Україна на шляху вступу до НАТО не виконуватиме План дій щодо членства (ПДЧ). Цей план вважався обов'язковим для всіх претендентів з 1999 року, проте досвід Фінляндії та Швеції показав, що процедуру можна прискорити.
РБК-Україна розповідає про те, що таке ПДЧ та як його скасування вплине на вступ до НАТО.
Про те, що вступ України до НАТО не передбачатиме виконання Плану дій щодо членства, напередодні оголосив міністр закордонних справ.
"Після інтенсивних переговорів союзники з НАТО досягли консенсусу щодо виключення ПДЧ зі шляху членства України. Я вітаю це довгоочікуване рішення, яке скорочує наш шлях до НАТО", - написав він у своєму Twitter.
Таким чином, Україна зможе вступити до Північноатлантичного альянсу за дещо спрощеною процедурою. Швидше за все, аналогічною тій, якою приєдналася Фінляндія і найближчими місяцями вступить Швеція. Зазначимо, через високий рівень сумісності збройних сил із арміями країн-учасниць НАТО до них не застосовували вимоги щодо ПДЧ.
Колишній глава МЗС Павло Клімкін в інтерв'ю РБК-Україна, коментуючи очікування від саміту НАТО у Вільнюсі, сподівався, що союзники відмовляться застосовувати його й до нашої країни. За його словами, логіка ПДЧ - це логіка 1990-х років, яка у нинішніх реаліях виглядає не просто застарілою, а позбавленою сенсу.
У червні видання Axios писало про те, що президент США Джо Байден підтримав пропозицію генсека НАТО Єнса Столтенберга, щоб Україна не проходила процес виконання ПДЧ для вступу до Альянсу. Однак, мабуть, для цього потрібне схвалення всіх країн-учасниць.
"Країни-учасники розглянуть прагнення України бути членом НАТО, і місце майбутньої України, звичайно, в НАТО. Я очікую, що ми погодимо, що просування може бути без аспектів ПДЧ", - заявив генсек перед стартом саміту у Вільнюсі.
План дій з членства (ПДЧ) - це програма НАТО з надання допомоги, практичної підтримки та консультацій з урахуванням індивідуальних потреб країн, які задекларували прагнення вступити до Альянсу. Ця програма була запроваджена для нових претендентів у 1999 році.
Процес надання допомоги претендентам багато в чому ґрунтується на досвіді, отриманому в результаті вступу Польщі, Угорщини та Чехії у 1999 році в рамках першого розширення НАТО після "холодної війни".
ПДЧ реалізується на основі діалогу із країною-кандидатом. Він містить перелік заходів, з яких претендент може обрати ті, які є найбільш раціональними при підготовці до вступу до Альянсу. Він також наповнює ПДЧ своїм змістом, тими чи іншими діями, які треба реалізувати. При цьому участь у програмі "Партнерство заради миру" та Раді євроатлантичного партнерства залишається суттєво важливою для тих, хто хоче поглибити військово-політичне залучення до діяльності Альянсу.
Зазначимо, будь-яке рішення щодо запрошення країни-претендента до початку переговорів про вступ до НАТО приймається окремо у кожному випадку. Причому виконання ПДЧ не є гарантією членства і саму програму не можна вважати списком критерієм для вступу до НАТО.
ПДЧ фактично є проявом так званої "політики відчинених дверей". Вона гарантує, що будь-яка європейська демократія може вступити до НАТО, якщо має намір і здатна взяти на себе всі зобов'язання щодо членства.
План дій щодо членства в НАТО складається з п'яти розділів:
У кожному із цих розділів визначено питання, які можуть бути предметом обговорення. А також висвітлюються механізми, за допомогою яких краще готуватися до майбутнього членства. Список питань не є набором критеріїв для вступу до НАТО. Однак розрахований на те, щоб охопити усі проблемні моменти.
Кожна країна-претендент має розробити річну національну програму підготовки до можливого членства в НАТО. У ній повинні визначатися цілі та завдання, конкретна інформація про заходи, що приймаються, а там, де це доцільно, графік роботи над конкретними аспектами підготовки.
Фактично, програма формує основу, за допомогою якої НАТО відстежує прогрес претендента.
Щороку НАТО має готувати звіти для країн-претендентів із зазначенням прогресу, досягнутого у сферах, охоплених національними програмами. За допомогою звіту визначаються напрямки подальшої роботи, але зобов'язання залишаються на розсуд кандидата.
Майже всі країни, які вступили до НАТО після 1999 року, проходили через виконання Плану дій щодо членства. Фактично з того часу в процедуру вступу було запроваджено етап "кандидатства". Тобто країни, які виявляли політичну волю на приєднання до Альянсу, спочатку мали приєднатися до ПДЧ, отримати визнання як кандидатів, реалізувати його і лише після цього вести переговори про вступ.
У 2004 році відбувся п'ятий раунд розширення, під час якого до НАТО вступили Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина та Словенія. Хорватія та Албанія, які отримали ПДЧ у 1999 та 2001 роках, були запрошені у квітні 2008 року, і вже за рік офіційно стали членами НАТО.
