Прикордонне питання. Що не так з протестами у Вірменії та чи витримає удар Пашинян

Зміст

• Що відбувається та які масштаби протестів
• Делімітація кордону з Азербайджаном: що відомо
• Хто став обличчям протесту та мітить у прем'єри
• Пашиняну загрожує відставка? Чи призведуть протести до зміни влади

Що відбувається та які масштаби протестів

Акції протесту у Вірменії продовжуються з квітня. Причиною стали домовленості з Азербайджаном про делімітацію кордону в Тавуській області на північному сході країни.

Сьогодні демонстранти перекрили траси Єреван-Аштарак та Єреван-Армавір. Перша магістраль веде до Росії, друга - до Ірану. У самій столиці було заблоковано 48 вулиць, акції проходили на різних станціях метро. Також повідомляється про протести у Вайоцдзорській області (на південному сході), звідки висунулася автоколонна до Єревану.

За даними МВС, затримано понад 220 протестувальників. За словами опозиційних депутатів, загалом зазнали приводу понад 300 осіб. У тому числі родичі військових, які загинули у 44-денній Другій карабахській війні 2020 року.

Також серед затриманих депутати Національних зборів від опозиції Ашот Симонян та Артур Саргсян, син колишнього генерального секретаря ОДКБ Ігор Хачатуров, відомі у країні співаки та лікар. Поліція намагалася затримати і лідера протесту - архієпископа Баграта Галстаняна, але демонстранти не дали цього зробити.

Місцеві Telegram-канали публікують кадри, на яких громадяни перекривають дороги в Єревані та за його межами, скандують протестні гасла, а силовики затримують демонстрантів. Більшості з них висувають непокору поліції.

Нинішні протести називають наймасовішими з часів революції, яка привела до влади Пашиняна у 2018 році. Важко сказати, скільки людей виходять на вулиці, але на вчорашньому мітингу в Єревані, за різними оцінками, могли бути до 40-50 тисяч осіб, що є дуже великою цифрою для вірменської столиці, розповідає політолог Армен Ованнісян.

"Мені здається, протести таки ближчі до піку, я не бачу потенціалу для більш масових виступів. Хіба що уряд продовжить делімітацію за тим самим сценарієм, тоді це сприятиме тому, що прихильників руху "Тавуш в ім'я Батьківщини" стане більше. Але ще питання у тому, як цим скористаються його лідери. Чесно кажучи, вони іноді не можуть впоратися з тією масою населення, яка виходить на вулиці, - зазначив він у коментарі РБК-Україна.

Інший вірменський політолог Рубен Меграбян також не бачить передумов для розростання протестів. На його думку, політичний порядок денний організаторів нерелевантний потребам вірменського суспільства та держави.

Делімітація кордону з Азербайджаном: що відомо

Давно назрілий процес делімітації кордонів між Вірменією та Азербайджаном стартував минулого місяця. Про сам процес домовилися понад три роки тому після Другої карабахської війни. Після цього сторони довго сперечалися, на які карти радянських часів їм спиратися.

19 квітня Єреван та Баку домовилися, що нові кордони будуть засновані на Алма-Атинській декларації 1991 року. А також погодили делімітацію біля вірменських сіл Баганіс, Воскепар, Кіранц та Беркабер та азербайджанських - Баганіс-Айрум, Ашагі-Аскіпар, Хейрімлі та Кизил-Гаджили.

Адміністрація прем'єра Пашиняна наполягає, що про територіальні поступки не йдеться. Фактично будуть відтворені кордони, які існували між радянською Вірменією та радянським Азербайджаном.

"Процес має одну мету - зробити безглуздою, нелогічною війну, позбавити її будь-яких підстав. Вперше в історії Вірменії ми формуємо гарантії безпеки своїми руками", - говорив Нікол Пашинян у травні.

Демаркація розпочалася 23 квітня на північно-східній ділянці з боку Вірменії. Вже 24 травня прикордонна служба Азербайджану взяла під контроль передані чотири села, а вірменські прикордонники розпочали охорону територій трьох сіл. Охорона ділянки біля селища Кіранц здійснюватиметься за перехідною схемою до 24 липня 2024 року.

