Новий виток боротьби за контроль столиці та активізація розмов про наступні вибори показують, що попри війну, внутрішнє політичне життя нікуди не зникло. Можливо, навіть навпаки. Як "старі" політсили роздумують про підготовку до виборів та які нові військово-волонтерські проекти з'являються на горизонті – у великому матеріалі РБК-Україна.
Трагедія 1 червня, коли в Деснянському районі столиці загинули троє людей, які не зуміли потрапити до закритого укриття під час ракетної атаки, різко загострила політичну атмосферу в Києві. Протистояння між президентською вертикаллю та Віталієм Кличком нагадує події довоєнних часів: взаємні звинувачення, відеозвернення, відкритий тролінг один одного.
Ця історія, яка поки що далека від завершення, показує: навіть у критичний момент війни політичне життя в Україні й не думає припинятися. Ті, хто у цій черговій сутичці зайняв бік Кличка, вважають, що ескалація навколо влади у столиці може бути пов'язана із наближенням виборів. Вже кілька місяців у політичних колах ходять чутки, що кампанія до Ради може пройти в терміни, тобто восени цього року.
Співрозмовники видання у владі запевняють: раніше, ніж наступної весни, вибори навряд чи можливі. Однак це зовсім не заважає нинішнім та майбутнім гравцям – представникам влади та опозиції, волонтерам та військовим – придивлятися до політичних таборів та розбиватися на команди.
Відносини Кличка з Банковою не склалися буквально від початку каденції Зеленського. Ескалація між мерією та центральною владою наростала з будь-якого приводу: чи то радянська інсталяція у столиці, чи знесення історичного особняка чи обшуки в КМДА.
Обидві сторони негласно називають одну і ту ж причину перманентних сутичок: політична самостійність Кличка дратувала і продовжує дратувати Офіс. Хоча офіційно на Банковій стверджують, що про жодну партійну конкуренцію не йдеться – вони просто періодично незадоволені роботою київського мера.
У довоєнні часи в Офісі президента хотіли змістити Кличка з посади голови КМДА, яку він за законом поєднує з кріслом мера. Але такий крок міг бути досить сумнівним із юридичної точки зору та оскаржений у суді. Тому на Банковій пішли іншим шляхом і підготували новий закон про столицю, який запроваджував би нову посаду – префекта – по суті, такого собі наглядача за столичною владою.
Це було частиною цілого плану переходу київської влади під контроль президентської команди, автором якого, за даними видання, був тодішній міністр розвитку територій, а нині – голова "Нафтогазу" Олексій Чернишов. Але до повномасштабної війни реалізувати це не вдалося, а з її початком це вже виглядало би просто недоречно.
Втім, воєнний стан дав Банковій інший інструмент. Замість місцевих державних адміністрацій було створено військові адміністрації. Глави РДА та ОДА були перепризначені начальниками РВА та ОВА відповідно. Але у випадку Києва через особливий статус та законодавство вийшла колізія. На місце начальника КМВА 1 березня президент призначив генерала Миколу Жирнова. А Кличко фактично залишився мером та продовжив керувати КМДА як виконавчим органом міськради.
У ті дні, коли столиця була майже в напівоточенні, це рішення ні в кого не викликало сильного здивування. Але російські війська від Києва відтіснили, а окремий начальник КМВА залишився. З того часу у нього з'явилася ще одна важлива місія – балансувати владу Кличка, вважають у команді мера. Але, мовляв, тому що Жирнов не хотів влазити в політику і не дуже справлявся з покладеним завданням, восени минулого року його змінили на іншого генерала – Сергія Попка.
"В принципі і Попко намагається уникати будь-яких публічних конфліктів. Тож можна припустити, що він також не виправдав очікувань згори", – розмірковує один із членів команди столичного мера.
