Поворот не туди. Що стоїть за політикою Азербайджану щодо Росії і України
Ільхам Алієв та Володимир Путін (фото: Getty Images)
Азербайджан останнім часом все більше заграє з Росією. У якій мірі це нова тенденція, а в якій прояв старого курсу, і що це все означає для України, – докладно читайте у матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Зміст
Азербайджан останнім часом робить все більше дипломатичних "реверансів" у бік Росії. Один з найбільш резонансних протягом останнього часу відбувся 18 серпня, коли в ході візиту Путіна в цю країну, керівництво Азербайджану допомогло російському диктатору вкотре обійти міжнародну ізоляцію. Та цим не обмежується.
Азербайджан, Росія та Україна - конкретні факти
На додачу до підігрування публічному іміджу Путіна, азербайджанська компанія SOCAR домовляється із Газпромом про постачання газу через Росію і і далі по території України у Словаччину та Угорщину.
Також активно розвивається логістичний коридор "Південь-Північ", який зв'яже Росію та її де-факто союзника Іран через територію Азербайджану. Мова йде про будівництво залізниці та автомагістралей. Також у планах спільно будувати танкери.
Через день після візиту Путіна Азербайджан подав заявку на вступ у БРІКС. Ця організація на довго існувала в форматі Китаю, Росії, Індії, Бразилії, Південної Африки. Однак останнім часом розширюється за рахунок інших держав, що мають складні відносини із Заходом.
Азербайджан завжди грався у багатовекторну зовнішню політику. Та наразі його позицію визначають кілька факторів.
З іншого боку, у відносинах з Україною Азербайджан проявляє куди менше активності.
За час повномасштабного вторгнення Росії Азербайджан надавав лише гуманітарну допомогу Україні, не приєднався до жодного пакету санкцій, не голосує за резолюції ООН, засуджують агресію Росії проти України, і зрештою не брав участь у саміті миру, в той час як багато інших країн прислали бодай послів.
Оцінки опитаних РБК-Україна експертів різняться за рівнем радикальності.
"Азербайджан став "форпостом росії на Південному Кавказі", – каже азербайджанський конфліктолог, керівник Департаменту конфліктології та міграції Інституту миру та демократії (Нідерланди) Аріф Юнусов.
На думку грузинського політолога Гели Васадзе, політика Азербайджану все ж відносно нейтральна.
"Баку в цьому плані певною мірою повторює шлях Туреччини, але не копіює його. Бо Туреччина має можливість будувати завод "Байрактар" в Україні, і водночас купувати російський газ та наживатися на Росії. Азербайджан таких можливостей робити це публічно не має. Тому вони, на відміну від Туреччини, роблять це непублічно", – каже політолог із Грузії Гела Васадзе.
Питання лише в балансі. Принаймні у публічній сфері Азербайджан грає таки більше на російському боці. Цьому є кілька причин.
Як на політику Азербайджану впливає чинник Нагірного Карабаху
Один з ключових факторів чому Росія для Азербайджану важлива – остаточне врегулювання ситуації навколо Нагірного Карабаху.
Нагадаємо, це область між двома країнами, де більшість становили етнічні вірмени. Однак, вона відділена від Вірменії важкопрохідними горами, тому в радянські часи була включена саме до складу Азербайджану, з яким сполучення зручніше. З розпадом СРСР Азербайджан та Вірменія розпочали війну за Нагірний Карабах, у якій перемогла остання. Що важливо, Вірменія тоді захопила ще сім районів Азербайджану.
Де-факто, Азербайджан повністю повернув під свій контроль втрачені території у два раунди – в 2020 та 2023 роках.
За оцінкою Аріфа Юнусова, важливою в цьому процесі була роль Москви. Аби покарати прем'єр-міністра Нікола Пашиняна, який намагається відірватися від Росії і зблизитися із Заходом. Інша мета Росії – і надалі зберегти свій вплив на Південному Кавказі, адже в регіоні все більше зміцюнюються позиції Туреччини, Китаю та інших "центрів сили".
