Командувач Об’єднаних сил ЗСУ Сергій Наєв в інтерв'ю РБК-Україна розповів про оборону північних рубежів України, проблеми з російською мобілізацією та озброєнням, а також чи є загроза розширення ворожого наступу за межі Сходу.
Командувач Об’єднаних сил ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Наєв з червня минулого року відповідає за оборону північних регіонів. Приблизно у той час, з кінця весни розпочалися військові навчання білоруської армії, а в інформаційному просторі заговорили про сценарії загроз з боку режиму Лукашенка. За одним із них – Мінськ міг прямо вступити в війну, відкривши ще один фронт, щоби відволікти ЗСУ від Сходу та Півдня, де на той час точилися основні бої.
Друга версія була схожою і полягала в тому, що росіяни можуть знову напасти з півночі – або разом з військами республіки, або без них. Такий варіант розвитку подій став ще більш актуальним восени, коли Лукашенко почав робити чванливі заяви про "союзну армію", а до Білорусі – прибувати ешелони російських військ. Досі вся ця активність на території республіки була нічим іншим, як намаганням тримати напругу та скувати наші сили на півночі.
За словами Наєва, рівень загрози з боку Білорусі зараз низький. Проте Кремль не полишив бажання захопити всю Україну, зокрема і її столицю. В інтерв'ю РБК-Україна Командувач Об’єднаних сил ЗСУ розповів про те, чи може Росія розпочати наступ ще десь, крім Донбасу, про підготовку нашої армії у разі повторного нападу з півночі і яким має бути завершення війни.
– Як ви вважаєте, у чому полягав першочерговий план – цілі, завдання – ворога, коли вони напали на Україну в лютому минулого року?
– Першочерговою ціллю Росії, після окупації Криму та окремих територій Донецької та Луганської областей України, була зміна вищого політичного керівництва та державного устрою нашої країни. Росіяни хотіли встановити тут тоталітарний режим, позбавити нас суверенітету, зірвати європейську інтеграцію та не допустити вступу України до НАТО. Це безпосередньо підтверджується фактами та перебігом подій.
Для досягнення своїх геополітичних цілей Росія обрала саме силовий спосіб, розв’язавши війну проти України. Противник планував у найкоротші терміни – до 2-3-х тижнів – реалізувати низку стратегічних завдань. Для цього агресор під виглядом навчань сформував ударні угруповання військ та застосував їх у формі так званої "спеціальної воєнної операції", як з окупованих територій, так із північних напрямків.
Головна ставка у війні робилась, по-перше, на стрімкість та рішучість дій. По-друге – на неготовність Збройних сил України чинити опір та вести довготривалі бойові дії. Крім того, вони хибно покладалися на підтримку дій Росії переважною більшістю населення України і розраховували, що не буде втручання західних країн-партнерів. За рік ведення бойових дій мета Росії й досі не досягнута.
– Чи може Росія в осяжній перспективі розпочати наступальні дії ще на якихось напрямках, крім тих, де вона діє сьогодні (Лиманський, Куп’янський, Бахмутський, Авдіївській, Шахтарський)?
– З огляду на те, що противник зосередив зусилля для розвитку наступу у Луганській та Донецькій областях, сил і засобів для ведення наступальних дій на інших операційних напрямках недостатньо. Проте росіяни намагаються створити уяву, що вони готують наступальні дії на інших операційних напрямках, насамперед на Запорізькому, для відволікання уваги нашого військового командування.
– Яка ситуація на північних кордонах?
– Станом на сьогодні противник не готовий вести наступальні дії на північному напрямку, але ми розуміємо та передбачаємо можливі сценарії розвитку ситуації. Виходячи з ймовірного характеру дій противника, ми здійснюємо весь комплекс заходів щодо забезпечення готовності підпорядкованих угруповань до будь-яких дій Росії – починаючи з відбиття авіаційних та ракетних ударів, недопущення дій його диверсійних сил до відбиття повторного вторгнення.
