Родіон Кудряшов, 3-я ОШБ: Бахмут - медійна точка, де РФ хоче показати хоч якусь перемогу

Що відбувається в Бахмуті, як військові стримують ворога і обороняють місто, що думають про контрнаступ і яке майбутнє пророкують Росії після перемоги України, – в інтерв'ю РБК-Україна розповів т.в.о. командира 3-ї ОШБр, майор Родіон Кудряшов.

Запеклі бої на Бахмутському напрямку досі тривають. Росіяни періодично заявляють, що вже майже захопили місто. ЗСУ на противагу повідомляють про вдалі штурми і відкидання ворога. В Росії тим часом публічно сваряться за боєприпаси і звинувачують один одного в провалі "спецоперації".

Військові 3-ї Окремої штурмової бригади разом з побратимами ведуть оборонні і наступальні дії на Бахмутському напрямку. За останній час їм вдалося просунутись і поповнити обмінний фонд.

Про те, що відбувається на Донбасі, що військові думають про контрнаступ, як окупанти здаються в полон і що чекає Росію після перемоги України, – в інтерв'ю РБК-Україна розповів т.в.о. командира 3-ї ОШБр, майор Родіон Кудряшов.

– Родіоне, одразу почнемо з останньої інформації – це просування 3-ї Окремої штурмової бригади на околицях Бахмута. Одночасно речник Східного угруповання Сергій Череватий казав, що ми просунулися в Бахмуті. Можна від вас як від першоджерела дізнатись деталі, наскільки це можливо.

– Що зараз відбувається на Бахмутському напрямку? Це гряда операцій, яку проводить 3-я окрема штурмова бригада. Це наступальні операції по відновленню та покращенню позицій в нашій смузі відповідальності і взагалі по всій лінії Бахмутського напрямку. Користуючись тим моментом, що ворог зараз слабкий, ворог виснажився, ворог не має тих сил, яких він мав ще у лютому цього року, ми реалізовуємо певні дії щодо поновлення, відновлення і покращення наших позицій.

Ці операції йдуть каскадом, тобто по нарощуванню. Ми намагаємося щупати слабкі місця ворога і поступово, покроково намагаємося витискати його, займаючи вигідні нам позиції, переймаючи ініціативу і маючи позитивну динаміку саме в ділянках у смузі відповідальності бригади.

Якщо ми будемо говорити про конкретику, то це три операції, які включають в себе всі засоби та сили бригади, а саме залучення танків, артилерійських дивізіонів, артилерії "старшего начальника". Також залучення штурмових піхотних і механізованих підрозділів. Ну і залучення сучасних видів розвідки, контролю переднього краю – це безпілотні літальні апарати, бойові дрони. І в комбінації всі ці дії дають нам певний успіх – покращення як оперативної ситуації в смузі відповідальності 3-ої окремої штурмової бригади, так і тактичне поліпшення становища на всьому Бахмутському напрямку.

– Те, що зараз відбувається в Бахмуті, вже можна назвати нашим контрнаступом загальним? Чи це більш точкові операції тактичного рівня?

– На мою суб'єктивну думку, бо я не маю змоги давати оцінку всій картині поля бою по всій смузі Бахмутському напрямку, – це лише оперативні досягнення. Це точкові досягнення, які можуть призвести до великих тактичних зрушень по всій смузі. Але на сьогодні ми виконуємо тільки частину великого тактичного задуму, а саме свою роль в смузі відповідальності 3-ї ОШБр.

Тобто деякі підрозділи можуть собі дозволити залишатися в обороні, деякі підрозділи можуть дозволити невеликі наступальні дії, операції. Ми прагнемо до того, щоб якнайшвидше звільняти наші землі і поліпшувати тактичне становище по всій смузі відповідальності в Бахмуті.

– Я так розумію, ваша бригада також поповнила наш обмінний фонд.

