На шляху до енергостабільності. Чому Україні потрібні нові генеруючі потужності
На тлі нестабільності в енергосистемі України, обумовленої регулярними обстрілами та вразливістю інфраструктури, питання забезпечення країни надійною та дешевою електроенергією стає все більш актуальним. Про те, в якому напрямку рухається енергетика – у матеріалі РБК-Україна.
Криза в енергетиці
Втрата енергетичних потужностей через військові дії, пошкодження інфраструктури та дефіцит палива створили значний дефіцит електроенергії.
Якщо в результаті першої хвилі обстрілів росіяни пошкодили майже половину енергосистеми, то після поновлення ракетних ударів знищено близько 70% генерації електроенергії. Зокрема, знищено 80% генерації ДТЕК, вся генерація державного "Центренерго", виведено з ладу дві гідроелектростанції.
Єдиний наразі тип генерації, який уникнув руйнувань, – атомна генерація. Враховуючи захоплення росіянами ще в 2022 році найбільшої в країні Запорізької АЕС, зараз під контролем "Енергоатому" залишаються 9 енергоблоків на трьох діючих атомних електростанціях – Південноукраїнській, Хмельницькій та Рівненській. Їхня загальна потужність сягає 7,8 ГВт.
Починаючи з 2023 року НАЕК "Енергоатом" збільшує виробіток електроенергії на енергоблоках АЕС, що розташовані на підконтрольній Україні території.
У 2023 році було вироблено на 4,8 млрд кВт-год більше, ніж у попередньому році. Вже в цьому, 2024-му, заплановано згенерувати ще на 1,2 млрд кВт-год більше, ніж минулоріч.
Втім, цього, вочевидь, не вистачає. Щобільше, за інформацією завідувача відділення атомної енергетики Інституту проблем безпеки АЕС НАН України Володимира Борисенка, 80% енергоблоків наших атомних електростанцій вже відпрацювали 30-річний проєктний термін експлуатації. У світі цей показник становить 68%. Тож рано чи пізно вони будуть виводитись з експлуатації, а над тим, чим їх замінити, треба було думати ще "вчора".
За даними МВФ, дефіцит енергопотужностей збережеться щонайменше до 2026 року, і без значних інвестицій у нові потужності проблему не вирішити.
Велика кількість електроенергії не може з’явитися нізвідки за короткий час. Навіть за три роки, без значних інвестицій у будівництво нових енергетичних потужностей, Україні не вдасться вирішити проблему дефіциту електроенергії.
Коридори можливостей
Фактично, українській владі доводиться думати над тим як вирішити одразу дві задачі – як забезпечити безпечну диверсифікацію джерел електроенергії вже зараз і формувати контур енергетичної системи на повоєнний період.
Тимчасовим рішенням для подолання дефіциту електроенергії вже сьогодні став її імпорт з дружніх країн. Кабмін стимулює до імпорту, насамперед великі платоспроможні підприємства. Згідно з існуючими правилами, підприємство може гарантувати собі роботу без відключень у випадку, якщо 80% електроенергії від його споживання буде імпортною. На сьогодні дозволений максимум на імпорт електроенергії з Європи становить 1,7 ГВт або 40,8 ГВт-год на добу.
Втім, імпорт електроенергії є надзвичайно дорогим рішенням і навряд чи відповідатиме потребам економіки в довгостроковому періоді. Наприклад, у січні 2023 року вартість імпорту електроенергії з ЄС становила близько 6-8 гривень за кіловат-годину.
Попри катастрофічні руйнування, є надія що буде відновлена бодай частина вугільної генерації. Принаймні генеральний директор "ДТЕК Енерго" Ільдар Салєєв заявляв, що компанія цього року зможе акумулювати на відновлювальні роботи 3,9 млрд грн. Але це вчетверо менше ніж потрібно для повної відбудови (14 – 16 млрд грн).
Крім того, на період бойових дій ці інвестиції вкрай ризиковані, адже ТЕС – це великі об’єкти, розташування яких добре відома російським військовим. Від початку повномасштабного вторгнення РФ атакувала ТЕС "ДТЕК Енерго" понад 180 разів.
В умовах війни велика надія покладається на розвиток так званої розподіленої генерації – множині невеликих локальних енергообʼєктів, розташованих по всій Україні. У розподіленій генерації комбінуються різні джерела енергії: газопоршневі установки, газові турбіни, сонячні панелі та акумулятори, вітряки, когенерація. А головне – споживачі залучаються до виробництва енергії, встановлюють власні генерувальні установки. Головне, що таку систему практично неможливо знищити ракетами.
