Командир групи ПЗРК спецпідрозділу "Артан" Олександр "Лютий" розповів РБК-Україна цікаві факти бойових завдань ГУРу та особливості операцій розвідників проти російських окупантів.
Буквально напередодні нашої розмови Олександр з позивним "Лютий" виконував таємне завдання за сотні кілометрів від Києва. Він – боєць спецпідрозділу Головного управління розвідки "Артан". На їхньому рахунку вже десятки таких операцій – коли доводилось виконувати найбільш ризиковані та зухвалі операції – і на лінії фронту, і в тилу у ворога.
"Лютий" – кремезний чоловік спортивної статури, схожий на героїв кінофільмів на кшталт "Нестримних". Він посміхається, коли ми, наприклад, згадуємо про російський конфуз з "Шемякино, Шмякино, Шебякино". І зізнається, що іноді боїться – не за себе, а за своїх побратимів.
Ще півтора року тому Олександр був підприємцем. Разом з братом він мав своє СТО, а також додатково заробляв, як він сам каже, на "легкому маркетингу" – розсилці реклами по смс і месенджерах. Крім того, у довоєнному житті Олександр займався боксом і карате.
"Жодних планів про залучення до таких підрозділів чи продовжувати воювати не було, оскільки попередній досвід був не дуже вдалим. Маю на увазі період АТО - ООС", – згадує "Лютий".
Вночі з 23 на 24 лютого він прокинувся від вибухів неподалік столиці. В той же день він вивіз з Києва свою сім'ю, наступного – повернувся і вступив до ТРО. А вже згодом – перевівся в "Артан".
Спецпідрозділ "Артан" був створений навесні 2022 року. На початку він налічував десятки людей, зараз – кілька сотень. Групи цього спецпідрозділу залучають до виконання найбільш нетипових завдань, починаючи від штурмових дій і закінчуючи диверсійно-розвідувальними операціями.
Зазвичай до спецпідрозділу приходять чимало військових з ЗСУ. Діє жорсткий відбір і спецперевірки – тестовий контроль, вивчення історії особи і поліграф. Ці перевірки спрямовані на те, щоби зрозуміти людину, її ментальність і рівень агресивності. Хороша фізична підготовка буде перевагою. Проте якщо такої підготовки немає, але натомість є інші важливі характеристики, доброволець цей відбір пройде, уточнює "Лютий". У "Артані" є люди абсолютно різних професій.
"Це все виключно добровольці. І це дуже різні люди. Є майстер велоремонту, є чоловік, який тримає своє господарство, є ті, хто працював сантехніком чи був офісним працівником. Це абсолютно різні люди, не всі з них колись мали якусь підготовку. Зараз після проходження підготовки і курсів вони більш ніж готові", – розповідає Олександр. Між операціями бійці не припиняють підготовку – це здебільшого робота на полігоні, вивчення підручників і тренування на тренажерах.
Вступивши до "Артану", "Лютий" воював у складі штурмових груп. Як правило, одна така група складається з 30 людей. Зараз Олександр формує і командує групою ПЗРК, яка забезпечує прикриття від ворожої авіації під час спецоперацій "Артану". У ній до 15 бійців.
Одним із перших завдань, у яких брав участь "Лютий", стало десантування в Енергодарі. Ця операція тривала близько двох місяців – від початку вересня до кінця жовтня.
"Тоді було вже досить холодно, а це була висадка на човнах. Було складно. Детальний список завдань, які ми тоді виконували, розкривати не можу, але нам вдалось їх виконати. Там ми постійно – майже кожні два дні - влаштовували такі собі набіги Дніпром, щоби спровокувати росіян укріплювати саме ту ділянку. Це своєю чергою послужило на користь Херсонському напрямку", – пояснює Олександр.
Далі був Бахмут, який "Лютий" називає найгарячішим театром бойових дій на його пам'яті. Туди спецпризначенці ГУРу заїхали приблизно в грудні.
"Було розуміння, що там ти приносиш максимальну користь, адже на той момент це була найгарячіша ділянка. Він обстрілювався зі всіх сторін, постійно прилітали міни, арта. Але попри це наші хлопці тримались. Ми своєю присутністю теж підбадьорювали ЗСУ. Дехто з них дивились на нас із подивом, запитуючи: "Хлопці, а ви хто? Чому ви так одягнені? Ви наче з космосу спустились", – розповідає "Лютий".
У Бахмуті спецпризначенці ГУРу відповідали за штурми – кварталів чи окопів і мали допомогти укріпити позиції ЗСУ.
"Там було дуже важко. Ми з перших днів відразу заїхали на контактні позиції. Ми мали насамперед укріпити існуючі позиції ЗСУ, а також просуватися. Фактично вся штурмова діяльність мала бути за нами. Тобто ми проводимо зачистку кварталу за кварталом, далі підтягується укріплення від ЗСУ разом з нашими, які можуть надати підтримку, якщо ми застрягли і не можемо просуватися далі. Це все було за підтримки і ЗСУ, і артилерійських підрозділів, і ССО", – каже Олександр.
Зрештою, ворогу вдавалось продавлювати наші позиції. Проте, як пояснює співрозмовник, це була далеко не заслуга "вагнерівців", як тоді було прийнято вважати.
