Україна – найзамінованіша країна у світі. За останніми даними, близько чверті території країни небезпечні для життя через велику кількість вибухонебезпечних предметів. Проте Україна разом із союзниками намагається очищати деокуповані міста та села у максимально швидкі терміни. Як Швейцарія їй у цьому допомагає, - у репортажі РБК-Україна зі швейцарського міста Лозанна.
Понад 20% територій України сьогодні заміновано. Особливо страждає сільське господарство, що є ключовим сектором економіки. Крім того, заміновані території становлять велику небезпеку для цивільного населення. Міни, гранати та сумнозвісні "пелюстки" (ПФМ-1 – ред.) розкидані по містах і селах.
Оскільки міни Другої світової війни знаходять у землі досі, Україні пророкують майже сотні років для повного розмінування. Проте люди, які сьогодні займаються процесами гуманітарного розмінування, закликають не покладатися на сумні прогнози. За фінансової та політичної підтримки союзників, а також в умовах внутрішнього ринку операторів з розмінування, що постійно розвивається, Україна може відносно швидкими темпами позбутися більшої частини вибухонебезпечних предметів.
Одна з країн, яка взялася допомогти Україні з гуманітарним розмінуванням – Швейцарія. Берн вже понад 30 років допомагає країнам, що воюють, очищати свої території від мін. Оскільки Україна, як сказав екс-президент Швейцарії Іньяціо Кассіс, очолила сумний рейтинг найзамінованіших у світі країн, допомога має бути терміновою. Один із майданчиків, на якому це обговорили – конференція з розмінування, що проходила 17-18 жовтня у Лозанні.
"Росіяни дуже підступні та креативні. Їхні підходи різні. Наприклад, ми знаємо, що асфальтна дорога - безпечна, по ґрунтовій ми не їздимо, на узбіччя не заходимо, переміщаємося асфальтом. Так ось були випадки, коли росіяни вирізали асфальт, підкладали туди міну, як правило, протитранспортну, і сапери підривалися".
Глава Асоціації саперів України Тимур Пістрюга розглядає конференцію у швейцарському місті Лозанна як майданчик для налагодження контактів із тими, хто може допомогти. Захід відбувається у величезній будівлі Школи готельного менеджменту – він розтягнувся вздовж великого зеленого пагорба, на якому пасуться корови. Класичну швейцарську картину доповнює нерівна лінія Альп на горизонті.
У Школі зранку збирається як швейцарський, так і український істеблішмент – нинішня президент Швейцарії Віола Амерд, прем'єр-міністр України Денис Шмигаль, міністр економіки України Юлія Свириденко, президент Швейцарії у 2022 році Іньяціо Кассіс, десятки журналістів, прес-секретарів та чиновників.
Для наочності в центрі холу облаштували інсталяцію – великий квадрат підлоги засипали землею, на ньому спорудили щось на кшталт окопа, біля якого поклали дитячі іграшки. Праворуч від траншеї "посадили" дерева та кущі, а в землю встромили кілька табличок з написами "міни" та "небезпечно". Періодично на квадрат заходять дівчата у захисних масках та з міношукачами. Вони показують швейцарцям та гостям конференції, що із себе сьогодні представляє чверть території України, але, судячи з настроїв учасників заходу, вони не розглядають цей перфоманс всерйоз.
Конференція розпочинається з вітального слова Віоли Амерд. Вона з'являється у холі з Денисом Шмигалем, швидко фотографується та заходить до головної зали.
"Сьогодні гуманітарне розмінування стикається з серйозними викликами. Оттавська конвенція забороняє протипіхотні міни, оскільки вони калічать і вбивають невибірково. Початковий успіх конвенції вселяв оптимізм, але, починаючи з 2014 року, кількість жертв знову почала зростати. Такі агресії як агресія Росії проти України забруднюють мінами довкілля", – каже Амерд зі сцени.
Торік Швейцарія вирішила надати Україні суттєву допомогу – виділити 100 млн. франків на гуманітарне розмінування. Незважаючи на те, що на початку ця тема видається другорядною з огляду на активну фазу війни, за фактом кількість мін в Україні сьогодні катастрофічна. Багато країн-союзників не до кінця розуміють важливість цієї ситуації. Амерд не стала говорити про це прямо, але зазначила, що Швейцарія хоче підвищити свідомість серед інших країн щодо гуманітарного розмінування.
Денис Шмигаль почав з подяк союзникам та окремо Швейцарії – за майданчик для обговорень та допомогу.
"Сьогодні Україна є найбільш замінованою державою у світі. Росія замінувала чверть території мінами та вибухонебезпечними предметами. Це площа покриває 144 тисячі кв км, це тричі площа Швейцарії. За цими цифрами стоять долі сотні тисяч українців. Чи зможуть фермери повернутися на свої поля? Чи зможуть діти безпечно гуляти? Чи зможуть люди виходити з дому без страху?" - запитав Шмигаль.
