Один із найвпливовіших та суперечливих дипломатів XX століття Генрі Кісінджер помер 29 листопада 2023 року у віці 100 років. Він обіймав посади держсекретаря та радника з нацбезпеки за президентів Річарда Ніксона та Джеральда Форда, але й після цього довгий час залишався помітною фігурою у зовнішній політиці США.
Докладніше про Генрі Кісінджера, чому його називають легендою дипломатії та про те, який мир він пропонував для нашої країни, - у матеріалі РБК-Україна.
При підготовці матеріалу використовувалися публікації BBC, AFP, CBS News та колонка Генрі Кісінджера для The Spectator.
Зміст
Будучи радником з нацбезпеки та держсекретарем США, Кісінджер проводив політику розрядки, яка призвела до потепління відносин з Китаєм та СРСР. Його човникова дипломатія допомогла покласти край арабо-ізраїльському конфлікту 1973 року, а участь у переговорах щодо Паризьких мирних угод вивели Америку з жахливої війни у В'єтнамі.
Його "реалізм" у міжнародних відносинах - Realpolitik - засуджували як аморальний. Як мінімум, Кісінджеру закидали мовчазну підтримку кривавого перевороту в Чилі та ігнорування "брудної війни" аргентинських військових проти свого народу. І незважаючи на присудження Нобелівської премії миру, критики називали його воєнним злочинцем.
Генрі Кісінджер народився 27 травня 1923 року у німецькому місті Фюрте у релігійній єврейській родині. При народженні отримав ім'я Хайнц, яке вже в США було змінено на Генрі. Батько був шкільним учителем, мати - домогосподаркою. Рятуючись від переслідування нацистами, сім'я емігрувала до США.
Кісінджери оселилися в Нью-Йорку, в районі Вашингтон-Хайтс на Манхеттені, де була велика німецька та єврейська діаспора. Генрі швидко асимілювався в американську культуру, але у нього залишився східно-франкський акцент. Після року навчання у Середній школі Джорджа Вашингтона перевівся до вечірньої школи, а вдень працював на фабриці з виробництва помазків для гоління.
Після середньої школи вступив до Нью-Йоркського Сіті-коледжу, де вивчав бухгалтерський облік та продовжував працювати. Не встигнувши закінчити навчання, був призваний на службу до армії, того ж року отримав американське громадянство. Спочатку Кісінджера направили вивчати інженерну справу, потім у 84-у піхотну дивізію. Там звернули увагу на вільне володіння німецькою мовою та перевели у військову розвідку.
У складі своєї дивізії брав участь у битвах та викликався на розвідувальні завдання під час Арденнської операції на південному заході Бельгії взимку 1944-1945 років. Після цього в ході американського наступу в Німеччині його призначили відповідальним за денацифікацію міста Крефельд. Із завданням Кісінджер впорався за 8 днів і перевівся до Корпусу контррозвідки, у складі якого вистежував колишніх офіцерів гестапо та диверсантів у Ганновері.
Фото: Кісінджер побудував кар'єру дипломата після служби в армії та навчань Гарварді (Getty Images)
З червня 1945 року займався денацифікацією району Бергштрасе (земля Гессен), в 1946-му став викладачем у школі розвідки командування Збройних сил США в Європейській зоні. Там він продовжив працювати ще рік після завершення служби в армії.
Після повернення до США Генрі Кісінджер вивчав політологію в Гарварді, піднімаючись академічними сходами. Здобув ступінь бакалавра з відзнакою, а його дипломна робота на 388 сторінок досі залишається найбільшою бакалаврською дисертацією Гарварда. У 1952 та 1954 роках отримав ступінь магістра та доктора філософії.
Ще студентом організував міжнародний семінар з метою об'єднати молодих лідерів усього світу в боротьбі проти комунізму в умовах холодної війни. Семінар привернув увагу Центрального розвідувального управління (ЦРУ), яке протягом кількох років фінансувало зростаючий бюджет. Кісінджер був директором семінару з 1951 по 1971 рік.
З 1958 по 1971 рік очолював програму оборонних досліджень Гарвардського університету, створену для консультування вищих військових чиновників та політиків. У 1955-му був радником Операційного координаційного комітету, підзвітного Раді нацбезпеки США. Також був директором з досліджень у галузі ядерної зброї та зовнішньої політики у Раді з міжнародних відносин у Нью-Йорку. Результатом роботи стала перша книга "Ядерна зброя та зовнішня політика", яка вийшла 1957 року.
У ній йшлося про те, що в ядерній війні можна перемогти, якщо вона буде обмеженою. На думку автора, тактичне та стратегічне використання ракет малих розмірів може бути цілком раціональним. Книга привернула увагу до Кісінджера, зробивши його знаменитим, а так звана теорія "малої ядерної війни" досі знаходить прихильників.