З одного боку, розмита межа між функціями мерії та КМВА – зручний інструмент, щоб мати власні важелі впливу на столицю. З іншого – умовне двовладдя іноді посилює напругу між Банковою та Кличком. Так, наприклад, було під час розгортання “пунктів незламності”. І так сталося після загибелі людей поряд із зачиненим укриттям у Деснянському районі, коли всі почали з'ясовувати, а хто зрештою винен.
Кличко попросив Офіс президента та Кабмін тимчасово усунути голову Деснянської РДА у Києві Дмитра Ратнікова, який, за словами мера, відповідає за укриття у своєму районі. Той у відповідь закликав мера піти у відставку разом із ним. Потім Володимир Зеленським пригрозив винуватцям цього інциденту "нокаутом", схоже, натякаючи на Кличка. За словами президента, забезпечувати людей укриттями – це обов'язок місцевої влади. А десять голів київських РДА через кілька днів записали спільне звернення, в якому запропонували Кличку добровільно відмовитися від посади голови КМДА. Усі вони, як стверджують у Кличка – цілком лояльні до ОП, навіть за законом їх призначають та звільняють президент разом із Кабміном.
"КМДА постійно змінює маски залежно від ситуації: коли їм потрібно, вони кажуть, що вони виконавчий орган Київради і всі повноваження у місті у них. А коли трапляється таке як із сховищами, вони кажуть, що вони тут взагалі ні до чого, це районні адміністрації мають робити разом із військовими", – каже співрозмовник видання у президентській команді.
Після трагедії у Деснянському районі президент доручив провести нову ревізію міністру з питань стратегічних галузей промисловості Олександру Камишіну. Спершу той ходив на перевірки разом із мером. Але після того, як Камишін опублікував у телеграм-каналі кілька відеозвітів цих інспекцій, де чітко проглядався "тролінг" Кличка, спільні походи по укриттях припинилися.
Вибір "ревізора" невипадковий. За однією з версій, Камишіна Банкова розглядає як мінімум на посаду начальника КМВА замість Попка. У Кличка побоюється, що ОП може піти далі, призначивши Камишіна на посаду голови КМДА. Однак, як і раніше, без зміни закону про столицю чи висновку Конституційного суду це рішення може спричинити юридичні суперечки. Інші співрозмовники видання кажуть, що Камишін нікуди не збирається, оскільки має безліч важливих завдань на своєму міністерському посту.
Теоретично є два інших – більш законні способи, як "збити" Кличка. Перший – рішенням Верховної ради передати усі повноваження мера та міськради начальнику КМВА. Проте для цього голосів у залі немає, зазначають як у команді Кличка, так і у команді президента. Другий спосіб – шляхом голосування за недовіру меру усередині Київради. І цей сценарій виглядає ще менш реалістичним з огляду на те, що зараз у Кличка там є лояльна до нього більшість.
"Кличко обставився купою захисту і починає ще на дальніх підступах оборонятися. Думаю, якщо ми дійдемо до якихось серйозних рухів проти нього, то все закінчиться дзвінком від умовного Шольца або умовної фон дер Ляйєн із закликом "поважати місцеве самоврядування", – каже співрозмовник РБК-Україна у "Слузі народу", який дуже скептично ставиться до шансів центральної влади перемогти Кличка цього разу. Інший співрозмовник на Банковій також вважає, що нічим серйозним конфлікт не закінчиться, хоча в медійному полі ця тема ще проживе деякий час – допоки її не заслонять інші гучні події.
Протистояння Кличка та Банкової йде підкреслено публічно, а паралельно ж у політичних кулуарах йдуть інші цікаві процеси, вже непублічного характеру, пов'язані з підготовкою до наступних виборів.
Сама постановка питання виглядає досить абсурдно – зараз ніхто не може і приблизно сказати, коли і на яких умовах закінчиться війна з Росією, що вже говорити про якісь вибори. Проте деякий час у кулуарах ходили чутки про те, що вибори до Верховної ради відбудуться у визначений термін – вже у жовтні цього року.