З метою недопущення раптовості дій противника ми посилили всі види розвідки. Здійснюється моніторинг обстановки, в тому числі з використанням засобів повітряної та космічної розвідки за рахунок інформації, що надається країнами-партнерами. Посилено охорону та прикриття державного кордону України.
У взаємодії з Повітряними cилами здійснюється прикриття військ та критичних об’єктів інфраструктури від авіаційних та ракетних ударів противника. Значну роль у стримуванні агресії відіграла побудована система інженерних загороджень. Без інженерного обладнання позицій неможливо зупинити переважаючі сили противника.
Досвід ведення бойових дій показав, що застосування мінно-вибухових загороджень у поєднанні з системою вогню знизили бойовий потенціал противника, зірвали темп його наступу та створили сприятливі умови для проведення контрнаступальних дій наших військ. Тому ми значно наростили систему мінно-вибухових та невибухових загороджень, як безпосередньо на державному кордоні, так і у глибині оборони. Проведено мінування місцевості, створено міновані завали та протитанкові рви на ділянках доріг та шляхів імовірного просування противника.
Щоби підвищити стійкість оборони, вдосконалюється фортифікаційне обладнання оборонних рубежів, в тому числі за рахунок встановлення довготривалих фортифікаційних споруд. Також розгорнута система підготовки органів військового управління, військових частин та підрозділів. Цей комплекс охоплює широкий спектр питань, починаючи з одиночної підготовки і закінчуючи ротними та батальйонними навчаннями. Проводяться тренування резервів, готуються до виконання вогневих завдань артилерійські підрозділи, здійснюється підготовка операторів БпЛА.
– Яка кількість військ РФ на території Білорусі? І чи правда, що більшість російських військ, що там знаходиться – це мобілізовані, яких готують у Білорусі, а потім перекидають на інші напрямки?
– Ще з жовтня минулого року військово-політичним керівництвом РФ прийнято рішення про розгортання на території Білорусі регіонального угруповання військ союзної держави. Офіційно Росія заявила про розміщення 9 тисяч військовослужбовців.
Зараз наземний російський компонент нараховує понад 4 тисячі осіб – це переважно мобілізовані громадяни РФ, які проходять тримісячний курс підготовки у складі підрозділів територіальних військ РФ під керівництвом білоруських інструкторів. Надалі ці мобілізовані переміщуються назад до Росії для ведення бойових дій на території України.
– Чи можливий в осяжній перспективі повторний наступ Росії з боку Білорусії?
– Питання можливого повторного наступу Росії з боку Білорусії детально вивчаються. І всі можливі варіанти подальшого перебігу подій аналізуються та прогнозуються постійно. Станом на сьогодні можна констатувати, що ударних ворожих формувань з боку Білорусії не виявлено. Наразі військову інфраструктуру РБ – полігони, польові учбові центри тощо – Росія використовує виключно як місця підготовки, злагодження та відновлення особового складу.
Сформовані на території Білорусі російські підрозділи відправляються ешелонами на схід і південь України. Підрозділи РБ, які дислоковані вздовж українського кордону, ударного потенціалу не мають і можуть здійснювати лише оборонні операції власного кордону. Зараз бойові спроможності білоруських збройних сил оцінюються як низькі. Але наша розвідка продовжує роботу для того, щоби своєчасно виявити зміни в обстановці.
– Як ви оцінюєте результати мобілізації в РФ?
– Значні втрати противника в особовому складі, збільшення кількості військовослужбовців, що не хочуть брати участь в бойових діях, та відсутність бажаного прогресу у наборі добровольців змусило Кремль 21 вересня 2022 року оголосити часткову мобілізацію. Путін підписав указ "про оголошення часткової мобілізації в РФ", що фактично легалізувало вже триваючу приховану мобілізацію та дозволило владі проводити примусовий призов для війни проти України.
