ua en ru

Старі нові обличчя. Хто стане новими очільниками Євросоюзу і чого від них чекати

Старі нові обличчя. Хто стане новими очільниками Євросоюзу і чого від них чекати Джорджія Мелоні, Урсула фон дер Ляєн та Кая Каллас (колаж: РБК-Україна)
Автор: Роман Кот

У Європейському союзі невдовзі зміняться керівники ключових інституцій – хоча й не всі. Попередні кандидатури погодили лідери держав-членів ЄС, однак ще потрібне схвалення Європарламенту. Хто займе найвищі посади в Євросоюзі, що зміниться з їх приходом та якими можуть бути наслідки для України – докладніше в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.

Зміст:

27-28 червня у Брюсселі лідери країн-членів Євросоюзу затвердять нове керівництво Європейських інституцій: голову Єврокомісії, голову Європейської ради та Високого представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки. Імена кандидатів затвердили напередодні.

За даними dpa, чинна голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн збереже посаду. Однак на зміну Шарлю Мішелю та Жозепу Боррелю прийдуть колишній прем’єр-міністр Португалії Антоніу Кошта та чинна прем’єр-міністерка Естонії Кая Каллас.

Однак дійти згоди вдалося не одразу. Знадобилося декілька раундів консультацій. І це ще не кінець. Після офіційного затвердження на саміті буде потрібне схвалення від Європарламенту. Саме така двоїста процедура призначення викликала певні труднощі в узгодженні кандидатів. Ба більше, деяка інтрига зберігається досі.

Хто і як призначає топ-посадовців Євросоюзу

Процедура призначення на ключові посади у Євросоюзі досить складна. Потрібне схвалення і від Європарламенту, і від лідерів держав-членів ЄС. Щоправда, в останньому випадку можна обійтися без консенсусу. Потрібна кваліфікована більшість, що означає підтримку 15 з 27 лідерів ЄС з країн, які представляють 65% населення Євросоюзу.

Як переплітаються між собою ці дві процедури красномовно свідчить наступний факт. Головними переговірниками від коаліції були таки лідери провідних держав:

EPP представляли прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск і прем'єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс. Від соціал-демократів - канцлер Німеччини Олаф Шольц і прем'єр-міністр Іспанії Педро Санчес. Ліберали ж відрядили президента Франції Емманюеля Макрона та прем'єр-міністра Нідерландів Марка Рютте.

З Європарламентом все відносно просто. Там вимальовується збереження широкої коаліції. Такої, яка була і в попередній каденції. Це правоцентристська Європейська народна партія (EPP), ліво-центристські “Соціалісти та демократи” (S&D), і центристська фракція “Renew”. Вони отримали загалом 408 мандатів у Європарламенті. Хоча для більшості потрібен 361 голос, запас не такий вже і великий. Частина депутатів постійно пропускає засідання. Частина не сприймає Урсулу фон дер Ляєн особисто.

Водночас на рівні лідерів держав були певні труднощі. Принаймні двоє з трьох кандидатів мають як прихильників, так і противників.

Чому Урсула фон дер Ляєн зберігає посаду

Чинна голова Єврокомісії має піти на другий термін, адже багато в чому забезпечила хороший результат своєї партії на виборах у Європарламент і загалом вміє знаходити спільну мову з лідерами ключових держав ЄС - Еммануелем Макроном, Олафом Шольцом, Джорджією Мелоні і навіть з Віктором Орбаном.

“Урсула фон дер Ляєн показала, що вона все ж таки є кризовою менеджеркою, яка здатна управляти таким складним механізмом, як Європейська комісія. Вона поки що може проштовхувати на рівні на рівні цілого Євросоюзу певні політичні позиції, що досить важливо. Тож ні в кого не має сумнівів у тому, що вона має залишитися ”, - каже в коментарі РБК-Україна політолог-міжнародник, аналітик в Західному Інституті в Познані Віктор Савінок.

Але у Європарламенті не всі депутати коаліції підтримують Урсулу фон дер Ляєн. Критики дорікають, що за час роботи Урсули фон дер Ляєн значно зріс рівень бюрократії в ЄС, що негативно впливає на економіку.

До того ж, близько 10% євродепутатів просто бувають відсутні на засіданнях з різних причин. Тому додаткові голоси не завадять.

Антоніу Кошта – посередник між країнами-членами ЄС

Новим головою Європейської ради має стати експрем’єр-міністр Португалії Антоніу Кошта. Ця посада розподілена за неформальною квотою другій за чисельністю фракції Європарламенту, тобто S&D.

Щодо Кошти деякий час не вдавалося дійти згоди. Серед його конкурентних переваг - переговорні здібності та величезний політичний досвід. Серед мінусів - кримінальна справа щодо корупції на батьківщині та неоднозначні управлінські рішення. З одного боку, уряд Кошти в Португалії забезпечив стабільне економічне зростання, успішну вакцинацію від коронавірусу. З іншого боку, у португальській пресі зустрічаються звинувачення у безвідповідальній політиці щодо кумівства, державного управління та відкриття кордонів для неконтрольованої масової імміграції.

Старі нові обличчя. Хто стане новими очільниками Євросоюзу і чого від них чекатиАнтоніу Кошта (фото: Getty Images)

За функціоналом голова Європейської ради не має повноважень самостійно ухвалювати рішення від імені Євросоюзу, але мав би бути посередником між лідерами країн-членів ЄС на численних самітах.

Неоднозначні факти з минулого Кошти не дуже подобалися представникам ЕРР.