Нині такий варіант виглядає відвертою фантастикою. Адже навіть у разі успішного завершення війни знадобиться чимало часу, щоби створити умови для нормальних демократичних виборів, зокрема розібратися зі списками виборців, остаточно закрити питання фізичної безпеки на звільнених територіях тощо.
Проте джерела РБК-Україна в різних політичних таборах кажуть, що наступної весни або на початку літа проведення виборів є цілком реальним. Принаймні ключові гравці вже тримають це в голові. Механізмів може бути багато, аж до непродовження військового стану, що розблокує можливість виборів (після них, за потреби, його знову запровадять).
Хоча в такому разі виникне безліч інших проблем: поточна операційна діяльність виконавчої влади багато в чому підв'язана саме на правовий режим воєнного стану та його різке скасування все ускладнить. Та й, напевно, значна кількість українських чоловіків спробують скористатися можливістю виїхати з країни.
Перші, ще дуже попередні ознаки того, що вибори не за горами, вже є. За словами інформованого джерела РБК-Україна, в окремих регіонах розпочалася перевірка списків виборців, а у Центрвиборчкомі створили робочу групу з підготовки до виборів.
Одна з причин, чому тема виборів актуалізується – тиск із боку Заходу, хай поки що й непублічний. Європейські та американські союзники, які постійно наголошують на ролі України як форпосту демократії, що вона захищає, дуже хотіли б, щоб Україна цьому образу відповідала і зсередини. А без виборів та змінюваності влади демократія неможлива за визначенням.
"На Заході зрозуміли, що Зеленський фактично став президентом майже всіх українців, а щодо парламенту – там би вони хотіли бачити якраз коаліцію, не монобільшість. Це зрозуміла для них історія, це система стримувань та противаг, вони таке підтримують", – каже співрозмовник видання.
Зараз мало хто має сумніви, що якщо Зеленський наважиться піти на другий термін, то вибори він виграє (хіба що війна закінчиться зовсім погано для України). Але, на відміну від 2019 року, популярність президента його партії не передається. Тож монобільшості справді, найімовірніше, вже не буде, визнають співрозмовники у владі.
"Щойно війна закінчиться, піде масовий розгін теми "так хто ж переміг?" З одного боку, будуть говорити, що переміг "народ", тобто умовний Притула. З іншого – що перемогла "армія", тобто Залужний. А президент нібито і ні до чого, хоча зрозуміло, що це маячня", – розмірковує співрозмовник на Банковій.
Вже зараз можна прогнозувати, що на вибори піде партія влади, котра, за ідеєю, має стати основою майбутньої пропрезидентської коаліції. Це явно не буде "Слуга народу" – цей бренд давно вичерпав себе, зібрав масу негативу через скандали парламентських "слуг", та й загалом виглядає недоречним у нових реаліях. Як називатиметься новий проект – питання відкрите, як і те, хто піде першим номером.
Один із співрозмовників припускає, що очолити партійний список може прем'єр Денис Шмигаль із перспективою переходу на спікерську посаду. І він, за словами джерела, нібито вже поклав на стіл президентові папку із попереднім списком кандидатів. За такого сценарію чинний спікер – Руслан Стефанчук – може очолити Конституційний суд. Втім, інші співрозмовники видання таку інформацію не підтверджують. Вони дотримуються версії, що першим номером стане голова ОП Андрій Єрмак, який у будь-якому разі потім не піде працювати до Ради, а залишиться на посаді.
Партійний список буде укомплектований частково чинними народними депутатами, які добре себе проявили у поточному скликанні та особливо за час повномасштабної війни, а також різними "зірками", що розкрилися вже після вторгнення (умовний голова Миколаївської ОВА Віталій Кім).
