Війна, розпочата Росією, створить нове покоління ветеранів в Україні. Вже сьогодні багатьом військовим після досвіду на передовій потрібна допомога психолога та ментальна реабілітація. Чому це важливо і чи може їм у цьому допомогти держава – нижче у матеріалі РБК-Україна.
Після повномасштабного вторгнення Росії складно знайти українця, який не відчув би як мінімум стрес від того, що відбувається. Сьогодні всі мешканці України так чи інакше травмовані – фізично чи душевно. Проте для багатьох із нас війна у всіх її гранях залишається поза зоною видимості – українці її чують, бачать ракети, зруйновані будинки, загиблих людей, але не передову.
Близько 700 тисяч українських військовослужбовців звільняють та захищають наші землі від російських окупантів. Щодня вони переживають тиск на фізичне та ментальне здоров'я. Тому питання реабілітації воїнів – одна з найважливіших тем і сьогодні, і після війни.
Військові не спостерігають за війною. Вони перебувають у її епіцентрі, бачать її жахи і піддаються колосальним навантаженням. І якщо травми на тілі приховати якось можна, то ментальні проблеми побачити набагато складніше.
Ветеран полку "Азов", діючий боєць ЗСУ Сергій Тамарін має різний досвід реабілітації. Як і багато його побратимів, отримуючи різні травми, здебільшого ігнорував їх. Так само як і необхідність отримання психологічної допомоги.
"У нашому сприйнятті звернення до психолога чи психіатра роблять тебе відразу хворим або пацієнтом. У зв'язку з відсутністю культури та практики психологічної допомоги це сприймають як щось чуже, і навіть якщо людям потрібна допомога, її важко отримати, люди просто соромляться", – каже Сергій. .
Українські військові встановлюють прапор (фото: Getty Images)
Ситуація змінилася, коли після початку Великої війни азовець отримав серйозну контузію. "Це був танковий обстріл. Я отримав поранення від прильоту снарядів. Це називається акустична баротравма із змчт (закрита черепно-мозкова травма) і так далі, повний набір" – пояснює він.
"На ногах" перенести травму не вдалося - вже до вечора Сергію стало так погано, що його терміново евакуювали і доправили до госпіталю. Реабілітація тривала три тижні. За цей час боєць пройшов низку найрізноманітніших процедур – від акупунктури до біосуггестивної терапії (прийом у психотерапії, спрямований на позбавлення від психосоматичних порушень – ред.). Не нехтував і психологом.
Але багато військових, які пройшли через важкі та травматичні ситуації, замикаються в собі і не намагаються шукати контакту з оточуючими. Реабілітація у зв'язку з цим може затягтися або зовсім не дати позитивного результату. Фахівці запевняють, що для початку військовослужбовець має зробити крок, щоб зізнатися собі – травма вплинула на нього негативно і з цим треба щось робити.
Держава також має бути зацікавлена, щоб надати військовим можливість не лише фізичної, а й душевної реабілітації. Це, на думку Сергія, питання обох – і військового, і країни.
"Розлади психіки ще більш небезпечні ніж фізичні хвороби, тому що носять прихований характер. Друга небезпека в тому, що страждають не тільки ті у кого розлади або проблеми адаптації, а й ті, хто знаходиться поряд, рідні та близькі. Профілактика та одужання виглядає як своєрідна кругова порука, коли і держава в цьому зацікавлена, і самі військові мають прагнути одужання", – упевнений він.
Але закон забороняє чиновникам та медикам насильно надавати психологічну допомогу. Військових не можуть змусити пройти обстеження у психолога, щоби виявити травму. При цьому якщо не розібратися з нею вчасно, розвивається постравматичний синдром, про що говорить психолог Катерина Ліщенко.
"Це низка симптомів і станів, непідвладних людині – нічні кошмари, апатія, флешбеки, стан ізоляції та відчуженості. Все це сильно ускладнює якість життя. Хороша метафора – техногенна катастрофа. Коли одразу з нею неможливо впоратися. І тоді зону катастрофи оточують саркофагам. Потім під ним починаються процеси, приховані від сторонніх очей та зміни взаємодії з навколишнім середовищем", – розповіла Ліщенко у коментарі РБК-Україна.
ПТСР часто може стати причиною неконтрольованих і переважно фатальних дій. Один із відомих випадків – справа ветерана АТО Олексія Белька, який у 2019 році заїхав на київський міст Метро та погрожував підірвати його. Експертиза визнала його неосудним, суд призначив психіатричне лікування. Чи проходив Бєлько реабілітацію після АТО, чи був включений психолог до його програми з одужання – невідомо.
Сергій Тамарін з "Азова" вважає, що держава може знайти способи, як включати до реабілітації обов'язкову психологічну допомогу. За принципом, як це відбувається в країнах, що працюють зі своїми збройними силами за стандартами НАТО. Військові Альянсу повинні проходити обов'язковий "психологічний скринінг" перед виконанням завдань, їхній ментальний стан чітко контролюється.
