Китай з Путіним чи Трампом? Чию сторону обрав Пекін у переговорах про мир в Україні
Лідер Китаю Сі Цзіньпін (фото: Getty images)
Китай цілком очікувано виявляє інтерес до переговорів про завершення війни Росії проти України. Про те, чи можлива відмова Пекіна від підтримки Росії, чому КНР заявляє про необхідність залучення Європи до переговорів та що це все означає для України – читайте в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Зміст:
Попри неабияку активність на російсько-українському напрямку, президент США Дональд Трамп регулярно повторює, що головний суперник Америки – це Китай. І справді, між Вашингтоном та Пекіном багато протиріч, починаючи від різних поглядів на світоустрій, і закінчуючи суперництвом за вплив у цілій низці країн Африки, Азії і навіть Латинської Америки. Не випадково кістяк зовнішньополітичної команди Трампа склали люди з більш виразно антикитайською, ніж антиросійською позицією – Марко Рубіо та Майк Волц.
Для України найголовнішим є те, що Китай послідовно уникає прямої критики Росії (хоча і декларує "повагу до суверенітету України"). Ба більше, за три з гаком роки великої війни Китай став, по суті, глибоким тилом країни-агресора. Через територію Піднебесної у РФ йдуть постачання багатьох товарів подвійного призначення, через КНР активно обходяться різноманітні санкції, росіяни активно продають китайцям свої енергоносії тощо.
Та з початком мирних переговорів за посередництва Трампа, Китай фактично зачаївся. Водночас у Пекіні зробили кілька знакових заяв – але вже на підтримку Європи.
Китай і мирні переговори
"Ми вважаємо, що всі зацікавлені сторони повинні брати участь у мирному процесі. Ця війна ведеться на території Європи. І тому Європа має відіграти важливу роль у мирному процесі", – таку заяву зробив міністр закордонних справ Китаю Ван Ї на Мюнхенській безпековій конференції 16 лютого.
Важливо те, в якому контексті прозвучали ці слова. Китайський політик їх сказав у той час, коли президент України Володимир Зеленський та віце-президент США Джей Ді Венс намагалися знайти спільну мову щодо угоди про корисні копалини. А спецпредставник Трампа щодо України Кіт Келлог заявив, що Європи не буде за столом переговорів. Тож не дивно, що серед коментаторів набула поширення думка, що Китай стає на бік Європи у мирному процесі.
До того ж заява Ван Ї у Мюнхені – це не єдиний сигнал такого штибу.
11 березня речниця МЗС Мао Нін заявила, що "Китай готовий працювати з міжнародним співтовариством і продовжувати відігравати конструктивну роль для політичного врегулювання української кризи".
Дещо раніше китайський телеканал Phoenix TV вперше показав сюжет про бої на Харківщині зі сторони Збройних сил України. Це знакова подія, адже до того у КНР знімали сюжети про війну тільки з російського боку.
Та що це означає на практиці?
У випадку заяви Ван Ї та інших схожих жестів Китай став на бік Європи, аби відірвати її від США, сказала РБК-Україна аналітикиня Інституту глобальних змін Тоні Блера, китаєзнавиця Дарина Гоч.
"Розколоте НАТО дуже важливе для Китаю. І це для них гарна можливість використати цю зміну парадигми в політикумі США", – зазначила вона.
Та зрештою, китайська позиція буде визначатися ширшим контекстом, у якому війна Росії проти України є лише одним з елементів. Куди важливіші – стосунки з новими США за епохи Трампа.
Китай та США
У Китаї повернення Трампа до Білого дому зустріли без особливого занепокоєння. Однак до певної міри президент США здивував Пекін, сказала виданню Дарина Гоч. Він з ходу підняв митні тарифи на імпорт товарів з Китаю з 10 до 20%. В Пекіні відповіли дзеркально – збільшивши на 10-15% свої тарифи на низку американських сільськогосподарських товарів. Ще одне питання на слуху – примусовий продаж китайської компанії TikTok у США.
