Загальнодоступними і популярними зимові шини стали якихось сорок-п’ятдесят років тому. А як наші колеги-водії обходились без них до поширення "шиповок" і "липучок"?
Про те, як обійтися взимку без зимових шин, читайте в матеріалі РБК-Україна.
При підготовці статті були використані матеріали Autocentre та Motor.
Аж до 1960 – 1970-х років, коли Nokia та Michelin почали продавати по всьому світу свої Hakkapeliitta-Kometa та X M+S, абсолютна більшість автомобілістів протягом цілого року їздила на літній гумі. Як їм вдавалося уникати аварій і проблем з буксуванням, заносами та слешпленінгом?
Перш за все слід розуміти, що в ту епоху про існування зимових шин як таких більшість водіїв навіть не здогадувалася (виняток – кілька скандинавських країн, але рівень автомобілізації в них тоді був невеликим). Тому кожен сприймав відсутність зимової гуми як даність – і керуючись цим, корегував свою зимову водійську поведінку та вживав певних заходів.
До весни. У країнах з суворими зимами велика частина водіїв на зиму ставали пішоходами, паркуючи своє авто до весни. І відсутність спеціальних шин не була тому єдиним чинником, бо тогочасні автомобілісти мали взимку цілий набір зимових труднощів: важкий запуск двигуна, неприбраний сніг, сіль на дорозі, відсутність надійних антифризів. А наприклад, на території України власний автомобіль можна було легко замінити повсюдно поширеним громадським транспортом.
Дорожній рух. Найбільш завзяті водії, які таки їздили взимку, часто були на шляхах поодиноким явищем – машин було в рази менше, ніж тепер. По-друге, всі нечисленні шофери перебували в рівних умовах: всі були взуті в літні шини і всі їхали однаково повільно, однаково ковзали і однаково буксували. Тобто транспортний потік залишався так само рівномірним, що полегшувало їзду.
Водійська майстерність. Це правда, що середньостатистичний водій середини минулого століття мав вищу кваліфікацію, ніж його нинішній колега. І не дивно, адже щоденна боротьба з зимовими труднощами виробляла професійні навички навіть у водіїв-любителів (згідно тодішньої класифікації). В той час всі водії вміли виводити машину з заносу, гальмувати, не користуючись гальмівною педаллю, рушати з другої передачі і рухатися ожеледицею "внатяг". Інакше просто було не можна.
Допоміжні засоби. В періоди найбільш суворої зимової негоди на шляхах було багато машин з ланцюгами протиковзання на ведучих колесах. Водії використовували як фабричні, так і саморобні, а часто брали імпровізовані, виготовлені з підручних матеріалів. Нагадаємо, що цей дієвий інструмент підвищення ефективності зимових шин залишається обов’язковим в деяких регіонах і в наш час.
Всесезонка. Мізерне поширення спеціальних зимових шин не означає, що всі масові моделі покришок були літніми. Наприклад, в нашій країні ближче до 1980-х років багато легкових моделей шин фактично були всесезонними. Хоча це і не завжди заявлялося виробником, але вони певною мірою відповідали вимогам зимової експлуатації – мали характерні ламелі на блоках протектора і широкі канавки для відведення води та снігової шуги.
Водійській майстерності, витримці і акуратності наших предків можна позаздрити. І це дійсно те, чого варто у них навчитись, адже такі риси ніколи не будуть зайвими для водія. А ось їздити взимку на літній гумі в наш час не варто, адже разом з епохою змінилися і автомобілі, і обстановка на шляхах – і на щастя, наші можливості щодо комплектації машин теж.
Нагадаємо, нещодавно РБК-Україна розповідало про п’ять найцікавіших електромобілів з Китаю.