Снаряди замість слів. Що Україна чекає від Заходу і як війна змінює політику Європи

У Мюнхені напередодні другої річниці вторгнення РФ в Україну відбулася 60-та конференція з безпеки. Які меседжі там звучали для і від України, чому Європа боїться президентства Трампа і чи зможуть США та ЄС зберегти єдність, – докладніше у матеріалі журналістів РБК-Україна Мілана Лєліча та Ростислава Шаправського.

"Україна хоче миру. Європа хоче миру. Світ каже, що не хоче воювати, а Росія – не хоче нападати. Хтось із нас бреше". З цих слів два роки тому президент України Володимир Зеленський розпочав виступ на Мюнхенській безпековій конференції. Хто бреше, стало зрозуміло за п'ять днів – Росія вторглася в Україну, розпочавши найбільшу війну в Європі з часів Другої світової.

Набагато раніше – у 2007 році – тут же на конференції у Мюнхені вперше виступав Володимир Путін. Його різка промова з жорсткою критикою США, НАТО та "однополярного світу" нагадала західним політикам призабутий на той час термін "холодна війна" і десь розплющила очі на справжні погляди російського президента.

Претензії, з якими він 17 років тому накинувся на Штати, незабаром переросли у погрози та агресію проти Грузії та України. Саме так, руйнуючи сусідні країни та вбиваючи тисячі, диктатор "воює із Заходом". Путін уже давно не приховує своїх планів, заручаючись підтримкою таких авторитарних режимів, як і російський.

Володимир Зеленський на Мюнхенській конференції-2024 (Фото: securityconference.de)

Два роки кровопролиття та сотні тисяч втрат навіть серед своїх військових, здається, не похитнули намірів Путіна захопити Україну. На Заході, розуміючи це і наслідки поразки України, все ж не завжди є досить рішучими, надто багато часу витрачається на обговорення проблем, а не дії, про що в Мюнхені нагадала прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен.

"Чи ми робимо достатньо? Відповідь – ні. Коли ми говоримо, що "в Європі вже два роки йде війна" – це речення, яке ми не мали б говорити. Ми мали б підтримувати вас набагато більше, тому що Україна не може виграти війну без озброєнь. Просто слів замало", – зазначила вона. Показуючи в цьому плані приклад партнерам, Фредеріксен пізніше заявила про передачу Україні всієї датської артилерії.

"Україна воює сама і єдине, про що українці нас просять, це військова допомога, щоб вони могли продовжувати свою боротьбу. І не так багато вони просять. Ми повинні сконцентрувати наші зусилля", – у подібному дусі висловилася прем'єр Естонії Кая Каллас.

Зброя та стислі терміни її постачання – це ті практичні речі, на яких у Мюнхені робив акцент і президент Володимир Зеленський. Останні невдачі української армії, як відведення військ з Авдіївки, спричинені саме нестачею артилерії, ППО та далекобійних ракет. Дефіцит зброї в України, зазначив президент, дозволяє росіянам "адаптуватися до наявної інтенсивності війни", і є ризик, що раніше досягнуті успіхи можуть бути нівельовані.

"Будь ласка, не питайте в України, коли закінчиться війна. Запитуйте себе, чому Путін досі здатний її продовжувати", – звернувся до партнерів Зеленський.

Кая Каллас, прем'єр-міністр Естонії (Фото: securityconference.de)

Політики з обох боків Атлантики при цьому синхронно наголошували, що за два роки після вторгнення Україна змогла звільнити половину захопленої території, зокрема завдяки допомозі, яку їй постачає Захід. Для українського обивателя ці тези навряд чи виглядають переконливо після невдалого контрнаступу ЗСУ минулого року та тиску російських військ по всій лінії фронту.

Особливо резонують заяви про минулі успіхи на тлі оборонного пакету, що забуксував у Конгресі США для України – причому з суто внутрішніх політичних причин. Водночас у Мюнхені віце-президент США Камала Харріс знову і знову говорила про безумовну підтримку України з боку Адміністрації Байдена, а канцлер Німеччини Олаф Шольц спритно жонглював цифрами, звітуючи про допомогу Україні з боку Німеччини – першу за цим показником серед європейських країн та другу після США. Але водночас канцлер уникнув питання про можливе постачання Україні ракет Taurus, здатних діставати до глибокого російського тилу.

