Що таке посттравматичний синдром, як його переживають українські воїни, які кожен день наражаються на небезпеку, що може робити держава і суспільство, аби адаптувати військових до мирного життя, – читайте в матеріалі РБК-Україна.
Ранок – вибухи. Ніч – вибухи. За декілька кілометрів від будинку стоять ворожі сили. Трохи ближче – сидять побратими в окопах. Вчора там сидів і він. Слухав війну і бачив її над головою.
Він вже більше року перебуває в зоні бойових дій. Постійно – в зоні ризику. В нього є задача, яку він повинен виконати. І все. Зранку він говорив з двома бійцями з його підрозділу, ввечері – їх вбили. А ще тиждень тому загинув його друг, хоча вони разом були "на лезі". Він про це часом згадує. Часто – уникає думок про це, і намагається відволікатись.
Вони з побратимами жартують про смерть, але ці жарти обсмалені відчуттям тривоги та страху, що це станеться. А поки ворожий гелікоптер літає над головою, шукаючи базу його підрозділу. Збоку нескінченно чути "виходи" та "приходи" артилерії. Війна.
***
Українські військовослужбовці захищають свою землю вже дев’ятий рік поспіль. Близько року триває гаряча фаза російсько-української війни. Жорстока та хаотична, яку навіть у фільмах не покажуть. Межі лінії вогню розширились з Донецької та Луганської областей на сході – до Миколаївської на півдні та Чернігівської – на півночі.
Українські воїни за час повномасштабної війни змістили російських окупантів з північного та часткового південного напрямків. Але війна триває, і вона вимагає багато фізичних та моральних ресурсів, як у цивільного населення, так і у воїнів.
В умовах вибухів, перестрілок, гулу військової техніки, перебування в окупації та полону населення України, а зокрема військовослужбовці, зіштовхнулись не лише з фізичними, а й психологічними проблемами. І одна з них – це посттравматичний синдром.
Психологи говорять, що ПТСР є нормальною реакцією на ненормальну ситуацію. Після травматичних подій цілком нормально втратити віру чи відсторонитися від інших, мати неприємні спогади або проблеми зі сном. Якщо симптоми тривають більше кількох місяців і заважають повсякденному життю, це може бути ПТСР. Його фактори ризику розвитку включають:
- війни та збройні конфлікти;
- спостереження за ситуацією насильницької смерті когось;
- серйозні нещасні випадки;
- фізичне або сексуальне насильство;
- серйозні проблеми зі здоров'ям або перебування у реанімації;
- наявність захворювання, що загрожує життю;
- терористичні атаки;
- природні або техногенні катастрофи (наприклад, цунамі або пожежі).
Посттравматичний синдром проявляється в умовах тиші. Наприклад, коли військовий повертається з зони бойових дій додому і так би мовити "розслабляється".
"Коли ми перебуваємо ще на передовій, ми знаходимось в мобілізованому стані. Людині немає коли багато про що думати. Або її мозок витісняє ці переживання, цю рефлексію. Потім людина повертається, починає трохи заспокоюватись. Мобілізаційні механізми перестають діяти. І на тебе все накатує. Якщо зверху ще є всі ці "трегерящі" штуки, типу маршрутщика, який людину послав, то це ще більше підсилюється", – пояснив виданню Вальде Хан, тренер з психологічної підготовки військових.
За його словами, не всі військовослужбовці, які пройшли важкі бої, мають щось схоже на цей розлад. Втім, є, наприклад, окремі розлади адаптації, коли людина не встигає перелаштуватись на невійськовий лад.
"Також у людини може не бути ПТСРа, але може бути депресія, починаючи від космічної втоми і хімічної виснаженості, закінчуючи тим, що вона дуже сумує за своїми загиблими товаришами. Тому з кожною ситуацією треба розбиратись окремо", – зазначив він.
