Про те, які плани у росіян щодо нового наступу на Україну, що готують ЗСУ і чи змінилася мета у російського президента Володимира Путіна, – ниже в інтерв'ю РБК-Україна розповів секретар комітету Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, ветеран АТО Роман Костенко.
Повномасштабна війна України проти російських загарбників продовжується вже рік. За цей час окупанти не досягли озвучених цілей. Тим не менш, ворог продовжує просуватись на певних напрямках, поки ЗСУ набирають ресурси для контрудару.
Окрім цього, з початку 2023 року західні партнери попереджають Україну про початок чергового наступу російської армії, яка накопичує сили біля кордонів і на окупованих територіях
Як розвивається ситуація на Сході, хто прийняв рішення тримати Бахмут, як розвиватиметься наступ ЗСУ і які можуть бути плани у російського диктатора Володимира Путіна – в інтерв'ю РБК-Україна розповів секретар парламентського комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, ветеран АТО Роман Костенко (фракція "Голос").
– Після Нового року росіяни почали заявляти про "великий наступ", наші структури також казали про певні наступальні дії і так далі. Ми також бачимо, що лютий – це місяць величезних втрат для Росії. Тобто можна сказати, що цей наступ розпочався?
– Я вважаю, що все, що зараз відбувається, це дійсно є наступ, але він є локальним і попереднім… Він і не закінчився, ми бачимо, що вони атакували ще з осені. Вони наростили резерви за рахунок виходу з правобережного херсонського плацдарму, там вони фактично не мали успіху, коли перекинули резерви. На тих напрямках, куди перекинули і почали наступ – це певні активні дії із захоплення наших територій.
Але це не те, на що розраховувала Росія. Вони зараз накопичують війська і це буде глобальніше. Зараз вони не можуть вести повномасштабний наступ і використовувати всі свої можливості. По-перше, вони накоплюють резерви, по-друге, навіть погода не дає їм можливості, і в найближчий час не дасть, ефективно використовувати навіть ту зброю, яка є.
Ми бачили, що було під Вугледаром, коли у них не було оперативного простору, вони становлять мішень, в тому числі, для нашої артилерії. Для того, щоб наступати, треба, щоб був оперативний простір, щоб вони могли розгортати свої підрозділи. Я думаю, що коли ми говоримо про кінець березня і середину квітня, ми говоримо так не тому, що знаємо точні дати наступу. Я впевнений, що росіяни теж так приблизно планують, щоб це було в цей період. Всі знають, що в цей період земля починає підсихати і вже місцевість дозволяє робити якісь маневри. Ти вже не залежиш від якихось доріг, які ми прострілюємо, не залежиш від погоди.
Все-таки навесні ми побачимо більш масштабні наступи із застосуванням більшої кількості озброєння, техніки. Противник розраховує на весняну компанію, щоб розгорнутись більше на Донецькому і на Запорізькому напрямках.
– А по яких напрямках ще вони хочуть наступати? Донецький…
– Вони там намагаються створити умови для оточення наших військ.
– Котел?
– Так, для оточення і того, щоб не зайти в міські бої, щоб наші самі відійшли. Вони намагалися зробити це ще на початку війни, але не вийшло через недооцінку противника.
Відповідаючи на ваше питання щодо напрямків, найбільше вони проявляють активність на Донецькому напрямку, бо у них стоїть завдання досягти цілі в цій війні – сухопутний коридор в Крим, захоплення Лівобережжя України. Вони про це не говорили, вони це подають ніби так просто вийшло у ході "операції". Але вони хочуть якоїсь цілі досягнути – ось Донецька, Луганська область. Паралельно це буде Запорізька і ще два напрямки, на нашу думку – допоміжні удари в Сумській або Харківській області.
– Вони на кордонах біля Сумської області щось накопичили?
– У них немає там зараз сильних накопичень, але для того, щоб утримувати наші війська і зробити певні дії, там є війська. Але накопичення може відбутися за тиждень-два. Це те, про що ми думаємо і те, що ми знаємо. А як воно буде – невідомо, все може змінитися кожного дня.
