Чи готує Росія новий наступ з півночі, чи є в окупантів шанси захопити Бахмут і яка в агресора ситуація з ракетами – в інтерв'ю РБК-Україна розповів військовий експерт, полковник Сергій Грабський.
Українське військово-політичне командування протягом останніх тижнів попереджає, що росіяни з січня можуть піти в новий наступ. Потенційною ціллю агресора може знову стати столиця. Однак є сумніви, чи спроможна Росія зібрати для цього необхідну кількість сил та засобів.
Чи є ознаки підготовки наступу з півночі, чи справді в росіян закінчуються ракети та на якому напрямку може відбутися наш черговий прорив – в інтерв'ю РБК-Україна розповів військовий експерт, полковник Сергій Грабський.
– Зараз чуємо прогнози про новий наступ росіян у січні - березні. Ви особисто вірите в можливість такого наступу?
– Питання ось у чому: ми не знаємо, наскільки вони вважають себе готовими для проведення такого наступу. Циклічне навчання – це навчання, яке застосовувалося до мобілізованих – росіяни вже фактично завершують. Якщо вони не будуть проходити більш детальне тренування – що, власне, вимагає ситуація, але вони, як правило, цього не роблять – то вони можуть в лютому чи в березні щось зробити. Це якщо говорити про ту кількість військ, які в них є реально.
Але ще є таке поняття як логістичні можливості. За абсолютно тепличних умов, які були для них до 24 лютого, коли їм ніхто не перешкоджав, росіяни десять місяців збирали двохсоттисячне угруповання. Чи зможуть вони зараз, в умовах, коли ситуація для них стала значно складніша, провести такий логістичний маневр? Чи зможуть вони зараз накопичити потрібну кількість матеріальних засобів, боєприпасів, пального, щоби проводити якісь серйозні наступальні операції? З цим усім вони можуть не встигнути.
Якщо говорити про їхню можливість провести якісь тактичні дії, то вони цілком можуть собі дозволити проводити якісь наступальні дії, прориви. Наприклад, у районі Сватово, куди вони зараз згрібають техніку. Вони можуть намагатися проявляти якусь певну активність на південному напрямку, в район Мелітополя - Токмака противник також зганяє техніку та людей. Про такі наступи ми можемо говорити, що вони реальні. Але в щось більш суттєве складно повірити.
– Скільки потенційно військ вони можуть зібрати на території Білорусі – або тільки власних, або сумарно з білорусами?
– Це залежить від того, для чого ці сили. Щоб, наприклад, атакувати Київ чи щоб атакувати наш так званий північний коридор Ковель - Сарни - Коростень?
– Зараз усе ж більше говорять про Київ – що вони нібито знову хочуть йти на столицю.
– Якщо ми наприкінці лютого змогли відбитися від такої шаленої навали, то зараз їм потрібно зібрати більш відповідну кількість сил та засобів, щоб це зробити. Тут без тотальної мобілізації і втягування себе в широкомасштабну війну не обійдеться, але вони собі цього дозволити не можуть.
– Якщо я вірно розумію, коли вони вперше йшли на Київ в лютому, для цієї операції вони зібрали приблизно 40 тисяч військ. Але це були значно краще підготовлені підрозділи, ніж ті, що є в них зараз. І цей наступ усе одно закінчився для них провалом, навіть зважаючи на те, що ми майже не були готові до цього. Скільки би їм зараз потрібно було сил для цієї операції? Тобто яка кількість військ може виглядати для нас загрозливою?
– Це досить складне питання. Якщо ми говоримо про класику бойових дій, то ще жодне мільйонне місто – досвід нашої війни вже це довів – не було взяте військовою силою. Тому, як на мене, будь-яке зосередження військ на цьому напрямку можна розглядати як певну авантюру. При спробі взяти таке місто і 40 тисяч розчиняться, і 80 тисяч можуть розчинитися, 80 тисяч – це наш стадіон "Олімпійський". Тому, на мою думку, це від початку виглядає як авантюра.
Але річ у тому, що вони на такі кроки йдуть не перший раз і вони можуть таку авантюру провести знову – наприклад, вони захочуть зосередити якийсь потужний десант, мобілізувати там всю авіацію, спробувати атакувати. Ми не можемо виключити такі авантюрні дії, тому що вони і раніше виглядали неможливими, однак росіяни це робили. Проте вони для нас виявилися відчутно болючими ударами, тому що будь-який прорив противника на нашу територію – це наражання на страшну небезпеку цивільного населення.
Ми бачили, що було в Бучі та Ірпені. Тобто будь-який ворожий прорив, навіть якщо він буде невдалим з військової точки зору, буде болючим. Коли противник прийде вдруге, то пощади вже нікому з мирного населення не буде.