Шольц, тим часом, багато говорив і про колективну відповідальність за безпеку на континенті, закликаючи інші країни наслідувати приклад Німеччини, як у питаннях допомоги Україні, так і розвитку свого оборонного потенціалу. Але далеко не всі країни готові витрачати на оборонні цілі та пакети допомоги для України стільки, як, скажімо, Німеччина, скандинавські країни та Балтія (зрозуміло, з урахуванням можливостей їхньої економіки).

"Один із прем'єр-міністрів країни, що знаходиться в Західній Європі, сказав мені, що зараз до наших жителів починає доходити розуміння того, що ми повинні це робити (допомагати Україні, – ред.). Мова про ті країни, в яких сусіди набагато краще, ніж у нас. Але на все це пішов час, надто довго для нас", – відверто зізналася прем'єр Естонії Каллас.

Фактор Трампа та ризики для НАТО

Ще один фактор невизначеності – це Штати та розпал президентської виборчої кампанії там. Головним чинником занепокоєння для європейських еліт останніми тижнями став Дональд Трамп та його заяви про те, що США не захищатимуть європейських союзників, які самі недостатньо інвестують у свою оборону.

По суті, меседжі Трампа означали б колапс НАТО як організації, яка б залишилася без свого ключового члена. На думку співрозмовників РБК-Україна серед учасників конференції, поки що незрозуміло, скільки в словах Трампа звичайної передвиборної риторики, а скільки реальних ізоляціоністських настроїв. Які, до речі, знаходять активний відгук чи не у половини американського електорату.

Цілком ймовірно, що Трамп і сам не цілком уявляє, як саме він керуватиме американською зовнішньою політикою у разі обрання – така думка в кулуарах Мюнхена озвучувалася неодноразово. І утопічна ідея про "мир в Україні за 24 години" може представлятися йому цілком реалізованою.

За ймовірної зміни влади у Білому домі, на яку поки що вказують усі соцопитування, весь західний світ опиниться в зоні неймовірної турбулентності, особливо у перші місяці каденції Трампа. І США, які за замовченням завжди були ключовим членом Альянсу, раптово виявляться його найслабшою ланкою.

У Мюнхені відчувалося, що можлива перемога Трампа на президентських виборах у листопаді зовсім не тішить багатьох європейських лідерів, які, втім, готові прийняти будь-який вибір американського народу, про що сказав німецький канцлер Шольц. "Незалежно від того, чим закінчиться війна, чим закінчаться вибори по обидві сторони Атлантики, ми – європейці – маємо більше турбуватися про свою безпеку зараз і в майбутньому", – зазначив голова німецького уряду.

Олаф Шольц (Фото: securityconference.de)

Марк Рютте, прем'єр Нідерландів, взагалі запропонував зменшити оберти з істерією з приводу Трампа, припинивши "стогін і скиглення". Європа, на думку прем'єра, не через Трампа, а в принципі має витрачати більше на оборону та нарощувати виробництво боєприпасів, оскільки це також у її інтересах.

Слова і Шольца, і Рютте цілком очевидні українцям, але не всім європейцям, для яких війна йде десь далеко і створює їм багато незручностей через витрати, які західні країни спрямовують на підтримку Україні. У ЄС має місце складна дискусія щодо того, чи потрібно нарощувати оборонний потенціал чи витрачати гроші на соціальні програми.

"Ми жили в зоні комфорту три десятиліття. Ми отримували "дивіденди від миру", як ми це називали. Ми інвестували в будь-що, але не в стримування та оборону, тому що не було кого стримувати і від кого оборонятися. Це те, з чим ми стикаємося зараз, і це вимагає часу (щоб пояснити проблему виборцям – ред.)", – заявив на конференції міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус.