Протягом цього процесу вищевказані країни провели масштабні реформи у багатьох сферах, які у тому числі виходили за межі безпеки, оборони та військових структур. Паралельно вони доєдналися до операцій Альянсу, зокрема у миротворчих місіях на Балканах та в Афганістані.
На сьогодні останніми країнами, які вступили до НАТО за такою процедурою, є Чорногорія та Північна Македонія. У першому випадку від отримання ПДЧ до вступу минуло 8 років, у другому - 21.
Україна у березні 2008 року направила офіційний лист-заявку на отримання ПДЧ. Тодішнє керівництво гарантувало, що вступ до НАТО не відбудеться без схвалення на референдумі. Ідея отримала підтримку серед країн-учасниць Альянсу із Центральної та Східної Європи. Російська сторона до саміту в Бухаресті 2008 року активно виступала проти, і після дебатів на саміті було оголошено, що Україна "колись приєднається до НАТО", але поки не отримає План дій щодо членства.
На цьому саміті запрошений президент Володимир Путін назвав членство України прямою загрозою своїй країні.
У 2008 році Україна надіслала листа про включення до програми, але вже у 2010 році за президента Віктора Януковича ліквідували міжвідомчу комісію з підготовки країни до членства в НАТО та Національний центр євроатлантичної інтеграції.
Після Революції гідності у червні 2017 року Верховна рада проголосила мету України на вступ до НАТО, і керівництво країни домагалося початку переговорів щодо ПДЧ. Навесні 2018 року Україна стала країною-аспірантом, а в лютому 2019 року євроатлантичний курс остаточно закріпили в Конституції.
Влітку 2020 року Україна стала членом Програми розширених можливостей НАТО і президент Володимир Зеленський домагався отримання ПДЧ. За рік до повномасштабного вторгнення Росії партнери з Литви та Латвії запропонувала союзникам таки надати план, проте фактичних зрушень з боку Альянсу не було.
На третій день великої війни у лютому 2022 року Україна подала заявку на членство в НАТО. За рік навесні 2023-го міністр закордонних справ Дмитро Кулеба після засідання Комісії Україна-НАТО у Брюсселі оголосив, що питання ПДЧ більше не стоїть на порядку денному. Хоча у самому Альянсі офіційно це не підтвердили.
Щодо Фінляндії та Швеції, то до них не застосовувалася вимога про виконання ПДЧ. Ці країни мали тісний досвід співпраці з НАТО, обидва були членами програми Партнерство заради миру і з 2014 року мали статус партнерів розширених можливостей, а також брали участь в операціях та місіях Альянсу.
Навесні 2022 року на тлі повномасштабного вторгнення Росії в Україну обидві країни подали заявки на вступ до НАТО. За підсумками саміту у Мадриді у підсумковій декларації з'явилося офіційне запрошення.
"Ми підтверджуємо політику відкритих дверей НАТО. Сьогодні ми вирішили запросити Фінляндію та Швецію стати членами НАТО і погодилися підписати протоколи про вступ... Безпека Фінляндії та Швеції має безпосереднє значення для Альянсу", - йдеться у документі.
Зазначимо, питання ПДЧ навіть не порушувалося щодо Фінляндії та Швеції. З самого початку йшлося про високу готовність цих країн і про те, що рівень демократичного управління відповідає найкращим практикам. У результаті фінська сторона пройшла всі процедури в рекордний термін і 4 квітня 2023 року стала членом НАТО. Рішення про вступ Швеції поки не ратифікували Угорщина та Туреччина, але очікується, що це питання найближчих місяців.
Фактично досвід цих країн підтвердив, що механізм ПДЧ не має юридично зобов'язуючого характеру та не є обов'язковим кроком перед членством.
Відповісти на це питання поки складно. Але очевидно одне - на шляху до членства в НАТО українська сторона може пропустити етап із Планом дій. І хоча формально Альянс не готовий давати якісь обіцянки, у відносинах із Україною відбуваються кардинальні зміни.
Щодо термінів, то країни-учасниці згодні з тим, що до кінця повномасштабної війни про вступ України йтися не може. Проте керівництво країни розраховує на чіткі сигнали від саміту НАТО, який прямо зараз проходить у литовському Вільнюсі. І що більш важливо для швидкості - на графік вступу.
Однак, судячи з усього, нинішній саміт не дасть необхідних відповідей. Міністр закордонних справ Петер Сійярто вже повідомив, що у підсумковому комюніке немає графіка для України.
За даними Der Spiegel, текст ще можуть змінити, а поточна версія фактично лише повторює заяву саміту-2008 у Бухаресті, що майбутнє нашої країни в НАТО. Крім того, там є формулювання про запрошення до Альянсу лише за згодою всіх членів щодо виконаних умов. І міністри іноземних повинні регулярно аналізувати прогрес у демократичних реформах та оперативної сумісності з арміями НАТО.
Президента Володимира Зеленського ці новини застали на шляху до Вільнюса.
"Безпрецедентно та абсурдно - коли немає тимчасових рамок і для запрошення, і для членства України; і коли натомість додається якесь дивне формулювання про "умови" навіть для запрошення України. Схоже, що немає готовності ані запросити Україну до НАТО, ані зробити її членом Альянсу", - відреагував він.
Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.