ua en ru

Радикали на марші. Чому Європа обирає популістів і чим це загрожує Україні

Радикали на марші. Чому Європа обирає популістів і чим це загрожує Україні Колаж РБК-Україна
Автор: Роман Кот

Радикальні популісти приходять до влади або здобувають відчутну присутність у парламентах багатьох країн Європи. Чим це загрожує та чи все так погано для України – читайте у матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.

ЗМІСТ

Привид бродить по Європі – привид популізму. Ультраправі та ультраліві партії у багатьох країнах Європи або отримують двозначні відсотки підтримки на виборах, або взагалі приходять до влади. Цю реальність потрібно брати до уваги. Втім, вона не така страшна, як здається на перший погляд.

Ультраправі й ультраліві в Європі

Ультраправа "Альтернатива для Німеччини" (АдН) у ФРН давно закріпилася у статусі найпопулярнішої опозиційної сили. Із 18-20% рейтингу партія посідає друге місце в опитуваннях громадської думки, а минулого року вперше перемогла на місцевому рівні у землі Тюрінгія, згодом показала хороші результати й на інших виборах. Партія вже кілька років перебуває під наглядом "Федеральної служби захисту конституції" за підозрою в екстремізмі.

В 2021 році служба класифікувала АдН у Тюрінгії як "безумовно правоекстремістську" організацію. Лідера партії в Тюрінгії Бйорна Гьоке визнали винним у використанні забороненого гасла штурмовиків СА Адольфа Гітлера. Також за рішенням німецького суду Гьоке можна справедливо називати "фашистом".

З іншого боку, ультралівий "Союз Сари Вагенкнехт" (ССВ) з близько 6% спекулює на лівих темах соціальної справедливості та падіння рівня життя. Ця політсила з'явилася нещодавно в результаті розколу колишніх німецьких комуністів з "Лівої" партії.

Лише чудом традиційним партіям вдається тримати АдН в політичній ізоляції. Основні партії Німеччини пообіцяли уникати коаліцій з праворадикалами. Чого не скажеш про ССВ. У листопаді минулого року ця партія вперше стала членом правлячої коаліції в тій же Тюрінгії.

Схожа ситуація у Франції. На парламентських виборах минулого року ультраправе "Національне об'єднання" здобуло 20% мандатів та посіло друге місце. Колишня лідерка партії (але при цьому і надалі одне з її облич) Марін Ле Пен наразі перебуває під слідством за звинуваченням у розкраданні коштів Європейського Союзу та прихованому фінансуванні партії. А в 2014 році вона заявляла про підтримку терористів "Л/ДНР", казала, що розділяє з Путіним єдині цінності та хоче федералізації України.

Водночас ультраліва "Нескорена Франція" здобула 12% місць. На вибори партія йшла блоком разом з іншими лівими партіями, тож де-факто зараз впливає на третину парламенту, хоча в лівому таборі вже дуже помітні ознаки розколу.

Лише політична акробатика президента Макрона, який одноосібно може призначати прем'єр-міністра, та мажоритарна двотурова виборча система Франції рятують країну від повного політичного хаосу. Хоча одного разу ліво- і праворадикали вже змогли скинути призначеного Макроном прем'єра.

В Італії після виборів 2022 року коаліцію сформували популістські "Брати Італії", "Ліга" та "Вперед, Італіє!". Лідерка першої партії і чинна прем'єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні колись відкрито висловлювала симпатії до диктатора Беніто Муссоліні. Лідер другої – Маттео Сальвіні – відомий тим, що в попередньому уряді як міністр внутрішніх справ відганяв від італійських берегів судна з мігрантами. Тепер уже покійний лідер третьої партії – Сільвіо Берлусконі – особисто дружив з Путіним багато років.

Ультраправа "Австрійська Партія свободи" (АПС) 29 вересня вперше в історії виграла національні парламентські вибори в Австрії, отримавши близько 29% голосів. Більше того, вперше президент країни доручив їй формувати коаліцію.

