт, що вони приєднали, в яких межах? Так звані "ЛДНР" перед повномасштабною війною проголошувалися Росією "незалежним" в адмінмежах Донецької та Луганської областей. А що з Херсонською та Запорізькою областями – незрозуміло.
– У затуманених мізках тої групи, яка готували це рішення, мають розбиратися психіатри. Формально мова йде про приєднання територій в межах їхнього адміністративно-територіального поділу в Україні. Але, попри заяви, що "спеціальна військова операція" проводиться з метою "захисту" Донбасу, жодна з чотирьох областей так і не була захоплена в їхніх адміністративних кордонах.
Тобто вони мріють захопити ці території в межах українського адмінподілу, але в них не сильно виходить втримувати навіть захоплене. Тому спокійно на це дивимось і не звертаємо уваги.
– Але якщо вони справді "приєднали" ці чотири області в їхніх адмінмежах, то чи не може бути такий варіант, що вони нам ставлять ядерний ультиматум – щоб наші війська повністю виходили з цих областей, адже за їхнім трактуванням ми вже ведемо бойові дії на їхніх територіях?
– Лавров уже оголошував подібні дурниці – що ми нібито маємо відступити з цих областей, бо це їхня територія. Те, що вони будуть шантажувати і вчергове підвищувати ставки – світ уже не ведеться на це. Уже була спроба шантажувати голодом, відсутністю постачання енергоносіїв. Уже імітували застосування хімічної зброї. Навряд чи щось з цього збудеться. Світ абсолютно адекватно сприймає ці погрози. У Росії, яка затіяла цю гру, на руках дуже погані карти. Крім як підвищувати ставки, іншої стратегії в них на сьогодні немає.
– А як ви загалом оцінюєте ризик того, що Росія в найближчій перспективі може нанести ядерний удар по території України?
– Приблизно 20 на 80. Абсолютно виключити можливість застосування ядерної зброї неможливо. Якщо країна собі її завела – то ж не для краси. З огляду на те, що в повітрі перебувають три розвідувальні літаки RC-135C ВПС США, які контролюють рух носіїв ядерної зброї по планеті, у режимі постійного чергування вже понад десять днів, то до цієї погрози відносяться цілком реально.
Те, що днями президент США сказав, що Україну візьмуть під американську ядерну "парасольку" – це також важливий меседж Кремлю: мовляв, хлопці, вам пересидіти не вдасться, спробуєте – і отримаєте відповідь. Військова доктрина Сполучених Штатів передбачає застосування ядерної зброї зокрема і в разі ядерної атаки на союзників та партнерів. А Україна є стратегічним партнером США поза НАТО. Тому в наших союзників руки розв'язані.
Застосування тактичного ядерного боєприпасу – це можливо, але який з цього ефект? Ядерний артилерійський снаряд знищує техніку та живу силу всередині броньованих машин в колі діаметром 1200 метрів. Це, безумовно, призведе до втрат. У цій зоні може опинитися 25-75 людей. Але що це дає на фронті довжиною в 2450 кілометрів?
– Але доктрина Росії передбачає застосування тактичної ядерної зброї на полі бою як інструмент деескалації через ескалацію – щоби змусити противника відступити. Умовно: ми кидаємо один такий снаряд, а ви або капітулюйте, або ми кидатимемо далі. Таке може бути?
– До деескалації це не призведе з огляду на те, що весь світ спостерігає за такими рухами. Як тільки-но вони так вчинять, вони вже отримають не від нас удар у відповідь. І на подальшу деескалацію їм сподіватися не варто.
Потенціал високоточної зброї США без урахування аналогічного потенціалу їхніх союзників по НАТО – приблизно 5-7 тисяч високоточних боєприпасів. Усе це господарство може бути застосовано впродовж 40 хвилин. За 40 хвилин 5 тисячею високоточних ударів з боєготовного стану до стану повної непридатності буде виведений весь ядерний потенціал Російської Федерації. Питання – що їм робити далі?
