По сусідству з ворогом. Як прикордоння Сумщини живе під КАБами та дронами

В ході Курської операції Сили оборони змогли відтиснути війська РФ від кордону, але росіяни знайшли нові способи терору місцевого населення. Як нині живуть мешканці прикордонних територій Сумщини поряд із зоною бойових дій – в репортажі військової кореспондентки РБК-Україна Богдани Лясківської.

Сумська область, що межує з Росією, змогла вистояти на початку повномасштабного вторгнення – окупантів звідси вдалося досить швидко вибити. Попри це, сусідство з ворогом не давало спокійного життя жителям прикордонної зони. Міста та села постійно потерпали від артилерійських обстрілів та пусків КАБів. Та ворог не відмовлявся і від планів повторного наступу на Сумщину. Тож Сили оборони України превентивно провели Курську операцію. Зараз росіяни намагаються здійснювати свій контрнаступ, тож цей регіон, включно з українським прикордонням, є однією з найгарячіших ділянок фронту.

Військові відмовляють від поїздки до одного із сіл, яке розташоване у прикордонній зоні, зовсім поряд з бойовими діями на Курщині. Росіяни тут масовано запускають БПЛА та ударні дрони. Але в дощовий день дозвіл отримано – в негоду дрони майже не зможуть літати, тож можна ризикнути.

Дорога недовга, від самих Сум це не так вже й далеко, війна зовсім поряд від обласного центру. На узбіччі видніється знак "Контрольована прикордонна зона". Тут одразу вмикаємо "цукорок". Це вже знайомий пристрій, він відстежує рух ворожих БПЛА. У населеному пункті ми будемо для ворога як на долоні, тому вмикаємо "цукорок", аби швидко евакуюватися з авто у разі небезпеки. У випадку підльоту дрону – розбігаємося всі по різних місцях, під дерева чи кущі.

Перший знак, що ми наближаємося до Росії – підірване авто на узбіччі. Далі – кілька зруйнованих вщент будинків. Останні півроку змінили знайому місцевість: значно побільшало руїн та значно поменшало людей.

На вулицях села порожньо. Людей немає. Ще весною тут можна було зустріти місцевих, зараз ті, хто залишилися, сидять по домівках. В центрі села був гарний великий магазин, підʼїжджаємо до нього – тут руїни. Дах пропускає краплі дощу, вони стікають по розбитих вітринах. Кілька товарів на диво залишились стояти на прилавку.

На кожен кадр маю обмежену кількість часу. Довго залишатись на одному місці не можна. Рушаємо далі: розбита пожежна частина, знищене відділення пошти, ще один зруйнований магазин. Усе, що могло забезпечувати життя людей – росіяни зруйнували.

В селі залишилась місцева вчителька. Школа тут теж пошкоджена, усіх дітей евакуювали, але вона продовжує проводити уроки навіть під обстрілами. Пані Людмила веде мене у підвал. Там є два ліжка, телевізор, роутер та ноутбук, а на поличках, як у доброї господині, стоять баночки з овочами на зиму.

"Мої чоловіки мені все облаштували. Тут працює інтернет, навіть коли немає світла. То ж під час обстрілів я можу продовжувати проводити уроки для діток", – каже пані Людмила.

Вона розповідає, що зараз дуже важко стало залишатися в селі. Росіяни постійно обстрілюють КАБами та застосовують БПЛА різного типу, полюють за цивільними. Були, на жаль, і смертельні випадки. Чоловік, який також раніше був вчителем, загинув просто у себе вдома від удару по будинку.

Місцеві розповідають, що БПЛА тут літають цілодобово, десятками за день та тероризують населення. Нещодавно FPV-дрон влучив в родину на вулиці.

Тепер розумію, чому всюди так порожньо. Люди бояться виходити з домівок, адже ззовні чатує смерть.

Один із мешканців села вступив до ДФТГ з початку війни, нині працює бойовим медиком, та каже, що неодноразово доводилося надавати допомогу цивільним при пораненнях.

"Коли почалися масовані обстріли, то лікарні та всі структури виїхали. І тепер нікому крім нас надавати допомогу людям", – розповідає він.

Хлопець каже, що після початку Курської операції стало краще: ворога відсунули ворога від кордону, і він вже не може добивати артилерією до сіл на прикордонних територіях. Але противник не припиняє терору і натомість застосовує дрони та авіабомби.

Мешканцям села часто доводиться самотужки захищати свої домівки від ворожих БПЛА. В гаражі у місцевого чоловіка – вже ціла колекція збитих безпілотників різного типу, від великих "крил" до маленьких дронів. Цікаво, що деякі дрони зроблені з підручних матеріалів, з пінопласту та картону. Вочевидь, їх складали якісь студенти. За словами чоловіка, в РФ вироблення дронів поставлено на потік, що дозволяє запускати їх щоденно у величезній кількості.

"Збивали дрони і з мисливської рушниці, і зі стрілецької зброї, і наші друзі військові нам допомагали, і РЕБ іноді глушить. Захищаємо свої домівки як можемо", – розповідає місцевий житель.

