Широкий фронт. Як Україна витісняє росіян на півдні та сході

Українські війська звільняють населені пункти, розташовані як на сході, так і на півдні. Чому окупанти стрімко втрачають позиції на Донбасі та інших "анексованих" територіях – у матеріалі РБК-Україна.

Українська армія наступає відразу у чотирьох областях – Харківській, Донецькій, Херсонській і тепер уже у Луганській. На Запоріжжі лінія фронту поки не рухається, там точаться бої тактичного характеру. Російські офіційні органи намагаються замовчувати той факт, що буквально після оголошення незаконної анексії склад "приєднаних" територій почав швидко рідшати.

Щоб рятувати своє становище, Москва збирає мобілізованих з усієї країни, одразу кидаючи їх у бій без попередньої підготовки та нормального озброєння. Але користі від них поки що мало. У спробі показати хоч якісь результати противник продовжує завзято битися в нашу оборону в районі Бахмута та Авдіївки.

"Бахмутський напрямок для окупантів зараз найактивніший, а також авдіївський. Там вони ведуть постійні бойові, штурмові дії. Бахмут фактично вже рознесений. Очевидно, що вони мають завдання хоч десь показати якийсь "успіх", – сказав РБК-Україна речник Східного угруповання ЗСУ Сергій Череватий.

За останніми даними, ворог посилив тиск на східних околицях Бахмута та на південних підступах до цього міста. Тривожні сигнали паралельно надходять із боку Білорусі, де росіяни все ще можуть відкрити другий фронт.

Через невдачі на полі бою агресор продовжує терор мирних міст. Тільки замість дорогих ракет, що коштують мільйони доларів, ворог тепер все частіше використовує іранські дрони-камікадзе Shahed-136. Сили оборони освоюють різні прийоми, як виявляти та збивати ці порівняно нові мішені наявними засобами.

Розвиток харківського наступу

Після розгрому на куп'янсько-ізюмському плацдармі криза для росіян продовжує розростатися. Окупанти вже втратили майже всі території на Харківщині, "виступ" на півночі Донецької області, з якого вони загрожували Слов'янську та Краматорську, а також кілька населених пунктів на Луганщині. Ні про яке вирівнювання лінії фронту по річці Оскіл, як того хотів противник, вже не йдеться.

Одна з найбільших втрат росіян за останні дні – Лиман у Донецькій області. Це важливий транспортний вузол, який забезпечував російські війська у північно-східній операційній зоні.

"Російська армія здебільшого забезпечується через залізницю. Тому утримання Лимана було вкрай важливо – це була розподільна зона. Звідти надходило забезпечення, резерви як на Ізюм, так і на сєверодонецьку агломерацію", – пояснив військовий експерт, полковник Сергій Грабський.

Лиман Донецької області (фото: GettyImages)

Незважаючи на те, що після харківського прориву позиції противника в районі Лимана виглядали безперспективними, він продовжував відчайдушно триматися за це місто. Цьому є щонайменше два пояснення. Одне з них – політичне.

"За нашими даними, згідно з перехопленнями, у них була команда триматися до останнього, тому що в Росії якраз проголошували анексію. По суті, їхнє угрупування в Лимані добивали під концерт на червоній площі", – сказав Череватий.

Друга мотивація агресора, через яку він щосили чіплявся за Лиман – військова. Окупанти хотіли затримати ЗСУ у боях і при цьому виграти час для створення системи оборони по північно-західних рубежах Луганської області. Йдеться про лінію Тополі - Нова Тарасівка - Сватове - Кремінна. В останніх двох локаціях у противника зараз досить хиткі позиції. Питання лише в тому, яке з цих міст вони втратять першим.

Можна сказати, що "жертва" лиманського угруповання була марною. Українська армія атакувала район Лимана двома флангами – з півночі та з півдня, створивши загрозу повного оточення російських частин, що знаходились у цій зоні. Агресор зрештою був змушений все одно втекти з міста, зазнавши величезних втрат.

А побудувати нормальну оборону та убезпечити Сватове та Кремінну окупантам за цей час все одно не вдалося. Поки частина наших військ "зачищала" окупантів у районі Лимана, інші підрозділи підійшли до ближніх підступів Сватового не через Лиман, а з боку плацдармів на лівому березі Оскола. Один із них тягнеться вздовж дороги Р-07 (Н-26) від Куп'янська. Другий іде з південного сходу від Борової у напрямку до Греківки та Макіївки Луганської області, деокупованих 5 жовтня.

Крім того, ЗСУ вже наблизилися до західних околиць Кремінної, а також до західних окраїн Лисичанська. Після "падіння" Лимана проблеми окупантів у цій операційній зоні загострилися ще більше. Для українських військ відкривається оперативний простір, щоби продовжувати наступ як на Сватове, так і на Кремінну з перспективою виходу до Сєвєродонецька.