– Так і є. Ці каскади операцій дали нам змогу не тільки знищити ворога. Хочу відмітити, що 72-а бригада регулярних військ Російської Федерації позбавилася фізично двох рот – більше ніж 100 осіб "двохсотими" і в більше ніж 100 осіб "трьохсотими". Такі цифри говорять про те, що ЗСУ стерли з лиця землі один батальон 72-ої бригади Російської Федерації.

Також дуже багато бачили військовослужбовців чи то "Вагнера", чи то збройних сил РФ, які спішно покидали свої позиції перед початком операції, чи в проміжок часу, коли могли дозволити собі безпечно покинути свої позиції. Вони ротуватися на другий-третій рубіж своєї оборони під час наступальних дій 3-ї ОШБр. І найприємніше те, що ми дійсно змогли збільшити наш обмінний фонд.

Саме з каскадом операцій нам вдалося взяти більше ніж 20 військовослужбовців РФ, в тому числі "вагнерівців", в полон, які вже дають свідчення і пізніше будуть передані до обмінного фонду відповідних органів. Врешті решт ці військовослужбовці, яких взяла в полон 3-я ОШБр, поповнять обмінний фонд задля обміну наших військовослужбовців, які знаходяться у полоні країни-агресора.

– Трохи про вас. У вас доволі цікава біографія – ультрас, "Азов", "Нацкорпус", маєте звання, керуєте бригадою. В Росії вас називають "укросадистом номер один". Чим "заслужили" таке звання?

– Я зараз знаходжуся на посаді, і я займаю посади впродовж всієї війни з початку всього широкомасштабного вторгнення, в 3-ій бригаді не нижче, ніж підполковника. Але поки що дослужився до звання майора. Щодо біографії скажу наступне. Все моє життя було зв'язано, на превеликий жаль, з війною.

У віці 19 років я відправився в добровольчий тоді ще батальйон "Азов", потім це виросло в офіцерське звання і командира розвідроти полку "Азов". Після військової кар'єри я вирішив зайнятися громадською діяльністю, тому з колишніх військовослужбовців, офіцерів, волонтерів і тих, хто підтримував "Азов", ми створили азовський рух і першу тоді, на мою думку, фундаментальну велику справжню організацію, яка мала представництво в кожній області нашої країни. Це був "Цивільний корпус "Азов".

І після такої діяльності, після "Цивільного корпусу "Азов", котрий я очолював, ми перейшли до реалізації інших амбітних планів, а саме створення партії "Національний корпус" – вона була на базі громадської організації "Цивільний корпус "Азов". І потім сталося широкомасштабне вторгнення.

Коли ми займалися громадською та політичною діяльністю, ми не відкидали підтримку полку "Азов". Були певні внутрішні домовленості, якщо будуть вибори, то чинні "азовці", які знаходяться на військовій службі, хоча це і не регламентовано законом, будуть так чи інакше підтримувати "Національний корпус". А коли, не дай Боже, станеться загострення на фронті, то весь "Національний корпус" і всі активісти будуть в лавах військового підрозділу "Азов".

Але, на превеликий жаль, сталося широкомасштабне вторгнення і всі прибічники, активісти і функціонери партії "Національний корпус" стали в ряди військових. Спочатку це були батальйони ТРО, загони Сил спеціальних операцій, загони ГУР, також славнозвісний "Кракен", в тому числі створений з колишніх військовослужбовців і активістів і функціонерів "Національного корпусу".

З усіх цих структур вже після 6 місяців широкомасштабного вторгнення РФ ми отримали директиву від головнокомандувача Залужного, тобто змогу на базі всіх підрозділів, афільованих з азовським рухом, створити безпосередньо 3-ю окрему бригаду Сухопутних військ України. Тепер вона вже п'ятий місяць реалізовує задачі на теренах Донецької області, а саме на такому відповідальному напрямку як Бахмут.

– А чому саме "укронацист номер один"?

– Чесно, не маю відповіді на це питання. Я думаю, це все пов'язано виключно з пропагандою, з дискредитацією будь-якого військовослужбовця, будь-якого націоналіста та патріота України, який зараз чинить опір і воює проти загарбників і терористів з РФ.