Загалом нам відомо про відмобілізування орієнтовно 300 тисяч громадян Росії. Вони були направлені для доукомплектування вже існуючих частин та підрозділів, формування нових з’єднань та об’єднань, а також для розгортання частин та підрозділів територіальних військ.
Водночас варто пам’ятати, що продовження мобілізаційних заходів і, як наслідок, колосальних безповоротних втрат вбитими та пораненими викликає чимало проблем всередині самої Росії. Мова йде і про зростання невдоволення режимом серед населення, і про організацію протестних мітингів, і про зниження довіри до вищого державного керівництва. Ще одна їхня проблема – це повна відсутність мотивації серед мобілізованих, як перед відправкою на фронт, так і на полі бою.
– Що ви думаєте про заміну командувача угруповання окупаційних військ Суровікіна на Герасімова? Чи це щось змінило у перебігу війни?
– На фоні загрози невиконання стратегічних завдань у військовій операції, російське командування постійно намагається вдосконалювати систему управління об’єднаного угруповання військ збройних сил РФ. Для цього вони активно впроваджують практику нових кадрових перепризначень.
Генерала Сергія Суровікіна, який не виправдав сподівань очільника Кремля, було "понижено" на посаді до заступника командувача операції. А з 11 січня цього року новим командувачем так званої "СВО" призначено штатного начальника генштабу збройних сил РФ генерала армії Валерія Герасимова. За наявними даними, він особисто отримав наказ Путіна про взяття під контроль усієї території Донецької та Луганської областей України.
Як ми знаємо, саме Суровікін є головним "автором" концепції знищення енергетичної системи України. Під час його каденції було використано значну кількість російських високоточних засобів ураження. Це приблизно 700 крилатих ракет та 500 ударних БпЛА. Здебільшого активно застосовувалися крилаті ракети морського та повітряного базування по інфраструктурних об’єктах, що призвело до їх перевитрати та скорочення стратегічних запасів. При цьому наземна фаза не дала очікуваних результатів.
Також слід зазначити, що за часів Суровікіна значно посилювалися роль та статус військових формувань Пригожина та Кадирова, які отримували усі наявні матеріально-технічні ресурси. На цьому фоні виник неофіційний конфлікт між ПВК і керівництвом міноборони та генштабу РФ, які фактично втрачали власний авторитет серед регулярних військ та керованість найманцями.
Призначення Герасимова є опосередкованою ознакою того, у Росії відсутні воєначальники, які здатні планувати операції стратегічного рівня. Герасимов є "автором" усіх впроваджень концептуальних засад застосування збройних сил РФ протягом останніх десятиріч.
– Виглядає так, що одна з цілей РФ на осінньо-зимову кампанію – це було створення гуманітарної катастрофи в Україні шляхом знищення нашої енергосистеми. Чи змінилось зараз це завдання, з огляду на те, що зима вже закінчилась, більшість українців з електроенергією та теплом, а в росіян закінчуються ракети?
– Основними цілями Росії під час нанесення ракетних ударів по території України є саме здійснення гуманітарної катастрофи в Україні шляхом знищення об’єктів критичної інфраструктури в великих містах. Противник здійснив 14 масованих ракетних ударів по території України. З них вісім ударів – з використанням БпЛА типу Shahed-131/136, чотири – з використанням крилатих ракет різного базування та два комбінованих ракетних удари.
Противник продовжує вдосконалювати тактичні прийоми, які узгоджені за часом і цілями. Їхня основна ціль – це енергетичні об'єкти України. Наприклад, один із таких прийомів – це нанесення комбінованих ударів з декількох напрямків різними засобами ураження, включаючи Х-31П, Х-59, Х-22 і "Кинжали". У такий спосіб ворог ускладнює роботу нашої ППО – ці повітряні цілі мають різні характеристики і характер польоту.
В цьому контексті можна згадати і повітряні кулі над різними українськими регіонами, метою яких було виявлення позицій української ППО. Втім, основою залишаються все ті ж Х-101, Х-555 зі стратегічних бомбардувальників і "Калібри" морського базування. А їх дійсно стає в запасі противника усе менше.