– А чи не хочуть росіяни, наприклад, піти з лівобережжя Херсону знову на правий берег?
– Це, мабуть, було з точки зору воєнної логіки, найтупіше, що вони б змогли зробити. Спочатку віддати Херсон, встати за річку, підірвати за собою мости, а потім з чисельною кількістю жертв намагатись його взяти. Ну це в стилі, в принципі, Росії, але зараз це виглядає дуже малоймовірно.
Немає ніякої логіки просто перейти на той берег і взяти Херсон. Вони вже тримали такий великий плацдарм, і то ми їм логістику обрізали. І це при наявності мостів, які все ж працювали. Але зараз, коли мостів немає, забезпечити угруповання якимись понтонними переправами або паромами – це дуже малоймовірно і нереально в нинішніх умовах.
– Повідомляють про те, що росіяни в Олешках вже бояться наступу ЗСУ.
– Росіяни таку загрозу розуміють. Ми бачимо, що вони підтягнули техніку, стоять спостережні пункти, дають інформацію своїй артилерії, щоб вражати нас за допомогою артилерії. Ну, ми практично робимо те ж саме, у нас зеркальні дії. Але це логічно з огляду на місцевість, де проходять бойові дії.
– Голова нашої розвідки Кирило Буданов гостро реагує на питання, чому ми не залишимо Бахмут, чи доцільно його утримувати. Наші волонтери туди їздять, кажуть, що там гаряче. Туди приїхав Сирський, військові експерти кажуть, що буде вирішувати доцільність утримання. На вашу думку, утримання Бахмуту – це політичне чи військове рішення?
– Якщо чесно, я взагалі не пам'ятаю, щоб у нас приймали політичні рішення на війні, що стосується поля бою. Це військова потреба і ми розуміємо, що, по-перше, Бахмут – наша територія, по-друге, Бахмут ще не оточений. А якщо ми будемо кожне місто тільки при загрозі оточення здавати – ми так багато чого можемо віддати. Ми маємо битися до кінця і витискати все, що можемо.
Було багато прикладів, коли безвихідна ситуація перетворювалась на нашу користь. Розуміємо, що від Бахмута залежать й інші населені пункти, які йдуть за ним – Часів Яр, Краматорськ, Слов'янськ. І ми розуміємо, що здача Бахмута перенесе ближче ці бойові дії і все рівно битися прийдеться. Не буде ж такого, що віддали Бахмут і все, на цьому війна закінчилась, будемо відпочивати. Ні, бої будуть продовжуватись.
Я впевнений, що це військове рішення і наші командири знають. Я з багатьма військовими спілкуюсь різного рівня, думка розділилась, але саме військова думка. Хтось каже – давайте відійдемо на більш вигідні позиції, а хтось каже, як деякі наші керівники – навпаки зараз добре, ми на цій ділянці можемо нанести максимальні втрати і просуватись далі. Це військове рішення.
– Ми їх там теж сильно виснажуємо.
– Звичайно, місто ми контролюємо, на підступах працюємо. Питання ефективності саме військової, військових дій – артилерії, авіації. Це вже виключно справа командирів. А якщо казати, політичне чи не політичне – я таких рішень не пам'ятаю. Це росіяни працюють з точки зору політики і намагаються щось взяти будь-якими силами, щоб щось "продати" своїм громадянам.
– А ким зараз воює Росія? Це мобілізовані, кадровики, "Вагнер"? У них залишились досвідчені, професійні бригади?
– Є різні бригади, наприклад, які були знищені нашими військами. Вони були доукомплектовані частково. У чому у них плюс? До початку війни ми мали 255 тисяч в армії, з них 215 тисяч військових, я думаю, ударна компонента у нас була тисяч 100 приблизно. Росіяни до нас зайшли біля 200 тисяч армії, але при цьому у них армія – майже мільйон. Регулярна армія воює краще, ніж мобілізована – це професійні, мотивовані солдати, особливо спеціальні підрозділи – десант, морська піхота.
