Снайпер 95-ї бригади ЗСУ: Перебирати цілями на сучасній війні не дуже правильно

Про успішну контрснайперівську операцію, контрнаступ на Харківському напрямку та "пацанячий бій" у Вознесенську – в інтерв'ю командира взводу снайперів 95-ї бригади для РБК-Україна.

Снайпер – таємничий джокер, який контролює поле бою, завжди готовий до ураження цілі. І все для того, щоб полегшити роботу піхотинцям. Його робота ризикована, бо мінімальне викриття позиції – і противник зрівняє це місце з землею.

РБК-Україна вдалось поспілкуватись з командиром взводу снайперів 95-ї Десантно-штурмової бригади ЗСУ, який розповів про успішну організацію контрснайперської операції, а також про те, чому снайпер має бути говірким і що стається, коли з гвинтівкою в руках можна "загратись".

З міркувань безпеки видання не розкриває імені та позивного військового. Далі – його пряма мова.

"У Вознесенську у нас був "пацанячий бій"

З 14 років я був в організації УНА-УНСО. Це націоналістична організація, яка займається як громадською діяльністю, так і організацією вишколів. Нас тренували інструктори, які мали бойовий досвід в Абхазії та Чечні.

У 2017 році я прийшов у Збройні сили. Підписав контракт. Мені тоді було 18 років. Під час ООС в нас були ротації до Луганської області. Але такого як сьогодні, не було. Якщо порівнювати тоді і зараз – це дві зовсім інші війни. Якщо тоді це розвивались на декількох напрямках, то зараз це більш масштабно. Не було дронів. Не було такої щільності артилерії, так часто не працювала авіація.

Почалось все з оборони Вознесенську. Наша бригада зайняла оборону по річці Південний Буг. Ми замінували мости, все зробили як треба. І саме тоді у мене була перша лобова зустріч. Я не очікував такого: що просто зайде ворожа колона. Вони навіть не розуміли, як туди зайшли. Я бачив, що вони собі заїжджали як "військо на папіросі". Тоді наші закричали, що це "Z-етки" і ми почали "ляпати" по них.

Почався жорстокий бій. Тоді літало все. Це був, як я вважаю, "пацанячий бій". Тоді артилерія була не сильна задіяна. І я нормально настріляв. Коли вже не було живої сили, почав стріляти по БТР, щоб просто "зкошмарити" їх.

Було багато маневрів на півдні. Ми їх відбили, відкотили. Потім був бій за Катеринівку, Кашперо-Миколаївку. Ми рухались вздовж річки. Після того нас перекинули під Снігурівку. Ми мали були взяти штурмом цей населений пункт, але в нас не вийшло. Бо ворог переважав силами. Всі спроби штурму давились саме артилерією.

Потім нас перекинули на Нововознеснесенськ, місто було під окупацією. Ми побули там місяць, добре тримали позиції. У нас не було втрат, але у противника, як ми чули по перехватах, тоді були запити на ротацію, ми їх сильно розбили.

Після того був Донбас, відправили під Бахмут. Росіяни тоді ще тільки підходили до міста. Це були бої за трасу Бахмут-Лисичанськ. Там я отримав контузію: вирішив позмагатись з "Ураганом". У результаті: "Ураган" – 1, я – 0. Після поранення одразу повернувся у стрій.

"На Харківському напрямку ми здійснили рейд в тил противника"

В кінці літа 2022 року ми приїхали на Харківський напрямок, мали проводити додаткове рекогностування (розвідка для отримання інформації про ворога, - ред.), надати більше даних, щоб можна було зробити прорив. Коли батальйони збирали всю інформацію до купи, ми тоді з розвідниками добували дані, в районі Балаклії.

Коли заїхали, одразу за звичкою: машини покидали, побігли в підвал. Сидимо, чекаємо: "А де обстріл? Тут годину ніхто не стріляє, так не може бути". Подумали, що цей напрямок дійсно має перспективу наступу. По селу прилітало снарядів 40-50 за добу. Я вважаю, що це практично нічого. Якщо те ж саме Богородичне приймало по 200 снарядів. Я тоді сидів в окопі, і постійно гупало. Не припинялось. І від цього сильно плавило. А на Харківському напрямку не так.

Фото: командир взводу снайперів 95-ї Десантно-штурмової бригади ЗСУ (РБК-Україна)

Виходить, ми підготувались і прорвались до самої річки Оскіл. Десь через тиждень ми форсанули річку і почали просувати ворога ближче до Борової. Ще трохи і могли притиснути їх там. Тоді я зрозумів – коли наша артилерія щільно працює, наскільки вона може добре подавлювати противника. Я побачив, як по них лупили так, як і вони по нам. За всім цим спостерігав і думав: "Отак відбуваються справжні операції".

"Коли кажуть: "Не переживай, на тебе пакет "Градів" не пустять". Я переконаний, що пустять"

В умовах бою я не займаюсь чимось одним. Бачу, якщо не можу працювати як снайпер, якщо велика відстань чи несприятливі умови, тоді беру Mavic.

В більшості випадків снайпер вичікує і стріляє, але бувають несприятливі умови для снайперської роботи. Буває таке, що ти приходиш на позиції, а до противника 2 км. Яка б гвинтівка не була класна, але вразити противника на 2 км – це щось з розряду фантастики, удачі, професіоналізму, сприятливих умов навколо. Коли снайперів використовували, не думаючи за це, то в нас зʼявлялись проблеми з особовим складом. Не масово, та все ж.

Несприятливі умови. Це, наприклад, дуже велика дистанція між позиціями, артилерійська перестрілка. Тоді для снайперів особливо роботи немає.

