Проти вірусу популізму ще не винайшли вакцину. "Нещеплені" депутати пообіцяли повернути військовим великі надбавки, на які у бюджеті немає грошей. Про те, чому політикам не варто спекулювати на темах війни та потребах військових – у колонці головного редактора РБК-Україна Ростислава Шаправського.
"Верховна рада повернула військовим щомісячні доплати 30 тисяч гривень". Новини з такими заголовками у понеділок розлетілися по ЗМІ та соціальним мережам. Екс-спікер Ради Дмитро Разумков, який давно покинув команду влади, першим поспішив повідомити, що парламент прийняв його поправку, яка нібито дозволить підвищити виплати.
Насправді ж все набагато складніше. Немає сумнівів, що військові мають право та повинні заробляти більше. Не оцінити грошима те, що вони щохвилини роблять для країни, ризикуючи своїм життям і залишаючи в окопах здоров'я. Але історія, запущена з подачі Разумкова, не про це. Будуть надбавки чи ні – питання відкрите, але медійний хайп та піар для опозиції явно вдалися.
Чому 30 тисяч? Саме таку суму щомісяця як надбавку отримували всі військові та співробітники МВС з початку російського вторгнення. Бойові дії йшли у багатьох регіонах, військові по всій країні перебували у режимі підвищеної готовності, тому такі "бонуси" були цілком виправдані.
Згодом фронт звужувався, війна затягувалася, а до армії набирали дедалі більше людей. Кабміну стало складніше фінансувати додаткові виплати, тим більше що витрати на оборону (переважно зарплати військовим) і так становлять левову частку бюджету. "Зрівнялівка" не подобалася й самим військовим, говорив міністр оборони Олексій Резніков.
"Бійці, які реально на "передку", у найнапруженіших місцях, кажуть: "Ми там отримуємо, а ті, хто нічого не роблять, "курять бамбук", отримують ті самі гроші – це несправедливо", – пояснював він.
Міноборони з лютого змінило порядок нарахування "бонусів", позбавивши військових у тилових регіонах 30 тисяч. Їм залишили "голі" оклади, які відразу ж підвищили, щоб "мінімалка" у ЗСУ, Нацгвардії та Держприкордонслужбі не була нижчою за 20,1 тисячі гривень, у ДСНС та Нацполіції – не нижче 17 тисяч. А доплату 30 тисяч залишили тим, хто служить у прифронтових зонах (або виконує бойові завдання), а також 100 тисяч гривень – для військових на передовій.
Звідки взялася поправка Разумкова? Екс-спікер упевнений, що рішення Міноборони урізати доплати в тилу "негативно впливає на бойовий дух армії та обороноздатність держави". Поправку про 30 тисяч він вніс у ході роботи над проектом закону, яким депутати вирішили врегулювати питання відчуження майна під час воєнного стану. Комітет з питань нацбезпеки та оборони поправку Разумкова відхилив, але у залі Ради вона зібрала 277 голосів "за".
"Депутати не могли не проголосувати "за". А як би інакше це виглядало? Опозиція не втратила б можливості нам цим дорікнути. Фактично влада опинилася на розтяжці", – сказав виданню один із впливових депутатів СН невдовзі після голосування.
На "розтяжці", дотримуючись цієї термінології, тепер опинилися спікер Ради Руслан Стефанчук та президент Володимир Зеленський. Вето на закон, який сам по собі не стосується фінансування військових, підставить главу держави під шквальний вогонь критики. Давши ж хід цій ініціативі, президент і спікер по суті зобов'яжуть Кабмін шукати гроші, щоб не допустити соціальної напруги.
Поки що питання вдалося відкласти на кілька тижнів, оскільки в Раді заблокували підписання закону спікером – секретар бюджетного комітету Володимир Цабаль (фракція "Голос") у вівторок вніс проект постанови про відміну рішення про прийняття закону. І доки постанову не розглянуть, Стефанчук не зможе підписати закон.
Не під запис у Раді визнають, що припустилися помилки. Але кілька співрозмовників видання у СН впевнені, що норма неробоча, оскільки, по-перше, потрібно внести зміни до бюджету та бюджетного кодексу, а по-друге, власне, знайти гроші. І на цьому етапі спонтанних рішень не буде. Реалізація ідеї з надбавками коштуватиме понад 150 млрд гривень на рік.
