На шляху до миру. Про що домовляються Вірменія та Азербайджан і що буде з Нагірним Карабахом

Вірменія та Азербайджан, схоже, дедалі ближче до підписання мирної угоди, яка має покласти край більш ніж 30-річному воєнному конфлікту за Нагірний Карабах.

Певні сподівання покладалися на саміт Європейського політичного співтовариства в Кишиневі 1 червня, але за його підсумками стало зрозуміло, що робота ще триватиме. Про який мир намагаються домовитись сторони, – нижче у матеріалі РБК-Україна.

Про те, що підписання мирної угоди є неминучим, минулого тижня заявив президент Азербайджану Ільхам Алієв. За його словами, договір має відповідати міжнародним нормам і, зрештою, принести довгостроковий мир на Кавказ.

Його слова стали відповіддю на заяву вірменського прем'єра Нікола Пашиняна про готовність до взаємного та беззастережного визнання територіальної цілісності.

"Якщо ми з Азербайджаном правильно розуміємо один одного, то Вірменія визнає 86,6 тисячі квадратних кілометрів територіальної цілісності Азербайджану за умови, що Азербайджан визнає 29,8 тисячі квадратних кілометрів", – зазначив він.

Таким чином Пашинян знову натякнув на відмову від претензій на Нагірний Карабах. Збройний конфлікт за цей регіон триває з початку 1990-х. Остання активна фаза восени 2020 року закінчилася тим, що Азербайджан повернув собі значні території.

Лідери обох країн 25 травня зустрілися на засіданні Вищої Євразійської економічної ради у Москві. Там Пашинян оголосив про домовленості щодо взаємного визнання, Алієв побачив передумови для нормалізації відносин, а деякі чиновники обережно заговорили про можливе підписання документа 1 червня.

Спірні моменти ще не вирішені

Московська зустріч пройшла не так гладко, як могло здатися на перший погляд. На переговорах за участю Володимира Путіна вірменський прем'єр розкритикував Алієва за термін "занзегурський кордидор".

"Занзегурським коридором" у Баку називають майбутню дорогу на півдні Вірменії, яка має з'єднати Азербайджан із його ексклавом Нахічеванською автономною республікою. Пашинян розцінює термін як територіальну претензію.

За його словами, жодного "занзегурського коридору" у заяві про припинення вогню від 2020 року немає, і Вірменія лише гарантувала безпеку транспортного сполучення. Але на думку Алієва, термін вже широко використовується і сам по собі не є претензією на вірменські землі.

Нікол Пашинян побоюється, що за коридором на Нахічевань криються територіальні претензії Азербайджану (фото: Getty Images)

Ще один момент – Лачинський коридор, єдина дорога, що з'єднує Вірменію з поки що не підконтрольною Баку частиною Нагірного Карабаху. У квітні на ній з'явився прикордонний азербайджанський пункт. Пашинян називає це блокадою, Алієв – суверенним правом своєї країни.

У суперечку довелося втрутитися особисто Путіну. Він звернув увагу на те, що в термінології "коридор" та "дорога" можуть бути певні протиріччя, і закликав зосередитися на визнанні територіальної цілісності, яка стане базою для питань "другорядного характеру".

Незважаючи на суперечку, посол Азербайджану у Франції Лейла Абдуллаєва висловила надію на підписання мирного договору вже 1 червня на саміті Європейського політичного співтовариства в Молдові.

"Ми сподіваємося, що 1 червня нарешті буде підписано мирний договір... Це історичний момент та імпульс, який не можна пропустити", - зазначила вона.

Але, мабуть, посол поспішила. Бодай тому, що зустріч у Москві залишила неприємний осад, а Пашинян за кілька днів до саміту оголосив, що документа для підписання ще немає.

Учора в Кишиневі відбулися п'ятисторонні переговори за участю Пашиняна, Алієва, президента Франції Еммануеля Макрона, німецького канцлера Олафа Шольца та голови Європейської ради Шарля Мішеля.

За словами Мішеля, на ній обговорювалася делімітація кордону та підготовка мирної угоди. Вірменський прем'єр підтвердив готовність до подальшої делімітації на основі мапи 1975 року. Помічник президента Азербайджана Хікмет Гаджієв назвав зустріч позитивною та плідною. Наступний раунд на високому рівні пройде 21 липня у Брюсселі.

