Були часи, коли виставки новітніх автобусів проходили не в кондиціонованих павільйонах, а на березі теплого моря. І на тих Міжнародних автобусних тижнях в Ніцці численних конкурентів перемагали автобуси, зроблені в Україні.
Про те, чому автобуси ЛАЗ визнавали найкращими в Європі, читайте в матеріалі РБК-Україна.
Під час підготовки публікації були використані матеріали видань "Автоцентр" та музею “Колеса історії”.
Сотні тисяч львівських автобусів марки ЛАЗ, які більш як півстоліття возили пасажирів шляхами різних країн, звісно, з’являлися не на рівному місці. Народженню кожної моделі передували конструкторські роботи і дослідні зразки, які випробовувалися серед іншого і в реальних дорожніх умовах. А на початку своєї роботи Львівський автобусний завод випробовував свої прототипи і на закордонних трасах. Концептуальні моделі ЛАЗ неодноразово брали участь в найвідомішому автобусному форумі – Міжнародному автобусному тижні в Ніцці.
На цьому дорогому середземноморському курорті у Французькій Рив'єрі тоді кожні два роки збиралися найвідоміші виробники великих та малих автобусів. На славнозвісній Англійській набережній вишиковувались більше сотні пасажирських машин різних класів, творці яких не соромилися похвалитись власними досягненнями та підгледіти щось у конкурентів. Вже перший візит сюди ЛАЗу у 1967 році став без перебільшення тріумфальним - львів’яни увезли додому відразу шість нагород. Чим же вразив ЛАЗ журі XVIII Міжнародного автобусного тижня, а заразом і суддів XV Міжнародного туристичного ралі, яке проходило там же?
По-перше, автобус “Україна-67” не був першим концептом львівського заводу, перед тим були випущені та протестовані два екземпляри прототипу “Україна-1” (відомі також як “Україна-61”). Тож не дивно, що розробка 1967-го року містила передові на той час рішення – і в технічному плані, і плані дизайну.
Туристична – тоді ще казали міжміська – модель вже тоді мала пневмопідвіску, яка залишалася комфортною на будь-яких шляхах і за будь-якої кількості пасажирів. Згідно актуальних тенденцій того часу, двигун був розташований ззаду, і це була потужна V-подібна “вісімка” на 180 к.с. З ним ЛАЗ легко набирав швидкість 100 км/год, що для 8-тонної машини було гарним показником. Салон мав гарні умови роботи водія, сервоприводи в управлінні, ефективну систему вентиляції. Також для пасажирів були передбачені гардероб для верхнього одягу та умивальник, сидіння, звісно, високі, з підголівниками, як тоді говорили, авіаційного типу. Багажники вже були там, де вони розміщуються і сьогодні – в бортах під підлогою в зоні крісел.
Багато з яких обкатаних у концептбусах технічних та стилістичних новацій з часом було реалізовано в серійних вітчизняних автобусах. Причому не лише на львівських, а й на моделях інших заводів. Справа у тому, що в середині 1960-х конструкторське бюро заводу ЛАЗ було реорганізовано на заклад всесоюзного значення – Головное Союзное Конструкторское Бюро, ГСКБ. Відповідно, львівські концептуальні та дослідні розробки почали втілювати на серійних автобусних заводах тодішньої великої країни.
За підсумками участі львівського концепта у виставці та туристичному ралі в Ніцці 1967 року автобус отримав такі нагороди:
- Приз президента Франції
- Гран-Прі та Кубок оргкомітету – за технічні випробування
- Два Великі призи відзнаки
- Спеціальний приз оргкомітету – за участь у туристичному ралі
- Срібна медаль кузовобудівників – за конкурс кузовів
- Великий Кубок – за Перше місце в абсолютному заліку за майстерність водіння (за кермом був заводський інженер-випробувач С. Борім).
Варто сказати, що на середину 1960-х автобусобудівники континентальної Європи вже остаточно визначилися з основними трендами своїх машин (у Великій Британії та за океаном картина була інша). По-перше, автобуси припинили бути однією з модифікацій комерційних вантажівок, більше не використовувалися їхні рами та шасі цілком. Автобуси отримували просторову несучу систему, інтегровану в каркас кузова, з металевою оббивкою і великою площею вікон. Туристичні, заміські та міжміські моделі мали здебільшого задньомоторне компонування, власні підвіски коліс, які враховували вимоги комфорту і особливості завантаження салону. Як можна побачити, цим тенденціям відповідали не лише концептуальні “України”, а й серійні ЛАЗ-695 (з 1957 р).
Наші ЛАЗи їздили до Ніцци у ті безтурботні 1960-ті, коли створення нових моделей транспорту – і автобусів у тому числі – не потребувало таких величезних інвестицій і витрат часу, як тепер. Тому за наявності грамотних інженерів та деяких фінансів не було проблемою створити передову для свого часу конструкцію. А те, що пізніше ЛАЗи почали випадати з світових трендів, пояснюється не технічною відсталістю і не браком коштів, а самою концепцією використання громадського транспорту, яка суттєво відрізнялася від діючої у Європі.
Нагадаємо, раніше РБК-Україна розповідало про ТОП-5 маловідомих вітчизняних концепт-карів.