24 лютого, коли розпочалася широкомасштабна військова агресія РФ, я ментально до цього був готовий. Я собі моделював в голові плани, я розумів, що так чи інакше Росія не залишить нас у спокої і буде хотіти захопити всю Україну.

Були різні варіанти. Перший як основний – це загострення на Донбасі. І другий як неосновний і, скажімо так, досить неоптимістичний – це саме широкомасштабне вторгнення. Я розумів, що це може бути, але здоровий глузд відмовлявся в це вірити. Тобто я не міг повірити, що в 21-му сторіччі, в сьогоднішній hi-tech революції може бути таке побоїще і така відкрита агресія від Російської Федерації на території нашої країни. Але ні, Путін сказився, весь народ Росії теж сказився, ну і армія Росії вже на широкій нозі через кордони вторглася в нашу країну.

І не мав іншого вибору як йти до лав будь-якого підрозділу, який був у той час в тому районі, де я перебував. Перебував я в місті Дніпро Дніпропетровської області. Там я згадав, що є певні загони територіальної оборони, і подався туди. Там я побачив дуже багато знайомих, своїх однодумців, в тому числі офіцерів з полку "Азов". Також це були в тому числі футбольні фанати однойменного клубу "Дніпро".

Хлопці сказали, що більше досвіду та авторитету маю саме я, і знаходячись на таких лідерських позиціях, за старими-добрими запорозькими козацькими традиціями мене вибрали отаманом, тобто командиром батальйону. І з 24 лютого 2022 року я став на посаду командира батальйону 98-го окремого батальйону 108-ї бригади. А вже після – т.в.о. командира 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ.

– Повертаючись до Бахмуту. Ми бачимо конфлікт між вагнерівцями і міноборони рф, Пригожин звинувачує Шойгу, заявляє, що покидає позиції. Наскільки це "роздута" історія і чи вигідно це для нас, на вашу думку?

– Хочу висловити свою суб'єктивну думку з приводу так званого "конфлікту" між Пригожиним і регулярною армією, керівництвом армії РФ. Я гадаю, що цей конфлікт є надуманий, тобто певною грою в поганого і хорошого поліцейського. Цю гру ведуть на загал для того, щоб ми як країна, яка протистоїть агресору, могла думати про те, що у них всередині є певні чвари і проблеми.

На мою думку, єдине, за що може зачепитися наша розвідка – за те, що є певні політичні розбіжності між Пригожиним і регулярною армією РФ. Але це не є великим фундаментом для великої сварки. Єдине, що можна взяти на гачок і за чим можна слідкувати, це те, що Пригожин – це "юний" політик, який дійсно має політичні амбіції. І саме на цих політичних амбіціях Пригожина треба нам як країні грати. Все інше, мені здається, – це гра на публіку для того, щоб ми думали, що там є якісь проблеми.

Давайте відверто. Нам потрібно думати про себе, про свою армію, про свій політикум, про свою чистку всередині країні. І врешті решт вже потім думати про те, що там у наших сусідів. До речі, ця історія "що там за порєбріком" – це більше історія Росії, яка вічно критикувала, слідкувала за внутрішнім становищем саме в нашій країні.

– Так, але погодьтеся, зараз нам варто звертати на них увагу. Все, що у них відбувається і буде відбуватися, особливо в політиці, буде мати до нас відношення, на жаль, ще якийсь час.

– Я хочу підкреслити один момент – російська влада не є епіцентром, який продукує ненависть росіян до українців, самі росіяни нас ненавидять. Історія показує, що імперський режим, який вирує серед російських політиків, спецслужб, військових, він заточений саме на те, щоб Україна стала чи то прилеглою територією Російської Федерації, чи то в повному рабовласницькому складі Російської імперії.

Ми одвічно боремося проти ворога у вигляді РФ і будемо боротися. На превеликий жаль, у нас є лише один вихід – це перемогти Росію. Інакше якщо ми не переможемо, то переможуть нас.