Володимир Артюх, голова Сумської ОВА, каже, що росіяни навмисно намагаються знищувати інфраструктуру та всі місця життєзабезпечення місцевих жителів, щоб зачистити цю територію від людей. Водночас і сама адміністрація робить все можливе задля евакуації місцевих, щоб вберегти їх життя.

"З початком Курської операції збільшились обстріли по території Сумської області із застосуванням КАБів у сотні разів, тобто в цілому на добу – це 30-40 випадків бойового застосування цих засобів. Якщо минулого року це були поодинокі випадки, то зараз ці застосування системні, зокрема по нашим об'єктам критичної інфраструктури, і по населеним пунктам. Це приватні будинки або багатоповерхівки. Мета – деморалізувати населення, примусити його покинути території", – розповідає Артюх.

Білопілля

Це містечко постійно страждало від артилерійських обстрілів росіян. Вся центральна вулиця посічена "Градами". На оздобленні вцілілих будинків – вмʼятини від уламків боєприпасів. До ворожих сил звідси – п'ять кілометрів.

З одного із пагорбів чітко видніється територія РФ. Зараз похмуро, та за ясної погоди місцеві можуть спостерігати переміщення росіян і населений пункт Тьоткіно.

На цьому ж пагорбі з видом на Росію стоїть зруйнована хатина і позаду неї ж видніється ще ціла вулиця руїн, які раніше були чиїмись домівками. Місцеві згадують ту страшну ніч, коли росіяни масовано обстрілювали касетними боєприпасами – застосували проти цивільних зброю, що заборонена Женевською конвенцією.

Заступник голови Білопільської міської ради Володимир Відуєв розповідає: особливість цієї громади в тому, що вона знаходиться на пагорбі і тому легко проглядається ворогами, які можуть завдавати ударів по місту та околицях.

"Нещодавно був випадок на прикордонні, там внаслідок обстрілів загинуло двоє чоловіків. Та через постійні обстріли їх неможливо було забрати. Лиш за місяць військові змогли евакуювати тіла. І ми їх поховали по-християнськи", – розповідає Відуєв.

Загалом у місті зруйновано дуже багато будинків: школа, садочок, будинок культури, відділення поліції та сотні будинків мирних жителів. Росіяни вдарили навіть по футбольній роздягальні. А на самому стадіоні досі залишились вирви від авіаударів.

Під постійними обстрілами знаходиться міська лікарня. Росіяни не раз її обстрілювали. Після чергової атаки тут було знищено кабінети, вибиті всі вікна. Але лікарі не можуть припинити свою роботу, адже щоденно до них звертаються люди з пораненнями, яким потрібно надавати допомогу.

Медики вимушені підлаштовуватися до воєнних реалій, адже працювати доводиться і під авіабомбами. В підземеллі лікарні облаштували палату для пацієнтів. В кілька рядів стоять ліжка з охайно заправленими покривалами, обабіч стоять тумбочки з набором харчів та запасами води. Тут є все необхідне, аби пацієнти могли перечекати небезпеку.

Та найголовніше знаходиться за дверима наступної кімнати. Тут облаштували підземну операційну.

"Часто доводиться проводити операції під час обстрілів. До нас звертаються з пораненнями, зазвичай це мінно-вибухові. Для того аби вберегти і самих лікарів – проводимо операції тут у підвалі", – розповідає Ірина Охріменко, заступник головного лікаря Білопільської міської лікарні.

В місті досі залишається багато людей похилого віку. Вони прожили тут все своє життя і навіть попри важку ситуацію не хочуть покидати домівки.

На вулиці зустрічаю жінку похилого віку, пані Галину. Вона з чоловіком пережила обстріл авіабомбами. КАБ влучив поряд з будинком пенсіонерів. Жінка проводить нас у сусідню домівку, яка всередині повністю зруйнована і більше не придатна для проживання, а згодом веде і до себе додому.

В її хатині вже зроблено частковий ремонт знесеної покрівлі. На стінах тріщини та відломлені шматки оздоблення.

"Я памʼятаю страшні вибухи. Ніби будинок підняло і кинуло знову на землю. Все посипалося на голову зі стелі. Мій чоловік впав та крикнув. Я пробралася в кімнату і побачила цей жах", – згадує пані Галина

Жінка розповідає, що їх врятувало диво. В сусідній кімнаті вона зберігала багато ікон, які сама вишивала бісером. І на диво, саме в тій частині немає жодної тріщини.

Людям на прифронтових територіях доводиться вірити в дива. Вони моляться небесам, аби завтра могли прокинутися і ворожий скид не знищив їхні домівки. Адже росіяни навмисно цілять саме по цивільних.

***

Місто накрило снігом. Прийшла та пора, яку весь світ чекає через різдвяні свята та зимові розваги. Та в нас реалії відрізняються від світу. Я ступаю на засніжену поверхню і чую хрускіт. Але це не сніг, під снігом лежать уламки скла від будинків, в яких раніше жили люди. Колись і вони чекали на Різдво і милувалися засніженими краєвидами, а тепер їхні домівки знищила Росія. Єдиним виходом для нас, можливо, і є створення сірої зони на російській території, аби їхні снаряди не діставали до помешкань мирних українців.