Політик зовсім не виключає, що у майбутньому – на етапі 5-8 років – можлива конфронтація НАТО з РФ, а тому Європі потрібно бути готовою до захисту своїх кордонів. Як би там не було, вже зараз Європі потрібно вчитися більшої самостійності, приймати рішення без огляду на Штати. Адже зміна лідерства у всій західній коаліції, коли ключова роль США раптово опиниться в руках колективної Європи та окремих її країн, на кшталт Німеччини, Франції та Великобританії, виглядає цілком ймовірним сценарієм у дуже найближчому майбутньому.

"Можливо, Європа – перед часами, коли питання про застосування 5-ї статті договору про НАТО (про колективну оборону – ред.) буде питанням взагалі не до Вашингтона, а саме до європейських столиць. Таких "можливо" – сотні. 23 лютого 2022 року їх досі не було", – сказав у Мюнхені Володимир Зеленський.

Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус (Фото: securityconference.de)

Гроші від США є привід для оптимізму

Якщо президентство Трампа залишається відносно віддаленою перспективою, оскільки інавгурація наступного президента США відбудеться лише у січні наступного року, то виділення Штатами нового пакету допомоги Україні – питання максимально актуальне. Як відомо, зараз відповідний законопроект завис у Палаті представників, яка пішла на канікули до кінця лютого.

Усі співрозмовники РБК-Україна, з якими видання поспілкувалося в кулуарах Мюнхенської конференції, упевнені: зрештою пакет допомоги Україні буде схвалено, питання лише у його форматі та точному обсязі.

Майже всі спікери, які представляли США, публічно не заперечували проти самої ідеї необхідність надання допомоги Україні. Зокрема, сенатор-республіканець Піт Рікеттс розповів історію про зустріч із американкою, яка не хотіла "відправляти сина на війну до Європи". Сенатор пояснив їй: США саме для того й допомагають зараз Україні, щоби цього не довелося робити.

Але Рікеттса одразу ж спіймали на суперечності – на питання про те, що заважає республіканцям негайно проголосувати за допомогу Україні, він почав розповідати про пріоритетність вирішення міграційної проблеми. У відповідь прем'єр-міністр Естонії Кая Каллас навела аналогію: зараз близько 6% населення її країни становлять українські біженці, у перекладі на американський масштаб це означало б 20 мільйонів людей. Якщо Естонія впоралася з такою проблемою, Штати впораються також, сказала Каллас.

Очевидно, вся проблема з наданням Україні допомоги звелася до єдиного питання – про політичну долю спікера Палати представників Майка Джонсона. Затяті трампісти в лавах республіканської фракції відкрито загрожують йому відставкою, якщо він винесе на голосування будь-який законопроект щодо надання допомоги Україні.

Джонсон не хоче повторити долю свого попередника Кевіна Маккарті, якого позбавили спікерського крісла якраз через домовленості з Демократичною партією. Але цього разу американські демократи, судячи з чуток, що ходили в кулуарах Мюнхена, готові підставити Джонсону плече, якщо трампісти вимагатимуть його відставки - таким чином голосів за зняття спікера в залі просто не набереться. Розв'язки цього багатомісячного драматичного серіалу варто очікувати приблизно за два-три тижні, що в будь-якому разі довго з огляду на нагальні потреби української армії.

***

За зволікання партнерів з допомогою та постачанням зброї Україна платить надто високу ціну – життя українських військових. У нашій країні час іде набагато швидше, ніж для інших держав, де Україну підтримують, але не розуміють її болю. У цьому сенсі, резюмуючи всі дебати в Мюнхені, влучно наголосив голова європейської дипломатії Жозеп Боррель, сказавши, що часу на саміти вже немає, а настав час для іншого виміру політики.

"Люди мають бути набагато більш гнучкими, залученими, точними. Поки що у нас багато стратегій, але мало дій", – визнав дипломат. За його словами, у європейських столицях дозволяли собі занадто довго вагатися у питаннях постачання Україні зброї – почали з касок, а тепер готуються відправляти літаки F-16: "Якби ми ухвалили це рішення швидше, можливо, ситуація на фронті була б іншою".