Під час своєї промови прем'єр-міністр України згадує Національну стратегію протимінної діяльності. Згідно з цим документом, основні процеси з розмінування України мають закінчитися до 2033 року, але це з урахуванням того, що країни-союзники не залишать Київ віч-на-віч із цією ситуацією.
"Нам потрібно створити конкурентну систему з протимінної діяльності, розширити виробництво, підвищити рівень усвідомленості. Ми досягли великого прогресу у цих напрямках, ми розробляємо ринок із гуманітарного розмінування", – додав Шмигаль.
Після виступу українського прем'єра до глядачів виходить американський фотограф та письменник Джайлз Дьюлі. Він не піднімається на сцену, а сідає на підмостки перед першим рядом. Дьюлі не має обох ніг нижче коліна і лівої руки - він втратив їх в Афганістані в 2011 році, коли поїхав у складі обмеженого контингенту американських військ і наступив на саморобний вибуховий пристрій. Дьюлі пережив безліч операцій, тривалу реабілітацію, а потім повернувся до Афганістану і зняв там документальний фільм про місцевих, які постраждали від мін.
"Я тут, щоб нагадати вам усім, для чого ми тут зібралися. Також я хочу пояснити, чому я в шортах. Я ніколи не ходжу в шортах, я не хочу наголошувати на моїх ногах. Але на цьому тижні я отримав два повідомлення від людей, які були поранені. Їх просили вийти із басейну, бо іншим не подобалося. Ще одних вигнали з кафе – ніхто не хотів дивитися на їхні протези. Тому я попросив обрізати свої штани, щоб ви бачили. Треба перестати боятися шрамів", - сказав Дьюлі.
Його промова, яка разюче відрізняється від стриманих і акуратних слів попередніх виступаючих, змусила всіх замовкнути. Дьюлі говорив поволі, уважно розглядаючи глядачів. Міни – це страшно, позбутися ніг – нестерпно, і світ повинен перестати відвертатися від цієї проблеми та від людей, які пережили втрату кінцівок.
Пізніше в кулуарах ми чекаємо, коли з Дьюлі поговорять усі захоплені його промовою політики, і просимо коментар.
"Я ніколи не бачив такого рівня забруднення мінами, як в Україні. Але я також розумію, з досвіду інших країн, де я працював, що якщо ми не позбудемося цього зараз, наслідки цієї війни торкнуться дітей, які ще не народилися. Уявіть, буде дитина, яка ще не народилася, але вона вже втратить ноги, загине або буде понівечена. Отже, на мою думку, найважливіше повідомлення зараз полягає в тому, що ми не можемо чекати. Ми маємо почати діяти зараз", - каже Дьюлі.
Юлія Свириденко, яка мала виступати на кількох панелях, у тому числі й закритих від ЗМІ, також затрималася в холі. На конференції вона наголошувала на тому, скільки грошей втрачає Україна через масштабне замінування. Левова частка втрат припадає на сільськогосподарські землі, які сьогодні неможливо обробити. Але фермери - далеко не єдині, хто страждає від мін. Йдеться про загальну безпеку, насамперед.
"Ми разом із Palantir запустили пілотний проект на Харківщині, щоб подивитися як замінування впливає на локальні громади. Що ми побачили? Наприклад, цей інструмент показав, що понад 7000 учнів та 765 вчителів перебувають у зоні ризику на Харківщині, оскільки потенційно заміновані ділянки розташовані у близько 15 км навколо їхніх шкіл", - ділиться Свириденко у коментарі РБК-Україна.
Половина шкіл в Україні працюють онлайн, у тому числі через велику кількість вибухонебезпечних предметів у прифронтових містах та селах. Ті самі "пелюстки", які можуть привабити дітей, розкидані по посадках та дворах.
Після неформального спілкування поза панелями всі збираються в залі для прес-конференцій. Перед журналістами виступає президент Швейцарії у 2022 році Іньяціо Кассіс. Оскільки Швейцарія – мультимовна країна, кожен спікер вибирає для себе зручну мову для спілкування. Для Кассіса це французька. Звертаючись до преси, він, як і його колега Віола Амерд, наголошує на тому, що проблема в Україні набагато масштабніша, ніж може здатися на перший погляд.
"Україна не так далеко від Швейцарії, як це може здатися – за 2300 км. Вона сьогодні має дуже сумний рекорд найзамінованішої країни у світі. Гуманітарне розмінування є найважливішою відповіддю – фазою нуль для відновлення України. Без гуманітарного розмінування не буде сільськогосподарського виробництва, ви не зможете дати їсти людям, не зможете дати дітям грати.
Швейцарці іноді використовують формулювання "загальне заангажування", що буквально говорить про спробу залучити до процесу гуманітарного розмінування всіх, хто може допомогти. У Західній Європі є держави, які роками допомагають воюючим країнам очищати свої землі від мін і боєприпасів, що не вибухнули.