У Словаччині з 2022 року при владі лівопопулістська партія SMER-SD ("Курс") та праворадикальна Словацька національна партія. Попередній лідер останньої партії Ян Слота закликав "залити угорців бетоном" та анонсував танковий похід словаків на Будапешт.

Радикали на марші. Чому Європа обирає популістів і чим це загрожує УкраїніМітинг "Альтернатив для Німеччини' у Тюрінгії, серпень 2024 р. На німецький прапор додатково нанесли "залізний хрест", поширений в часи нацистської Німеччини (фото: Getty Images).

В Румунії на парламентських виборах наприкінці минулого року праворадикальні партії "Союз об’єднання румунів", "SOS Румунія" та "Партія молодих людей" на трьох отримали третину мандатів. А на виборах президентських у першому турі взагалі переміг незалежний ультраправий кандидат Келін Джорджеску. Щоправда, згодом результати виборів президента скасували через обґрунтовані підозри у втручанні Росії.

У Швеції – специфічна ситуація. Правопопулістська партія "Шведські демократи" у 2022 році формально не увійшла в коаліцію. Але її представники отримали неміністерські посади в уряді, що дають їм змогу повністю контролювати його роботу, отримувати всю інформацію та ветувати будь-які рішення, які їм не сподобаються.

В Угорщині довгий час сильні позиції займала праворадикальна партія "Йоббік". Втім, протягом останніх років вона стала більш поміркованою. Натомість різко вправо у своїй риториці змістився багаторічний прем'єр-міністр країни Віктор Орбан.

Цей список можна ще довго продовжувати. Спільне у всіх цих партій одне – вони намагаються похитнути владу поміркованих політсил, які десятиліттями правили чи правлять Європою. При цьому другорядне питання, яку саме риторику вони використовують – ультраправу чи ультраліву.

"Не скрізь, звичайно, але в багатьох контекстах ультраправі та радикальні ліві мають одну спільну ціль, одного спільного ворога. Це в основному ліберальний мейнстрім, як вони його називають", – сказав РБК-Україна асоційований професор європейських студій Тартуського університету (Естонія) Стефано Брагіролі.

Більше того, в політології давно відомий "ефект підкови". Він передбачає, що ультраліві та ультраправі насправді не є антагоністами, як намагаються себе позиціонувати.

"Дуже рідко вони офіційно працюють разом. Але все частіше вони говорять одне й те саме, діють по-різному, та у них однакові цілі, а головне, що у них однаковий електорат. Тож виборці, які сьогодні голосують за АдН у Німеччині, завтра можуть проголосувати за Вагенкнехт", – зазначив Брагіролі.

Чому зростає популярність популістів

Тривале зростання популярності право- і ліворадикалів у Європі має декілька причин. У довгій перспективі, такий тренд розпочався ще із завершенням "холодної війни". Це підірвало легітимність традиційних партій, які існували в умовах двополярного світу, зазначив РБК-Україна професор міжнародних відносин Радбодського університету Неймеґена (Нідерланди) Бертьян Фербеек. Таким чином, виник політичний і виборчий простір для нових рухів і партій, які мобілізували підтримку, заявляючи про "неспроможність" традиційних партій служити інтересам народу.

Далі вони отримали імпульс через посилення глобалізації та європейської інтеграції. Популісти втовкмачували громадянам, що ті програли в цих процесах і що традиційні політики мало роблять для захисту інтересів "народу".

"Крім того, міграція (яка частково пов’язана з глобалізацією) та уявна загроза для людей стали центральними темами для багатьох популістських рухів і партій", – сказав виданню Фербеек.

Радикали на марші. Чому Європа обирає популістів і чим це загрожує УкраїніКонференція правих популістських партій у Флоренції, Італія. Грудень 2023 р. (фото: Getty Images)

І взагалі, невизначеність свого майбутнього та постійна загроза втратити "грунт під ногами" створюють сприятливе емоційне тло для популістів.