Також дуже несприятливі погодні умови. Наприклад, якщо зима. Листя опало, гуляють вітри. Якщо вітер сильний, то стріляти – це сильна удача. А якщо ти промахнувся, то тебе можуть вирахувати. Противник на снайперів не жаліє нічого. Коли кажуть: "Не переживай, на тебе пакет "Градів" не пустять". Я переконаний, що пустять.

Яким має бути снайпер

Якщо снайпер заграється, то ймовірність того, що його вразять, стає великою. Ми не можемо так ризикувати. Снайпер вчиться довго: три роки, щоб назвати себе снайпером, і потім ще рік, щоб – хорошим стрілком. І коли вкладаєш в нього скільки ресурсів, то точно не хочеш втрачати через те, що він загрався.

Першою якістю, якою має володіти снайпер, – багато говорити. Люди переконані, що це замкнута в собі людина, але в умовах сучасної війни – ні. Він має максимально розвідати ситуацію, щоб розуміти, яка обстановка. Приходить на КСП батальйону, йому пояснюють обстановку. Приходить на КСП роти, теж дізнається інформацію. Потім йде до солдатів, з якими мусить спілкуватись, і дізнатись, що вони бачили. Він збирає максимально багато даних, щоб проаналізувати, прийти, вичікувати ціль, вистрілити і піти.

"Зараз немає такого, що снайперу не цікаві солдати, а тільки офіцерський склад"

Якось я засік коригувальника у Вознесенську. Поки тривав бій, чоловік виліз на будинок, ще й максимально по-дурному. Я шукав цілі по низу, а тут бачу, що чоловік в бінокль дивиться і по телефону говорить. Думаю, може цивільний. Але придивився – ні. Думаю: ладно, і стрельнув.

Взагалі перебирати цілями в умовах сучасної війни, то не дуже правильно. Ти їх маєш, але працюєш по тому, що бачиш. Зараз немає такого фахівця, який би сказав, що йому не цікаві солдати, а тільки офіцерський склад. Вражаєш всіх.

Найбільш фартова ціль у мене була на півдні. Я думав вийти постріляти на 1600 метрів, просто деморалізувати противника. Тоді було затишшя, а коли затишшя, то піхота противника починає блукати. І коли ми пробивали тропу по акаціях, то побачили, що просто стоять два чувака. Стоять на дорозі. Я дальномерчиком на 1200 метрів глянув, гвинтівку виставив і вистрілив. Один впав, а другий просто ліг і почав кулеметом стріляти в сторону села, він мене не бачив. Але я розумів, що другим пострілом я себе видам, тоді я просто виповз і пішов.

Велике значення має холодний розум. Це про загравання на позиціях. Коли ти стріляєш у живу ціль, у тебе одразу з'являється адреналін. Завжди треба оцінювати оперативну обстановку, яка відбувається навколо тебе.

Коли ти гарячкуєш, вистрілив і чекаєш "зараз буде ще". А по ту сторону сидить снайпер, ти й не знаєш, що він там є, а він вже вичікує тебе.

"Найкращий контрснайпінг – це хороша артилерія"

Це якраз не тоді, коли снайпер на снайпера. А виявити, де снайпер працює і зрівняти це місце з землею. Тоді це ефективно. Бо якщо вже працює ворожий снайпер і є задача його знайти, то ти розумієш, що він там є. Але він вже на позиції і чекає тебе. З одного боку, ти розумієш, що він там є, і це ніби плюс. Але він в той самий час дивиться на тебе.

Нещодавно ми успішно спланували контрснайперську операцію. Мої хлопці виходили на снайпера, який на той час вже зробив ураження наших бійців.

Фото: командир взводу снайперів 95-ї Десантно-штурмової бригади ЗСУ (РБК-Україна)

Наша задача, зробити за можливості так, щоб піхотинцям було простіше.

"Коли планується якась операція, потрібно оцінювати, хто стоїть навпроти тебе"

В сьогоднішніх умовах мої підлеглі ходять дуже багато через FPV-дрони. Якщо раніше можна було на авто підкинути як можна ближче до позицій, а потім заховати машину, то сьогодні противник розвивається, навіть з цими дронами, які вишукують ціль. Підвіз і взагалі логістика позицій стали набагато важчі.

Мені дуже важливо, хто стоїть навпроти. Наприклад, російські мотострілки більш лоховиті. Противник сильний так чи інакше. Але якщо порівняти їхніх мотострілків та ВДВ – це дві різні структури. Своїми "скілами" вони переважають.

Під час підготовки я також враховую, наскільки часто та плотно б'є ворожа артилерія по цих позиціях. Те, чи вже виявлені ці позиції, чи ще ні. Сьогодні є такі моменти, що можуть бути ураження і без виявлення цілі, просто через плотність роботи артилерії.

"Велика мобілізація рано чи пізно, але станеться з усіма чоловіками"

Військові люди, які брали участь в боях, вони є травмовані. Саме суспільство має брати відповідальність на себе. Я не знаю, з чого це взялось, що військовий повинен і суспільство тримати, і воювати, і волонтерити. Це є пряме перекладання обовʼязкові та відповідальності.

А велика мобілізація рано чи пізно, але станеться з усіма чоловіками. У нас є втрати, і вони завжди були. Кожному чоловіку краще самому прийти, поки є час, навчатись. У нас є свої фахові інструктори, західні. Якщо сьогодні людина це зробить, то в неї буде більше часу підготуватись. Якщо це дійде до критичного моменту, оцей час на підготовку буде втрачений.

Про шеврон "Ротації не буде, ми тут до кінця". Це на початку 2022 року ми плекали надію, що ми 8 місяців повоюємо і додому, як завжди. Типу нові люди прийдуть. А виходить так, що ми тут постійно. Всі дороги ведуть на Донбас.