Я далекий від думки про те, що саме такий розвиток подій буде. Думаю, знайдеться хтось тверезий на російському боці і не натисне ніяких кнопок, щось наплутає в кодах передачі даних – так не станеться. Всі розуміють, що хтось один, хто надійно захований і сподівається ядерний удар у відповідь пережити – він один. А виконавців дуже багато і вони будуть більше переживати за себе, ніж за того, хто сидітиме в бункері. Резюмуючи: застосування тактичної ядерної зброї можливе, але такий розвиток подій вкрай малоймовірний.
Варто також пам'ятати про угоду, яка була укладена на початку 90-х років між прем'єр-міністром Росії Чорномирдіним та віце-президентом США Гором. Російська Федерація взяла на себе зобов'язання демонтувати значну частину свого ядерного потенціалу. А США взяли на себе зобов'язання викупити збіднений збройний уран для того, щоб у подальшому перетворити його в паливні стрижні для атомних електростанцій. Дія угоди закінчилась в 2015 році.
В експертному середовищі є питання: чи лишилися взагалі в Російської Федерації справні та готові до застосування ядерні боєприпаси? Є така думка, що все більш-менш боєздатне було викуплене, приведене в безпечний стан і використовується для генерації електроенергії.
Інший момент. Росія тривалий час перебувала в кризі. Утримання ядерної зброї потребує неабияких коштів, оновлення, періодичного випробування. Ракетоносії, виготовлені в Дніпрі – це ракета "Сатана" – без професійного якісного обслуговування з 2012 року, якщо я не помиляюся. Не факт, що вони взагалі кудись полетять. Є підозри, що російський ядерний потенціал – такий же міф, як і їхні збройні сили. Тобто питань значно більше, ніж на сьогодні є відповідей.
– А вони нічого не виробляли після розвалу СРСР?
– З того, що їм вдалось реалізувати – це наземні проекти "Тополь", "Ярс" та підводні "Сінєва" і "Булава". Усе інше – це красиві презентації, багато розмов та піару, але ніхто не побачив реального зразка, який може щось показати на полі бою.
– Чи є підстави зараз говорити про загрозу сухопутного наступу з боку Білорусі і чи є підстави вважати, що там зараз іде підготовка до вторгнення?
– Збройні сили Білорусі – це шість бригад, які утримуються на штатах мирного часу. Формально шість механізованих бригад – це на будь-якому напрямку багато. З іншого боку, в січні під час заворушень у Казахстані ми побачили миротворчий підрозділ сил спеціальних операцій збройних сил Білорусі, який взяв під охорону один із аеродромів, виконуючи завдання в рамках ОДКБ.
Це було дуже смішно, коли ця "еліта", 103-я окрема гвардійська повітряно-десантна бригада ЗС Білорусі, елементарно не знає, як взяти під охорону аеродром. Рити окопи в замерзлому степу на холодному вітрі прямо біля злітної смуги – то задля якого результату? З цього я можу зробити висновок, що білоруська армія – це такий же фейк, як і російська. Вони спроможні діяти за попередньо відрепетируваним сценарієм на навчаннях, коли всі знають, куди кому бігти, яка мішень впаде першою тощо.
Це противник, який перебуває в парадигмі 40-х років минулого століття. Він трохи краще вдягнений та екіпірований. Українські Збройні сили і білоруська армія перебувають у різних часових вимірах. Ми воюємо за різними тактиками, застосовуємо зовсім різні прийоми на полі бою. Я думаю, що вони це усвідомлюють і, найімовірніше, крім шести батальйонів білоруської армії, які виконують завдання з посилення охорони державного кордону зі свого боку, нічого іншого ми там не побачимо.
– А якщо говорити про російську армію?
– Існують відомості, що Росія заводить на територію Білорусі 20 тисяч призваних по мобілізації військовослужбовців. Але тут виникає питання. Натовп з 20 тисяч людей – це не підрозділ, це не військова частина, це просто багато народу.
Як вони можуть бути застосовані? Росіяни використовують на території Білорусі два аеродроми ("Барановичи" та "Зябровка"), які їм були надані відповідно до двосторонніх угод. Їх треба охороняти, забезпечувати, ремонтувати літаки треба. Можливо, частина з цього натовпу буде брати участь у цих заходах. Хоча 20 тисяч – це надто багато для таких функцій.