– Ми багато зараз чуємо про Бахмут. Це можливо дивно казати, зрозуміло, що нам потрібно буде звільняти кожне місто, яке у нас окуповане, і не тільки Бахмут. Але ми зараз більше акцентуємо зараз увагу на Бахмуті, як ви вважаєте, чому?

– Якщо ви хочете спитати, чому саме Бахмут є епіцентром сьогоднішнього порядку денного, на це немає відповіді. Це могла бути будь-яка ділянка на всій периферії фронту. Карта випала саме на Бахмут. Якщо ми будемо аналізувати плани Росії, що вона хотіла зробити і що в неї не вийшло, то можемо перелічити певні аспекти.

Наприклад, вони хотіли виграти війну за чотири дні, після чого ми бачили красиві відступи з Київської області, з Харківської області, такі ж красиві відступи, як вони заявляли, з Херсона як російської території. І врешті решт ця боротьба за ініціативу на фронті і захоплення всієї Донецької області. Коли ворог анонсував, що від Великої Новосілки до Станиці Луганської він буде рухатися і саме в таких напрямках він відріже все угруповання армії ЗСУ, яке знаходиться в Донецькій області, ми побачили, що й ці плани у Росії не реалізувались.

Вони говорили, що Київ буде їхнім, вони говорили, що за чотири дні візьмуть країну, вони говорили про Харків, про Херсон, про ініціативу на Донбасі. На сьогодні – нуль. Тому Бахмут – це одна з медійних точок, на мою думку, яку на сьогодні мусують саме збройні сили країни-агресора для того, щоб хоч десь та хоч якось показати свою перемогу.

Але якою ціною? Вони розбили об наші лінії оборони свій "елітний" підрозділ ПВК "Вагнера", вони сточили всі свої потужні кадрові частини, і, врешті решт, по сьогоднішній день вони не можуть підняти прапор над Бахмутом і сказати, що "Бахмут є наш". Навіть якщо так станеться, то всі ці зусилля і "побєдобєсні" розповіді про те, що вони захопили Бахмут, вони будуть покладені на карту довгої і дуже потужної боротьби проти ЗСУ, які протистояли саме на цьому напрямку.

Краще подумати про те, що відбувається з нашої сторони, які сили ми поклали на те, щоб захистити Бахмут і переламати зуби ворогу. Щоб зробити все для того, щоб ворог не мав ані найменшого шансу, щоб зробити хоч якусь медійну перемогу в своїй країні. І у цього теж є дуже висока ціна – це життя наших військовослужбовців, солдат і офіцерів. Саме ті люди, які знаходяться на передньому краю, і здобули цей час, який нам дуже важливий на сьогодні.

– Чи правильно я розумію, ми зараз кидаємо багато сил для оборони Бахмуту, щоб, по-перше, перемолоти якомога більше сил російської армії, і щоб не дати їм медійно обіграти захоплення Бахмуту?

– Так точно, і в тому числі час. Ми виграємо час для того, щоб ми могли отримати певне озброєння, підготувати свій особовий склад, дати розгорнутися повністю всій мобілізаційній кампанії, яка зараз йде по нашій країні.

– Щодо контрнаступу. Без перебільшень український контрнаступ зараз обговорює весь світ, його очікують. Його очікують українці, не дивлячись на попередження, ми маємо великі надії на контрнаступ. Але це мирні жителі. А що військові кажуть про це? Що ви відчуваєте щодо контрнаступу, який морально-психологічний стан у військових?

– Я мушу вам відверто відповісти на це сухо, тому що мій тактичний та оперативний рівень не дозволяє мені навіть прогнозувати щодо майбутніх дій контрнаступу. Я вважаю себе професіоналом і не хочу лізти в роботу і планування вищого керівництва, яке стоїть наді мною.