"Люди бояться змін, люди бояться непевності, люди бояться того, що вони будуть втрачати частину свого добробуту та ідентичності через різні причини. І фактично на цьому будують свої наративи партії, які називають популістськими", – сказав РБК-Україна аналітик в Західному Інституті в Познані (Польща) Віктор Савінок.

За його словами, зараз популістські партії використовують два меседжі.

Перший – що вони є "новими обличчями", які виступають проти старих політичних еліт.

Другий – критика демократичної системи як в принципі неспроможної до ефективних дій, адже кожне серйозне рішення потребує численних і тривалих узгоджень.

Водночас популісти грають на емоціях та простих рішеннях, які найлегше сприймають певні категорії виборців, які не завжди розуміють причинно-наслідкові зв'язки.

"Популісти, зокрема ультраправі партії, пропонують неймовірно швидкі рішення, що, насправді, і хочеться чути (середньостатистичному європейцю, – ред.). Це наживка, яка спрацьовує в короткостроковій перспективі", - сказала виданню співдиректорка програми "Майбутнє України" Центру геополітики Кембриджського університету (Великобританія) Вікторія Вдовиченко.

Крім того, популісти в більшості випадків вдало освоїли соціальні мережі, які дозволяють їм спілкуватися зі своєю аудиторією в обхід мейнстрімних медіа.

Фактор Росії

За правими та лівими радикалами давно закріпилось прізвисько "друзі Путіна". Принаймні щодо частини партій, для цього дійсно було багато підстав. Задокументовано численні факти їх співробітництва з російськими посольствами, виділення кредитів у російських банках, поїздки депутатів-популістів у Росію, і зрештою прямої роботи окремих персон на російські спецслужби.

Глобальна мета Росії – розхитати європейську політичну систему і створити хаос. Водночас Кремль використовує європейських радикалів і для тактичних завдань.

До повномасштабного вторгнення Росія регулярно возила представників популістських партій в окуповані Крим та Донбас. Хоча переважно мова йшла про місцевих депутатів із невеличких містечок, такі візити мали показати, що захоплені території не перебувають в міжнародній ізоляції, і що нібито європейські політики визнають "відокремлення" Криму і Донбасу від України. Так само Росія використовувала своїх друзів як "спостерігачів", під час різноманітних "виборів" на окупованих територіях.

Зрештою, для просування російських інтересів у Європі вони теж використовувалися. Приміром, "Альтернатива для Німеччини" і зараз не приховує зв'язків з Росією. Члени партії кілька разів на запрошення РФ відвідували окупований Крим. А розслідування Spiegel показало, що у липні 2023 року парламентська фракція АдН за вказівкою Росії подала позов до Федерального конституційного суду з вимогою зупинити постачання Україні зброї.

Радикали на марші. Чому Європа обирає популістів і чим це загрожує УкраїніЛідер італійської партії "Ліга" Маттео Сальвіні в Москві, 2017 р. (фото: Getty Images)

У свою чергу, для популістів Росія – одна з небагатьох глобальних сил, яка готова їх підтримувати.

З іншого боку, існує психологічний чинник. На прикладі "Національного об'єднання" у Франції це пояснила виданню викладач, науковий співробітник Університету "Ліон 3" імені Жана Мулена (Франція) Оксана Мітрофанова.

"Для депутатів "Національного об'єднання" був привабливим образ Європи, заснованої на християнських європейських цінностях. І президент Російської Федерації мав образ її міцного лідера", – сказала Мітрофанова.

Але проблема в тому, що представники партії не розуміють, що таке авторитарний режим. Адже диктатура зокрема передбачає й відсутність свободи слова та порушення прав людини.

Зрештою, після повномасштабного російського вторгнення в Україну багато популістів публічно відхрестилися від РФ. Лідер італійської "Ліги" Маттео Сальвіні у березні 2022 року публічно засудив російську агресію та Путіна особисто.

Показовою в цьому сенсі є позиція угорських правих популістів "Йоббік". Лідер партії Мартон Дьондьоші у грудні 2022 року заявив, що обирати союзником Росію в боротьбі "за права угорської меншини" в Україні було помилкою, і вибачився.