Український воїн (фото: Getty Images)
У випадку з Україною, очевидно, що після закінчення війни тисячі та тисячі військовослужбовців повернуться з поля бою, перебуваючи у абсолютно різних душевних станах. І тому їхня інтеграція має проходити максимально ефективно та безпечно для психіки військового, інакше наслідки можуть бути плачевними.
Військовослужбовці та ветерани бойових дій – це дві різні категорії, за які несуть відповідальність два різні відомства. Грубо кажучи, за діючих військових відповідає Міністерство оборони, а за тих, хто закінчив службу – Міністерство ветеранів. Останнє має програму реабілітації самих ветеранів.
Після початку повномасштабного наступу Росії на Україну у Мінветеранів розширили перелік тих, хто може користуватися послугами програми – тепер під неї підпадають і діючі військові, про що РБК-Україна розповіла заступник міністра Інна Драганчук.
Причиною розширення категорій програми став той факт, що багато ветеранів знову повернулися на війну. І розуміючи, що кожен військовий все одно стане ветераном, у міністерстві вирішили діяти на упередження.
До початку великої війни профільне відомство виступало більше як фінансовий регулятор – виділяло гроші, а розподілялися вони управліннями соціального захисту на місцях. Тепер міністерство уклало контракти з закладами охорони здоров'я – це дозволяє мати прямий зв'язок із тими, хто цю послугу надає, та контролювати її якість.
"Ми розробили певний перелік вимог для цих установ, наприклад, у психологів має бути сертифікат, який свідчить про те, що вони за останні два роки проходили курси підвищення кваліфікації. Це логічно, тому що людина, яка працює з найтоншим інструментом – з людською психікою, має постійно розвиватися", – розповіла Драганчук.
Але вже на цьому етапі міністерство зіштовхнулося із проблемою – не всі психологи за останні кілька років проходили курси підвищення кваліфікації. Деякі фахівці погодилися на умови влади та отримали необхідні сертифікати, інші ж відсіялися.
Ще однією умовою була наявність у лікарні реабілітаційної бригади – психологи повинні працювати разом із психіатрами, допомога має бути комплексною.
"Коли такий військовослужбовець потрапляє до шпиталю після поранень, він уже вранці, умовно, має можливість спілкуватися з професіоналами, які будуть давати психологічну реабілітацію разом із медичною допомогою. Якщо раніше ланцюжок був: управління соцзахисту-психолог-послуга, то зараз військовослужбовець чи ветеран отримує одразу все у лікарні", – зазначила чиновниця.
Український воїн та мешканка одного із сіл (фото: Getty Images)
Однак тут знову ж таки важливо наголосити на тому факті, що психологічна допомога все одно залишається добровільною. У цьому питанні Мінветерани мають однозначну думку – психологічна допомога має бути надана всім і це питання може стати обов'язковим.
"Є чітка грань: ветеран – це цивільний, військовослужбовець – це Міністерство оборони. Нам дуже важливо, щоб Міністерство оборони при переході військового у цивільне життя супроводжувало військовослужбовця і психологом. Якщо це буде 5-7 годин сесій… Можна просто мовчати. А кваліфіковані психологи вже самі підбиратимуть необхідні механізми", – зазначила Драганчук.
Можна використовувати практику інших країн та проводити психологічні сесії на етапі інтеграції військового, як це відбувається, наприклад, у США. Але тут виникає низка нюансів. Один із них – наявність великої кількості кваліфікованих та адекватних фахівців. Адже якщо з військовослужбовцем займатиметься непрофесіонал, наслідки його роботи над людською психікою можуть бути незворотними.
У міністерстві вважають, що питання про реабілітацію насамперед ментальну носить комплексний характер. Щоб вирішити проблему відсутності психологів, їхньої кваліфікації, контролю їхньої роботи з військовослужбовцями, обов'язки самих військових "відходити" обов'язкові години сесій, необхідно, щоб усі українські відомства працювали синхронно.
На сьогоднішній день питанням психологічної реабілітації опікується Перша леді Олена Зеленська. Якийсь час тому вона заявляла про те, що необхідно створити загальний майданчик для всіх профільних відомств. Можливо, цим питанням варто було б зайнятися Міністерству внутрішніх справ, яке зможе перекваліфікувати свої відомчі установи, провести перевірку психологів, що працюють у них, на предмет їхньої кваліфікації.
Верховна рада як законодавчий орган також могла зробити пункт про психологічну реабілітацію обов'язковою для військовослужбовців. Та й у Міністерстві оборони повинні розуміти, що чим якісніше вони лікуватимуть та реабілітуватимуть військових сьогодні, тим легше вони інтегруватимуться у мирне життя завтра.
Військовослужбовець ЗСУ за кермом вантажівки (фото: Getty Images)
Після перемоги додому повернуться воїни, котрі ціною свого здоров'я захистили Україну від російських окупантів. Турбота про них має стати однією з головних місій як кожної окремої сім'ї, так і держави в цілому. І йдеться далеко не лише про фінансову підтримку ветеранів та їхню фізичну реабілітацію. Психологічна допомога в цьому сенсі є не менш серйозним викликом для поствоєнної нації.