"Там ми зустрілись зі спеціальним бойовий підрозділ ГРУ РФ. Вони прибули до Бахмута у першій половині січня. Вогневий контакт у нас був на відстані 5-10 метрів. Грубо кажучи, вони від нас сиділи через забор. Це був найближчий контакт з ворогом у моєму досвіді. Наша арта нас всіляко підтримувала, але у противника була кількісна перевага, міни просто сипались градом одна за іншою", – згадує Олександр.
Саме цих бійців "Лютий" називає чи не найсильнішим угрупованням в російській армії. Підрозділ "грушників" у Бахмуті налічував кілька сотень людей. Вони різко виділялись на тлі інших "мобіків", яких Кремль відправляв вмирати за невеличке українське містечко, назву якого більшість з них раніше навіть не чули.
"Головним чином це саме вони і продавлювали наші позиції у Бахмуті. У них, як і у нас, не було жодних розпізнавальних знаків чи документів при собі. Але вони контрастували на тлі інших. У разі відступу з позицій вони відразу намагались забирати і своїх поранених, і "200-х". Там же були і "вагнерівці". Але ти знав, що від них очікувати. Але от коли підключились ГРУ, то було складно, оскільки вони показали ще більшу результативність, ніж професійні "Вагнера", – пояснив співрозмовник.
Під час одного з боїв з "грушниками" "Лютий" отримав важку контузію і був відправлений до госпіталю. Далі – відновлення, бойове навчання в Іспанії і нова операція.
Спецпризначенців ГУРу нерідко відправляють на завдання, де доведеться стикнутись з кратною перевагою ворога. У деяких з операцій, за словами "Лютого", безпосередньо бере участь і їхній начальник – Кирило Буданов.
"Під час одного з завдань штурмова група противника намагалася без вогневого ураження просто покинути зону дії, бо зрозуміла, що чинити опір вже не здатна. Тоді якраз з нами був присутній Кирило Олексійович. Він буквально в особистій розмові, лише одними переговорами по рації, змусив 19 росіян просто здатись у полон. Це неймовірна сила духу. Усі тоді відчули такий моральний підйом, коли почули голос нашого начальника. Адже більшість тоді не здогадувалися, що разом з нами, у нашому секторі, знаходиться начальник ГУР", – пригадує "Лютий".
Останнім часом бійці "Артану" виконують чимало завдань в акваторії Чорного моря. Одна з них – звільнення так званих "вишок Бойка" – бурових газовидобувних платформ, що стоять на шельфі Чорного моря між островом Зміїний і західним узбережжям Криму. Росіяни тоді з авіації намагались уразити українських спецпризначенців, які пересувались на катерах.
"Під час операції на "вишках Бойка" я відпрацьовував з ПЗРК і з катера. І зі своїм другим номером працював потім з самої "вишки" – це тоді, коли була операція з порятунку Конана. Тоді ми попередньо збили два Су-30, хоча це ще не підтверджена інформація", – каже Олександр.
Як правило, завдання групи ПЗРК під час таких операцій полягає не в тому, щоби збити якомога більше російських літаків. А в тому щоб спрацювати на випередження і зберегти наш особовий склад. Саме тому "Лютий" і його люди починають випускати ракети ще до того, як у зону їхньої дії потрапляє ворожий літак. Тоді російська авіація отримує наказ розвертатись і летить геть.
Окупанти захопили "вишки" після 2014 року і облаштували там допоміжні позиції для ППО і радіорозвідки. За словами Олександра, звільнення цих платформ дає більші можливості з переміщення в акваторії Чорного моря і десантування на узбережжі окупованого Криму.
"Росіяни використовували ці "вишки" як бази, насамперед "Тавриди" і "Петро Годованець". Там у них були розміщені метеорологічні станції, особисті речі, озброєння, техніка, багато боєприпасів різного типу. Я так розумію, що вони їх використовували як мобільний пункт дислокації та переміщення. Фактично багато обладнання, яке було знайдено там, ми вже використовуємо проти них же", – пояснює "Лютий".
Наші спецпризначенці вичекали зручний момент, коли росіяни відвели з "вишок" частину особового складу. Тих, хто залишився, вдалось вибити. У решті-решт ця операція зайняла в сумі близько двох тижнів.
Кожна з таких операцій – це великі зусилля і, на жаль, втрати. Тому коли хтось каже, що українські воїни на фронті рухаються не так чи не так швидко – це насамперед тому, що для нас важливо зберегти якомога більше життів, каже "Лютий".
"Вважається, що стандартне співвідношення втрат у наступаючої сторони і того, хто в обороні – 3 до 1. Але для нас важливо, щоб наші втрати були менші за цю статистику, адже нам треба зберігати людське життя. Тому все рухається поступово, за планом – просто, можливо, не так швидко, як комусь хотілося б", – пояснив співрозмовник.
Це не означає, що війна переходить у затяжну фазу. На запитання, чи варто українцям готуватися до того, що наша війна ще надовго, Олександр відповідає – "не варто".
"Якщо порівнювати з попереднім досвідом у вісім років з 2014 по 2022 рік – стільки ще не буде. Ми розвиваємось швидше, ніж ворог. Від цього у нас і швидкість руху більша. Навіть з таким відносно повільним темпом завершення війни не за горами", – каже "Лютий". І коли вона закінчиться, Олександр мріє побути просто "чоловіком та батьком".