Фото: делімітація кордону з вірменської сторони (president.am)

Весь цей час протестували жителі прикордонних районів Тавуської області. У травні вони попрямували маршем до Єревану, після чого до них приєдналися тисячі людей. У результаті акції проти передачі населених пунктів переросли в політичний рух "Тавуш в ім'я Батьківщини".

Організатори називають поступки Азербайджану односторонніми, хоча це не так, пояснює Рубен Меграбян.

"До березня включно Азербайджан і чути не хотів про кордони 1991 року. Але тепер погодився. З іншого боку, зараз приблизно 200 квадратних кілометрів нашої території під контролем Баку і вони мають повернути її. Але поки цього не сталося. Процес делімітації - на кілька років. Раніше часу підігрівати пристрасті, як на мене, - не найкраща ідея", - зазначив він у розмові з виданням.

Армен Ованнісян пропонує відштовхуватися не від заяв влади та опозиції, а від того, що хвилює вірмен. Насамперед - це сценарій того, що відбувається. Тому що раніше Нікол Пашинян доводив необхідність делімітації тим, що інакше Азербайджан піде на Вірменію новою війною.

За його словами, на кордоні купа проблем ще з радянських часів. Виходить, що в деяких випадках новий кордон може проходити по подвір'ю конкретної людини або перерізати стратегічні дороги на Грузію. Наразі вірменські сили відійшли, азербайджанські - у найкращому разі залишилися там, де стояли. І найголовніше в тому, що люди не вірять заявам Пашиняна про мир та про те, що жодних військ на кордоні не буде.

"Очевидно, що втрата вірменами висот і зручніших позицій вигідна Азербайджану на випадок військового зіткнення. Населення впевнене, що зіткнення рано чи пізно буде, незважаючи на всі заяви уряду", - пояснив політолог.

На цих настроях зіграли сили, які правили до 2018 року, і намагаються заробити політичні очки у боротьбі проти чинного прем'єра. І найгучніші голоси у так званої проросійської опозиції. Нинішній рух виглядає як мінімум компліментарним по відношенню до РФ та Володимира Путіна.

"Ситуація така, що суспільство знову ділять на білих і чорних, як у нас заведено казати. Це вигідно обом сторонам, бо поляризує як владу, так і поле опозиції. Тобто, якщо ти не хочеш повернення старих, маєш підтримати владу. Якщо проти Пашиняна, отже, маєш змиритися, що за лідерами цього руху стоять колишні президенти Роберт Кочарян, Серж Саргсян та Російська Федерація", - додав Ованнісян.

Хто став обличчям протесту та мітить у прем'єри

Вперше в історії незалежної Вірменії протестний рух принаймні номінально очолила церква. В особі глави Тавуської єпархії Вірменської апостольської церкви архієпископа Баграта Галстаняна.

За його задумом, вуличні акції мають змусити Пашиняна подати у відставку. Ще 9 травня він оголосив про це в ультимативній формі з центральної площі Єревана. Він дав лише годину на переговори, як і варто було очікувати, влада вимогу проігнорувала.

26 травня він пішов ще далі і офіційно оголосив про намір висунутись на посаду прем'єра. За словами Галстаняна, у Пашиняна "немає ні політичної, ні моральної легітимності", а рішення нібито диктуються ззовні. Архієпископ уже попросив відсторонити його від служіння. Однак політичним планам заважає наявність у нього громадянства Канади.

"Ми вирішимо цю проблему всіма можливими законними засобами у правовому полі", - заявив Галстанян.

Фото: обличчя протестів у Вірменії, архієпископ Баграт Галстанян (news.am)

Ця людина вважає, що її місія - врятувати батьківщину від "зрадницької влади", і щиро в це вірить. Особистість неоднозначна, провладна преса слова не підбирає, але при всій реакційності руху це цікава людина, характеризує архієпископа Ованнісян.

Він був активним прихильником підпільної Національної об'єднаної партії, яка з 1960-х виступала за відокремлення Вірменії від СРСР. "В особливо проросійських настроях помічений не був. Проте те, що він говорить сьогодні, цілком укладається в проросійський порядок денний. І це факт", - пояснює співрозмовник.

Проти нього налаштовані не лише ті, хто підтримує Пашиняна. Але й значна частина населення, яка виступає за зближення з НАТО та Євросоюзом та за вихід із російської зони впливу. Тому щодо руху на чолі з Галстаняном є певний скептицизм і високий негативний рейтинг.