"Це був план Лаврова, суть якого зійде з того, що Росія дозволяє повернути Азербайджану сім районів навколо колишнього Нагірного Карабаху. Натомість Азербайджан дозволяє повернути російські війська на свою територію у статусі миротворчих сил", – каже Аріф Юнусов.
Угода про мир і політичне врегулювання з Вірменією досі не підписана, а це вкрай важливо для Азербайджану, бо дозволить нарешті вивести Нагірний Карабах із сірої зони на світовій карті, залучати туди інвестиції для відбудови і унормувати відносини з Вірменією. Щодо останнього пункту є загалом політична воля. Дипломати з обох сторін сходяться на тому, що укласти мирний договір реально до кінця 2024 року.
Питання в деталях. Вони стосуються демаркації кордону між двома країнами, не лише в Карабаху, адже в радянські часи кордон був дуже умовним. Інший аспект – транспортний, стосується Зангезурського коридору. Це ділянка на півдні Вірменії, що сполучає Азербайджан із його відокремленою територією Нахічевань та з Туреччиною. Коридор стратегічне значення, адже є частиною більш масштабного маршруту.
Зеленим - область Зангезур. Червоним та синым - транспортні магістралі через Зангезурський коридор (карта: Tabriz Azerbaijan)
"І Росія, і Азербайджан хочуть, щоб Вірменія погодилася відкрити Зангезурський транспортний коридор. Тільки проблема у тому, що Вірменія каже, що без проблем зможе це зробити, але контролюватиме його сама. Азербайджан хоче, щоб цей коридор був екстратріаріальним, аби вірменські прикордонники не мали над ним контролю. Але й Росія, звичайно, теж хоче, щоб прикордонники ФСБ контролювали цю територію", – каже аналітик з питань Південного Кавказу Польського інституту міжнародних відносин Войцех Войтасевич.
Це важливо, адже той, хто контролює коридор, має можливість здійснювати митні перевірки та отримувати транзитне мито з товарів, що прямують коридором, або блокувати маршрут під тим чи іншим приводом.
Азербайджан прагне до двосторонніх домовленостей, за мінімального втручання посередників. І саме тут є предмет для розмови з Росією.
"Баку від Москви потрібне одне, але дуже важливе, щоб Москва не заважала в регулюванні конфлікту з Вірменією за сценарієм Азербайджану", – додає Гела Васадзе.
Вірменія як слабша сторона навпаки зацікавлена у зовнішніх гарантіях. І на тлі охолодження відносин з Москвою команда Пашиняна не надто успішно намагається забезпечити їх за рахунок нарощування кооперації із західними партнерами. Приміром, щодо Зангезурського коридору США та Євросоюз виступають за міжнародний контроль над ним.
Вірменія використовує різні інструменти: від поступового зближення з Євросоюзом, до використання можливостей вірменської діаспори, особливо сильної у Франції.
Франція справді стала більш активною на Південному Кавказі. зокрема, продає Вірменії зброю та надає дипломатичну підтримку.
Азербайджан, у свою чергу різко знизив рівень відносин із Францією. З цікавого, у липні в Баку відбувся з’їзд політсил та рухів із заморських територій Франції, що виступають за незалежність. Під час з'їзду оголосили про заснування "руху за звільнення колоній".
Повертаючись до Росії, Азербайджан може не лише заохочувати Путіна поступками зі свого боку, а й використовує важелі тиску. Перш за все у сфері транспорту.
"Москві потрібний серйозний логістичний зв'язок з Близьким Сходом і вихід на Перську затоку, фактично, з виходом у світовий океан. Порт Новоросійськ стає вельми сумнівною логістичною точкою через те, що ЗСУ вже зараз можуть завдавати удару по ньому, а це здорожчує вартість страховок і всього іншого. І з часом ситуація там буде тільки погіршуватися", – каже Гела Васадзе.