Не виключено, що за підсумками низки переговорів контури майбутнього миру стануть більш конкретними.

Камені спотикання

Друга Карабахська війна у 2020 році завершилася поразкою Вірменії. Азербайджан під час широкомасштабного наступу повернув контроль над значною частиною Нагірного Карабаху, включаючи території вздовж кордону з Іраном, а також стратегічне місто Шуша.

У листопаді 2020-го за посередництва Путіна було підписано тристоронню заяву про припинення вогню. По суті цей документ лише відтягує момент, коли Баку відновить свій суверенітет над регіоном.

Нікол Пашинян каже, що прагне укласти мир якнайшвидше. За його словами, вірменська сторона передала вже четвертий проект, головним пунктом якого залишається взаємне визнання у радянських кордонах.

Щодо статусу Нагірного Карабаху, то з одного боку Єреван від себе не вимагає окремих гарантій для місцевих вірмен. У той же час Пашинян чекає на міжнародні гарантії прямого діалогу між Степанакертом і Баку. За його словами, це дозволить уникнути етнічної чистки.

Азербайджан не згоден і називає будь-які натяки на міжнародні механізми втручанням у свої внутрішні справи.

Ільхам Алієв проти міжнародних механізмів щодо Нагірного Карабаху (фото Getty Images)

Експерт з питань Південного Кавказу у Польському інституті міжнародних відносин (Варшава) Войцех Войтасевич виокремлює дві основні проблеми.

"Найперша, звичайно, це сам Нагірний Карабах. Пашинян говорить про готовність визнати його частиною Азербайджану, але виникає проблема з місцевим населенням. Баку виключає політичну і навіть культурну автономію. У таких умовах карабаські вірмени не підтримають мирний договір", – зазначив він у коментарі РБК-Україна.

За його словами, люди тут бояться помсти і того, що їхні будинки передадуть азербайджанцям, які були змушені втекти від війни кілька десятиліть тому. І якщо Азербайджан не зробить жодних кроків у плані автономії, то вірмени Карабаха будуть постійно проти мирного договору.

Зазначимо, Алієв не приховує ворожого ставлення до невизнаної республіки та її керівника Араїка Арутюняна.

"Парламент Карабаха має бути розпущений, елемент, який називає себе "президентом", має здатися, всі міністри, депутати та інші мають вже залишити свої пости. Лише в цьому випадку для них можуть бути зроблені послаблення. Лише в цьому випадку може йтися про будь-яку амністію", - заявив він днями.

В іншому випадку, за словами Алієва, Баку залишає за собою право провести нову воєнну операцію.

Друга проблема – це та сама дорога на Нахічевань. Питання в тому, де саме вона знаходитиметься. Вірменія хоче, щоб вона проходила її територією, Азербайджан наполягає на кордоні між Вірменією та Іраном. Останній виступає проти, оскільки це може ускладнити його економічні зв'язки із Єреваном.

Крім того, є розбіжності щодо контролю. Вірменія хоче здійснювати його самостійно, Азербайджан - самотужки і силами російських "миротворців".

"Вірменія каже, що таким чином вона втратить контроль над частиною своєї території. Між ними немає довіри, і багато хто побоюється, що сторони дуритимуть один одного. Тому треба ще багато часу, щоб вони домовилися. І вчорашня зустріч у Молдові показала, що поки, на жаль, жодного договору не виходить", – зазначив Войтасевич.

Він також наголошує, що не варто забувати і про інтереси Росії. Вона прагне зберегти вплив на Нагірний Карабах і не віддаватиме мирного процесу на відкуп Заходу.

Вірменія змирилася із втратою?

Категорично проти домовленостей із Азербайджаном виступає вірменська опозиція. Депутат від партії "Айастан" Ішхан Сагателян називає ініціативи Пашиняна "остаточною здачею Карабаха, до якої залишилося приблизно півроку". Паралельно в опозиції пропонують взагалі заборонити визнання цього регіону частиною іншої країни.

У той же час на сьогодні в країні не спостерігається протестного ентузіазму. А якщо згадати масові акції взимку та навесні 2021 року після другої Карабахської війни, то вони не справили ефекту, і влітку партія Пашиняна перемогла на дострокових виборах. Багато в чому тому, що в країні немає сильної опозиції.