Наступного року у Гарварді з'явився Центр міжнародних відносин, який став прямим каналом взаємодії з Вашингтоном. Цей центр готував професіоналів для складних політичних та дипломатичних місій, а сам Кісінджер зіграв велику роль у розбудові зв'язків між університетським персоналом та політиками. Крім науково-викладацької діяльності працював консультантом низки урядових агенцій, а також Ради нацбезпеки США та Державного департаменту.
Вже в 1960-х вважався одним із найвизнаніших, найшанованіших і найвпливовіших світових стратегічних експертів. Підтримував губернатора штату Нью-Йорк Нельсона Рокфеллера, був його радником, коли той висувався кандидатом у президенти від республіканців у 1960, 1964 та 1968 роках.
Новообраний президент Річард Ніксон (роки президентства 1969-1974) призначив його радником з нацбезпеки. Офіційно Кісінджер вступив на посаду на початку 1969-го, і вважається, що це були складні стосунки. Ніксон загалом покладався на радника, але був схильний до антисемітських висловлювань та підозрілості до американських євреїв. У цей час холодна війна була в самому розпалі: щойно вдалося розв'язати Карибську кризу, війська США все ще перебували у В'єтнамі, а радянська армія нещодавно вторглася до Чехословаччини.
Радником з нацбезпеки Кісінджер був до 1975 року, а в період із 1973 по 1977 рік очолював Державний департамент США. Це був перший випадок, коли одна особа обіймала дві посади одночасно. За Джеральда Форда (роки президентства 1973-1977) він продовжив роботу на посаді держсекретаря.
У зовнішній політиці США Кісінджер грав домінуючу роль, створив низку підлеглих комітетів та збільшив штат Ради нацбезпеки. За нього Рада отримала більше повноважень і під час вирішення зовнішньополітичних завдань заміщала Держдеп, якому Ніксон не довіряв.
Фото: Кісінджер приклав руку до розрядки у відносинах із СРСР та Китаєм (Getty Images)
У період дипломатичної діяльності Генрі Кісінджер завжди перебував у центрі переговорів із СРСР, Китаєм, Японією, Ізраїлем, Єгиптом, Північним В'єтнамом та іншими країнами. Він ініціював політику розрядки, яка призвела до послаблення напруженості у відносинах із СРСР, зближення з Китаєм, йому належить ідея ліквідації комуністичних рухів у Південній Америці, а його 40-й комітет уряду США займався таємними операціями ЦРУ в 1970-1973 роках.
За словами біографа Найла Фергюсона, швидке зростання службовими сходами пояснювалося як своєчасністю, так і здатністю до налагодження зв'язків.
"Кісінджер із самого початку присвятив значну енергію побудові мережі, яка простягалася горизонтально у всіх напрямках за межами Вашингтонської кільцевої дороги, включаючи пресу, іноземні уряди та навіть індустрію розваг", - зазначив він.
Кісінджер відкинув "моралістичний" американський підхід до зовнішньої політики, виступаючи за прагматичнішу доктрину, засновану на тверезому погляді на баланс сил. Він відкинув дипломатичні підходи, засновані на антикомуністичній ідеології, воліючи співпрацювати з Москвою, визнаючи СРСР конкуруючою наддержавою.
За нього почалися переговори про обмеження стратегічних озброєнь, результатом яких став відповідний договір від 1972 року. Тоді ж було підписано низку інших угод, зокрема договори про обмеження систем протиракетної оборони та скорочення наступальних озброєнь.
До цього Кісінджер організував конфіденційний канал із радянським послом Анатолієм Добриніним. На секретних переговорах сторони вирішували розбіжності щодо В'єтнаму, Близького Сходу, Куби та єврейської еміграції. Контакти тривали постійно, в результаті 1973-го було підписано договір про запобігання ядерній війні, а у 1974-му Ніксон вдруге відвідав Москву.
У 1973 році Кісінджер прямо заявив Ніксону, що тиск на Москву, щоб вона дозволила радянським євреям емігрувати до Ізраїлю, не є метою американської зовнішньої політики.
"Якщо вони навіть поміщатимуть євреїв до газових камер, це не проблема Америки. Можливо, це гуманітарна проблема", - заявив він. Після того, як записи оприлюднили у 2010 році, ветеран дипломатії вибачився та наголосив, що слова були вирвані з контексту.
Фото: Кісінджер отримав Нобелівську премію миру за мирну угоду щодо В'єтнаму (Getty Images)
В адміністрації Джеральда Форда Кісінджер продовжив відігравати головну роль у зовнішній політиці і був ключовою ланкою між президентом США та Леонідом Брежнєвим на самітах у Владивостоці та Гельсінкі, де були підписані "Гельсінські угоди".
Кісінджер дотримувався думки про те, що США лише виграють від зближення з Китаєм, який міг стати противагою СРСР, і навіть запровадив для цього термін "тристороння дипломатія". Перші спроби налагодити зв'язок відбувалися в режимі таємності не лише від публіки, а й від Держдепу.