"Якщо ми пройдемо їхню лінію оборони, яка збігається з рокадою Троїцьке – Сватове – Кремінна, тоді ми створимо безпосередню загрозу для сєверодонецького угрупування ворожих військ. І ми виходимо на оперативний простір, тому що за цією лінією вже немає бойових позицій", – пояснив Грабський. .

Наступною лінією оборони агресора (паралельно), ймовірно, стане Білолуцьк – Новопсков – Старобільськ – Новоайдар. Уздовж цієї зони проходить річка Айдар, тому противник може спробувати закріпитись на її берегах.

Прорив у Херсонській області

Аналітики ISW припустили, що Путін зменшує пріоритетність захисту Луганської області на користь утримання окупованих територій на півдні. Однак підстав погодитись із цією версією немає.

"Якщо ми візьмемо з погляду і військової, і політичної, для Путіна важливі і Луганщина, і південь. Уявіть, коли ми відвойовуємо Луганськ, а вони вісім років там вибудовували якусь оборону, будували там квазідержавність – це для них буде сильний ляпас. І він буде нічим не меншим, ніж деокупація Херсона", – зазначив Череватий.

Українські військові звільнили майже всю територію Харківської області та розпочали деокупацію Луганської (фото: GettyImages)

Скоріше, річ у тім, що російське командування на північному сході просто не змогло організувати нормальну оборонну операцію. Але і на півдні ситуація для окупантів розвивається не найкращим чином.

Українська армія протягом останніх днів почала активно просуватись на правому березі Дніпра у північно-західній частині Херсонської області, звільнивши вже орієнтовно два десятки населених пунктів. Площа територій, деокупованих від початку жовтня, перевищує 400 квадратних кілометрів, заявили Сили оборони Півдня.

Цей плацдарм охоплює район Давидова Брода, а також ділянку на півночі поряд із кордоном Дніпропетровської області, що прилягає до Дніпра. Окупантам довелося бігти до Херсона та Берислава.

Давидів Брід – важливий транспортний вузол, звідки йде дорога до Берислава та Нової Каховки. Українські та російські військові блогери повідомляють, що ЗСУ також змогли зайти до села Дудчани, яке розташоване вздовж іншої траси, що йде в цей район.

Чому нашій армії вдався прорив у Херсонській області зараз, а не наприкінці серпня, коли "анонсувався" наступ на півдні? За однією з версій – окупанти відвели із Херсонської області частину сил для того, щоб урятувати свою ситуацію на північному сході. За іншою – поле бою тепер було "підготовлено" набагато краще.

Весь цей час українські війська продовжували завдавати ударів по ворожим складам, базам, пунктам управління та переправам. Система управління передовими підрозділами росіян явно давала збій. А постійний вогонь та проблеми із забезпеченням сильно виснажили та деморалізували війська, що базуються на правобережжі.

Незважаючи на цілу купу проблем, ворог намагається утримувати свої позиції в Херсонській області. Начальник об'єднаного координаційного прес-центру Сил оборони Півдня Наталія Гуменюк повідомила, що противник підтягує резерви, зокрема "свіжомобілізованих".

"Ми продовжуємо завдавати ураження по переправах, щоб ці мости не були використані для підтягування важкої техніки, боєприпасів, людських ресурсів. Але вони намагаються їх ремонтувати, використовують різні способи налаштування альтернативних переправ", – розповіла Гуменюк.

За її словами, противник постійно прокладає понтонні переправи замість знищених і навіть затоплює залізничні вагони для того, щоби прокладати по них маршрути. Також окупанти пускають у хід баржі, викрадені з українських пунктів базування, щоб на них перевозити техніку, боєприпаси та особовий склад. Знищувати всі ці баржі проблематично, бо агресор спеціально перевозить разом із військовим складом ще й цивільних.

Альтернативні ходи

Щоб врятувати своє становище на півдні та сході, Москва може спробувати відвернути наші сили, відкривши другий фронт з боку Білорусі. Навряд чи йдеться про самостійний наступ армії Лукашенка. І сам він, і його війська не дуже хочуть вплутуватися в війну проти України. Щонайменше – через розуміння того, що у їхнього супротивника набагато краща підготовка та оснащення. Адже збройні сили Білорусі – це лише шість бригад, які не мають досвіду участі в реальних бойових діях.

"Білоруський гаюн писав, що за результатами 23 тижнів навчань білоруська армія здатна тримати оборону. Але з огляду на те, що вона зовсім не має реального досвіду ведення бойових дій, то для проведення наступальних операцій навіть за умови застосування всіх шести бригад вони не придатні", – зазначив екс-начальник прес-служби Генштабу, полковник Владислав Селезньов.