"Я захищав їх, коли я виступав проти України в той час. І, на жаль, визнаю, робив це у співпраці з Росією. Зараз я би вже не зробив цього. Не поїхав би до Донбасу, бо вже розумію наслідки та приховані наміри Росії, коли вона нас підтримала. Це було занадто. Я би цього ніколи не зробив тепер і я перепрошую за це", – заявив політик в інтерв'ю "Європейській правді".

Разом з тим, ціла низка популістських партій була налаштована антиросійськи і до 2022 року.

Чому популісти бувають антиросійськими

Для популістів у країнах Центрально-Східної та Північної Європи важливу роль відіграє історична спадщина та близькість Росії.

"Це Польща, яка протягом історії мала трагічний досвід відносин з Росією. Польські популісти втомилися від Росії. Те саме в скандинавських країнах: вони втомилися від геополітичних інтересів Росії протягом багатьох років", – сказав виданню Бертьян Фербеек.

"Шведські демократи" рішуче підтримують Україну. "Ми виступали за надання як військової, так і цивільної допомоги Україні ще до повномасштабного вторгнення у 2022 році, а також зобов’язалися продовжувати підтримку та розглядати можливості збільшення підтримки в майбутньому. Що стосується санкцій проти Росії, то ми виступаємо за посилення санкцій загалом і розглядаємо нові можливості подальших санкцій", – йдеться у відповіді партії "Шведські демократи" на запит РБК-Україна.

Щодо внутрішньої політики позиції "Шведських демократів" особливо не змінилися.

"Наш основний аналіз негативних наслідків міграційної політики останніх десятиліть для всього суспільства підтвердився, і наші принципи щодо соціальної держави та необхідності допомагати тим, хто цього потребує, та заохочувати промисловість і зростання, є однаковими. Звичайно, розробка політики ніколи не закінчується, і ми завжди адаптуємося до нових обставин", - йдеться у відповіді "Шведських демократів".

Схожа ситуація в країнах Балтії, Данії і Норвегії та Фінляндії. До слова, в останній спікер парламенту від Фінської партії (попередня назва "Справжні фінни") Юссі Халла-ахо, відомий тим, що замовив за донат напис на українському снаряді, а також виступав українською мовою з трибуни Верховної ради.

Дещо іншою є ситуація в Італії. Уряд країни на чолі з Джорджією Мелоні регулярно надає допомогу Україні. До певної міри, її саму навіть можна назвати одним з адвокатів Києва у Євросоюзі.

Радикали на марші. Чому Європа обирає популістів і чим це загрожує УкраїніВолодимир Зеленський та Джорджія Мелоні (фото: Getty Images)

"Позиція Мелоні проукраїнська, тому що це вигідно Італії. "Брати Італії" як політична партія не є проукраїнськими, хоча частина партії підтримує позицію прем'єр-міністра", – сказала РБК-Україна Вікторія Вдовиченко.

За словами експертки, італійським компаніям цікаво заходити в Україну з великими енерго-інфраструктурними проектами, а також проектами щодо морської безпеки. Водночас не останню роль відіграють особисті контакти.

"Це заслуга Володимира Зеленського. Він її зачарував в прямому сенсі цього слова. Прем'єр-міністр Італії любить спілкуватися з Зеленським і можу сказати безперечно, що вона змінила свій погляд щодо України саме після приходу до влади Зеленського, але не всі члени партії пішли за своїм лідером", – додала Вдовиченко.

Партнери "Братів Італії" по коаліції, партії "Ліга" та "Вперед, Італія", прямо критикують Мелоні в контексті України, але ця критика стишена, на відміну від ще однієї популістської партії – "Руху 5 зірок", які зараз перебувають в опозиції.