Росіяни несуть втрати, але в них є можливість поповнюватись мобілізованими частково, так само вони можуть міняти мобілізованих, відправляти їх на кордони з Китаєм, наприклад, а звідти брати регулярні війська, поповнювати ними частини і пускати їх в бій. І це говорить про те, що вони можуть собі дозволити взяти більш підготовлених солдат завдяки такій рокіровці, а ми знаємо, що вони її проводять, щоб мати перевагу в навчених кадрах. Проводити складні наступальні операції з непідготовленими солдатами дуже складно, росіяни це знають.
У них є така можливість, але дійсно є багато мобілізованих. За нашими даними, 340 тисяч на нашій території – це тільки регулярна армія, окремо "Вагнер". Ми знаємо, що велика частина – це все ж регулярна, при тому, що ми знищили багато. Плюс поранені – у них великі втрати, через деякий час вони вже не сильно зможуть поповнювати професійними військовими, тоді вони повністю перейдуть на мобілізовані кадри.
– Щодо нашого наступу ЗСУ, на яких напрямках він можливий?
– Я не буду прогнозувати. Те, що я бачу – нам треба зараз зупинити ворога, який на нас тисне, бо ми зараз говоримо всі про контрнаступ в той час, коли ворог потихеньку нас потісняє на Східному напрямку, переважає у кількості, у кількості техніки, посуває наших солдат.
Тому ми маємо його зупинити, знищити його наступальний потенціал і цим самим створити умови для подальшого нашого наступу. На якому напрямку? Я думаю, що важливий напрямок – Залужний сказав про Маріуполь, я думаю десь приблизно у цю сторону. Мелітополь, Бердянськ – цей коридор, по якому ми маємо рухатись. Коли це буде, як буде, чи матимемо ми на це умови – ми це побачимо у весняній кампанії після того, як ми зрозуміємо, як буде діяти ворог.
Говорячи про контрнаступ, я впевнений, що ми зможемо переламати, якщо ми візьмемо Мелітополь і проб'ємось у цьому напрямку. Але це не буде означати кінець війни. Залишиться все Лівобережжя окуповане, весь Донецьк окупований. Нам треба розпочати і мати успіх, який нам дозволить у подальшому наступати і значно вибити потенціал Російської Федерації.
– Щодо мобілізації. Ми бачимо, що наші військкомати активізуватись, навіть було кілька скандальних історій. Також продовжується мобілізація в Росії. Те, що в нас зараз відбувається – це намагання створити паритет чи просто поставити людей на облік?
– Мобілізація – це дійсно чутлива тема для багатьох людей. Я прихильник того, що захищати країну – це обов'язок кожного громадянина. Не просто тих, хто взяв зброю, пішли добровольцями, а кожного громадянина, який народився в Україні, став громадянином, вирішив, що це його країна.
Ми розуміємо, що у нас вигартовується нова країна, кожний громадянин має зробити все на будь-якому напрямку, щоб захистити нашу державу. Не думати про те, що закінчиться війна і я поїду за кордон – це не про громадян України, у нас повинна бути одна ідея зараз. Навіть при вигнанні росіян за кордони 1991 року ми розуміємо, що будемо жити приблизно як Ізраїль – в оточенні ворогів і ще не один рік ми будемо витрачати гроші на "оборонку", готувати солдат, у нас має бути збільшена армія.
Що стосується самої мобілізації. Ми знаємо, що Росія проводить мобілізацію і ми маємо на це реагувати. Якщо вони її проводять, ми маємо розуміти, що вони для чогось це роблять. У нас є Головне управління розвідки і вони бачать, скільки Росія мобілізує, розуміє, скільки нам потрібно для відсічу. Також ми готуємо резерви. У нас зараз формуються підрозділи "Гвардія наступу". Для них треба особовий склад, вони теж набирають добровольців. У нас формуються інші бригади в достатній кількості, щоб стримувати ворога. Всі говорять про контрнаступ, але не можна наступати цифрами на папері, потрібні солдати.