Але ймовірний і такий нетривіальний варіант, що російськими мобілізованими будуть доукомплектовані білоруські бригади до штатів воєнного часу. Тобто не проводячи мобілізації в Білорусі, розгорнути їхні збройні сили. Так може бути, потім вони набрешуть щось по телебаченню про союзну державу.
Для нас нічого не змінюється. Ми ретельно спостерігаємо за північними кордонами. І я думаю, що такі рухи непоміченими не пройдуть.
– А те, що білоруси знову продовжили в енний раз навчання до 8 жовтня – це щоб що?
– Коли хтось не хоче щось робити, він вигадує переконливу причину, щоб не робити те, про що його дуже сильно просять. Особа, яка видає себе за президента Білорусі, дуже не хоче в'язуватися на боці Російської Федерації у війну проти України. Тому вони і навчання проводять, і якісь перевірки системи зв'язку влаштовують, і тренування протиповітряної оборони роблять. Частина сил опинилась під литовським кордоном, раптом згадавши про міграційну кризу, про котру всі інші давно забули.
Керівництво Білорусі усвідомлює, що воно між двох вогнів. Але український вогонь спалить до фундамента. А від російського – трохи зросте ціна на газ.
– Чи може повпливати наша заявка на вступ до НАТО зараз на війну?
– Це більше політичне питання, ніж військове. Наші партнери по НАТО мали б зважати на наші досягнення на фронті. Але я думаю, що на перебіг подій на фронті це ніяк не вплине. Взагалі-то Україна подала першу заявку на отримання Плану дій щодо членства в НАТО ще у 2008 році.
– Після заяв Путіна та Зеленського в п'ятницю в мене склалось враження, що ця війна ще надовго. Водночас в останньому інтерв'ю керівник воєнної розвідки Кирило Буданов дав досить оптимістичний прогноз, що війна "не так уже й довго триватиме", "узимку значною мірою стихне, після зими розпочнеться завершення цього конфлікту", а до кінця весни 2023 року українська армія увійде на територію Криму. Ви погоджуєтесь з таким прогнозом?
– Колишній командувач армії США в Європі, генерал Бен Ходжес, сказав, що до середини 2023 року Збройні сили України зайдуть в Крим – ця оцінка мені подобається більше. Цей генерал – потужний аналітик, свого часу він був одним із провідних воєнних стратегів у збройних силах США. Зараз він очолює Кафедру стратегічних досліджень Першинга у Центрі аналізу європейської політики. Мабуть, у нашому Головному управлінні розвідки також читають те, що говорить генерал Ходжес.
Як будуть розвиватися події? Я рахував, що нам потрібно провести для звільнення та деокупації наших територій принаймні 5-6 наступальних операцій. Одна операція вже відбулася – Харківщина майже повністю звільнена, зараз там залишилися певні штрихи, відбуваються стабілізаційні дії на цих територіях.
Для того, щоб звільнити всі наші території, нам потрібно ще 8-9 місяців. Між операціями існують певні перерви для перекидання сил, поповнення втрат, нарощення угруповань, формування відповідних оперативних побудов. Я думаю, що потрібно 9-12 місяців для того, щоб закінчити гарячу фазу війни, примусити противника скласти зброю і відмовитися від подальших зазіхань на нашу територію.
Варто врахувати, що далі мають бути проведені стабілізаційні операції, щоби переловити ворожу агентуру, диверсантів, відновити комунікації, інфраструктуру. Розмінування може взагалі тривати десятиліттями. Наприклад, під час оборони міста Вуковар, яке перебувало в облозі з серпня до листопада 1991 року, все було навколо щільно заміновано. З 1995 року там не проводяться розмінування взагалі, просто ліси навколо міста обнесені табличками "не заходити, міни". Це теж як варіант вирішення проблеми.
Тому я думаю, що до осені наступного року війна буде тривати. Далі буде період постконфліктного врегулювання. Від того, яких збитків до того моменту зазнає Російська Федерація, буде залежати, чи будемо ми проводити певні заходи на її території. Бо поки дракону не повибивають зуби, він буде кусатися. Можливо, потрібно буде відвідати місця базування ворожої авіації, яка до нас долітає з Брянської та Ростовської областей, райони, де зосереджені ракетні бригади. Як ми це будемо робити і які сили будемо залучати – це знає лише Генеральний штаб.