Зрештою, постійно виникає напруженість щодо Тайваню. Китай вважає його своєю територією. США формально не визнають Тайвань як окрему незалежну державу, але всіляко підтримують, в тому числі військово, адже там розміщені критично важливі для США підприємства, що виробляють чіпи. Втім наразі відкритий конфлікт навколо цього острова малоймовірний
"Публічно влада Китаю говорить про те, що "це одна країна, ми один народ", і про примирення. Тому більшість на материковому Китаї не вірять в те, що може бути напад на своїх же співвітчизників. Крім того, для країни, яка позиціонує себе як захисника світового порядку, напад призведе до погіршення її іміджу", – сказала Гоч.
Сі Цзіньпін і Дональд Трамп, 2017 рік (фото: Getty Images)
Зрештою, США вдало побудували стратегію стримування Китаю на тайванському напрямку. Ця доктрина Вашингтона має назву "стратегічна двозначність". Вона полягає в негласному розумінні чи очікуванні: якщо Китай застосує силу проти Тайваню, то США, можливо, використають свій військовий потенціал для захисту острова. Однак на практиці така формула залишає багато простору для маневру.
Трамп і Сі вже спілкувалися телефоном, очікується і їхня особиста зустріч в більш-менш осяжній перспективі. Проте ініціативи з боку Китаю особливо не помітно. "Пекін може вірити, що він дає Трампу достатньо можливостей, щоб той сам собі нашкодив", – сказав РБК-Україна Дін Каралекас, експерт з питань безпеки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, який працює на Тайвані.
Приміром, у Європі вже лунають думки про те, що США більше не є надійним союзником і що вони можуть відновити певну стабільність, розраховуючи на співпрацю з Китаєм..
"Більше того, незважаючи на корумпованість USAID, "перекриття кранів" (цьому агентству, - ред.) відкрило цілий ряд потенційних можливостей для КНР, яка завжди була більш ніж рада надавати допомогу навіть неприємним режимам в обмін на політичні прихильності", - вважає Каралекас.
У довшій перспективі політика Трампа може зіграти навіть на користь Китаю, і не лише в Європі, а й ближче до його кордонів.
"Якщо говорити про більш стратегічний вимір, то ізоляціоністська політика Трампа, навпаки, допомагає Китаю. Вони (китайці - ред.) показують: дивіться, Трамп зараз кидає Європу, то чому він буде продовжувати допомагати Японії чи Південній Кореї, де також скасовано програми USAID", – зазначила виданню Дарина Гоч.
Російська карта у грі зі США
З початку повномасштабного вторгнення Росія для Китаю була такою собі "валізою без ручки" – нести важко і є ризик нарватися на західні санкції, але до певної міри вигідно. Росія для Китаю – важливе джерело ресурсів та деяких технологій. Та куди важливіше, що дії Кремля дозволяють створювати проблеми для США. Тому китайські мирні ініціативи аж ніяк не можна було назвати справді націленими на досягнення миру.
Слід нагадати, що Китай раніше висував свої власні ініціативи щодо завершення війни Росії проти України. Однак існували обґрунтовані підозри, що він таким чином підігравав Кремлю. Зокрема, напередодні Саміту миру влітку 2024 року Пекін висунув альтернативний до українського "мирний план". Президент України навіть заявляв, що Китай тисне на низку країн, аби ті відмовилися приїздити на саміт.
"На думку Пекіна, найкращим результатом є сценарій холодної війни в Україні з таким собі "гібридним миром", який зберігає постійний потенціал перерости в повномасштабну кінетичну дію в будь-який час – я б сказав, щось на зразок ситуації на Корейському півострові", – сказав РБК-Україна Каралекас.