Теоретичний перехід Шмигаля до парламенту виглядає цілком логічно. У 2019 році перший номер списку СН Дмитро Разумков згодом також очолив Раду, але ситуація була зовсім іншою. До того моменту він разом із усією командою не пройшов перевірку якимись реальними державними проблемами, тоді як Шмигаль керує урядом уже під час другої глобальної кризи (перша, нагадаємо, була пов'язана з пандемією коронавірусу).
Паралельно в кулуарах традиційно мусується тема зі зміною глави уряду, особливо зважаючи на наявність у Шмигаля двох амбітних віце-прем'єрів: Михайла Федорова, повноваження якого нещодавно розширили, та Олександра Кубракова, який відповідає за відновлення України – за визначенням ключовий напрямок держполітики. І Кубраков, і Федоров періодично їздять на Захід, що в українській політичній традиції вважається свого роду "оглядинами". Плюс, є ще один віце-прем'єр – Юлія Свириденко, яку не проти провести на підвищення окремі функціонери на Банковій.
Втім, за інформацією видання, зараз Шмигаль не відчуває жодної політичної небезпеки від своїх заступників, а навпаки, цілком підтримує розширення їхніх повноважень. А Федоров, кажуть співрозмовники, чудово почувається на нинішньому місці, займаючись проектами, що розраховані на довгу перспективу, на зразок освіти.
На Кубракова ж одночасно навісили надто велику кількість обов'язків, що ускладнюється бюрократичними проблемами – зараз триває перехідний період після злиття Міністерства розвитку громад та територій із Міністерством інфраструктури. Отже, уряд загалом зараз набагато більше зайнятий вирішенням оперативних проблем, ніж політичними іграми.
У будь-якому разі влада планує піти на вибори кількома колонами. Крім "основної" партії, планується запуск "воєнного" проекту, умовної партії "Азова", в якій можуть опинитися, наприклад, генерал Олександр Сирський, герої-захисники "Азовсталі", можливо, навіть начальник ГУР Кирило Буданов та інші військові люди.
Але найбільша інтрига, мабуть, це формат участі чи неучасті у виборах головнокомандувача Валерія Залужного. Надпопулярного генерала зараз намагаються залучити до себе різні політичні групи, тоді як він сам, за наявною інформацією, остаточно не прийняв рішення йти в політику. Зокрема, його хочуть бачити у лавах проекту під назвою "Мрія", куди входять багато відомих військових та ветеранів, на кшталт Юрія Гудименка чи Юлії "Тайри" Паєвської. "Треба розуміти: в якій партії буде Залужний, це і буде головна "партія військових", хто б там ще не був у списку", – каже поінформований співрозмовник РБК-Україна.
Велику цікавість до головнокомандувача, за інформацією видання, виявляє і команда Петра Порошенка. Але поки що безрезультатно – нібито Залужний, якщо й піде в політику, то не зі "старими" партіями.
За словами співрозмовника видання у "Євросолідарності", контакти із Залужним у них є, але розмови про спільне політичне майбутнє не ведуться.
"Тим більше, що і сам Залужний намагається дистанціюватися від будь-яких політичних сил. Але судячи з того, як цю тему – Порошенко та Залужний – обговорюють у команді Зеленського, вони цього реально побоюються", – зазначило джерело.
Порошенко має свій ядерний електорат, який, напевно, дозволить його партії, навіть без Залужного, пройти до парламенту. У Євросолідарності запевняють, що не проводять зараз своїх соцопитувань, а співрозмовники РБК-Україна у владі дають ЄС від 6 до 10-12 відсотків. І зазначають, що у команди Порошенка зараз виникли серйозні проблеми, пов'язані із переформатуванням політичного поля та настроїв населення.
"Грубо кажучи, зараз у нас 80% виборців – це "армовір" (електорат, якому близьке гасло "Армія, мова, віра", - ред.). І виникає питання, як усередині "армовіру" партії відбудовуються один від одного. Хто такі ЄС? Якщо вони "волонтери" – то вони однозначно тут програють Притулі та іншим. Якщо вони "військові" – то програють Залужному. Якщо вони за Європу – то зараз усі за Європу, а вони ось навіть за Стамбульську конвенцію не повним складом голосували", – каже співрозмовник у владі. За його словами, зараз виникла ситуація, коли рейтинг "Євросолідарності" перевищує рейтинг самого Порошенка, але той не хоче це приймати і відповідним чином змінити своє позиціонування.