За інформацією РБК-Україна, із Міністерством фінансів питання про повернення 30-тисячних "бонусів" ніхто не погоджував і не обговорював, чим покрити ці витрати. Як виходити із ситуації, у Мінфіні поки що не дуже розуміють.
"Компенсатор", який запропонував Разумков – обмежити стелю зарплат у держсекторі на рівні 67 тисяч гривень – покриє трохи більше ніж 2% від витрат. Ідея урізати зарплати чиновникам очевидна, але зовсім не нова. З початку війни уряд і так добряче оптимізував витрати на держапарат. Звичайно, можна й надалі затягувати паски держслужбовцям, але, як показала практика, нічого кращого за корупційні схеми низькі зарплати не створюють.
Чому не взяти гроші у МВФ? Допомога від партнерів тут не врятує, оскільки Україна не може витрачати гроші на армію із західних грантів та кредитів. Подобається нам це чи ні, але така позиція союзників та фінансових організацій на кшталт МВФ – країна сама утримує армію за рахунок податків. Для країн Заходу важливо, щоб гроші їхніх платників податків не йшли на військові потреби інших держав. Але за рахунок донорів Україна фінансує гуманітарні витрати, у тому числі пенсії, допомоги незаможним та зарплати бюджетникам.
Ще одне джерело коштів для армії – емісія гривні, тобто банально запуск "друкарського верстата". Нацбанк минулого року і так був одним із головних донорів бюджету, викупивши у Мінфіну держоблігації на суму близько 400 млрд гривень. Не в останню чергу через це в Україні висока інфляція та низький курс гривні. Цього року, і це погоджено із МВФ, емісії для потреб держбюджету не буде.
Базові закони економіки під час війни ніхто не скасовував – чим більше друкується грошей, тим швидше вони знецінюються. І якщо ця практика продовжиться, це явно не влаштує самих військових, які розраховують на збереження заощаджень, які вони накопичать за час війни.
Ідея підвищення податків навряд чи знайде підтримку в стінах Ради. Тим більше, депутати і так запланували з липня скасувати введені на початку війни податкові преференції для бізнесу і повернути вищі податки на паливо. Чи можна ще більше вичавити з бізнесу та громадян, чи здатна в принципі зараз дати більше зруйнована економіка воюючої країни – відповідь тут цілком очевидна.
***
В Україні жодній владі, а тим більше опозиції не вдалося виробити імунітет від "вірусу" популізму. Роздавати гроші, яких немає – сильна спокуса, і її жертвою ставали всі уряди незалежно від політичних прапорів. У круглу суму бюджету обходилися ідеї політиків із виплатою населенню вкладів радянського Сбербанку, спонтанні індексації пенсій, роздача живими грошима "зекономлених" субсидій та проекти на кшталт "ковідних" тисяч. А там, де не могли дати живими грошима, заохочували низькими тарифами на газ та комунальні послуги.
Найчастіше напади бюджетної щедрості траплялися напередодні виборчих кампаній чи у моменти обвалів політичних рейтингів. Вже під час війни влада також ухвалила кілька неоднозначних рішень, наприклад, вирішивши роздати гроші "ФОПам", не надто турбуючись про критерії відбору одержувачів допомоги.
Але історія з доплатами військовим набагато масштабніша для держскарбниці і має дещо інший характер – не економічний, а явно популістський. І питання тут не в одному Разумкові, який явно не через дурість заварив усю цю історію.
Спроба депутатів сподобатися всім зрештою уперлася у відсутність грошей, про що в парламенті, на відміну від багатьох громадян, не могли не знати. Але широкі маси, часто не вникаючи в деталі, можуть зробити поспішні висновки, призначити винних і заохотити підбурювачів, з яких по факту не спитаєш.
Грати на проблемах та потребах українців у мирний час, звісно, цинічно, але виправдано політичною традицією. Вчиняти ж так під час війни, відверто спекулювати та трусити медійний простір – нічим не краще за мародерство, яке шкодить всій країні, відволікаючи від боротьби зі спільним ворогом.