Польовий командир "Курт": У нас все ще існує радянська школа побудови армії

Командир підрозділу "Kurt and Company" з 28 ОМБр імені Лицарів Зимового Походу розповів РБК-Україна про радянську спадщину армії, мотивацію військових та гарантії для ветеранів після війни.

Українська армія пройшла довгий шлях реформування за 10 років в умовах війни. Такий бойовий досвід не має жодна армії Європи. Та все ж досі є багато прогалин, через які українське військо не може максимально ефективно тримати оборону.

Про радянщину в армії, основні фактори ефективності та помилки, які призводять до втрат, – в інтервʼю РБК-Україна розповів польовий командир "Курт" підрозділу "Kurt and Company" 28 ОМБр імені Лицарів Зимового Походу.

З початку війни в Україні у 2014 році приєднався до ЗСУ на посаді розвідника. У 2017 "Курт" продовжив службу у якості снайпера та став одним з найкращих серед оборонців. Згодом створив власний підрозділ "Kurt and Company".

Під час повномасштабної війни разом з своїм підрозділом брав участь в боях з ПВК "Вагнера" під Бахмутом, в операції зі звільнення Херсонщини, утримував Курдюмівську дамбу та нині продовжує тримати оборону на Донбасі.

Відео: Командир підрозділу "Kurt and Company" з 28 ОМБр імені Лицарів Зимового в інтерв'ю РБК-Україна (youtube.com/РБК-Україна)

– В якому стані нині українська армія? Ти уже 10 років на війні, то ж якою вона була тоді та яка зараз?

– Якщо порівнювати 10 років тому і зараз, то це дві різні армії. Ми виросли як у військовому плані, так і у технічному. Але дуже багато залишається проблем, їх потрібно вирішувати. І робити це потрібно було ще вчора, а не завтра.

Я би сказав, що стан (в армії, - ред.) бойовий. Але тут не можна вирішувати, коли було краще. Нам потрібно оцінювати армію по діям. Якщо на якомусь напрямку у нас є успіхи, так само й на якомусь іншому напрямку є провали. Наша армія не в змозі на деяких напрямках стримувати противника. На це впливає дуже багато факторів, починаючи від політичних рішень і закінчуючи військовими справами, бойові зіткнення. Це залежить так само від озброєнь, постачання зброї нашими партнерами.

– Які фактори впливають на боєздатність підрозділу?

– Перше – все залежить від людини, яка керує підрозділом, безпосередньо від командира. Мені здається, якщо командир підрозділу професіонал і намагається бути своїм солдатом другом, батьком, братом… Якщо командир цікавиться життям підрозділу, то у такого підрозділа все буде добре, і будуть успіхи. Якщо є командири, які некомпетентні в своїй справі, а просто віддають накази олівцем на карті, то там успіху ніколи не буде.

Плюс взаємодія з нижчими ланками в підрозділах – це велика робота, яка має проводитись. І щоб взаєморозуміння було, починаючи від простого солдата і закінчуючи полковником. Щоб був боєздатний підрозділ і колектив, потрібні роки, щоб це створити. Тому що побудова бойового підрозділу – це дуже важкий шлях, і займає він багато часу.

– Чи є в армії радянщина?

– В нашій армії досі присутня радянська школа побудови армії. Я не розумію цього. Коли ми вже будемо говорити тільки правду, а не показувати гарну картинку, аби показувати її. Як приклад, коли показують якісь навчання бригади або підрозділу і ми, як люди, які воюємо, ми дивимося, нам смішно.

– Чому смішно?

– Тому що те, чому навчають в деяких навчальних закладах для військових, в бойових діях це не використовується. Наприклад, діі батальйону в наступі. Коли ти бачиш, як танки їдуть просто по відкритому полю і піхота йде по 5-6 чоловік в одну шеренгу за цим танком, ти розумієш, що це всі 200-ті. Такого на війні не буде.

Дуже багато втрачено часу в підготовці з часів АТО. Я на своєму власному прикладі можу сказати, коли я служив в іншому підрозділі, я постійно бігав за командиром і просив, щоб дали час на заняття з власним особовим складом.

Чому я маю проявляти ініціативу, а вони займаються паперами? Їм нецікаво було. І є декілька осіб, яких я досі вважаю ворогами армії, ворогами того підрозділу, де я раніше служив, які відносились просто з якоюсь насмішкою до тих хлопців, які були мотивовані і хотіли воювати, як і я сам.

Фото: Якщо командир цікавиться життям підрозділу, то у такого підрозділа все буде добре, і будуть успіхи, – командир "Курт"

Велика доля радянщини полягає в тому ще, що в нас бояться озвучувати в вищому керівництву справжні проблеми або, просто кажучи, обманюють з приводу тих чи інших бойових дій. Це велика проблема. Для чого це робиться? Тому що бояться вищого керівництва. Тому що вище керівництво, як прийнято з радянських часів, це ого-го, зараз приїдуть і насварять за це.