За однією з версій, Путін може перекинути до Білорусі десятки тисяч військ, зібраних за мобілізацією, та відправити їх до наших північних кордонів. Або ж, якщо Кремлю вдасться "проломити" Лукашенка, тоді у наступальній операції можуть брати участь спільні російсько-білоруські угруповання.

Українські війська готові відбити атаки з півночі (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

У Генштабі ЗСУ заявили, що аеродроми та залізниці в Білорусі вже готують до прийому військ. Головне управління нашої воєнної розвідки наприкінці вересня повідомило, що в республіці збираються розмістити 20 тисяч мобілізованих з РФ. Цього контингенту надто багато для різних господарських функцій, охорони російських об'єктів чи ремонту техніки. Але й надто мало для того, щоби виконувати якісь завдання в Україні: перерізання важливих логістичних коридорів чи, тим більше, захоплення Києва.

Чи є загроза з Білорусі? Є. Але й наші Сили оборони всі сім місяців не сиділи склавши рук – вони облаштували мережу інженерно-фортифікаційних споруд вздовж північного кордону та готові зустрічати ворога. І це будуть уже не професійні контрактники, які вторглися до України наприкінці лютого, а переважно ненавчені мобілізовані.

"Повітря, землю, залізничні колії, автомобільні траси Білорусі Російська Федерація може використовувати. Ймовірно, вони якраз перекинуть 20 тисяч своїх мобілізованих, щоби створити угруповання в Білорусі для погроз. Якщо вони будуть трансформовані в реальний наступ, то чи приведуть вони до очікуваного Путіним результату – дуже великі сумніви", – зазначив Селезньов.

Ще одна – не потенційна, а нинішня загроза – це застосування Росією іранських ударних дронів "Shahed-136". У командуванні Повітряних сил України вважають, що в арсеналі окупантів може бути сотня цих БПЛА. Вони здатні долати відстань до тисячі кілометрів – по суті покривати всю територію України, включаючи тилові регіони. Росія також закупила у Ірану дрони Mohajer-6, проте вони набагато рідше зустрічаються у нашому небі.

Агресор поки що запускав "Шахеди" лише з окупованих територій на півдні для ударів по об'єктах інфраструктури. Цього тижня росіяни, ймовірно, протестували ці дрони на більш далеких дистанціях, атакувавши Білу Церкву на Київщині. Вага іранських безпілотників – приблизно 200 кг, їхня бойова частина – 40 кг. Швидкість польоту приблизно така сама, як максимальний розгін звичайного автомобіля.

"Це не проста ціль, але видима. Вона начебто летить низько і повільно. Але цей тип боєприпасів для нас новий, він раніше не застосовувався. Іран зробив копію баражуючих боєприпасів західного виробництва. Розглядаються різні тактичні прийоми для протидії цим засобам", – пояснив виданню речник командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.

За його словами, Україна поки що не має ефективного озброєння, призначеного для враження цих дронів, які є, наприклад, в Ізраїлю. Тому доводиться обходиться наявними засобами. Ігнат пояснив, що зараз іранські БПЛА збивають за допомогою зенітно-ракетних комплексів та винищувачів, проте вони все одно не дають 100-відсоткового результату.

"Ми вже навчилися їм протидіяти і виявляти за допомогою засобів протиповітряної оборони. З 20 вересня, коли ми вперше виявили у своїй зоні відповідальності застосування дронів "Шахед", до 4 жовтня ми вразили 36 дронів. Ще 24, можна вважати, досягли мети або ж попадали, наприклад, в узбережжя чи в акваторію", – розповіла РБК-Україна Гуменюк.

***

Серія поразок росіян штовхає Москву на відчайдушні заходи. З'являється дедалі більше ділянок фронту, де противник змушений переходити від наступу до оборони. А кількість нових військ, призваних за російською мобілізацією, навряд чи буде конвертована у його якість.

Українська армія проводить успішні операції на північному сході та півдні, не маючи тієї класичної переваги сил, яку вимагає військова наука: 1:3 чи 1:5. Навіть якщо поповнення у російських військах ускладнить наш наступ – це точно не змусить Україну відмовитись від боротьби за окуповані території.

Проблема в тому, що Путін, попри всі невдачі його армії, не готовий давати задню. А його народ поки що не готовий влаштовувати справжні бунти, заплющуючи очі на те, в яку яму котиться їхня країна.

Колись різні експерти припускали, що росіяни можуть піднятися на протести, коли кількість убитих серед їхніх військ досягне 10 тисяч. Наступною "ставкою" було 50 тисяч. Нині кількість загиблих уже перевищила 60 тисяч.

За весь цей період росіяни обмежилися скупими акціями, на яких силовиків було більше, ніж учасників. Питання в тому, наскільки болючими мають бути їхні втрати, щоби населення відмовилося вбивати і гинути заради шалених фантазій вузького кола осіб.