Європейські компанії-оператори за десятиліття стали фактичними монополістами у цій сфері та у Швейцарії звертають на це увагу, особливо це робить українська делегація. Добре, що в Україну заходять німецькі чи британські оператори, але для української економіки було б пріоритетніше розвивати цей напрямок та отримувати від нього прибуток. Тоді йтиметься про те, що Україна після війни почне відновлюватися швидше, в тому числі завдяки власному ресурсу.
Тим, хто регулярно відвідує різноманітні заходи, відомо, що найцікавіше відбувається поза виступами та будь-якими офіційними промовами. Швейцарська конференція дала можливість насамперед для української сторони створити корисні контакти Одним із тих, хто приїхав, щоб презентувати свою ідею та її втілення, став Борис Дрожак.
"Компанія називається Rovertech. Знаєте, на Марс ровери посилають, це, в цілому, машина така наземна. Ось ми і вирішили назвати так нашу компанію".
Бориса за лаштунками називають авантюристом та ентузіастом. Він – один із тих, хто вирішив скласти конкуренцію материм західним операторам із багаторічним досвідом. Поки вони думають, з якого боку підійти до протитанкової міни і скільки тонн має бути в машині для її розмінування, Борис та його колеги винаходять легкий компактний ровер, який просто злітає від зіткнення з однією з найпотужніших російських мін.
"Вона вибухає, абсорбує удар і далі працює. Можуть бути пошкодження, можуть вилітати ланцюги, але воно все дешеве, найдорожчий ремонт може коштувати 28 тисяч гривень", – каже Борис, показуючи відео, на якому машина підлітає як пластмасова, падає та продовжує орати ґрунт.
Українському ринку ідея сподобалася, і машини почали випускати. Ровер, зроблений у стилі стимпанк (випадково), виявляється максимально мобільним – його колеса придумані таким чином, щоб проходити будь-яку дорогу. Не без гордості Борис говорить про те, що машина від Rovertech - єдина, що пройшла пісок під час сертифікації. Тому вона спокійною може працювати у болотистій місцевості.
"У нас є два контракти з державою, це поки що не ДСНС, це Держспецзв'язок, через нього купують інші структури. Військових частин багато, саперні, приватні організації. Від моменту ідеї пройшов рік і два місяці, саме виготовлення, напевно, місяців сім. Машин до 20", – каже Борис.
Машина від Rovertech коштує близько 25 тисяч доларів, а найдорожчий ремонт – близько 28 тисяч гривень за рахунок відносної дешевизни деталей.
"Аграрії не можуть дочекатися моменту, коли хтось там прийде. Не всі мають можливості засіяти інші поля. Вони шукають військових саперів, які по полю навколо подивляться, чи є міни, якщо ні, вони заходять на саме поле, така логіка. Аграріям цікаво взяти хоча б в оренду, щоб цією машинкою пройтися, подивитися, чи є міни, щоби не треба було на когось розраховувати», – додає Борис.
Щойно встигнувши дати коментарі журналістам, Борис іде знайомитися з людьми в кулуарах і показувати, як злітає його ровер. Тимура Пістрюгу важко назвати авантюристом, він у сфері розмінування давно, тому ділиться своїм поглядом. Наприклад, чому Україні не загрожує 700 років розмінування.
"Після Другої світової фактично процедури гуманітарного розмінування не було. Були якісь виконання операційних завдань і так по всьому світу. Гуманітарне розмінування як поняття з'явилося у нас набагато пізніше. І чому я про це говорю, тому що саме гуманітарне розмінування дає нам якість і безпека. Коли ми проводимо гуманітарне розмінування, ризик того, що після нас щось залишиться через роки, мінімальний.
За прогнозами Пістрюги, в яких він спирається на Національну стратегію розмінування, десять років піде на те, щоб повернути в користування 70% доступної для розмінування землі. У пріоритеті – критичні об'єкти інфраструктури, згодом – фермерські землі. Колосальна проблема, про яку мало хто згадує – ліси. Вони буквально засипані "пелюстками", розтяжками та мінами.
"Ми не ліземо на 20-кілометрову зону – це буферна зона між лінією фронту з кордону з Росією та Республікою Білорусь, понад 20 км. Але є дуже багато деокупованих територій, серед них найзабрудненіша Херсонщина, Харківщина та Миколаївщина. І там, до речі , за статистикою 50% мінних інцидентів відбуваються у цих трьох регіонах", – додав Пістрюга.
Поки ми ловили спікерів у кулуарах, на вулиці української делегації передали машину для розмінування GCS-200. Величезна залізна махіна у військовій розмальовці виглядала досить безглуздо на тлі бездоганних зелених пагорбів і корів, що флегматично жують траву. Також безглуздо військова техніка виглядала на українських полях, поки окупанти не спалили їх до тла.
Будь-яка конференція – це те, що відбувається після основних переговорів і важливих рішень. Уряд Швейцарії вирішив виділити Україні ще 30 млн франків на розмінування та ще дві машини GCS-200. Інші союзники Києва також допомагають українцям очищати свої землі від російських мін. Хочеться вірити, що з такою підтримкою найсумніших прогнозів щодо розмінування країни не справдиться.