З літа 1969-го протягом двох років Ніксон і Кісінджер через посередників обмінювалися повідомленнями з китайськими лідерами Мао Цзедуном і Чжоу Еньлаєм. Результатом став таємний візит Кісінджера до Пекіна 9-11 липня 1971 року, під час якого було погоджено приїзд Ніксона до Китаю. Вперше американський президент відвідав КНР у лютому 1972 року. На переговорах Ніксон визнав Тайвань китайською територією і пообіцяв вивести війська, щойно спаде напруження.
Ця поїздка започаткувала дипломатичні відносини між двома країнами після 22-річної ворожнечі та сприяла ослабленню напруженості в Південно-Східній Азії.
Коли Кісінджер прийшов до адміністрації Ніксона, війна у В'єтнамі (1954-1975) тривала близько 15 років, стаючи дедалі дорожчою і непопулярною. Він безпосередньо погоджував килимові бомбардування Камбоджі та тримав це у секреті від Конгресу та громадськості. Згідно зі звітом Пентагону, внаслідок бомбардувань, що отримали назву "Операція Меню", загинули від 150 000 до 500 000 мирних жителів.
До середини грудня 1972 переговори з Північним В'єтнамом провалилися. Ніксон наказав бомбити Ханой у період Різдва, що викликало протести по всьому світу. Після цього переговори поновилися, а наприкінці січня 1973 року в Парижі було підписано мирні угоди.
"Ми бомбили Північний В'єтнам, щоб змусити його прийняти наші поступки", - пізніше говорив Кісінджер.
Восени його номінували на Нобелівську премію миру разом із головним переговорником Північного В'єтнаму Ле Дик Тхо. Багато хто обурився тим, що нагорода дісталася людині, яка зіграла ключову роль в організації "різдвяних ударів". Тхо відмовився прийняти спільну премію миру на тій підставі, що Кісінджер порушив перемир'я.
Генрі Кісінджер багато років зберігав інтерес до Росії, і, здається, до останнього "не бачив" Україну самостійною державою. У своїй книзі "Дипломатія" (1994) він писав, що більшість провідних постатей у Росії відмовляються визнати крах радянської імперії та легітимність України, "колиски російського православ'я".
У 2008 році після поїздки до Москви він заявив, що США мають дати Росію спокій і пом'якшити риторику. Він також прямо закликав до тісної співпраці, оскільки, на його думку, Володимир Путін шукав надійного стратегічного партнера та віддавав перевагу Америці. А російсько-українські протиріччя Кісінджер називав однією з перешкод у налагодженні тісної стратегічної співпраці США та РФ. І казав про необхідність припинити розширення НАТО на схід, фактично виступаючи проти надання України Плану дій щодо членства в Альянсі.
Фото: Генрі Кісінджер під кінець життя змінив думку про майбутнє України (Getty Images)
У 2014 році він розкритикував засудження Заходом захоплення Криму та санкції проти Росії. А у 2016-му порадив Дональду Трампу визнати "панування" РФ над Україною. Західні медіа також розкрили генеральний план Кісінджера щодо України. Його суть полягала в тому, що Росія мала стати гарантом безпеки східних регіонів з поступовим виведенням військ в обмін на те, що Захід не втручатиметься у кримське питання. Про визнання окупації Криму не йшлося, проте її вивели б за дужки в переговорах США і Росії.
Вже у травні 2022 року на тлі повномасштабного російського вторгнення Кісінджер порадив Україні відмовитися від частини територій в обмін на мир із Росією. Але його слова викликали шквал критики як у самій Україні, так і на Заході. У грудні в колонці для The Spectator він запропонував, що для початку мирного процесу Росія має вивести війська до кордонів до 24 лютого 2022 року, а також припустив можливість референдумів на нібито "спірних територіях". Але головне - Кісінджер вперше заговорив про необхідність вступу України до НАТО.
Фактично він першим заявив про те, що мирний процес має бути пов'язаний з Україною та НАТО на спеціальних умовах. Тобто вступ до Альянсу після війни (що Кісінджер раніше відкидав), але з гарантіями безпеки для частини територій, без Криму та Донбасу.
Виступаючи на форумі у Давосі у січні 2023-го, ветеран дипломатії визнав, що після російського вторгнення вступ України до НАТО є бажаним результатом.
"До цієї війни я був проти членства України в НАТО, бо боявся, що це почне саме той процес, який ми спостерігаємо зараз. Але зараз ідея нейтральної України в цих умовах уже не має сенсу", - заявив він.
***
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, реагуючи на смерть Кісінджера, так охарактеризував його спадщину.
"Століття Генрі Кісінджера був нелегким, але великі виклики відповідали його великому і допитливому розуму. Він змінив вигляд дипломатії. Ясний у думках, плідний у творах. Його інтелектуальна спадщина продовжить впливати на розуміння дипломатії і світового порядку", - написав він у соцмережі Х.
Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна у Telegram.