Але можу сказати наступне. Ми як 3-я окрема штурмова бригада і всі підрозділи, які знаходяться на Бахмутському напрямку, і також всі підрозділи, які знаходяться на лінії оборони, зараз вдало і успішно виконують наказ по стійкій обороні і завоюванню ініціативи на передньому краю. Всі підрозділи без виключення виконують цей наказ і дають шанс і час для того, щоб наше військове керівництво підготувалося до майбутніх дій.

Я знаю, що наше керівництво має досвід і певні плани щодо реалізації майбутніх дій щодо контрнаступу. Все говорить про те, що контрнаступ має бути. Він не має бути, скажімо так, переможним і єдиним наступом, який буде в кампанії звільнення нашої країни. Це буде певна гряда операцій. А саме як, хто і чим ці операції будуть реалізовувати, будемо дивитися далі. На сьогодні ми працюємо на своєму рівні, виконуємо накази і готові до виконання будь-яких наступних наказів.

– Мирні жителі, які не знають, що таке – воювати на фронті, вони вже бачили контрнаступи Харківський, Херсонський. Для нас це була велика перемога і великий емоційний вибух. Зараз вже більше місяця обговорюється контрнаступ. Я знаю, що про це думають мирні. А що про це думають військові? Як ви на це дивитесь. Ви знаєте більше, ви бачите більше, у вас є колеги, які з вами діляться. Як це обговорюється серед військових?

– Якщо зайти за лаштунки і подивитись, що відбувається всередині підрозділу, у тому числі в 3-й окремій штурмовій бригаді – всі чують і думають, і чекають на майбутні наступальні дії. На сьогодні ми концентруємося на простих речах. На тому, що ми отримуємо вказівку у вигляді наказу. Коли ми її отримуємо – ми будемо виконувати будь які дії стосовно звільнення нашої землі.

Морально підрозділи ЗСУ, включно 3 окрема бригада, готові до виконання наказу щодо наступальних дій. Настрій піднесений, думки про те, що ми можемо і у нас в майбутньому чекають такі дії, які призведуть до звільнення нашої землі, дають наснаги і позитивні емоції нести службу і виконувати поточні завдання.

– Що ви можете порадити цивільним, які очікують контрнаступу зараз?

– Я б порадив не очікувати контрнаступу. Не очікувати якихось дій щодо поліпшення ситуації. Я б рекомендував підтримувати військовослужбовців, які на сьогодні несуть службу чи то на передньому краю, чи то в центрах комплектування, чи то за теренами нашої країни в підвищенні кваліфікації. Саме підтримка цивільних є ключовою для наших військовослужбовців.

У нас взагалі існує така історія – ці інструктори, які приїжджають до нас з-за кордону, вони дивляться на нас і не розуміють, як ми взагалі можемо воювати, комбінуючи сьогоднішні hi-tech технології з радянською спадщиною, яка, на превеликий жаль, все ще лишилася в нашій армії. Вони, дивлячись на все це, говорять, що у наших військових в нашій країні, в нашій нації є основне, що не можна відтворити, неможливо повторити і забрати у нас – це воля до перемоги і дух кожного військовослужбовця, цивільного, який не здається і підтримує нашу країну до останнього.

Тому саме підтримка на сьогодні є ключовою серед цивільних до нас – військовослужбовців. А ми, маючи таку велику мотивацію у вигляді підтримки, будемо робити все, щоб звільнити нашу країну від окупантів якнайшвидше.

– Наші західні партнери дають нам велику кількість сучасного озброєння. Чи була у вас нагода користуватись вже цією зброєю і що ви можете про неї сказати?

– Так, доводилося. Доводилося користуватися і новітніми безпілотними літальними апаратами, і протитанковим озброєнням, легким і важким озброєнням у вигляді Hammer, БТР, бронетранспортерів, танків, гаубиць і іншого артилерійського озброєння. Воює не тільки озброєння, воюють люди. І цей досвід, який я можу вам розповісти, це досвід саме військовослужбовця, який готовий вчитися, і озброєння, яке йому надають. Саме в комбінації працює ця історія.

А з приводу озброєння – звісно, озброєння з-за кордону більш легке в користуванні, більш точне, потужне і більш сучасне. Саме до такого виду озброєння нам треба йти, саме щодо комплектації таким видом озброєння потрібно думати нашій армії.