– З тих рухів, які ви бачите в Білорусі, передислокації техніки, заяв, чи є підстави вважати, що там готується потенційна наступальна операція?
– Так, є. Але ознаки, які свідчать про підготовку потенційної наступальної операції відслідковуються ще з квітня.
– Які це ознаки?
– Їх повно. Це, по-перше, циклічне проведення навчань, досить детальне вивчення мобілізаційних ресурсів з припискою до військової частини, перевірка готовності техніки, готовності районів зосередження, періодична ротація сил та засобів. Ми постійно говорили, що противник утримує на кордоні з Україною 6-8 батальйонних тактичних груп і один підрозділ сил спеціальних операцій. Вони ротуються і в Білорусі готується особовий склад для дій саме в цих районах.
Це і підготовка аеродромної мережі, яка фактично передана в руки росіян. Це і підготовка шляхів сполучень і районів розвантаження військ. Це і перекидання додаткових сил і засобів протиповітряної оборони. Протиповітряна оборона в даному випадку не розглядається як саме оборона, а як засіб прикриття повітряних ударних угруповань противника. Не так давно білоруській армії передали комплекси "Іскандер" і С-400. Плюс, протягом останніх двох місяці здійснюється постійна передислокація в дозованому вигляді російських підрозділів. За місяць-півтора кількість російських підрозділів зросла на 2,5 тисячі.
– Скільки їх зараз стало сумарно? Остання цифра, з якою я була знайома – це приблизно 10,5 тисяч.
– Десь так воно і є. Тобто ми бачимо, що нарощення російського угруповання здійснюється. І воно здійснюється не протягом одного дня. Фактично на сьогодні ми спостерігаємо етап, за яким може послідувати оголошення часткової мобілізації в Білорусі, а мобілізаційні ресурси в невеликих партіях все одно призиваються на збори. Тобто підготовка до такого широкомасштабного мобілізаційного розгортання в Білорусі ведеться.
Саме тому був меседж нашого Головнокомандувача і генерала Наєва про те, що ми відслідковуємо ситуацію і знаємо про плани противника здійснити наступ з Білорусі. З політичної точки зору це має сенс, з огляду на те, що ми попереджаємо противника про те, що ми в курсі його справ і відсіч буде надана. Протягом останніх двох тижнів я дуже уважно слідкував за вірогідністю того, чи буде оголошена якась мобілізація і чи противник почне формування мобілізованих підрозділів.
– Це в білоруській армії ви маєте на увазі?
– Білорусь – це окупована територія. І я не роблю особливої різниці між окупованою територією Донбасу і Білоруссю, де ніхто не заважає росіянам оголосити через своїх маріонеток мобілізацію і провести її.
– Все ж мені виглядає так, що Лукашенку вдається "петляти"?
– Лукашенко не має суб'єктності в Білорусі. Він має де-юре суб'єктність. Де-факто у разі потреби він може бути замінений на більш зручну фігуру моментально. Питання буде вирішено в той спосіб, який вигідний Москві. На сьогодні його ще тримаються, тому що він виконує функції репресивного стабілізатора ситуації в Білорусі. Усі розуміють, що зараз заміна Лукашенка викличе певний дисбаланс у самій Білорусі. У будь-якому разі буде період певної нестабільності, хоча я слабо вірю в те, що це виллється в обмірковані дії якоїсь опозиції, і ніхто не гарантує, в що це може перерости.
По-друге, росіяни порахували, що на сьогодні Білорусь достатньо виконує свої функції і нехай цей козир поки що полежить у кишені. Адже вони можуть ще розраховувати на додаткове формування 65-тисячного корпусу білоруських сил, які можуть бути задіяні в сухопутній агресії проти України. А для Лукашенко і його господаря в Кремлі втрати серед білоруських бійців будуть критичними, якщо вони зараз почнуть якісь активні наступальні сухопутні дії. Адже ідея наступу на Україну в білоруському суспільстві не дуже підтримується. Як наслідок, по країні можуть розпочатися масові протестні акції, які треба буде давити і відволікати ще на них додаткові сили та засоби.
Натомість поки що Білорусь справляється з відведеними їй завданнями. Там продовжується розгортання повітряного ударного угруповання. Є зародки створення сухопутних ударних угруповань, зокрема об'єднаного угруповання військ Союзної держави. Ми змушені на це реагувати і ми тримаємо на півночі сили та засоби, які були б нам дуже доречні на інших напрямках. Тобто завдання з обмеження маневру та відволікання українських Сил оборони білоруси виконують. Тому на сьогодні не виникає гострої потреби, щоби білоруські сухопутні підрозділи в'язувалися в бойові дії на території Україні, їхній час ще не настав. Але це не означає, що там щось вирішує Лукашенко. Такого рішення просто поки немає.