"Є момент антиклерикального штибу, у тому сенсі, що Вірменія - світська держава і священик не може бути її лідером. Критика йде з усіх боків, але, звичайно, є прихильники, які вважають його ймовірним рятівником нації", - додав він.

Рубен Меграбян наголошує, що тавуський священик насправді не лідер протесту, а зручна ширма для сил, "відірваних від годівниці" після революції 2018 року.

"У нього немає ні лідерських якостей, ні політичного змісту. Риторика його аполітична за природою. Він лише фасад для тих груп впливу, які хочуть на російських багнетах здійснити реванш і стати гауляйтерами країни, яка втратить незалежність", - розповів політолог.

За його словами, претензії Галстаняна на посаду прем'єра нереальні, оскільки згідно із законом після виходу з громадянства Канади він зможе претендувати на неї тільки через чотири роки.

Пашиняну загрожує відставка? Чи призведуть протести до зміни влади

Боротьба проти Пашиняна йде не лише на вулицях, а й в парламенті. Опозиція підтримала протест і шукає способів усунути прем'єра. Процедуру можна запустити, якщо за неї проголосують не менше 36 депутатів (приблизно третина від загального числа). У двох фракцій "Айастан" та "Честь маю" поки є 35 голосів.

Правляча партія "Громадянський договір" дала зрозуміти, що не лише не підтримає ідею опозиції, а й навіть не збирається вступати в діалог. Її представники кажуть про "процес державного перевороту" за участю церкви.

Фото: у прем'єра Нікола Пашиняна низький рейтинг, але навряд чи протести призведуть до зміни влади (Getty Images)

Згідно з опитуванням соціологічної служби Gallup International Association у Вірменії, у березні рейтинг Пашиняна впав до історичного мінімуму і склав 8%. У травні "абсолютно позитивно" його роботу оцінили 9,1% респондентів, "абсолютно негативно" - 41,1%.

При цьому рух "Тавуш в ім'я Батьківщини" позитивно оцінили 35,1%, негативно - 23,5%. Відставку Пашиняна підтримують загалом більше половини опитаних, але лише 6,7% вважають, що перехідний уряд має очолити Баграт Галстанян.

Наступні парламентські вибори мають відбутися до червня 2026 року. Якби вони пройшли зараз, майже 13% готові підтримати правлячий "Громадянський договір" і лише 3,9% - Галстаняна.

Об'єктивно підтримка чинної влади набагато нижча, ніж у 2018 році. Але навіть після програної війни, незважаючи на масові протести, люди захистили державу в особі Пашиняна та "Громадянського договору", пояснює Меграбян.

"Тоді їхні опоненти виглядали як п'ята колона. Наразі передумов, що ситуація зміниться, немає. Цього не може бути в принципі, поки нинішня опозиція вважає себе головними опонентами влади. Як і немає передумов для зміни влади неконституційним шляхом, бо у таких проектів немає соціальної бази", - наголосив він.

На питання про те, що буде, якщо Росія ще активніше включиться в процес, співрозмовник відповів, що "Москва вже відкрила всі свої консерви і виплеснула на вулиці Єревана".

На те, щоб висловити уряду Пашиняна недовіру, в опозиції не вистачить голосів. На сьогодні навіть у її лавах немає єдиної думки про те, чи треба скласти мандати.

Хоча нічого виключати не можна. Бо якщо прем'єр та "Громадянський договір" вирішать, що настав момент для виборів, вони можуть зважитися на розпуск парламенту.

"Не думаю, що це відбудеться найближчим часом. Справи з рейтингом у них, м'яко кажучи, не дуже і отримати більшість їм точно не вдасться. Момент складний, варто почекати, але рішення про розпуск прийматиме Пашинян, а не опозиція", - вважає Армен Ованісян.

Передумов для зміни влади він також не бачить. Хіба що якщо у Пашиняна не зроблять "астрономічної дурості", після чого навіть нейтральна і критично налаштована до опозиції частина населення виступить проти нього.

Під час підготовки матеріалу використовувалися: публікації вірменських ЗМІ, заяви прем'єра Нікола Пашиняна та лідера руху "Тавуш в ім'я Батьківщини" Баграта Галстаняна, дані опитування Gallup, коментарі політологів Рубена Меграбяна та Армена Ованісяна.