У нас, крім цих бригад, формуються ще частини, які є. До нас заходить нова техніка. Якщо ми побачимо 300 Leopard, на кожний танк екіпаж – чотири людини, і це тільки ті, хто у ньому сидить. Я вже не кажу про логістику, яка має бути організована. У нас багато людей на навчаннях щодо різних типів озброєння. У нас, як би ми не хотіли, є втрати – не тільки вбиті, але і поранені. А поранений – це людина, яка якийсь час не буде здатна воювати. Її потрібно замінити на полі бою. Ми потребуємо зараз резервів. Нам потрібні солдати, захисники і ми маємо це сприймати як обов'язок.
Так, ми бачимо роботу деяких військкоматів не досить, скажімо так, правомірною. Ми три дні назад викликали до себе начальника управління, можна сказати, головного "війсккоматчика України", він показував нам цифри – що є, чого нема. Що нам необхідно мати на перспективу. Ситуація дійсно така, що нам потрібні резерви. І не всі наші громадяни свідомо підходять до цього. Багатьох треба шукати, люди не з'являються на комісіях, не виконують закон, коли при зміні місця проживання треба встати на облік. Це все на військкоматах. А вони мають призвати певну кількість людей за період. Якщо вони це "провалять", це означатиме, що ми здамо якесь місто, село, частину території.
У нас виходить, що ті, хто не стає на облік і не хоче призиватись, до них немає претензій, а до військкоматів є. Але ми військкоматам вказали на проблеми, сказали про правомірну працю, вони нам сказали, чого їм не вистачає. Наприклад, люди, які приносять підроблені довідки. Чому одні захищають країну, а інші купують довідки? Ми ж постійно чуємо: "Ми хочемо, щоб діяв закон". Так давайте він буде діяти. І це буде справедливо.
– Щодо виплат військовим. Уряд переглянув ці виплати, скоротив їх для тих військових, хто не бере участі безпосередньо в боях. На вашу думку, наскільки це рішення вірне?
– Я так розумію, що це рішення було прийнято через брак коштів, які є в державі. Але ми дійсно маємо дивитися бюджет, куди ми виділили кошти на відбудування чого, на утримування кого. Я вважаю, що військові мають отримувати хороші заробітні плати, особливо ті, хто воюють і знаходяться в зоні бойових дій.
Зараз, по факту, так і виходить. Ті, хто в районах бойових дій, ті, хто виконують бойове завдання згідно бойового розпорядження, вони отримують практично ті самі кошти, навіть збільшені кошти. Але ті, хто знаходяться, наприклад, у відриві від своїх сімей, але на полігоні, не виконують бойові завдання, у них на 30 тисяч, може трохи менше, зменшено зарплату.
З точки зору того, що взагалі обіцяли ми на початку війни… Президент робив заяву, що кожен військовий буде отримувати 100 тисяч, але ми стільки не отримували. Отримували тільки ті, хто на війні. Я все ж вважаю, що було б справедливо, щоб кожен військовий, який приходить в армію, отримував як мінімум премію у 30 тисяч. У всіх є сім'ї, ми бачимо, як піднялися у нас ціни на все, багато переселенців, вони розраховують на ці заробітні плати.
– А як військові дивляться на конфлікт, який був у Міноборони? По-перше, був великий корупційний скандал. Потім були затримання, питання щодо відставки Олексія Резнікова, потім це питання якось так загуло. Як військові дивляться на цей конфлікт? Чи він взагалі їх цікавить?
– Звичайно, ми ж пам'ятаємо, як це було подано на самому початку – яйця по 17 гривень. Звичайно, це обурило всіх.
Дійсно, багато мені задавали питання, коли не розбиралися, а просто писали про те, як відбуваються закупки. Багато хто був дуже обурений. Звичайно, хто цікавиться політикою, хто більш менш був в темі і слідкує, було багато обурень, я багато пояснював тим, з ким я міг розмовляти, і пояснював ситуацію, що таке каталог, що таке 490 найменувань, питав, чи є проблеми з їжею. Мені казали – нема, але ж вона стільки коштує. Пояснював, як все це робиться.
Але, дійсно, я думаю, що мало було людей в країні, які були не обурені після того, як це прочитали. І я був обурений, коли вперше побачив, що написано. Ми ж відразу викликали на комітет представників Міноборони, які займаються закупками, для того, щоб нам пояснили, що відбувається.
