Чи готовий Путін до переговорів, і якщо ні, то чи є в обраного президента США Дональда Трампа "батіг" або "пряник", щоб його змусити закінчувати війну - РБК-Україна розповів російський опозиційний політолог, що проживає в Ізраїлі, Аббас Галлямов.
Путін – дуже скритна людина. Він говорить те, що вважає за потрібне продемонструвати. Не можна судити про його наміри за його словами. Про реальні наміри Путіна ми можемо судити тільки з якихось дуже непрямих ознак. Ймовірно, він готовий до якогось обсягу поступок, але не хоче, щоби світ про це знав заздалегідь.
Під час його підсумків року все ж прозвучало дещо, що навело мене на думку, що, напевно, він готовий. Він сказав, що Росія готова до переговорів без жодних попередніх умов. А влітку, висуваючи свій ультиматум Україні напередодні швейцарського саміту миру, він сказав: нехай Україна ухвалить рішення про відмову від вступу в НАТО, і після цього ми припинимо вогонь і почнемо переговори. Тобто ще влітку в нього були попередні вимоги. Зараз він сказав, що в нього їх немає.
Можливо, це всього лише невдале формулювання і він просто сам забув, що раніше заявляв. Він же протиставляв себе Зеленському. Це ж, за його словами, Зеленський миру не хоче. І тому він просто міг забути про те, що у нього ці попередні умови насправді є. Цього не можна виключати, адже він загалом уже гірше викладає свої думки, ніж у молодості. Але якщо це не помилка, то це зміна позиції в бік пом'якшення. Загалом, з його останніх заяв пропоную не робити багато висновків.
Путін не надто серйозно сприймає російську аудиторію, щоб казати їй правду: прийде час – дізнаються правду, а поки нехай підіграють у цьому спектаклі "я налаштований рішуче, жодних поступок". Він ставиться до росіян як до дітей. Завдання дорослого в розмові з дітьми оберігати їхню ніжну психіку від травм. Путін вважає, що росіяни – діти, і не треба їм знати сувору правду життя. Це принципово відрізняється від діалогу між західними політиками і західними суспільствами. Там це – діалог на рівних, як у Черчилля: "мені нічого вам запропонувати, окрім поту, крові та сліз".
У будь-якої дії є ціна. Успіхи Путіна оплачуються колосальним перенапруженням сил, великою кров'ю, людськими життями, величезними грошима і втратами у військовій техніці. Довго в такому ж дусі він навряд чи витримає. Йому не вистачає людей, щоби звільнити Курську область. Він завів туди солдатів КНДР, і це показник. Залучення їх до війни з українцями – це зізнання в тому, що він сам не справляється. І це насправді для нього ганьба.
Путін – позер, він любить позу. Тому він би ніколи не привів на допомогу північнокорейських військових, якби вірив, що обійдеться своїми силами. Навіть якщо він переможе, той факт, що він притягнув у Курську область солдат КНДР, робить його майбутню перемогу дуже негарною. Це вже буде не його персональна перемога, а, по суті, перемога коаліції.
Тому ціна успіхів Путіна непомірно велика і він це усвідомлює. Його економіка тріщить по швах. Його найближчий подільник, Чемезов, глава "Ростеха", відкрито говорить, що якщо далі все так триватиме, то вони поховають російську промисловість. Вона вже вся практично нерентабельна і працює у збиток. Подивившись на цифри, можна побачити, що в багатьох ключових галузях, наприклад, у чорній металургії, вже щонайменше кілька місяців є збитки порівняно з попереднім роком. У мінус галузі йдуть більше ніж на 10%, за деякими параметрами – мінус 15, мінус 18. Це не тільки металургія, а й сільське господарство, будівництво, нафтохімічна промисловість.
Інше підтвердження – Росія вже не змогла захистити Асада. І зараз вони змушені викручуватися, що, мовляв, вони не сильно-то й хотіли. Тобто Москва влізла туди в 2015 році, спалила величезні гроші з тим, щоб зараз піти з ганьбою.
Суспільство вже давно не хоче мріяти про якусь перемогу. Антивоєнні емоції посилюються. Жителі Курської області вже відеозвернення записують із закликом до Путіна припинити "сво". Питання в тому, наскільки Путін визнає ситуацію критичною.
У Путіна, насправді, є абсолютно конкретний дедлайн для якихось досягнень на фронті. Це умовне 20 січня, коли Трамп приходить до влади і формулює свою пропозицію щодо закінчення війни. Щоб ця пропозиція була вигідною Путіну, російська армія має демонструвати позитивну динаміку. Трамп має бачити, що запас ресурсів і можливості Путіна невичерпні. І тоді він може сформулювати пропозицію, більш вигідну Путіну.
Представляючи свого майбутнього спецпредставника з питань України та Росії Кіта Келлога, Трамп сказав про "мир через силу". І Келлог є носієм цієї ідеології. Тому концепція США щодо Путіна може виглядати так: або ти погоджуєшся на наші умови, або ми збільшуємо постачання зброї в Україну і ще обрушуємо ціни на нафту.
Але я думаю, що буде дуже нерозумно з його боку відкинути пропозицію Трампа і стати в позу, сподіваючись, що йому запропонують щось краще. Адже Трамп може і не запропонувати, він людина емоційна. А посваритися з Трампом зараз – це верх дурості навіть для Путіна.
Потрібно розуміти, що у Трампа значно сильніші переговорні позиції, тому що не його люди зараз гинуть в Україні, не його економіка тріщить по швах. У Трампа зараз усе дуже добре. Попри те, що у США є свої, інші проблеми, Трамп ще не несе відповідальності за ці проблеми, тому що він тільки прийде до влади. Вона почне на нього нависати не раніше ніж через рік-півтора. А поки що він має право говорити американцям: "ви мене для того й обрали, щоб я виправляв помилки, допущені попередньою адміністрацією, я обіцяв виправити – я їх виправляю". І стислих термінів у нього немає.
Можливість не поспішати, коли час працює на тебе – це дуже міцна переговорна позиція. Трамп може сказати Путіну, якщо той упиратиметься: "добре, Володимире, давай воюй далі, а мені поки що є чим займатися, надумаєш – телефонуй". І після цього Путін опиниться в дуже складній ситуації, бо за місяць Трамп може зайняти ще жорсткішу позицію, ніж раніше.
Тому є підстави сподіватися, що Путін буде "викаблучуватися" до того моменту, поки Трамп сформулює свою пропозицію. А коли пропозиція прийде – відмовитися буде складно. Посваритися з Трампом зараз, у 2025 році, коли ти вже знаєш, що твоя армія зовсім не така могутня, як ти думав, і економіка твоя зовсім не така витривала, і народ зовсім не такий згуртований і патріотичний, як ти розраховував – це ризик і це нерозумно.