Завдання уряду в розбудові розподіленої генерації – забезпечити людей та бізнес доступними фінансовими ресурсами для придбання енергетичного обладнання та максимально спростити процедури, пов’язані із будівництвом та підключенням до мереж. Вже запущені державні програми безвідсоткового кредитування домогосподарств та пільгових кредитів для бізнесів, ОСББ та ЖБК. Так, розподілена генерація є чудовим рішенням зараз, але має і зворотну сторону – висока вартість такої електроенергії.
Особливо це відчувається на контрасті з собівартістю атомної енергії, яка залишається найнижчою – 0,7-0,8 гривні за кіловат-годину. На щастя, в Україні є два недобудованих блоки Хмельницької АЕС, а в Болгарії – відповідне обладнання, яке вона готова продати з суттєвим дисконтом від реальної вартості. Завершення проекту виглядає раціональним способом забезпечити енергетичну самодостатність країни і найближчому майбутньому.
Атомні чвари
На Хмельницькій атомній електростанції третій енергоблок готовий на 80%, і його завершення потребує ще 2,5-3 років. Після завершення цей блок забезпечить додаткові 1100 МВт потужності, що еквівалентно споживанню міста Києва. Четвертий блок ХАЕС готовий на 25%, і його завершення потребує близько п’яти років. Україна вже інвестувала 2 мільярди доларів у ці проекти.
Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) дало позитивну оцінку намірам України завершити будівництво нових блоків, визнавши проект виправданим і своєчасним.
"Україна сьогодні має унікальне вікно можливостей для розвитку атомної енергетики, але його реалізація залежить від політичної волі та швидкого ухвалення необхідного законодавства", – резюмує експерт з енергетичної політики Центру Разумкова Володимир Омельченко.
Водночас у проекта є чимало критиків. Дехто з них стверджує, що без участі Росії не можна запустити радянські реактори типу ВВЕР-1000, які використовуються на українських АЕС. Проте Україна успішно експлуатує 9 блоків такого типу без жодної участі країни-агресора, а завод Škoda в Чехії виробляє аналогічні реактори. Важливо також зазначити, що Україна вже перейшовши на постачання ядерного палива з інших країн, таких як США та Швеція. Нові реактори в Україні також не будуть використовувати російське паливо.
Для інших опонентів більш чутливою є загроза корупційних ризиків. Вони зазначають, що будь-який великий державний проект неодмінно обростає гучними корупційними викриттями. Аргумент слушний, але навряд чи він стосується питань енергетичної стратегії, адже запобігання злочинів – це прерогатива правоохоронних органів.
Не слід відкидати і політичні розбіжності між різними фракціями, які мають різні бачення майбутнього енергосектору України. Також ускладнює ситуацію і бюрократична тяганина.
У будь-якому разі, саме політичний фактор загальмував процес добудови.
Попри те, що комітет Верховної ради з питань енергетики та житлово-комунальних послуг і 17 червня ухвалив урядовий проєкт закону про завершення будівництва енергоблоків № 3 та № 4 на Хмельницькій атомній електростанції, цей законопроєкт так і не було ухвалено.
Американський інтерес
Попри політичний спротив, у проєкта з’явилися потужні союзники. За словами народного депутата Олексія Кучеренка, для проекту добудови нових блоків Україні важливо отримати міжнародне фінансування. У 2023 році ЄС виділив 50 мільйонів євро на модернізацію українських АЕС. Ще більшу допомогу можуть надати США, які визнають будівництво нових атомних електростанцій в Україні стратегічно важливим для забезпечення енергетичної безпеки.
"По-перше, атомна енергія становить 50% енергопостачання України сьогодні. Тому не можна ігнорувати існування ядерної енергетики в цій країні. Але зусилля, яких докладають не тільки США, а й наші союзники, – це комплексна стратегія, покликана допомогти вирішити проблему нестачі енергії, що виникла внаслідок (російських, – ред.) атак", – заявляла на брифінгу в Києві спеціальна представниця США з питань економічного відновлення України Пенні Пріцкер.
Очевидно, що така позиція Сполучених Штатів великою мірою зумовлена інтересами американського енергетичного гіганта Westinghouse Electric Company. Ця компанія вже постачає паливо на українські атомні станції, і саме вона заявила про інтерес до добудови блоків ХАЕС.
"У довгостроковій перспективі український уряд самостійно вирішуватиме, яким чином вироблятиме електроенергію. Але для швидкого вирішення проблеми, нарощування атомної енергетики є абсолютно раціональним рішенням, нарівні з іншими зусиллями, які докладають наші партнери", – наголосила Пріцкер.
Втім, українських споживачів електроенергії мало хвилюють підводні каміні великої політики. Їм потрібен стабільний струм за адекватну ціну. І додаткові атомні 1100 МВт в енергосистемі можуть мати вирішальне значення для стабільного енергопостачання не тільки і умовах війни, але й після її закінчення. Головне не втратити дорогоцінний час, адже зволікання та нерішучість може коштувати Україні надзвичайно дорого.