– А на вашу думку, Резніков мав нести відповідальність за своїх підлеглих?
– Зараз же в першу чергу міністр оборони однозначно має нести відповідальність за своїх підлеглих, він має контролювати питання. Але при цьому є підлеглі різного рівня. Наприклад, до солдата в окопі у міністра оборони навряд чи є питання. Це рівень заступників, які призначаються, начальників департаментів. Але перед тим, як нести цю відповідальність, я думаю, що потрібно, щоб чітко НАЗК, НАБУ, ДБР, СБУ надали докази того, що дійсно було порушення, що була корупція, і тоді, звичайно, має понести відповідальність.
Бо тут таке питання, ми можемо, звичайно, "хайпонути" і кожного міністра міняти. Через Міністерство оборони зараз проходять такі бюджети, що будь-яку тему можна підняти дуже серйозно і підозра може падати на кожен вид закупівлі. Тому потрібно розбиратися, якщо ці люди, заступники, яких звинувачують, і зараз доведуть, що вони дійсно зловживали службовим становищем і займалися корупцією, то, звичайно, мають нести відповідальність як мінімум політичну.
– По-перше, давайте поговоримо про сам виїзд чиновника і політика. Я не скажу, що я сильно за, хоча сам за весь час війни виїжджав декілька разів, це було відрядження до США, в Японію, в Мюнхен на конференцію. У мене не було жодного виїзду особистого, я виїжджав тільки у відрядження по справах Верховної ради.
Я вважаю, що депутати, якщо це відрядження, можуть їхати. У справах? Я бачу, що багатьох місцевих депутатів позбавили цієї можливості. Є виключення щодо виїзду жінок до дітей, але там теж багато нюансів. З моєї точки зору, не може президент обмежити виїзд народних депутатів, це неконституційно.
І мене лякає не те, що я нікуди не зможу виїхати. Бо в мене тут є задачі, а коли потрібно у відрядження, я пишу лист про відрядження і мені його підпишуть. Багато наших депутатів також працюють за кордоном, допомагають країні. Тут мене більше лякають намагання антиконституційно урядом або рішенням нацбезпеки або президентом обмежити законодавчу гілку влади і поставити таким чином у залежність від себе. Ось це мене лякає, а не виїзд за кордон окремих депутатів.
Я думаю, що можна було б зробити якось по-іншому. Як мінімум президент міг би просто сказати "Слугам народу", що вони нікуди не їдуть, вони б і так нікуди не поїхали. Тому треба подивитися ще, хто куди їздить.
Я не відслідковував, хто там їздить, на основі чого були скандали. Ті, хто виїхав в перші дні, вони навіть і не поверталися – ми пам'ятаємо "батальйони Монако". Ті, хто залишилися, вони або допомагають або не заважають. А приймати таке рішення, з моєї точки зору, неправильно, ми так поступово скотимося до Російської Федерації, коли там президент керує законодавчою владою.
– В цьому контексті чи вам не здається, що за часів війни суб'єктність Ради зменшилась? Питання до складу Ради було і до війни. Зараз під час війни можна перезавантажити Раду?
– Суб'єктність, дійсно, зменшилась по об'єктивним і суб'єктивним причинам, це ж війна і воєнний стан, більше повноважень у виконавчої влади і у президента як Верховного Головнокомандувача. Тут, мабуть, така причина в тому, що Рада не є досить самостійною, вона не є незалежною, скажімо так. Це моя точка зору і я готовий її відстоювати. Вона не є повністю незалежним органом. Звичайно, є опозиція, але в цілому – вона не така, яка має в демократичній країні.
Друге. Якщо ви говорите про вибори, то згідно нашої Конституції і закону про воєнний стан ніякі вибори не можуть проводитися під час воєнного стану. А як президент це може поміняти? Це тільки скасувати воєнний стан. Якщо ми скасуємо воєнний стан, то це зовсім інші процеси підуть.
– Окупація Херсонської області. Чому вона так швидко відбулася? Чи мала місце якась місцева зрада, яка там могла відбутися? Бо навіть в СБУ кажуть, що так, певні таки процеси були.