– Чи є підстави вважати, що фронт фактично завмер у тому сенсі, що немає значних просувань ні з нашого боку, ні з боку ворога?
– В жодному разі. Динаміка боїв дуже висока. Те, що ми її в Києві чи в інших містах не бачимо, не означає, що фронт завмер. Там йде надзвичайне напруження. У Бахмуті бої точаться за кожен дім, за кожну вулицю. Інтенсивність боїв там настільки висока, що ми просто не встигаємо міняти карти і робити позначки, де хто знаходиться, тому що за день позиції можуть переходити 2-3 рази з рук у руки.
Коли ми говоримо про Сватово, про луганський напрямок, там противник відчайдушно намагається нас відкинути принаймні на адмінмежу Луганської області. Ми теж намагаємось прорватись. В один і той же день противник нас відтискає від позицій, а на іншій ділянці ми прориваємося. Не припиняються обстріли наших територій у Чернігівській, Сумській, Харківській областях. На півдні тривають обстріли, ворог намагається створити лінії оборони, ми намагаємося вдосконалити наші тактичні позиції.
Тому з військової точки зору я не можу погодитися з тим, що фронт завмер. З політичної чи з глядацької точки зору – так, ми не спостерігаємо якихось значних просувань, визволення територій. Але все, що відбувається зараз, є складовими того ж завдання – визволення наших земель.
– Як би ви оцінили зараз шанси росіян повністю захопити Бахмут?
– 50 на 50. Вони вже так давно б'ються за це місто, що важко взагалі зрозуміти, що вони хочуть. Моя думка: з огляду на те, що Бахмут не є видатним військовим пунктом, він є більше політичним, тут може спрацювати таке поняття як людський фактор. Тобто в певний момент росіяни можуть зупинитися у зв'язку з недоцільністю просування далі. Або навпаки: вони можуть відчайдушно рватися вперед, щоби прорватися. Це все впирається в людський фактор.
– Є версія, що їм так вкрай необхідний Бахмут, щоби вийти в район Часового Яру, де є водогін, з якого вони хочуть відновити водопостачання в Донецьк. Вірно?
– Ця версія є правдивою, для них це може бути однією з цілей. Технічно Бахмут для них важливий з огляду на те, що він прикриває два напрямки – на Слов'янськ і на Костянтинівку. І взявши Бахмуту, вони можуть просуватися далі, на захід.
– Який напрямок ви вважаєте найбільш перспективним для розвитку нашого наступу? Це, наприклад, вихід до Азовського моря до Мелітополя - Бердянська, прорив на лінії Сватово - Кремінна чи, можливо, проглядається якась інша ділянка?
– Для мене об'єктивно переважаючим є південний напрямок, зокрема Мелітополь. Якщо ми виходимо на Мелітополь, ми вирішуємо два завдання. Перше – ми розсікаємо сухопутний коридор до Криму. Друге – ми перетворюємо Крим на острів і вся його стратегічна цінність для окупантів втрачається з виходом на Мелітополь.
Ми можемо це зробити. Це буде забезпечуватися і тиском з Вугледара на південь, і нашим широким фронтом на правому березі Дніпра, звідки ми можемо обстрілювати противника. Ми можемо розхитати оборону ворога на цьому напрямку і створити передумови для блискавичного прориву до Мелітополя. Росіяни це усвідомлюють, тому стягують під Мелітополь все що тільки можна, туди йдуть ешелони техніки, додатковий особовий склад – це в Токмак, Мелітополь, Веселе. Створюються бази прикриття в Приморську. Противник постійно маневрує в районі Нової Каховки.
І це каже про те, яке значення вони приділяють Мелітополю і наскільки вони чітко усвідомлюють перспективи українського наступу. Тому я б сказав, що Мелітополь виглядає найбільш перспективною зоною, де противник може отримати нову поразку. А ця поразка буде для нього катастрофічною.
– Чи є у вас приблизні оцінки, яка у росіян ситуація з ракетами? Від представників влади ми чули інформацію, що у них залишилися ракети на 3-5 або ж на 2-4 обстріли.
– Це маячня. В них є радянські запаси, вони їх можуть поступово відновлювати. Тому говорити про те, що буде ще 2-3 удари – так не буде. Крім того, вони ж виробляють ракети. Вони зараз працюють над тим, щоб наростити інтенсивність виробництва цих ракет. Це означає, що удари, можливо, не будуть наноситися щодня чи щотижня, але будуть удари кожен місяць.
Тобто вони будуть наносити удари, які вражають нашу інфраструктуру і завдають шкоду нашій інфраструктурі. Яка різниця, чи це буде удар раз на місяць чи раз на тиждень? Вони будуть мати спроможність наносити удари доти, доки в них будуть крилаті ракети чи інші засоби. До того ж ніхто не може гарантувати, що Росія не отримає ракет з Ірану.