В Нідерландах праві популісти із "Партії свободи" змушені враховувати антиросійський консенсус у суспільстві. Він склався після того, як Росія у 2014 році збила боїнг MH17. Партія Вілдерса у 2016 році на референдумі агітувала проти підписання угоди про асоціацію України з ЄС. Однак минулого року партія увійшла до коаліції, і пообіцяла надалі підтримувати Україну. Приклад Нідерландів якраз і показує, як популісти з часом можуть змінювати свою позицію.

Еволюція курсу

Єдиної моделі як популісти змінюються, намагаючись прийти до влади, немає. Але можна виділити кілька трендів.

З одного боку, популісти неминуче зменшують радикальність своїх поглядів, аби заручитися підтримкою більшої кількості виборців. Приміром, це відбулося в Італії, Франції і Нідерландах.

"Класичним є підхід: якщо ультраправі просто хочуть приходити до влади, для цього вони хамелонно маскують певні меседжі, які вигідні для того, щоб отримати більшу кількість місць. А потім видозмінюються у зв'язку з цим, щоб "хайповий підхід" зберігався", – пояснила Вдовиченко.

На думку Фербеека, зменшення радикальності відбулося в країнах, де кілька популістських партій змагаються за одні й ті самі голоси. Це змушує їх також протиставляти себе іншим популістським партіям, таким чином підштовхуючи одних до більш центристської позиції, а інших до більш радикальної.

"Приміром, це випадок Італії, де партія Мелоні стала трохи менш радикальною, а "Ліга" – більш радикальною. У 2023 році так було в Нідерландах, коли "Партія свободи" пропонувала бути більш поміркованою щодо Європи та ісламу (принаймні на словах), а "Форум за демократію" був більш радикальним", - вважає експерт.

У Франції зменшення радикальності "Національного об'єднання" – це дуже довгий процес, і він відбувся не за останній рік, сказала РБК-Україна Оксана Мітрофанова. Партія уже відмовилася від ідеї виходу Франції з Євросоюзу, потім відкинула ідею виходу із зони євро.

І що важливо, відбулася трансформація щодо НАТО. Якщо за Марін ле Пен партія висловлювалася за вихід Франції з інтегрованих військових структур альянсу, то за умов повномасштабної війни у Європі новий лідер партії Жордан Барделла заявив, що вихід не на часі.

"Ми бачимо, що "Національне об'єднання" хоче трансформувати свій імідж і стати класичною правою партією, - сказала виданню Мітрофанова, – якщо це вдасться, то партія матиме шанси прийти до влади. Але поки залишається цей імідж крайності, це лякає французьку консервативну громадськість. Але передбачити цю еволюцію достатньо важко".

За її словами, чіткої зовнішньополітичної програми партія не має, адже концентрується переважно на внутрішній політиці. Це може змінитися ближче до президентських виборів. Президент у Франції якраз і відповідає за зовнішню політику держави.

"Безумовно, вони звертають увагу на реакцію населення. Приміром, французи не дуже позитивно оцінювали ідею надсилання французьких військових в Україну. Але з іншого боку, населення дуже прихильно вітало українських біженців і на це "Національне об'єднання" мало зважати", - додала експертка.

В цьому контексті для популістів головний виклик – як знайти баланс між залученням нових виборців та збереженням старого, радикального електорату. І тут багато чого залежить від місця у правлячій коаліції, яке займають популістські партії. "Головні партії" більше схильні зміщуватися до поміркованості, а їх молодші партнери – ставати радикальнішими.

"У випадку з Мелоні ви – головна партія, і ви фактично керуєте урядом. Якщо ви очолюєте уряд, ви можете отримати певну свободу. Якщо ви стаєте молодшим партнером, то ризик полягає в тому, що вам доведеться піти на компроміс із основною партією. І якщо компромісів буде надто багато, ви можете втратити своїх виборців. Бо ваші виборці мобілізовані вашим радикалізмом", – пояcнив виданню Стефано Брагіролі.

Це справедливо і для партій, які перебувають в опозиції, але не самі, а в блоці з іншими. До прикладу – позиція французьких ультралівих щодо України. Загалом їм властиве негативне ставлення до США.