Під час удару 9 березня противник завдав черговий масований ракетний удар по території України із застосуванням 63 крилатих ракет. З них 31 – це Х-101/555, 20 "Калібрів", 6 одиниць Х-22 та 6 гіперзвукових "Кинжалів" – це 11 % від їх загальної кількості, на теперішній час у росіян залишилося 49 таких ракет. Крім того, було застосовано 16 зенітних керованих ракет комплексом С-300 та 8 БпЛА типу Shahed-131/136.
Все це вкотре свідчить про потребу України у сучасних зенітно-ракетних комплексах Але ті ракети, які ми можемо збивати наявними засобами, як бачите, вражаються. І ефективність ураження, навіть за змішаного масованого обстрілу, досить висока.
Сили та засоби нашої розвідки намагаються постійно викривати наміри противника, вживаємо всіх превентивних заходів щодо захисту таких об’єктів. За оцінками наших експертів, Росія продовжить завдавати ракетних ударів по критичних об’єктах енергетичної та транспортної інфраструктури та центрах прийняття рішень. Звісно, окремими цілями можуть бути місця розміщення зразків озброєння та військової техніки іноземного виробництва, а також райони зосередження військ.
– Яке озброєння нам зараз найбільш необхідно з вашої точки зору?
– Звісно, сучасне та високоточне озброєння значно сприяє перемозі України. Це і артилерійські системи, і засоби протиповітряної оборони, бойові броньовані машини і танки. Звичайно, що для них обов’язково потрібні ракети та боєприпаси в достатній кількості.
Якщо говорити про щось конкретне, наприклад про артилерію, то нам необхідні такі системи, які мають можливість застосовувати високоточні боєприпаси, які вже позитивно зарекомендували себе під час бойових дій та в повному обсязі опановані нашими бійцями. Мова йде про 155-мм самохідні гаубиці Caesar, Krab. Серед причіпних гармат це 155-мм гаубиці М777. Для безпосередньої підтримки піхоти гарно підходять 105-мм гаубиці L119.
Якщо говорити про засоби ППО, то це цілий спектр озброєння та засобів виявлення повітряних цілей, що мають забезпечувати надійне збиття усіх типів ворожих крилатих та балістичних ракет, розвідувальних і ударних безпілотників, а також авіації противника. Як приклад – зенітні самохідні артилерійські установки Gepard та зенітні ракетні комплекси IRIS-T SLM та NASAMS.
Сучасні танки, такі як Abrams, Leopard та бойові машини піхоти, наприклад CV 90, Marder – це запорука повернення тимчасово окупованих територій України. Загалом, все, що буде надано як допомога нашими партнерами, ми будемо застосовувати якісно та у повному обсязі.
– Є чимало даних, зокрема і від нашої розвідки, що РФ відчуває проблеми з окремими видами техніки, з боєприпасами. Наскільки це зараз позначається на бойових діях і чи може це змусити агресора відступити?
– Звісно, такі проблеми у Росії є. І це є однією з багатьох причин, чому періодично з боку агресора прямо чи опосередковано озвучуються ідеї про готовність до початку переговорів з Україною. Інтенсивність використання росіянами боєприпасів суттєво перевищує темпи їхнього виробництва. Відповідно, це значно скорочує запаси.
Тому вже зараз ворог прагне прискореними темпами знайти шляхи їхнього поповнення – вивозить з Білорусі, намагаються знайти інших постачальників. Відомо про початок процесів ремонту та обслуговування артилерійських боєприпасів, які підлягали утилізації. Щодо окремих видів техніки – подібна ситуація. Однак знову ж – не варто недооцінювати ворога.
– Чи є зараз, на вашу думку, у Росії сили та засоби, щоби розв’язати ще один військовий конфлікт, а саме – проти Молдови?