За його словами, якщо Росія здобуде очевидну перемогу, це не піде на користь Китаю. Така перемога може підштовхнути Путіна до ширшої європейської війни або навіть до кроків проти Китаю на Далекому Сході. З іншого боку, китайське керівництво не хоче, щоб Путін програв, тому що це спричинить політичний хаос у самій Росії, а також буде загрожувати інтересам Китаю в Центральній Азії. Тож гібридний стан "ні миру, ні війни" в Україні був би ідеальним для Пекіна – це тримає НАТО зайнятим і відволікає його від розширення активності в Азії.
"Наприклад, Сі не був у захваті від імпорту Росією гарматного м’яса з Північної Кореї, тому що це пов'язало те, що досі було регіональним конфліктом далеко від берегів Китаю, до ситуації з Азіатсько-Тихоокеанським компонентом, ризикуючи привернути увагу НАТО до регіону", – зазначив виданню Каралекас.
На його думку, Китай не повинен грати жодної ролі в поточному мирному процесі в України, бо він навіть близько не є чесним посередником.
Відірвати Росію від Китаю – місія неможлива?
Держсекретар США Марко Рубіо в інтерв’ю консервативному американському виданню Breitbart News 25 лютого висловив стурбованість щодо зростаючої залежності Росії від Китаю. Він дав зрозуміти, що Вашингтон хоче не дати Москві стати "постійним молодшим партнером" Пекіна. Цей маневр нагадує те, що США зробили у 70-х роках за президентства Ніксона, відірвавши Китай від Росії.
Нинішні спроби відірвати вже Росію від Китаю називають стратегією "зворотнього Ніксона". Та є кілька фундаментальних причин, чому це важко реалізувати, зазначили опитані виданням експерти.
Газопровід "Сила Сибіру-2" з Росії в Китай (фото: gazprom.ru)
По-перше, схожі світобачення обох столиць. "Китай і Росія пліч-о-пліч, разом з Іраном, протистоять очолюваному Заходом ліберальному міжнародному порядку. Росія під керівництвом Путіна не більше зацікавлена в тому, щоб стати відповідальною міжнародною зацікавленою стороною, ніж Китай; скоріше, обидва вони прагнуть підірвати цей порядок на користь чогось, що їм буде більш до вподоби, чогось більш орієнтованого на Китай", – сказав РБК-Україна Каралекас.
На думку експерта, за іронією долі дії Трампа за останні кілька тижнів, можливо, завдали більше шкоди ліберальному міжнародному порядку, ніж роки маневрів самого Китаю.
По-друге, економіки Росії і Китаю надто взаємопов'язані. Як зазначає Reuters, об'єм взаємної торгівлі обох країн у 2024 році склав понад 244 мільярдів доларів США. При цьому Пекін має перевагу над Москвою. Частка Китаю у зовнішній торгівлі Росії станом на 2024 рік, за оцінками, становила близько 33,8%. Для порівняння, частка Росії у зовнішній торгівлі Китаю значно менша – лише 3,9%.
По-третє, в Китаї розраховують, що розворот Росії до США, навіть якщо такий станеться, не буде тривалим, адже Трамп прийшов до влади лише на 4 роки. Після нього до влади можуть повернутися представники Демократичної партії з геть іншою позицією щодо Росії і Китаю. Водночас російські та китайські лідери правлять десятиліттями і можуть собі дозволити більш довгострокове та певне планування.
"Навіть у часи значних глобальних змін китайсько-російські відносини залишаються стабільними. Будь-які спроби США вбити клин між нами абсолютно марні", – заявила 27 лютого речниця МЗС Китаю Мао Нін.
Та на менш офіційному рівні у китайських коментаторів відчувається певна нервозність. Навіть якщо план США, стратегічно відірвати Росію від КНР, провалиться, Кремль має деякі можливості ускладнити життя Пекіну: починаючи від обміну розвідданими, і закінчуючи наданням доступу до рідкоземельних матеріалів, які Росія уже запропонувала США.
