Чому Лукашенко боїться йти на пряму конфронтацію з українською армією, навіщо диктаторові ядерна зброя в Білорусі, що там роблять "вагнерівці" і які настрої у білоруському суспільстві, – нижче у матеріалі РБК-Україна.
Білорусь від початку вторгнення РФ в Україну зайняла активну проросійську позицію. Диктатор Олександр Лукашенко дав можливість Кремлю використати свої території для розміщення військ та наступу на Україну з півночі. Після чого фактично повторив наратив окупантів, заявивши, що Україна сама готувала напад на Білорусь.
Через півтора роки війни Росія розмістила у Білорусі ядерну зброю, що викликало великий резонанс у світі. На прикордонних територіях республіки накопичуються найманці ПВК "Вагнер", а гелікоптери білоруської армії влаштовують провокації поблизу польського кордону. Підтримуючи війну росіян проти України, режим Лукашенка не поспішає відправляти своїх громадян на війну.
Бійці ПВК "Вагнер" почали масово прибувати до Білорусі наприкінці червня – після невдалого "походу на Москву" їхнього ватажка Євгена Пригожина. У країні знаходиться від 4 до 5 тисяч найманців. Але в публічному просторі РФ немає жодного слова про те, навіщо офіційно визнана диктатором Володимиром Путіним приватна військова компанія локалізується в Білорусі.
Наприкінці липня російська пропаганда почала активно розповсюджувати тезу про те, що "вагнерівці" нібито рушили у бік Сувалкського коридору – сухопутного кордону між Польщею та Литвою. Своїми діями найманці викликали підвищену готовність у польських силовиків.
Білоруські аналітики та експерти сходяться на тому, що "вагнерівці" приїхали до республіки, насамперед, щоб тренувати збройні сили та місцеву територіальну оборону. Головним чином вони потрібні, щоб передати свій бойовий досвід білоруським військовослужбовцям, які не брали участі у військових конфліктах масштабу війни України з Росією, зазначає білоруський журналіст Ян Авсеюшкін.
"Вони займаються підготовкою білоруських військових, у навчанні територіальної оборони. Це не секрет, білоруська пропаганда це підсвічує, про це розповідають. Акцент йде саме на те, що це люди з бойовим досвідом, вони можуть дати те, чого білоруська армія ніколи не мала. ", - зазначає Авсеюшкін.
Навчають білоруських військових не колишні російські в'язні, а бійці з реальним досвідом у військових конфліктах у Сирії та африканських країнах. Сьогодні найманці дислокуються у селищі Ціль в Осиповичському районі – це близько 300 кілометрів від кордону з Україною. За словами засновника проекту "Білоруський Гаюн" Антона Мотолько, невелика кількість інструкторів-"вагнерівців" знаходяться у Вітебській області, там же на одному з полігонів проходять тренування.
"Я думаю, білоруські військові зацікавлені в таких тренуваннях. Якщо усунути моральну складову, тренування людей, звичайно, дають більше знань, ніж звичайні навчання на полігонах з теоретиками", - зазначає Мотолько у розмові з РБК-Україна.
На думку експертів, "вагнерівці" потрібні Лукашенку як посилення його власного режиму. При цьому самих найманців тримають у казарменному становищі і не пускають "у люди", повідомив екс-директор Інституту соціології НАН Білорусі Геннадій Коршунов.
"Лукашенко шукає "легіонерів", які зміцнюватимуть його позицію, як окупаційної адміністрації. Те, що "вагнерівці" підпорядковуватимуться не йому, насамперед, думаю, він розуміє. Але він шукає будь-які можливості для того, щоб посилити свої позиції в цьому протистоянні із суспільством", – зазначив Коршунов.
Білоруський диктатор сподівається, що найманці ПВК якщо й не братимуть участі в придушеннях, то хоча б навчать місцевих силовиків та військових гасити точкові конфлікти, якщо вони перейдуть у стадію громадянських зіткнень. Хоча точно прорахувати, чи можна буде скористатися новою силою найманців, режим не може. Тому, за твердженням аналітиків, Лукашенко і чиновники, які йому підпорядковуються, намагаються максимально швидко "зняти вершки", користуючись становищем.
"Причому показовою є поведінка деяких представників режиму, зокрема, заступника міністра внутрішніх справ Миколи Карпенкова. Він фактично есесівець білоруського режиму. Карпенков одним із перших поїхав у табір до "вагнерівців", вони там ледве не браталися, фотографувалися та інше", – додає Коршунов. .
Саме суспільство здебільшого незадоволене розміщенням "вагнерівців" біля себе. Найманці відомі своєю жорстокістю, крім того, вони не підкоряються білоруській владі безпосередньо – кінцевим контролером їхніх дій залишається Кремль.
Щодо тези про те, що "вагнерівців" накопичують для чергової спроби просування на північ України, тут аналітики сходяться на думці, що в нинішній ситуації це фактично неможливо. Найманців надто мало, щоб розпочати наступ, а йти разом із білоруськими військовими вони не зможуть. І тут питання не в тому, що Лукашенко чинить опір Путіну і всіляко уникає прямого зіткнення з українськими військами.