– Що нам ще потрібно?

– На сьогодні нам потрібно ще більше зброї, як би це не звучало. Ми зараз знаходимося в фазі гарячої війни і, коли йде така фаза, коли йде війна, нам потрібно більше зброї. Сьогодні чим більше ми засобів будемо мати, тим більше шансів до максимального ураження ворога ми будемо мати.

Ви повинні розуміти – ніколи маленька радянська армія не переможе велику радянську армію. Нам треба ставати сучаснішими, модернізовувати наше військо і озброєння. Саме в цьому аспекті ми зараз маємо шанс. Маленька модернізована сучасна армія зможе перемогти велику радянську армію. На цьому шляху ми зараз стоїмо і, я гадаю, у нас все вийде, ми зможемо переформатувати нашу армію знову і саме це стане основним аспектом щодо здобуття нашої перемоги.

– Щодо тактики ведення війни росіян. Ми бачимо, що у них періодично проходять мобілізації. Експерти кажуть про те, що вони використовують тактику закидання "м'ясом". Одночасно в них застаріла зброя. Проте деякі військові кажуть, що росіяни також мають все-таки змогу вчитися на своїх помилках, вчитися нашої тактики і розвиватись у своїй техніці ведення війни.

– Якщо в широкому загалі – армія РФ ще стоїть на радянських рейках і ще довго буде стояти на цих рейках, на мою думку. Вони реалізують тактику управління військом, яке реалізовувало ще в Радянському союзі керівництво армії. Це хвильові атаки піхоти – кидання підрозділу, за підрозділом взвод, за взводом батальон. Все це робиться для того, щоб поліпшити становище своїх військ на передньому краї, тобто закидання мясом.

Також це надвелике використання боєприпасу, які після розпаду СРСР є великим профіцитом в армії РФ. Тому викидання великої кількості заліза на голови ворогам – це теж основна тактика РФ. І в комбінації ми маємо те ж саме, що мали при СРСР – велика навала, яку застосовує армія РФ.

Чи розвивається армія РФ? Так, очевидно, вона розвивається і робить все для того, щоб підвищити свій функціонал. Вона так чи інакше переходить на сучасні БПЛА, інші види озброєння, принаймні намагається. У них є певні результати, але за допомогою дій санкцій, за допомогою певної ізоляції цей процес відбуватиметься довго.

Саме цей час, коли армія РФ не може повноцінно розвиватись, ми повинні використовувати на всі 100%. Коли нам допомагає весь світ, ми повинні розвивати нашою армію і вбивати ворога не кількістю, не великими навалами, як практикує армія РФ, а сучасними видами озброєння, організованою армією і сучасними засобами, які допоможуть не тільки зберегти життя солдату, а й нанести шкоду ворогу.

– На сьогоднішній час інтенсивність штурму росіян, вона знизилася, підвищилась чи залишилася на цьому ж рівні?

– Якщо ми візьмемо всю ділянку фронту, в цілому ми маємо досить напружену ситуацію. Якщо ми беремо саме Бахмутський і Авдіївський напрямок, частину Луганського напрямку – саме в цих напрямках ситуація досить динамічна і напружена. Щодо Запоріжжя, Херсонського напрямку, там є певна стагнація.

Але сьогодні не можна міряти саме такими категоріями, тому що Росія, на превеликий жаль, як країна-агресор, має ще купу всіляких інструментів, щоб нам нашкодити. Це і велика кількість військовослужбовців, яких вони так чи інакше можуть мобілізувати, оголосивши повноцінну мобілізацію. Це велика кількість боєприпасів, які не закінчуються. Це ракети, якими Росія б'є по інфраструктурних об'єктах і по житловим будинкам.

– Ви берете росіян в полон. На початку повномасштабного вторгнення, коли наші військові брали росіян в полон, у них у всіх була одна легенда – вони на навчаннях і не знають, куди вони їдуть. От зараз які в них легенди?

