Історія українського автопрому має чимало вдалих моделей, цікавих як в інженерному, так і в дизайнерському плані. Деякі з них і сьогодні в ціні – серед колекціонерів та шанувальників ретро. А скільки коштували українські авто у пору своєї молодості?
У матеріалі РБК-Україна читайте про цінники на найцікавіші легковики, які випускалися на території України.
При підготовці публікації були використані матеріали видань “ЗР”, "Автоцентр" та компанії “Автоекспорт”.
Більшості читачів, певно, перш за все треба пояснити, що ціноутворення за радянських часів було своєрідним, не зовсім ринковим. Тобто кон’юнктуру ринку воно враховувало, але з собівартістю продукції роздрібні прайси були пов’язані не дуже чітко. Тим більше, коли йшлося не про товари першої необхідності. При тому автомобіль о тій порі вважався предметом роскоші мало не офіційно, адже для абсолютної більшості громадян він не був нагальною річчю – за перевезення населення в тій країні відповідав громадський транспорт.
Але приватний автомобіль відігравав іншу важливу роль – як недешевий і доволі масовий товар, який організовував навколо себе рух грошових коштів. Щоб уникнути небажаного для економіки накопичення грошей на руках населення (а така тенденція в СРСР мала місце), уряд давав народу таку собі іграшку – автомобіль. Сім’ї, по-перше, витрачали на його купівлю свої багаторічні накопичення, а по-друге, під час володіння витрачали вже зароблені “поточні” карбованці на бензин, шини, запчастини, мандрівки.
З урахуванням цього і формувалися роздрібні ціни на автомобілі для реалізації населенню. При тому що кожні 5–7 років машини потроху дорожчали. Крім того, могла відрізнятись і ціна машин, які стояли поряд на стоковому майданчику. Різниця у кількадесят або в кількасот карбованців “набігала” через наявність або відсутність радіоприймача, встановлення або не встановлення хромованих молдингів навколо вікон, використання замка запалювання з блокуванням керма чи без, та через інші подібні дрібниці...
1800 крб.
Машина створювалася як найдоступніша, невибаглива і довговічна. Тому народженню “горбатого” у 1960 році передували тривалі маркетингові та конструкторські пошуки. Автомобільчик був справді доступним і для покупки його не потрібно було довго стояти у черзі. Наприклад, молода сім’я інженерів за рік-два могла назбирати грошей на новенького “зазіка”, щоб у вихідні та під час відпустки мандрувати країною – бо на роботу-з роботи тоді на машинах зазвичай не їздили.
2200 - 3500 крб.
ЗАЗи другого сімейства залишилися на колишньому технічному рівні, але стали більш комфортними через новий кузов більшого розміру. І не дивно, що ЗАЗ подорожчав – перший з “вухатих”, моделі 966, коштував 2200 крб., а більш досконалий 968-й “потягнув” уже на 3000 крб. Протягом довгих років випуску машина кілька разів серйозно вдосконалювалась, тому в різні часи первинна ціна 966/968-го мінялася.
Так, після загального подорожчання автотранспорту в країні у 1979 р. нова версія 968М стала коштувати аж 5800 крб., потім у середині 1980-х було здешевлення, а після появи “Таврії” ціна “мильниці” впала аж до 3900 крб. Модифікація з слабеньким 30-сильним двигуном ЗАЗ-968М-005 завжди коштувала значно дешевше “сороковки”, і в середині 1980-х був момент, коли цей варіант коштував майже на рівні з важким мотоциклом КМЗ “Дніпро” МТ-16.
Це був найдоступніший радянський автомобіль для потреб сільських жителів, і з точки зору маркетингу він потрапив “у точку”. Причому саме ціна зіграла вирішальну роль (після трансмісії 4х4 звісно), адже другий з присутніх у вільному продажу позашляховик – вазівська “Нива” – коштував майже удвічі дорожче. Слід сказати, що при зовнішньому примітивізмі “ Волинянка” (це одна з народних назв, офіційного імені ЛуАЗ-969 не мав) була досконалим з точки зору шасі транспортом, і зазначений прайс насправді нам здається заниженим.
5100 крб.
Довгоочікувана “Таврія” на момент своєї появи у 1987 р. цілком справедливо коштувала дорожче архаїчних “Запорожців”. Автомобіль був сучасним за конструкцією та характеристиками, актуальним за дизайном, і в негласному “народному” рейтингу моделей його спочатку поставили на один рівень з більш дорогими "Жигулями" (7300 крб.). З часом через низьку якість виготовлення цей рейтинг просів, але на державній ціні це ніяк не відбивалося.
$6500
Перші “Ланоси” з’явилися в Україні майже одночасно з усім світом, у 1998 році. Обізнаних користувачів (а таких в країні тоді було небагато) відразу здивувала невисока як для нової і цілком сучасної іномарки ціна. Проте, з фінансами у населення тоді були проблеми, і щоб маловідомі “корейці” не застоювалися в салонах, ціну було знижено ще на кілька сотень доларів. Але ще за кілька років вдалу модель “розкуштували” і цінник пішов угору. У золоті роки українського авторинку топова версія Daewoo Lanos коштувала більше 11 000 доларів. І це було лишень на четверть дешевше за більш поважного однокласника Opel Astra G, якого складали у сусідньому з “Ланосом” цеху на ЗАЗі.
Вище ми згадали про ціни на нові автомобілі, але ж на додаток до них у ті часи зазичай йшли … кілька років очікування у черзі. При такому розкладі вживана машина могла коштувати набагато дорожче нової, хоча тут дещо залежало від її класу і популярності.
Щоправда, в середині 1980-х, коли вітчизняний автопром почав перехід на машини принципово нових поколінь, учорашні моделі втратили попит і дещо подешевшали. Тобто навіть за планової економіки його величність ринок врешті решт зміг відрегулювати ситуацію.
Нагадаємо, раніше РБК-Україна в своєму матеріалі розповідало, який двигун, бензиновий чи дизельний, більш вигідний та зручний для українських умов експлуатації.