– Ми говорили про помилки, які були зроблені нашою армією під час бойових дій. Які це помилки?

– Перша помилка, яка постійно відбувається – при заходах на ротації, на позиції. Деякі командири не розробляють план заходу на позиції. Це велика помилка, тому що завести підрозділ на позиції – це дуже велика робота і це ціла операція.

У мене невеликий підрозділ. Я завжди, якщо ми заходимо на якусь позицію нову, в першу чергу завжди їду сам, перший. Дивлюсь, куди мені потрібно завести людей, що потрібно. Беру як мінімум з собою одного бійця, який з тієї групи, яка туди буде заходити, він пише список, що нам потрібно.

Ми розроблюємо декілька маршрутів заходу. Я безпосередньо знайомлюсь з командиром підрозділу, який ми змінюємо, або ми стоїмо з ними. Безпосередньо домовляємось, на яку годину. Все має працювати згідно годинника, ми налагоджуємо взаємозв'язок, щоб, не дай Бог, при заміні нас не прийняли за ворога, бо ми десь не туди поїхали. Це ціла військова операція, і в межах великих підрозділів у командира бригади, полку чи групи військ має бути гарна команда, щоб проводити такі заміни на позиціях.

Багато командирів є в армії, які не відповідають рівню тієї ланки, на якій вони стоять. Мені здається, іноді краще взяти сержанта, який вже досить багато провів часу у бойових діях, і з ним провести ротацію, ніж слухати такого командира, який тобі просто каже – йди туди і там, куди ви дійдете, до цієї посадки, загинете.

Це повна маячня, яка призводить до загибелі особового складу. Він має на 100% бути впевненим, що група піде туди, де визначено, а не тикнути в карту пальцем і сказати вам: "ось на цій позиції треба помінятися".

А в нас були випадки, коли тикали просто пальцем в карту, ми їдемо міняти якийсь підрозділ з іншої бригади, а там їх вже немає. Там вже сидить противник, і потрапляли просто під вогонь. Наслідком таких дій непрофесійних є втрати позицій, території, людей в першу чергу, засобів і всього, що у вас є.

– Нам зараз бракує людей у війську. Вмотивовані вже пішли давно. Як зараз нам залучити людей з мотивацією до армії?

– Нам потрібно створити ПВК. Олігархи можуть продати декілька своїх яхт, замків, які в них є, і побудувати приватні військові компанії, але тут же постає питання загрози державі. Потрібно домовитися, що ПВК будуть в структурі держави, і воювати лише в її інтересах.

Фото: Ми зараз є однією з найсильніших армій Європи, переконаний командир

– Чи впливають політичні рішення на хід війни?

– Військові самі змінюють хід війни, прості військові, які воюють, це придумали, винайшли. Це ми самі розробили воювати з мавіками, з FPV. Ми самі все це робили, а нам тепер розповідають, як нам воювати. Політики не мають взагалі лізти в бойові дії, і тоді не буде проблем.

Якщо політика пересікається з військовою справою, то це вже не війна. Це бозна що, коли нам забороняють туди або сюди стріляти, де потрібно. Їм в Києві, мабуть, просто видніше куди стріляти, а куди ні, ніж нам на позиціях. І це ми спостерігаємо протягом 10 років.

Ми зможемо переламити хід цієї війни. Підпишіть якийсь указ, що після цієї війни всі, хто виживуть, будуть забезпечені, як ветерани Другої світової війни, достойної пенсії. І мені здається, люди, які прожили пекло, не мають переживати, чим їм займатися після війни. Ось це дуже великий фактор, який впливає на військового.

Якщо мені дадуть гарантії якісь, то я готовий ще більше, ніж я роблю, хоча мені здається, як військовий, я роблю все, що я можу. І навіть більше. І таких хлопців тисячі в армії, тисячі і тисячі, які надлюдські зусилля прикладають для перемоги. Дайте нам гарантії, дайте нам якусь повагу в суспільстві.

– Часто кажуть, що нам треба йти до натівських стандартів, змінювати армію. А чи дійсно нам потрібно це?

– Я думаю, що НАТО має йти до нас і вчитись у нас, так як ми здобули безцінний досвід по веденню повномасштабної війни. Нам все, що потрібно від НАТО, це технічні засоби. Ми маємо тягнутися до їхніх технічних засобів, щоб в нас була така сама матеріальна технічна база. Але я не вважаю, що ми повинні прийти в НАТО. Ми маємо бути складовою НАТО.

Ми зараз – одна з найсильніших армій Європи. Ми маємо передати свій досвід в НАТО, а НАТО має нас навчити користуватись сучасними технічними засобами військового призначення. Є багато-багато моментів, в яких ми, на жаль, не дотягуємо поки що до рівня НАТО технічно. Але ми вже перевершили НАТО в бойовому досвіді. Це ключовий фактор, який зіграє, я сподіваюся, в майбутньому велику роль.