– Абсолютно нічого не змінюється. Можливо, в деяких випадках тези чимось поповнюються, але загалом те ж саме. Якщо це "регулярники", вони говорять про те, що вони приїхали на навчання, їм потрібно за щось виплачувати аліменти, годувати свою дитину, яка знаходиться в якійсь там Кубані.

"Вагнерівці" говорять, що на зоні з ними поводяться нечемно, посягають на їхню чоловічу гідність. А тут у них, мовляв, є шанс реабілітуватися і якось вибратись з в'язниці, таким чином наново прожити життя. В цілому, вони всі говорять, що на зоні, в Росії їх ґвалтують, а тут – на передньому краю, "нас хоч не гвалтують і є шанс, що хоча б і не будуть". Ось така історія, як би вона смішно не звучала, лунає з вуст кожного військовополоненого, який потрапляє до рук ЗСУ.

– А є ті, хто каже, що вони нас тут звільняють від нацистів?

– Це одиничні випадки, це реально промиті шизоїди, які переслухали пропаганди, які, в більшості, є імперськими націоналістами, тому такі історії існують, але вони зовсім не популярні. Військовослужбовці РФ не відрізняються розумовими здібностями чи сміливістю, коли вони попадають в полон. Якщо є такі, це одиниці.

– А є ті, хто сам здається в полон?

– Є такі випадки. У нас була така історія нещодавно. Ми висунули танк на позиції противника. Танк заїхав просто на позиції і почав закопувати всі фортифікації і бліндажі. Противник дуже злякався, довго думав, як здатися в полон танку. Врешті решт піхота, яка йшла за танком, допомогла військовослужбовцям країни-агресора здатися в полон.

Що я хотів сказати тією історією про танк, який зайшов на позиції ворога? Вони можуть здаватися самостійно, але тільки коли опиняться в безвихідній ситуації. Саме завдяки тиску зі сторони противника вони здаються в полон. Самостійно я в широкому загалі не зустрічав таких випадків, що військовослужбовці РФ здаються в полон.

– А про що це каже, на вашу думку? Що вони залякані сильно через загороджувальні загони, які за ними спостерігають, чи це якась дурна звитяга?

– Я думаю, це комбінована ситуація. На початку широкомасштабного вторгнення загороджувальними загонами були кадирівські загони, які стояли в третій, четвертій лінії оборони і не давали "регулярникам" РФ покидати свої позиції. Також є історія, коли працює пропаганда і просто формує з українських військовослужбовців неонацистів, які, якщо їм попадеться військовий РФ в полон, просто розстрілюють.

Я думаю, комбінація цих факторів, в тому числі і пропаганди, на зараз працює. І полонених, які самовільно здаються в полон, або тих, хто самостійно прийшов до тями, практично немає.

– Ви зараз знаходитесь на Донбасі, чи спілкувалися ви за цей час з мирними жителями?

– Так, спілкувався. Дуже багато місцевих жителів підтримують ЗСУ і роблять все для того, щоб пасивно чи активно допомогти в обороні нашої країни. Звісно, є відсоток людей, які є "ждунами" приходу російської імперії і окупації російськими військами нашої країни. Такий відсоток існує, але він дуже маленький.

– Чи питаєте ви їх, чому вони не евакуюються? Чи це там неможливо?

– Наприклад, коли я був на виконанні бойового завдання в Запорізькій області, я питав у місцевих жителів щодо того, чому вони не евакуюються? Мені відповідали просто – а куди ми підемо? Ми будемо з вами захищати нашу землю. Така от мотиваційна відповідь була від цивільних.

Ще ви повинні розуміти, що вся ця тема має дві сторони. Перше – людям дійсно нікуди їхати і вони не хочуть міняти весь свій побут і своє життя, яке вони прожили на тих чи інших територіях, де зараз точаться бойові дії. Але друге – їм все ж потрібно думати і берегти своє життя, нашій країні потрібні живі люди. Тому, користуючись моментом, я рекомендую всім цивільним мешканцям, які знаходяться в прифронтових територіях, в зоні бойових дій, все ж таки евакуюватися і зберігати своє життя.