– Я вважаю, що, дійсно, противник дуже швидко просунувся по території лівобережжя Херсонської області практично без спротиву. Тобто спротив був, але не такий, щоб стримати таку кількість ворога. Там не були проведені дії щодо інженерного забезпечення, в тому числі щодо стримування противника. Ну, за шість годин вже танки були на Каховській ГЕС. Тому я вважаю, що в цьому є прорахунки.
Думаю, що це була халатність, непрофесійність в першу чергу, більше ніж зрада. Навіть якщо була б зрада, наприклад, СБУ зрадила або поліція, якби вчасно розгорнулися війська, то ця зрада не вплинула б так на просування. Це була халатність і непрофесійність.
Тому відповідаючи, чому вони так швидко просунулися, я вважаю, що якраз з цим нам потрібно буде розібратися після війни, тому що ці питання залишаються відкритими. І це питання як до політичного керівництва, військового керівництва і так само до місцевих керівників, які були на цей час, різних рівнів.
– Ми часто, коли кажемо про те, якою бачимо перемогу, то одна з найважливіших складових – це розпад Росії. Але на вашу думку, чи не самонадіяно це виглядає? Ми ж бачимо настрої росіян, вони все одно не виходять на вулиці, все одно нічого не відбувається, все одно Путін при владі. Які у вас прогнози? Ми будемо готуватися до того, що ми переможемо, а Путін і досі буде при владі в Росії?
– Можуть бути різні варіанти. Спершу давайте зробимо все, щоб ми в найближчий час перемогли. Що буде з Росією потім? Звичайно, це нас стосується, але більше нас стосуватиметься те, як ми будемо будувати свої відносини далі, як ми будемо відгороджуватися від РФ.
Те, що вона розпадеться, – це "вангування". Ми не знаємо, який буде процес. Те, що ми бачимо зараз в Росії, вони навіть бояться на вулицю вийти. І такі режими можуть при невдоволенні народу, як було в СРСР, десятиліттями існувати. Подивіться на ту ж саму Білорусь, вони показали, вони вийшли, але їх загнали знову назад дубинками і зброєю. І у них немає свободи, яка є в українців, і вони готові сидіти далі десятиліттями.
Для України було б краще, щоб Росія була не однією великою державою, а щоб це було декілька держав, з якими можна окремо поступово налагоджувати діалоги для того, щоб наше населення могло почувати себе безпечно. Ми ж розуміємо, що у нас 4 тисячі км кордону з РФ, але навіть коли ми переможемо, 20-30 років ми будемо протистояти далі, а потім все рівно, наприклад, доведеться налагоджувати якісь стосунки, в тому числі економічні. І ми розуміємо, що маємо під боком одну таку країну, в якій є загроза того, що прийде одна така людина, як Путін, і буде ризик того, щоб повернути всю цю армаду проти нашої держави.
Тому для нас краще, щоб це було декілька країн, з якими можна говорити окремо, щоб вони не мали таку спроможність і можливості, якими могли б протистояти нам. Звичайно, для нас вигідніше, щоб Росія була розваленою. Можливо, не територіально, а зсередини, культурно. Нам важливо, щоб вона була поділена, скажімо так.
Я не думаю, що це станеться до нашої перемоги або відразу після, але я думаю, що над цим треба буде працювати. Цей напрямок – це запорука нашого подальшого мирного співіснування.
– Він хотів повернути під сферу впливу Україну, Молдову і всю Європу. Через швидке захоплення України і швидке захоплення Молдови. Звільнення Миколаєва – це не просто звільнення одного міста. Це можливість в подальшому звільнити Херсон, який ми звільнили, не дали захопити Одесу, не дали Путіну захопити Чорне море. Не дали захопити пшеницю, наших людей і в подальшому не дали вийти до Молдови та Європи через Придністров'я. Тому що Молдова нейтральна, і вони її б відразу захопили. Це тільки те, що стосується півдня. Тому утримання Миколаєва мало великі стратегічні наслідки.