На думку Мотолько, ця теза була вигадана російською та білоруською пропагандою. Насправді ж Лукашенко побоюється, що розпочавши війну з Україною, він втратить владу. І Кремль, спираючись на соціологічні дані, це розуміє, а втрачати зручну фігуру у вигляді білоруського диктатора не хоче.
"Якщо білоруські військові підуть в Україну, то ми бачимо наступний сценарій – третина буде просто вбита одразу, третина перейде на бік українців, а третина, можливо, розгорне свою зброю проти командирів, бо, власне, ми тут навіщо? Навіть, умовно, ось цей пропагандистський наратив, про "укронациків" тощо не підтримується. Лукашенко розуміє, що це буде кінець його системі світоустрою, тому що він втратить армію як свій захист", - зазначає Мотолько.
Наприкінці березня Путін заявив, що розмістить у Білорусі ядерну зброю. Це нібито стало "відповіддю" на передачу Україні снарядів із збідненим ураном від Великобританії. Накалив ситуацію належним чином через пропаганду, Кремль вирішив відповісти. У Польщі, реагуючи на дії РФ, заявили, що готові приєднатися до програми ядерного обміну серед країн НАТО.
"Ми не хочемо сидіти, склавши руки, поки Путін нагнітає різні загрози", – додав прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький.
В Україні поставилися до цієї ситуації доволі спокійно. Президент Володимир Зеленський зазначив, що Путін не скористається ядерним потенціалом, бо "дуже любить життя".
Позиція самого білоруського режиму не враховується в діалозі між державами і це черговий факт, який показує, що нинішня влада в Білорусі повністю підпорядковується Кремлю і навіть у разі застосування ядерної зброї спиратиметься на рішення російської влади. При цьому сам Лукашенко намагається обставити ситуацію так, ніби тактична ядерна зброя передається чи не на його особисте користування.
"Лукашенко за час свого правління неодноразово із жалем висловлювався, що Білорусь віддала свою ядерну зброю на початку 90-х. Тобто якийсь фантомний біль у нього на цю тему точно є. Він намагається вдати, що ядерна зброя передається мало не йому у руки, хоча за фактом ми розуміємо чудово, чиї це руки. Це як віддати ядерну зброю маріонетці, а мотузочки все одно будуть вести до Кремля", – зазначив Авсеюшкін.
Через пропаганду білоруський диктатор транслює суспільству, що в нього особисто тепер з'явилася ядерна зброя. Можливо, режим намагається зробити з ТЯЗ ще один важіль тиску на білорусів чи це спроба показати суспільству, що режим посилюється і має "впливових друзів". Самі ж білоруси сформували те, що соціологи визначають як "антиядерний консенсус".
"Прихильників розміщення – тих, хто підтримує розміщення ядерної зброї, за різними оцінками від 25% (інтернет-опитування) до 35 % (за даними телефонних опитувань). І у будь-якому випадку виходить, що більше половини – від 60 до 70% – це ті, хто проти. Тобто антиядерний консенсус у Білорусі є", – зазначає Коршунов.
Точно передбачити, чи буде використано ядерну зброю в Білорусі, неможливо. Очевидно, що для Кремля розміщення ТЯЗ у підпорядкованій державі має якимось чином налякати Захід і змусити його відмовитися допомагати Україні. Насправді ми бачимо, що інтенсивність допомоги від цього питання не залежить.
2020 року в Білорусі відбулися президентські вибори. Лукашенко на той момент керував країною вже 26 років і раніше вибори президента більше були схожими на перепризначення диктатора на наступний термін. Проте, ці вибори явно показали, що білорусам потрібен новий лідер. Декілька опозиціонерів зареєструвалися як кандидати, на дебатах Лукашенко відверто хамив своїм опонентам, потім більшість із них заарештував, залишивши на волі тільки Світлану Тихановську.
Незалежні спостерігачі заявляли про масштабні фальсифікації підрахунку голосів ще на рівні районних виборчих дільниць. За підсумками спостереження різних недержавних організацій, Лукашенко набрав близько 34%, а Тихановська – 56%. Онлайн-опитування показали, що за диктатора готові проголосувати лише 3% населення. Коли після закінчення підрахунку голосів державні медіа заявили, що Лукашенко набрав цілих 80%, білоруси вийшли на протести.
Сьогодні, через три роки після цих подій, становище у Білорусі називають "внутрішньою окупацією". Із 9 мільйонів білорусів близько третини безпосередньо чи опосередковано зіткнулися з режимом у різних його проявах. Сам тиск на суспільство став більш упорядкованим, виникла певна вертикаль. Наприклад, давно працюючий Інститут заступників з ідеології отримав друге життя.