У самій ЄС стверджують, що критичної ситуації з рейтингами у них зараз немає і, судячи з тих опитувань, з якими вони знайомі, вони у трійці партій, які проходять до Ради.
"У кого може виникнути проблеми на виборах – то це у "Слуг народу". Якщо їхній електорат у перший день війни кинувся тікати з країни, то наш – вишиковувався у черзі до військкоматів. Саме тому вони зараз ламають голову, як спростити голосування для українців "за кордоном", – сказав один із співрозмовників у партії Порошенка.
По суті зараз ЄС зіткнулася з тією ж проблемою, яка спіткала партію "Свобода" після Революції гідності. Суспільний дискурс помітно зрушив праворуч і партія перестала так уже виділятися на тлі інших, які взяли на озброєння ту саму проукраїнську і навіть націоналістичну риторику та атрибутику. У результаті "Свобода" не змогла сформувати для виборця унікальну політичну пропозицію, яка могла б її зацікавити.
"Чи буде у нас якесь нове позиціонування – зараз ми вивчаємо це на рівні фокус-груп. Це аналізується – дивимося, що людей хвилює. Але про якийсь кардинальний поворот поки не йдеться. Конкретика, меседжі з'являться вже ближче до виборів", – каже співрозмовник у ЄС.
Як показують опитування, до Ради сьогодні міг би однозначно пройти умовний блок волонтерів, сформований навколо Сергія Притули, куди також можуть увійти й різні представники громадянського суспільства.
"Можливо, такого роду проектів буде кілька, і вони під впливом колективного Фейсбуку будуть змушені об'єднатися, але після потрапляння в Раду, напевно, розпадуться", – припустив співрозмовник у владі, який називає цей проект черговою реінкарнацією "Самопомочі".
Нарешті, останній ймовірний компонент майбутньої Ради – проект Олексія Арестовича, націлений переважно на південно-східний, "поміркований електорат". "Це такі "російськомовні патріоти України", які виступають проти "надмірної українізації", за "хороших росіян" тощо. Якщо у нас 80% – це "армовір", то 20% – це саме такі булгакознавці-пушкіністи, чиї голоси вони хочуть підібрати", – каже співрозмовник у "Слузі народу".
Інші політсили мають вельми сумнівні шанси пройти до Ради. Особливо якщо до законодавства повернуть формат блоків, а разом із ним – і вищий виборчий бар'єр. Але цей сценарій має як своїх прихильників, які хотіли би звузити коло партій, представлених у наступному скликанні, так і противників – які розуміють, що можуть виявитися тими самими "аутсайдерами".
Точно у парламенті не буде чергової реінкарнації Партії регіонів, хоча окремі її представники зараз намагаються знайти місце у майбутній політичній системі, вже в індивідуальному порядку. Вкрай скептично оцінюються і шанси Юлії Тимошенко, яка так і не змогла адаптуватися до реалій повномасштабної війни.
Перспективи виборів повністю залежать від подальшого ходу війни та її результату. Точніше, від того, як саме цей результат розцінить масовий виборець. За загальним настроєм у владних кабінетах Україна переможе у війні, але шлях до перемоги ще дуже довгий і складний. Ключовий чинник – стабільність підтримки із боку Заходу.
Незважаючи на зняття, фактично, останніх табу щодо озброєнь, допомогу все одно доводиться вперто вибивати. У цьому сенсі все залежить від перебігу поточного контрнаступу – кожне відбите у росіян село стимулює Захід давати більше зброї. У будь-якому разі попереду ще довгий марафон, кажуть співрозмовники РБК-Україна.