"В сприйнятті Меланшона (лідера "Нескореної Франції", - ред.) агресором було НАТО. Нібито процес розширення НАТО становив загрозу для Росії. Тому на початку війни були заяви Меланшона про доцільність нейтральності України", – сказала Мітрофанова.

Меланшон спочатку виступав проти більшості ініціатив щодо підтримки України. "Нескорена Франція" проголосувала проти угоди про безпеку між Україною та Францією, "Національне об'єднання" ж утрималося при голосуванні. Однак "Нескорена Франція" на парламентських виборах минулого року об'єдналася у блок з іншими лівими партіями у "Новий народний фронт" (ННФ). Оскільки соціалісти та екологи рішуче та недвозначно підтримують Україну, тож і Меланшон пом'якшив риторику щодо України, зокрема, наголосивши на консенсусі у ННФ щодо військової допомоги Україні.

Є й інші тренди. "Альтернатива для Німеччини" з роками стає тільки радикальнішою. Вона була створена як партія професорів економіки, які говорили, що не треба вирішувати проблеми Європи за рахунок Німеччини. У 2015 році відбулася міграційна криза, і ця партія взялася за антиміграційну риторику. Це досі одна з коронних тем партії.

Радикали на марші. Чому Європа обирає популістів і чим це загрожує Україні

Лідерка "Альтернативи для Німеччини" Аліс Вайдель (фото: Getty Images)

"Вони зараз вважають, що їм необхідно ставати "нішевою" партією і зараз це і роблять – для Східної Німеччини. Завдяки цьому АдН хоче зробити себе "коаліцієспроможною". І вони поступово до цього йдуть, виграючи вибори в східних землях", - сказав Віктор Савінок.

За словами Брагіролі, еволюція популістів у бік більшої радикальності або поміркованості залежить від кон'юнктури в тій чи іншій країні, з огляду на те, яка стратегія працює для них краще.

"Якщо ви йдете на занадто багато компромісів, ви втрачаєте виборців. Але якщо ви взагалі не йдете на компроміс, то ніхто не захоче брати вас у коаліцію", – резюмував Стефоно Брагіролі.

Підтримка з-за океану

Новий імпульс європейські популісти можуть отримати після перемоги на президентських виборах у США Дональда Трампа. Його заяви під час виборчої кампанії резонували із поглядами багатьох правих у Європі. Крім того, частина політиків зберегла із ним зв'язки ще з першого президентського терміну. Один із таких – Віктор Орбан. Він ще напередодні виборів приїздив до Трампа в резиденцію і відкрито висловлював йому підтримку, на відміну від інших європейських лідерів.

Орбан намагається стати посередником між США, Україною і Росією, але ефективність цих зусиль сумнівна. Трамп воліє напряму комунікувати із Зеленським та Путіним. Крім того, в Будапешті були шоковані тим, що США і надалі вимагають від Угорщини та інших європейських членів НАТО збільшувати оборонні видатки.

Джорджія Мелоні також знайома з Трампом давно. Ще не будучи прем'єр-міністром Італії, вона відвідувала консервативні конференції у США. Після переобрання Трампа обоє лідерів уже встигли зустрітися кілька разів. Більше того, вона була єдиним європейським лідером, присутнім на інавгурації Трампа.

На більш неформальному рівні європейські популісти почали отримувати підтримку від Ілона Маска, близького до Трампа мільярдера та власника соцмережі Х. Зокрема, на тлі дострокових парламентських виборів у Німеччині він почав відкрито підтримувати "Альтернативу для Німеччини" та критикувати нинішнє керівництво цієї країни. Водночас у Великій Британії Маск підтримує правопопулістську партію "Реформувати Сполучене королівство" (Reform UK).

Залишається відкритим питання: чи погоджені такі дії з Трампом. І який саме ефект дасть відкрита підтримка популістів з-за океану. Втім, загальний тренд на боротьбу з "лівацьким ухилом", який з першого дня на посаді задав Трамп (згортання "зелених" ініціатив, консервативні заходи в гендерній політиці тощо), напевне надасть імпульсу і європейським правопопулістам. Щонайменше, вони мають можливість без перешкод користуватися платформою Х для поширення своїх наративів.

