Росія заходить у глухий кут і втрачає вплив на країни колишнього СРСР

Про те, як країни ОДКБ та СНД ставляться до розв'язаної Росією війни в Україні, чому "парасолька Путіна" не працює і куди прагнуть колишні члени "країни рад", розповів колишній посол України в США та РФ Володимир Єльченко.

Росія стрімко втрачає вплив на пострадянському просторі. Країни СНД та ОДКБ не підтримали мілітаристських настроїв Кремля і прагнуть знайти собі нових союзників, – розповів РБК-Україна колишній посол України у США та РФ Володимир Єльченко.

Організація договору про колективну небезпеку

ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку – ред.) – це з самого початку мертвонароджена організація. У разі більш-менш мирного співіснування вона виконувала " вітринні " функції, іноді вони збиралися різні саміти. Але з початком війни все пішло не на той бік. Перші ознаки були, коли восени минулого року відбувся саміт ОДКБ, і члени саміту дуже прохолодно поставилися до Путіна.

Перед цим було чергове загострення карабахського конфлікту, під час якого Росія практично зрадила Вірменію. Незважаючи на прохання Пашиняна (прем'єр-міністр Вірменії – ред.) надати допомогу, жодної допомоги ні Росія не надала, ні країни ОДКБ. Більше того, були окремі заяви членів організації, що вони не збираються брати участь у цьому. Таким чином Вірменія практично залишилася віч-на-віч з Азербайджаном. Із цього почався тихий розпад ОДКБ.

Пізніше ми зауважили, що Вірменія відмовилася проводити Саміт на своїй території. Були скасовані зустрічі у Киргизстані, у Бішкеку. Тобто, по суті, "союзники" Росії сьогодні дійшли того, що окрім Білорусі, яка прямо і відверто підтримала РФ, принаймні дала свою територію, жодна інша країна ОДКБ не виявила активності і жодним чином не збирається їй допомогти. Це стосується всього пострадянського простору.

З початку активної фази війни дуже змінилося ставлення до Путіна, до Росії. Дедалі менше країн залишається, які підтримують Росію. Ми всі знаємо цю класичну четвірку – Білорусь, Іран, Еритрея, Північна Корея. Тепер уже навіть країни СНД, які в рамках ООН, Генасамблей час від часу голосували у конструктиві з Росією, цього не роблять. Цікаво буде подивитися, як ця тенденція розвивається.

Дипломатична та фактична окупація

Білорусь – це союзна держава Росії. Якщо уважно почитати установчі документи, там є стаття №2, на яку мало хто звертає увагу. Там написано прямим текстом: "Члени союзної держави проводять узгоджену зовнішню та оборонну політику". Тобто, по суті, йдеться про те, що Білорусі як незалежної держави вже не існує. Вона повністю контролюється Росією, там за різними підрахунками кілька десятків тисяч російських військ на постійній основі. Тобто по суті Білорусь окупована Росією.

Молдові пощастило в тому плані, що вона не має спільного кордону з РФ. Технічно Росії набагато важче контролювати кордон Молдови. Раніше вони мали вільний транзит через Україну, ще до часів Януковича, коли росіяни могли перекидати техніку або навіть війська в Придністров'я через Україну. Але це давно минуло й у Росії мало влади та впливу, а в умовах такої відкритої війни іншого шляху немає – ні морем, ні повітрям вони вже туди нічого доставити не можуть, тому того впливу на Молдову через Придністров'я вони не мають.

Саме тому я думаю, що уряд Молдови і президент Майя Санду проводять більш незалежну політику від Росії, хоча там ситуація досить делікатна, тендітна коаліція на чолі з Санду, є великий вплив проросійських сил. Молдова по суті проходить наш шлях трохи іншим методом. Є схожі риси, вона поступово очищається від російської колони, я думаю, ще два-три очищення і вона звільниться.