– Коли ми повернемо Донбас, ми очевидно зіштовхнемося з ситуацією, коли люди, які живуть під пресингом російської пропаганди вже 9 років, повірили в неї. Як нам з ними комунікувати і що наша держава має робити, щоб ці люди поміняли свою думку?

– Як на мене – це дуже складне питання, що нам буде чекати надалі, коли ми почнемо звільняти наші території, в тому числі такі території, які дуже довгий час знаходились в окупації. Такі міста, як Донецьк, як наш Крим.

Нам потрібно рухатися виключно в законодавчому аспекті, тому що сьогодні ми є тою країною, на яку дивиться весь світ. Ми є прикладом демократії, волі і жаги до свободи. І саме тоді, коли на нас буде дивитися весь світ і допомагати, як він робить це сьогодні, нам потрібно рухатись саме в площині закону, щоб раз і на все життя викинути всіх сепаратистів і всю ту наволоч, яка не тільки підтримувала РФ, знаходячись в окупації, а й робила все, щоб розвалити нашу країну.

– Зараз ми бачимо в російському порядку денному, вони обговорюють варіант про те, що "Росія програти не може". Тобто, якщо Росія фізично програє, то "всі відправляються в пекло, а вони в рай". Очевидно, вони кажуть про ядерний удар. В реальності, на вашу думку, що буде з Росією після нашої перемоги і чи захочуть вони і далі намагатися нас захопити?

– Те, що ви сказали, це підтвердження того, що Росія – терорист. Ци виключно терористична риторика а-ля боєвики Голлівуду, коли терористи захоплюють школу чи офісний центр і говорять – якщо не задовільнять наші побажання, ми тут все підірвемо разом з людьми і з собою. Абсолютно така ж риторика у Росії – якщо не буде по-нашому, ми весь світ перетворимо на радіоактивний попіл.

Я гадаю, що після нашої перемоги Росія вже не буде тою Російською Федерацією, яка є зараз. Вона розділиться і це дасть змогу багатьом республікам, які зараз входять до складу РФ, отримати врешті-решт свою заслужену незалежність. Також ми бачимо багато країн всередині РФ, а саме багато ініціатив, думок і прагнень до незалежності. Я думаю, після того як Україна переможе, Росія розіб'ється на десятки незалежних країн і сама по собі залишиться в складі Москви, може Петербургу, якихось там околиць, а все інше буде розділено на суб'єкти незалежних країн.

– Якою ви бачите перемогу України?

– Я бачу перемогу України, як військовослужбовець, як людина, яка з самого дитинства, юності на війні з 2014 року, лише в одному аспекті – коли кожен військовослужбовець, який загинув на цій війні, коли кожна родина, яка втратила свою близьку людину на цій війні, будуть мати шану, повагу і кожен наступник, кожен чиновник, молодь, яка зростатиме в нашій країні, буде пам'ятати про це, пишатися цим, тоді я буду розуміти, що ми дійсно перемогли. Коли ми остаточно зможемо без всіляких там чвар всередині нашого суспільства з певних соціальних проблем, які є навколо, жити, і коли ці всі проблеми будуть вирішені, тоді я буду рахувати, що ми перемогли.

Сьогодні нам є до чого прагнути, є що робити і моя місія, місія всього нашого покоління, всіх військовослужбовців і нашого народу зробити так, щоб наші діти, коли зросли, не мали нічого спільного з цією війною, крім шани до всіх тих, хто здобув незалежність нашої країни.

– Ну і звичайно це вихід на кордони 1991 року?

– Безумовно. Це ті фундаментальні речі, про які можна навіть не говорити. Звісно, нам потрібно відновити кордони, ми повинні повернути всіх наших полонених і всі втрачені ресурси, які в нас забрала РФ. Це є базовими аспектами, які будуть йти паралельно з нашою перемогою.