– Сил, засобів і угруповань для розв’язання воєнного конфлікту проти Молдови у РФ на теперішній час не створено. Однак хотів би наголосити, що Кремль має комплекс інших методів і технологій впливу, щоб намагатись запобігати процвітанню сусідніх країн.
– Які наші перспективи на фронті у 2023 році?
– Керівництво РФ не залишає спроб встановити контроль над всією територією України. Противник продовжує проведення наступальних дій на окремих напрямках з метою повного захоплення Донецької та Луганської областей. Водночас на інших тимчасово окупованих територіях, а саме в Херсонській та Запорізькій областях, проводить обладнання оборонних рубежів та нарощує угрупування за рахунок мобілізованих. Надалі агресор хоче захопити нові території для створення буферних зон, щоб забезпечити "безпеку" для вже "включених до складу РФ" окупованих територій України.
Основні зусилля ЗСУ та інших складових Сил оборони України в 2023 році будуть спрямовані на стримування подальшого просування та недопущення захоплення противником нових територій України. Нам необхідно, по-перше, виснажити противника та нанести йому максимальні втрати в живій силі та техніці. По-друге, наростити власний бойовий потенціал та створити умови для проведення наступальних дій з метою звільнення окупованих територій. Також ми будемо продовжувати стабілізаційні заходи на деокупованих територіях Північного та Південно-західного напрямків.
Для виконання цих завдань та ефективного протистояння переважаючим силам противника – як кількісно, так і за оснащенню озброєнням – потрібно продовжити ведення активних оборонних дій Силами оборони, своєчасно проводити ротацію та відновлення їхніх підрозділів та частин. Крім того, треба продовжити роботу з підвищення бойових спроможностей Сил оборони України, створюючи нові частини та підрозділи, які складатимуть основу ударних угруповань.
Діючі частини та підрозділи необхідно оснастити і переоснастити новітніми зразками озброєння та військової техніки як власного виробництва, так і виробництва країн-партнерів. Паралельно з постачанням новітніх бойових систем необхідно активно проводити підготовку особового складу із залученням військових фахівців країн-партнерів.
– Яким ви особисто бачите завершення війни та гарантії того, що РФ не нападе на Україну знову, як це було з Чечнею?
– Насамперед потрібно визначити що ми хочемо бачити в понятті "завершення війни в Україні". Тимчасове припинення бойових дій може бути завершенням війни? Виконання умов противника щодо територіальних поступок заради припинення бойових дій – це закінчення війни? Безумовно, завершення війни має передбачати збереження територіальної цілісності України, а також створення умов для недопущення в подальшому повторення агресії зі сторони противника.
Особисто для мене закінченням війни є виконання державою-агресором умов, які містяться у запропонованій президентом України "формулі миру". Я впевнений, що виконання всіх десяти пунктів, відображених у цій формулі, надасть можливість не для тимчасового припинення вогню, а для створення умов, за яких Росія в майбутньому не зможе реалізувати свої плани.
Щоб досягти закінчення війни, необхідно посилити міжнародну ізоляцію Росії. Мова йде про економічний тиск у вигляді міжнародних санкцій, потрібно позбавити росіян впливових союзників, які зможуть надавати їм військову та економічну допомогу. Тільки об’єднання всіх цивілізованих країн світу у боротьбі з російським агресором зможе зупинити війну в Україні.
Ми ніколи не віддаємо свого і це ворог повинен запам’ятати назавжди. Війна закінчиться не лише тоді, коли останній російський солдат покине нашу територію, а тоді, коли ворог зрозуміє, що людей, які хочуть жити у вільній державі, неможливо перемогти.
Будапештський меморандум, підписаний у грудні 1994 року, показав, що будь-яку міжнародну угоду можна порушити. Тому єдиною гарантією стримування від російської агресії в майбутньому я бачу вступ України до НАТО, а також постійне зміцнення власних Збройних сил. І ніколи не потрібно забувати вислів "Хочеш миру – готуйся до війни". Іншими словами, тільки міцне та професійне військо здатне гарантувати мир і спокій нашій державі.