Білоруський сценарій на Південному Кавказі
У довгій перспективі, за словами Аріфа Юнусова, підтримування контактів із Росією пов'язане з намаганням Ільхама Алієва зберегти політичну владу в Азербайджані. Подібно тому, як це сталося із Білоруссю та Лукашенком. Зрештою, Алієв та Путін – обоє авторитарні лідери і близькі один одному психологічно. До того ж, Путін, на відміну від західних країн, не говорить про необхідність демократичних реформ в Азербайджані
"Карабаська ейфорія пройшла, зараз уже 2024-й рік і на порядку денному багато речей, пов'язаних із соціально-економічною ситуацією. А у нас жахлива корупція та монополія", – каже Аріф Юнусов.
Водночас Войцех Войтасевич оцінює нинішні позиції Алієва всередині країни як досить міцні.
"Коли ми подивимося на внутрішню політику Алієва, ми побачимо, що він такий сильний, що зараз арештує майже всіх своїх супротивників. В Азербайджані майже немає офіційної опозиції, але навіть щодо журналістів, науковців, активістів тощо. Майже кожного місяця за останній рік відбуваються нові хвилі арештів, – каже Войцех Войтасевич.
На парламентських виборах 1 вересня президентська партія "Новий Азербайджан" завоювала 68 зі 125 місць. Ще 44 мандати самовисуванці, які дотримуються провладної позиції. А в лютому цього року Ільхам Алієв вп'яте переобрався президентом із результатом 93,3% голосів.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв голосує на парламетських виборах 1 вересня (фото: president.az)
Все це не відміняє різного роду "чорних лебедів". Як показує практика, в країнах на кшталт Азербайджану революційна ситуація виникає переважно не через економічні труднощі. Вона настає коли після економічного росту з'являється середній клас, який до кінця не може реалізувати свої політичні та економічні свободи, адже вся влада належить старій політичній еліті.
З боку західних країн регулярно звучить критика на адресу Азербайджану щодо порушення прав людини та стану демократії. У січні цього року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила рішення не затверджувати повноваження делегації Азербайджану. Цей суто формальний крок перетворився на політичний сигнал незадоволення в Європі діями Баку, особливо на територіях Карабаху. У відповідь в Баку заявили, що самі йдуть з асамблеї.
Також час від часу у США та Євросоюзі з'являються ідеї запровадити санкції проти окремих азербайджанських політиків і чиновників. Приміром, у квітні цього року відповідний законопроект було зареєстровано у Конгресі США. Він передбачає санкції проти більше 40 осіб нібито причетних до порушень прав людини. Втім, поки що законопроект слугує радше знаряддям політичного тиску.
Принаймні поки що для країн Євросоюзу можливість отримувати газ з Азербайджану переважає стурбованість правами людини.
"Алієву не подобається позиція Франції, яка підтримує Вірменію. Але, з іншого боку, він дуже добре знає, що зараз, коли Євросоюз наклав санкції на Росію, коли вирішив не імпортувати нафту та газ із Російської Федерації, їм просто треба отримати інші джерела. Одним із цих джерел є Азербайджан, коли ми говоримо про нафту та газ", – зазначає Войцех Войтасевич.
Нинішня позиція Азербайджану принаймні змушує поставити питання - чи таким вже "стратегічним" він є партнером для України. У реальності "до повномасштабного вторгнення" дійсно було багато спільних точок дотику від постачання в Україну азербайджанської нафти замість російської, до політичної підтримки дій Азербайджану в Нагірному Карабаху. Сьогодні ці спільні інтереси потроху зникають.
Єдине, що поки що стримує Україну від демаршів проти Азербайджану – це бажання, аби ще одна країна не перейшла з групи партнерів у групу відкритих ворогів. Разом з тим, у Києва є способы впливати на Баку. Щонайменше, вони стосуються можливості блокувати реалізацію нового проекту про транзит газу до Словаччини та Угорщини, якщо Азербайджан зважиться і надалі підігрувати Росії.
При написанні матеріалу використовувались коментарі грузинського політолога Гели Васадзе, керівник Департаменту конфліктології та міграції Інституту миру та демократії (Нідерланди) Аріфа Юнусова та аналітика з питань Південного Кавказу Польського інституту міжнародних відносин Войцеха Войтасевича.