Психотерапевт, соціальний психолог, кандидат соціологічних наук Антон Семенов, у свою чергу, вважає, що ПТСР – це всі розлади, які виникають внаслідок отримання травматичного досвіду. Якщо цей досвід не виходить осмислити, людина не може нормально адаптуватися. Тому в будь-якому випадку, при будь-якій комбінації симптомів, це буде справа з ПТСР.
Він повернувся додому. Хоча вже й не знає, чи може так назвати цю квартиру. Місяці війни їх з хлопцями перекидали з одного місця – в інше. Поруч були свої, точно свої, з якими "і у воду, і у вогонь". Зараз в його квартирі інакше, наче й не він тут жив. Якісь дивні звуки за вікном, постійно хочеться пригнутись: "прильот" чи ні? Ніби ні. Вночі він довго буде пробувати "звикнути" до нового шуму, а в день – до запитань від знайомих: "Ну як там? Страшно було?".
Вони йому будуть некомфортні, хоча ж це люди, з якими ніби товаришували до цього всього. Але які зараз не розумітимуть: ні його бажань усамітнитись, ні гострої реакції на трамвай, який проторохкотить поруч. Він піде додому, в ту ж квартиру, де ні з ким буде й поговорити, бо всі свої далеко. І все, що він буде хотіти – повернутись назад до них.
***
У бійців після повернення з зони бойових дій часто з’являються проблеми зі сном, соціальною адаптацією, починають чутись вибухи чи відчуття загрози від будь якого перехожого. В такі моменти важливо звернутись до спеціаліста, який точно знає, як закрити ці гештальти. Втім, не всім дається зробити цей крок. Наприклад, чоловіки можуть не звертатись до психотерапевтів з таким питанням, бо в них сидить стереотип, наче це справа для "слабаків". Інше питання, що в українському суспільстві ставлення до психологічного здоров’я пострадянське та примітивне.
"Ці всі ідеї, що кращий психолог – це типу спорт. Чи "бухіч". Або просто поговорити з друзями. Це лише нерозуміння того, як насправді працює психіка, психотерапія. Психотерапія – це не про "розказати про свою проблему". Це системна праця над проблемою та її рішенням", – зазначив психолог Вальде Хан.
Як розповів виданню начальник відділення психологічної реабілітації Національного військово-медичного клінічного центру "ГВКГ" Олександр Клен, після повернення із зони бойових дій з військовослужбовцями у військових частинах працюють офіцери-психологи служби морально-психологічного забезпечення. В військово-медичних центрах або шпиталях з ним працюють психологи відділень психологічної реабілітації.
Також, за його словами, військовослужбовець має змогу самостійно звернутись до психолога частини або військово-медичного закладу. Наскільки часто це відбувається, невідомо. А офіційні структури не називають відповідної статистики.
"Ефективніше до участі в бойових діях проводити тренінги психологічної самодопомоги, або допомоги один одному. Такі тренінги з військовослужбовцями проводять фахівці з морально-психологічного забезпечення", – пояснив він.
Втім, бійці про це знають лише "на папері". В реальності це як титри після закінчення фільму. Їх бачать, але не читають. Все зводиться до того, що люди повертаються додому і просто намагаються "змиритись" з цим станом. Хоча, за словами психолога Семенова, ігнорувати ПТСР не вийде, тому що його симптоми у будь-якому випадку впливають на життя.
"Спалахи гніву руйнують стосунки і вимагають людину обмежувати свої соціальні контакти. Флешбеки і кошмари підштовхують до того, щоб якимось чином вимикати свій мозок, не відчувати свій стан та спати без снів. Це підштовхує людину до зловживання речовин і залежності. У будь-якому випадку без допомоги і лікування стан людини погіршується і симптоми посилюються. "Просто жити далі" не вийде, воно точно зміниться і ці зміни нікому не сподобаються", – вважає він.
Військовий в окопах Бахмуту (фото: Getty Images)
У цьому питанні є два напрямки роботи. Це табори декомпресії, де бійці можуть проходити первинну адаптацію і рефлексію свого досвіду, а також постійно працюючі центри ветеранів, куди вони можуть звертатися за допомогою в будь-який час потім.