Водночас, S&D у своїх лавах мають не так багато інших людей рівня президента чи прем’єр-міністра. Тож їм довелось піти на деякі поступки. Кошта визнав, що порядок денний Європейської ради належним чином враховуватиме політичні пріоритети ЕРР, зазначає німецьке видання Frankfurter Allgemeine Zeitung з посиланням на учасників перемовин.

Однак щодо терміну перебування Кошти на посаді коаліція домовилася зберегти поточну практику - 2,5 роки. Продовження ще на такий же термін, можливо, потребуватиме подальшого узгодження.

Кая Каллас – головна дипломатка ЄС?

Посада головного дипломата ЄС за квотою відійде третій фракції з коаліції – Renew. Цей напрямок очолить прем’єр-міністерка Естонії Кая Каллас. За даними Politico.eu, лобіює її кандидатуру головним чином президент Франції Емманюель Макрон.

Кая Каллас розглядається як сильна особистість, що може відновити політичні позиції лібералів на загальноєвропейському рівні. Разом з тим, у інших країнах-членах ЄС існуєть занепокоєння через її надмірну орієнтованість на стримування Росії. Для маленької Естонії, яка має з Росією кордон, в цьому немає нічого дивного. Та дипломатія Євросоюзу не обмежується тільки протидією Росії. Відносини зі США, Китаєм, Азією загалом, Близьким Сходом та Північною Африкою щодо стримування міграції так само пріоритетні. Тож Каї Каллас потрібно буде швидко освоювати нові напрямки.

Разом з тим, простору для маневру у Каї Каллас буде менше, ніж на її чинній посаді. У ЄС ключові рішення щодо спільної зовнішньої політики і політики безпеки приймаються консенсусом. Тому умовна “Угорщина” може багато що заблокувати.

“Простір для маневру у Каллас буде дуже вузький. Тож, попри свою риторику, можливо, це будуть якісь досить промовисті жести, візити кудись, з'явитися в якихось кризових точках, і так далі. Аби показати свою присутність, але навряд чи це будуть, власне, “яструбині” жести, як це дозволяла їй робити позиція естонського прем'єра”, – зазначає Віктор Савінок.

Особлива позиція Італії та чому вона важлива

За даними Euraktiv, особливо критично ставиться до Каї Каллас прем’єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні. Частина аргументів проти була описана вище. Але існують і суто політичні мотиви.

Прем'єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні, на відміну від Олафа Шольца чи Емманюеля Макрона, має у Європарламенті окрему фракцію – консерваторів (ECR). Це політична сила, що не входить до коаліції.

Водночас, Мелоні очолює країну з третьою за розміром економікою Євросоюзу. Ба більше, вона одна з небагатьох чинних лідерів, що змогли посилити свої позиції у Європарламенті. Також італійська прем’єрка має вплив на позицію Угорщини, яка з 1 липня півроку буде головувати у Євросоюзі.

Тож з позицією Мелоні важко не рахуватися. В її команді відкрито заявляють, що хотіли б отримати посаду віце-президента Єврокомісії, який би курував економіку, промисловість та фінанси ЄС. Тим паче, кандидат уже є – чинний міністр у справах ЄС Раффаеле Фітто.

Старі нові обличчя. Хто стане новими очільниками Євросоюзу і чого від них чекатиЗал засідань Європарламенту (фото: Getty Images)

Мелоні не брала участь у перемовинах, що затвердили нових топ-посадовців ЄС. Це було умовою лібералів Renew та лівоцентристів S&D, які пообіцяли не підтримувати фон дер Ляєн, якщо вона укладе угоду з італійською лідеркою.

Тим не менш, за даними Politico, Італія, швидше за все, отримає дуже високий портфель у наступній Європейській комісії.

На що розраховує Центрально-Східна Європа

Кая Каллас – єдина представниця Центрально-Східної Європи у топ-керівництві ЄС. Поза тим, вага таких країн, як Польща чи Румунія, серйозно зросла після 24 лютого 2022 року – повномасштабного російського вторгнення в Україну. Топ-посад на всіх не вистачає, тому як і Італія, країни Центрально-Східної Європи проситимуть собі впливові пливові посади єврокомісарів.

Довгий час у дипломатичних колах ходили чутки, що Польща хотіла б отримати свого Єврокомісара з питань оборони. Таку посаду Урсула фон дер Ляєн запропонувала створити на початку цього року. Однак 17 червня міністр оборони Польщі Радослав Сікорський публічно заперечив таке бажання. Одна з причин цього – сфера оборони залишається пріоритетом кожної окремої країни.

Натомість у Варшаві хотіли б мати свою людину на напрямку розширення ЄС та політики сусідства. Тривалий час ця посада була позбавлена сенсу, тому що п’ять років тому ніхто не сподівався, що розширення знову буде на порядку денному. Та коли стартували перемовини про вступ з Україною і Молдовою, розширення стало актуальним.

Інші країни Центральної та Східної Європи сподіваються закріпити за собою єврокомісара з питань транспорту. Цей напрям є ключовим для них в плані збільшення обсягів торгівлі з рештою ЄС.

Серед нових очільників Євросоюзу немає відверто антиукраїнських персон. Каю Каллас та Урсулу фон дер Ляєн навіть можна назвати до певної міри адвокатками України у ЄС. Однак питання в тому, що вони можуть зробити на своїх посадах, зважаючи на інертність євробюрократії та постійну потребу шукати компроміси.

При написанні матеріалу використовувалися матеріали видань Politico Europe, португальського Observador, німецького Frankfurter Allgemeine Zeitung, та коментарі аналітика в Західному Інституті в Познані Віктора Савінка.