Що стосується його планів. Якби він захопив за тиждень таку велику державу як Україна, захопив Молдову, повернув би їх до своєї сфери впливу, то це був би великий виклик НАТО. Це зараз НАТО, побачивши, що ми зробили з РФ, розуміє, що вони все ж таки можуть протистояти Росії.
А якби росіяни б швидко захопили нас та Молдову, повірте, Німеччина.... Ви пам'ятаєте риторику Німеччини, Франції та інших на початку війни? Я вже не кажу про Угорщину. Вони зовсім по-іншому говорили. А вони збиралися зберегти обличчя, вони не розуміли загрозу. І не факт, що після цього було б НАТО взагалі. Якби у Росії все вийшло, хто би мав вплив у Європі, від кого б залежала Європа?
– Від Росії.
– Від Російської Федерації. Тому це були його стратегічні плани – взяти Україну швидко, тут Білорусь, я думаю, що були на прицілі Литва, Латвія та Естонія, і з цих позицій диктувати Європі. Тоді б ніхто вже б не підривав "Північний потік", ніхто б не відмовився від нафти і газу, тоді б усі купляли за такою ціною, всі робили б усе, що Путін хоче. Тому що Росія була б з позиції сили. Тому Україна по факту зламала всі його плани.
В подальшому він хоче зробити в принципі те ж саме, він не відмовився від захоплення України, але розуміє, що це вже не буде мати таких наслідків, як це все було б, якби Україна впала за місяць.
– Тобто він все ще сподівається захопити всю Україну?
– У нього є по півдню плани і як мінімум по Лівобережжю України. І йому все ще є, на що спиратися. У нього є ресурси, військові ресурси, економічний запас, мобілізаційний ресурс. У нього є країни, з якими він намагається налагодити контакт – це Північна Корея, Іран і Китай, якому теж є вигода в дружбі з РФ, – це дешева сировина, яку вони беруть і підтримують економіку.
– Щодо жителів Донбасу. Ми звільнимо Донецьк і Луганськ і зіштовхнемося з людьми, які 9 років знаходилися під впливом російської пропаганди, вважають, що їх обстрілювали ЗСУ і так далі. На вашу думку, який буде найдієвіший спосіб з ними якось комунікувати?
– Ми будемо з ними комунікувати, звичайно, але це має бути особливий режим. Ті, хто воювали, обрали свій шлях, ті, хто ні… Це має бути закон, певні обмеження на той момент. Ми маємо їх інтегрувати в своє українське суспільство, яке в цілому сформувалося, мабуть, найбільше в період повномасштабного вторгнення. Які чітко знають, хто у нас ворог, яка у нас мова, які чітко знають, як ми маємо будувати нашу країну, які чітко знають наші напрямки – Європа, Євросоюз і НАТО. Ми маємо з ними комунікувати, без насилля, але ми маємо їм казати: "Україна з ось такими правилами, і ви частина нашої території, ми українці". Звичайно, їх потрібно інтегрувати в українське суспільство.
Чи надавати їм права з самого початку, в тому числі і виборчі? Я думаю, над цим потрібно думати.
– Ми багато чуємо про те, що цього року цілком реально закінчити війну, якщо в нас буде зброя і так далі. А от у вас як у військового яка думка? Чи реально зі зброєю, яка нам необхідна, закінчити війну на кордони 1991-го до кінця 2023 року?
Скажімо так, я в це дуже хочу вірити, але мені складно повірити, що війна закінчиться в 2023 році. Не в те, що війна закінчиться, а що ми вийдемо на кордони 1991-го. Тому що війна може закінчитися по-різному. Звичайно, вихід на кордони 1991 року – це для нас правильний сценарій, на інші ми не погодимося. Але чи вийдемо ми на кордони до кінця року?
Я хотів би цього і буду все для цього робити, але я просто розумію, що нам потрібно не чітко ставити плани до кінця 2023, а робити все просто для перемоги. І чекати цієї перемоги. Буде вона в 2023-му – добре, в 2024 – ну що зробиш? Просто не треба налаштовувати себе на конкретну дату. Дай Бог, щоб це було в 2023-му, але я особисто думаю, що буде трохи довше.