"Табори декомпресії складна тема, де немає готової технології, тут потрібно докласти багато організаційних зусиль. Щодо центрів ветеранів, то тут досвід у суспільстві вже є, його потрібно осмислити й використати", – зазначив він.
Крім того, сьогодні держава у співпраці з громадськістю має створити умови для повернення бійців додому. Активні проекти, тренінги та лекції для рідних військовослужбовців, створення умов для залучення армійців до важливих громадських проектів. Адже багато хто з них після повернення додому відчуває свою непотрібність. І коментарі в соцмережах зі словами вдячності тут не допоможуть.
Для вивчення проблеми цікавимось досвідом інших країн. Зокрема, ми поспілкувались з психологом американського Центру тривожних розладів Інституту життя Тревісом Сейном, який розповів виданню, що у США існує національна система лікарень для лікування військовослужбовців і ветеранів з посттравматичним стресовим розладом.
"Двома найпоширенішими та найефективнішими методами лікування є терапія тривалого впливу та терапія когнітивної обробки. Обидва є дуже ефективними, і ним можна навчити багатьох психологів. Але з мого досвіду більшу частину часу діючі військовослужбовці не отримують лікування до звільнення з військової служби", – зазначив він.
Як пояснив експерт, терапія тривалого впливу корисна, коли комусь дуже важко впоратися з тим, що сталося під час однієї травматичної події. Тут людина знову і знову описує те, що сталося під час травматичної події під керівництвом кваліфікованого професіонала, щоб допомогти їй емоційно пережити те, що сталося. Терапія когнітивної обробки, в свою чергу, зосереджена на проблемних змінах в сприйнятті себе, світу та інших людей після травматичної події. Це корисна терапія для людей, які пережили численні травматичні події, які впливають на них різними рівнями, але їм важко розрізнити травми.
Пересічний американець зазвичай знає, що багато ветеранів борються з посттравматичним стресовим розладом, але не залучаються відкрито, тому що терапія найчастіше проводиться в лікарнях, куди можуть звертатися лише ветерани, вважає Сейн. Тобто все ж головна увага саме на спеціалізованих закладах та фахівцях, які можуть надати допомогу постраждалим.
Втім, соціальний фактор також має значення. Наприклад, український бренд Veterano Pizza роками підтримує працевлаштування ветеранів, які повертаються з фронту. Незважаючи на те, що це не лікує посттравматичний стресовий розлад, такі речі, як створення соціальної підтримки, структурована діяльність тощо, загалом корисні для здорового психічного благополуччя, вважають американські експерти.
Військовослужбоовець України (фото: Getty Images)
Крім того, в США знімають фільми про ПТСР, активно проводять лекції на відповідну тему, а 27 червня взагалі відзначається Національний день розповсюдження інформації про ПТСР. Тобто населення звертає увагу, що є така проблема.
Ізраїльський досвід, в свою чергу, спирається на те, що бійцям після повернення з війни не потрібно чекати, поки проявляться симптоми посттравматичного розладу, а одразу звертатись до спеціалістів. В країні також діє програма MAGEN, під час навчання якої солдати засвоюють навички емоційної підтримки. Це все робиться для того, щоб підтримувати один одного у важкі моменти й запобігти розвитку ПТСР.
Тобто сьогодні українське суспільство має готувати умови для повернення військових з фронту додому. Крім підготовки різних програм на державному рівні, має бути й соціальна складова. Лекції, тренінги для близьких та знайомих військовослужбовців або просто небайдужих людей. Чим більше людей будуть розуміти, що військовим потрібний час для повернення до нормального життя, тим швидше військовий буде до нього повертатись.
Ця публікація підготовлена у співпраці з програмою Democracy Frontline за підтримки Федеративного Міністерства закордонних справ Німеччини. Організатори програми ГО Media Frontline e.V. (Berlin) та ГО Тинк Тенк Юкрейн (Харків).