Невдалий аналог НАТО

Коли ОДКБ створювалося, тоді Росія мала певні очікування, що це буде щось на зразок анти-НАТО. Вона розраховувала, що ОДКБ згодом розширить свій склад і, до речі, відносно недавно ми бачили, що ОДКБ мав інтерес у Сербії, Сирії, Індії та інших азіатських країн. Напевно, Росія сподівалася з часом розширити організацію, щоб вона була справді серйозною, але цього не сталося, а тепер це вже неможливо.

Якщо СНД певний час ще більш-менш існувало нормально, ОДКБ було задумано як військове крило СНД. І зрозуміло, що без участі та членства України цього не сталося б. А я добре пам'ятаю ті часи, коли тиск з боку Росії на Україну був колосальним – вони хотіли, щоб ми оформили свою участь і стали членами організації, але в нас вистачило сил і розуму ще в 90-х роках цього не зробити.

У НАТО, з одного боку, це США, Канада, з іншого – Франція, Німеччина. Це серйозні, великі, потужні країни із серйозною військовою силою. Це багаті країни, у них можливості та фінансування достатнього. ОДКБ – це залишки радянської військової системи, яка ще десь зберігалася. Це спочатку працювало, але з часом ... Будь-яка організація повинна розвиватися. А ОДКБ так і залишилася на папері.

Навчання там проводилося регулярно, але на якомусь етапі і Вірменія, і Таджикистан відмовилися. Коли були останні заворушення в Казахстані, було запроваджено миротворчу місію ОДКБ, що, по суті, є російським військом, яке "розбавили" білорусами, киргизами, щоб видимість створити. Вони там побули кілька місяців і навіть менше і після цього новий президент Казахстану м'яко, але наполегливо попросив, щоб ці сили були виведені. Тобто навіть Казахстан, будучи членом ОДКБ, не був у захваті від присутності військ на своїй території.

Єдине, що Росії вдалося зробити під "парасолькою" ОДКБ – це зберегти свої бази та присутність у Таджикистані, у тій же Вірменії, у Киргизстані. Тобто навіть не у всіх країнах. Але ця "парасолька" була створена, щоб Росія зберегла свою присутність в інших країнах.

НАТО має повагу всередині альянсу один до одного. У той самий час, типове поведінка Росії – силою змушувати всіх робити те, що хочеться, але це працює. Воно працювало, коли була певна повага до Росії, необхідність отримати від неї фінансову допомогу. Але війна дуже багато змінила. Та сама "друга армія у світі", яка дискредитувала себе не тільки в очах Заходу, а й самого ОДКБ. Вони розуміють, що покластися на військову силу Росії не доводиться.

Старі еліти

Нейтральна позиція ОДКБ щодо війни – це результат того, що вони все ще дуже залежать від Росії. І фінансово, і промислово, і навіть у військовій сфері, бо і техніка, і спорядження – все дає Росія, вони не мають альтернативи. Якщо у нас чітка альтернатива – це НАТО, вони такої альтернативи не мають. Їм нема куди приєднуватися. І потім еліти, які ними правлять, все ще перебувають на тому етапі, на якому Україна перебувала наприкінці 90-х років, – це проросійські еліти.

Ми ж бачимо, що там демократичних виборів практично немає. Скажімо, Таджикистан – там Емомалі Рахмон править із кінця 80-х і не змінюється. У Казахстані практично відбулася передача влади наступнику Токаєву.

Усі країни мають пройти певну еволюцію, ми її пройшли. Позитив цієї війни полягає в тому, що ми набагато ближче стаємо до НАТО, до ЄС. В нас змінюється еліта і політична, і духовна. Такі жахливі події пришвидшують процеси реформування. А ті країни не пройшли наш шлях, але реформи обов’язково будуть. Ми вже бачимо певні зміни.

Це те, чого боїться Росія. Мало того, що бліцкригу не вийшло, Росія заходить у цивілізаційний глухий кут, так крім цього ще й втрачає вплив на пострадянський простір. Путін саме цього й боїться, бо коли у нього взагалі не залишиться союзників, це буде для нього дуже серйозний виклик.