"Інститутом заступників директорів з ідеологічних питань займаються найчастіше колишні КДБшники, які виходять на пенсію. Вони контролюють усе – починаючи від великих заводів і закінчуючи газетами. Плюс це система освіти, система допосвіти всіляка, військово-патріотичні гуртки, які під МВС і зараз їх планують збільшувати кратно", – каже соціолог Коршунов.
Загалом у репресивній машині білоруського режиму близько 7-8 рівнів, пояснює експерт. Влада контролює усі медіа, для чого Лукашенко "запросив" журналістів із пропагандистського ЗМІ Russia Today. Вони стали працювати на державних каналах замість тих, хто звільнився з ідеологічних міркувань. При цьому для білорусів очевидно, що журналіст, який виступає перед ними по телевізору, не "свій" – деякі ведучі плутають навіть назву країни.
Будь-які недержавні канали в соціальних мережах заборонені – за підписку чи "лайк" карають ув'язненням. Тим, хто за часів революції жертвував кошти на демократичні ініціативи, вигадали інше покарання – вони мають виплатити суми, що вдесятеро перевищують свої ж пожертвування, державі. Людям це подається як благо і таке собі "прощення" від держави. На тих, хто брав активну участь у революції 2020 року, відкрито кримінальні справи, зокрема за статтею "тероризм". І тому таким людям довелося емігрувати.
За білорусами ведеться стеження – в одному Мінську кількість камер зовнішнього спостереження вирішили збільшити до 30 тисяч. Аналогічні камери хочуть встановити навіть у таксі.
"Стан, в якому ми знаходимося, його можна описати як холодна громадянська війна. Хтось у 2020 поставив підпис не за Лукашенка, приходять на роботу списки – цих і цих звільнити. Або приходить особіст і каже – покажи телефон. У підсумку можуть або звільнити, або відправити на добу, або якщо зовсім не пощастить, кримінальну справу відкрити", - зазначає Авсеюшкін.
Сама пропаганда практично нічим не відрізняється від російської. Білорусам намагаються довести те саме, що й росіянам – українці вороги, якби росіяни не напали, напала б Україна, а українська влада – це "нацистська хунта". У режимі тотального контролю важко відстежити реальні настрої білорусів щодо війни в Україні.
За словами Авсеюшкіна, близько 50% молоді швидше не підтримують або безумовно не підтримують дії РФ. Зі старшим поколінням складніше – цифра підтримки військових дій Росії більша. Соціолог Коршунов зазначає, що в таких опитуваннях існує так званий "фактор страху", коли респондент боїться відповідати те, що думає.
"Тому, коли ставиться питання про війну або про геополітичні орієнтації, досить велика кількість вибирає нейтральну позицію. Коли ми говоримо про війну, основна позиція - щоб війна швидше закінчилася", - зазначає Коршунов.
Також у суспільстві існують і прихильники режиму, яких місцеві називають "Ябатьки". Вони переважно займаються тим, що стежать за діями своїх колег чи сусідів і готові надати необхідну інформацію владі. Але самі білоруси за своєю системою цінностей не схожі на росіян, додає Мотолько. Приміром, у Білорусі так і не прижилося гасло "Можемо повторити", яке стало таким популярним у Росії.
"А ще фраза "Баби ще родять". У білорусів будь-яке життя – це цінність. І в українців, у європейців. Це такий абсолют", – додав Мотолько.
За нинішніх умов у Білорусі практично неможливі протести, стверджують соціологи. При цьому сам режим активно до них готується. За інформацією Яна Авсеюшкіна, влада вивчила досвід російсько-української війни, готує спеціальні частини для боротьби з партизанами і навіть забезпечує їх важким озброєнням. "Тобто вони готуються до війни, навіть не до протестів", - додав Авсеюшкін.
Перемога України у війні проти Росії є однією з визначальних умов, яка допоможе білорусам знову вийти на вулиці та повалити диктаторський режим – так вважають і Авсеюшкін та Коршунов.
"Тому білоруси, власне, і донатять Україні, і волонтерять, і все, що можуть робити. Тому були наші залізничні партизани, які порушували рухи потягів, які везли підкріплення росіянам. Тому досі працює "Білоруський Гаюн". Що можемо – робимо", - зазначає Коршунов.
Сам "Білоруський Гаюн" в особі Мотолько додає – і перемога України у війні, і успішні протести проти Лукашенка – це два фактори, які взаємодоповнюють один одного. Виграш ЗСУ допоможе білорусам повалити уряд, так само як і протести в Білорусі допоможуть Україні перемогти.
"Я вважаю, що зміни в Білорусі прискорять перемогу України, причому прискорять її в рази. Це сильно вплине, зокрема, на позиції РФ як держави на міжнародній арені", – вважає Мотолько.
Сьогодні білоруси перебувають у тому становищі, коли протестувати важко – головним чином через те, що складно визначити, де "свої" та наскільки їх багато. Але оскільки диктатори добровільно не йдуть, залишаються два варіанти - або чекати на природний перебіг подій, або скидати режим самостійно. Який із варіантів обере Білорусь – покаже час.