25 лютого Китайський інститут сучасних міжнародних відносин, впливовий аналітичний центр, пов’язаний з Міністерством національної безпеки Китаю, опублікував аналіз, у якому критикував нещодавнє зближення США та Росії. У документі попереджається, що мирні переговори без участі ключових зацікавлених сторін, таких як Україна, прискорять глобальну нестабільність і послаблять міжнародні організації. Це непряма критика ініціатив Трампа щодо припинення війни РФ проти України.
У цьому контексті цікавими видаються також оцінки китайського штучного інтелекту Deep Seek, який працює на даних від китайських ЗМІ, які пройшли цензуру влади. Японське видання Jiji Press запитало його про довгострокові перспективи китайсько-російського співробітництва.
Deep Seek визнав потенційні протиріччя в таких регіонах, як Центральна Азія, і попередив, що майбутні російські лідери можуть бути не такими одностайними з Китаєм, як Путін сьогодні. Як зазначає видання, це свідчить про те, що навіть у контрольованому китайському дискурсі існує визнання того, що лояльність Росії не гарантована.
Китайська гра в довгу та перспективи для України
"В Китаї це все сприймають як щось надто швидке для китайської політичної стратегії, яка там розтягнута на століття", – сказала виданню Дарина Гоч. Оперативно відреагувати на дії США Пекін не схильний. Водночас його довгострокова стратегія спрямована на зменшення ризиків та диверсифікацію контактів, навіть у випадку з Росією.
Однією складовою цієї стратегії є розширення угруповання БРІКС. Спочатку до цього клубу держав входили лише 5 найпотужніших економік, що не входять до так званого "колективного Заходу": Китай, Росія, Індія, Бразилія та Південна Африка. У 2024 році до них доєдналися Єгипет, Ефіопія, Іран та Об'єднані Арабські Емірати. Також залишається китайська ініціатива "Пояс і шлях", в рамках якої Китай будує інфраструктуру по багатьох країнах Глобального Півдня і тим самим прив'язує їх до себе економічно.
З Європою ситуація складніша. Економічна зацікавленість з обох боків є – Китай і Євросоюз один для одного вже є найбільшими торговими партнерами. Ця співпраця буде далі розвиватися. До слова, в лютому з цього приводу відбувся знаковий візит міністра закордонних справ Китаю Ван Ї до Європи. Але там довели, що теж готові жорстко відстоювати свої інтереси.
Міністри закордонних справ Великої Британії та Китаю – Девід Ламмі та Ван Ї (фото: Getty Images)
Китайські компанії, часто субсидовані державою, заполоняють європейський ринок дешевими товарами, у Європі з цим борються за допомогою торгових тарифів. Це у свою чергу Китай вважає протекціонізмом, який суперечить принципам вільної торгівлі.
Це ж стосується і України. Наразі Пекін є найбільшим торговим партнером Києва. Ще у 2011 році Київ та Пекін уклали угоду про стратегічне партнерство, однак воно так і не було наповнене політичним змістом і залишається суто економічним. Хоч з українського боку непублічно почали з'являтися натяки на бажання посилити контакти, це більш ймовірно у контексті ширшої співпраці Європи з Китаєм.
"Якщо посиляться ці економічні зв'язки, то дуже велика ймовірність, що з прагматичним підходом Китаю "економіка перш за все" це можливо реалізувати. Тим більше, що Китай уже заявив, що готовий брати участь у відбудові України", - підсумувала Гоч.
Однак у цьому рівнянні залишається надто багато невідомих. Головна інтрига ж полягає в тому, чи США остаточно зіпсують відносини з Європою. Судячи із динаміки переговорів та постійної зміни настроїв у команді Трампа, відповідь на це питання не знає ніхто.
При написанні матеріалу використовувались заяви українських, американських і китайських політиків, публікації Jiji Press, Reuters, Bloomberg, China Institute of Contemporary International Relations, коментарі Дарини Гоч та Діна Каралекаса.