Радикали на марші. Чому Європа обирає популістів і чим це загрожує УкраїніДональд Трамп і Віктор Орбан (фото: Getty Images)

"Соціальні мережі зараз роблять політично те, що вони робили, наприклад, щодо трендів моди протягом останніх 20-30 років. По суті, вони усувають кордони. Те, що відбувається в Польщі, можна обговорювати у Великобританії, і в першу чергу те, що зараз відбувається в США, має резонанс і впливає на те, що відбувається тут", – сказав виданню Стефано Брагіролі.

За його словами, багато правих партій спостерігали за Трампом, аби запозичити досвід. Тож до певної міри може йти мова про формування свого роду популістського "правого інтернаціоналу".

Для позицій ультралівих вплив Трампа та Маска не такий очевидний. Обох цих політиків точно не можна назвати прихильниками лівих ідей, але вони, атакуючи мейнстрімні політсили, мимоволі і опосередковано допомагають і лівим популістам.

Наслідки для України

Незалежно від ставлення до популістів, те, що вони стають все більш впливовими у європейській політиці – вже об'єктивний факт. Їх можна або ігнорувати, або спробувати з ними говорити так само як і з "мейнстрімними" партіями. Тим більше, позитивний досвід у цій сфері вже є. Зокрема, Україна контактує із частиною таких партій на рівні міжпарламентського співробітництва – між профільним комітетом Верховної Ради та комітетами інших країн, а також у Європарламенті.

"Україна подає свою боротьбу з Росією, скажімо так, як боротьбу демократії проти автократії. І коли цей наратив з'явився, Захід був ліберально-демократичним. Тож я вважаю, що було б добре спробувати підтримати цей наратив. Але в той же час, потрібно спробувати показати, що Росія не є такою християнською країною, яка настільки базується на традиційних цінностях, як вона стверджує", – вважає Брагіролі.

Втім це може спрацювати тільки щодо частини популістів, які мають відносно нестійкі зв'язки з Росією. Відносно інших важлива прагматична розмова.

"Було б набагато складніше проводити такий дискурс із партіями, такими як АдН, "Національне об'єднання" у Франції, або Австрійська партія свободи, тому що це партії, які дуже пов’язані з Кремлем. Насамперед, потрібно спробувати донести до них, що якщо Україна зазнає поразки, а Росія виграє – вони також заплатять свою ціну", – переконаний експерт.

Та все це може спрацювати далеко не з усіма. Відвертим, задокументованим агентам Росії місце лише за гратами.

***

Популісти у Європі – це відображення частини суспільств, у яких існують. Вони використовують ті проблеми, які роками не можуть вирішити традиційні політичні еліти: застій в економіці, міграційні проблеми, зрештою, відсутність бачення, яким має бути майбутнє Європи.

Та для вирішення проблем популісти пропонують радикальні методи, на які традиційний істеблішмент не може чи не хоче піти з різних причин. В деяких випадках такий підхід виправданий – якщо популістські лідери, зіштовхнувшись із реальністю, обирають конструктивний підхід. І тоді вони стають "свіжою кров'ю", яка тільки зміцнює ту чи іншу країну.

Але достатньо прикладів, коли радикали обирають шлях "політики заради політики", без кінця експлуатують роздратування населення і не націлені на вирішення тієї чи іншої проблеми.

Росія, а тепер і США, та деякі інші міжнародні гравці намагаються використати популістів у своїх цілях. Так само самі популісти прагнуть отримати бонуси від співпраці із "сильними світу цього". В кожному випадку це виходить по-різному, залежно від світогляду та рівня порядності політичних лідерів. Відповідно, і різним є результат такої співпраці. Все це слід брати до уваги і Україні. За правильного підходу зміни у політичному ландшафті Європи можуть бути Києву більше на користь, ніж на шкоду.