Головними опозиціонерами виступають колишні президенти Роберт Кочарян та Серж Саргсян. Вони не дуже популярні, і по суті вірмени не мають альтернативи Пашиняну, вважає експерт Войцех Войтасевич.

Не виключено, що підписання мирного договору викличе протести, вони будуть організовані опозицією, їх, швидше за все, підтримає закордонна діаспора. Але річ у тому, що сам прем'єр Вірменії, схоже, теж не має альтернативи на тлі військової загрози з боку Баку.

У вересні 2022 року азербайджанські війська вдарили по позиціях у районі міст Варденіс, Горіс, Сотк та Джермук. Внаслідок цього загинуло понад 200 вірменських військових. У квітні 2023-го у перестрілці на кордоні загинули ще семеро осіб.

"Пашинян знає, що Росія йому не допоможе, адже 2020 року ані вона, ані ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку, членом якої є Вірменія, – ред.) не брали участі у конфлікті. І він усвідомлює, що його армія слабша за азербайджанську. І якщо він не домовиться з Алієвим, то врешті-решт силовий сценарій може втілитись у реальність", – зазначив Войтасевич у розмові з виданням.

Мир не в найближчій перспективі

Перша Карабахська війна тривала з 1992 по 1994 рік. Вона була частиною біль широкого етнополітичного конфлікту. Нагірно-Карабахська автономна область з переважно вірменським населенням входила до складу Азербайджанської РСР. Наприкінці 1980-х вірмени просили керівництво Радянського Союзу передати регіон Вірменській РСР.

На цьому фоні почалися етнічні конфлікти, які призвели до масової втечі азербайджанців із Вірменської РСР та Карабаху. У відповідь сталися вірменські погроми в Азербайджані. Внаслідок цього загинули сотні цивільних.

З розвалом СРСР сторонам дісталися озброєння радянської армії. Особливо запеклі бої точилися 1992-1993 року. У травні 1994 року міжнародним посередникам вдалося домогтися припинення вогню. На той час вірменські сили контролювали Нагірний Карабах та ще сім районів Азербайджану.

Друга війна спалахнула восени 2020 року. Наступ Азербайджану супроводжувався застосуванням авіації, бронетехніки, артилерії та ударних безпілотників. Протягом вересня-жовтня війська зайняли місто Джебраїл та селище Гадрут, після чого обвалився вірменський фронт. На цій хвилі Баку поновив контроль над значними територіями.

Згідно з тристоронньою заявою про припинення вогню, Азербайджан крім зайнятих у ході військової кампанії земель повернув Агдамський, Кельбаджарський та Лачинський райони. На лінію зіткнення зайшов російський контингент. Термін перебування визначається 5 роками з можливістю продовження. Паралельно Вірменія зобов'язалася повністю вивести війська з Нагірного Карабаху.

Угода щодо Нагірного Карабаху (інфографіка "Російська служба BBC")

У мирних переговорах Азербайджан виступає з позиції сили.

"Мені здається, що зараз він чекає на ту конфігурацію мирного договору, яка його влаштує. Якщо Азербайджан не отримає потрібного результату, то може зважитися на нову воєнну кампанію", - вважає польський експерт Войцев Войтасевич.

У такому разі проти будуть і Росія, і Захід. Але якщо на ситуацію дивитися об'єктивно, то перша зайнята війною в Україні, їй не вистачить сил на інтервенцію в Нагірному Карабаху. Побічно це підтверджують інциденти з блокуванням Лачинського коридору у грудні 2022 року та появою прикордонного пункту у квітні 2023 року. На них так звані "миротворці" ніяк не відреагували.

Західні країни у свою чергу наполягатимуть на тому, що війна - це не рішення. Але на введення санкцій не підуть, оскільки вони сьогодні відмовляються від російських енергоресурсів та не зацікавлені у втраті Азербайджану як додаткового джерела нафти та газу.

"Цього року ми навряд чи побачимо договір, який принесе сталий мир на Південний Кавказ. Щодо врегулювання в майбутньому, то поки що про це важко говорити. Я даю 50 на 50. Тобто або все-таки мир на умовах Баку, або нове загострення. Ну і, звісно, не варто виключати того, що конфлікт може продовжитися у замороженому стані, як і було до 2020 року", – додав експерт.