Орбан, Мелоні та Стармер: хто друг, а хто ворог Трампа в Європі

ЗМІСТ

• Друзі Трампа

• Вороги Трампа

Після перемоги на президентських виборах у США з Дональдом Трампом стараються налагодити зв'язки більшість впливових політиків з усього світу. Не виключення і Європа, найважливіший з-поміж інших регіон для України. Більшість європейських лідерів - Емманюель Макрон, Педро Санчес, чи Ульф Крістерссон, тільки намагаються налагодити робочі відносини з Трампом. Разом з тим, у Європі є явні друзі обраного президента США, з якими у нього тривалі контакти. А також явні вороги, що які мають непрості відносини з американцем – в силу різних причин.

Друзі Трампа

Більшість друзів Трампа у Європі мають спільні з ним погляди щодо міжнародної політики та економіки, однак також є й інші нюанси.

Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан встановив зв'язки із Трампом ще під час його першого президентства у 2017-2021 роках. Втім, тоді інтенсивність їх співпраці була невисокою, адже Європа для Трампа точно не була головним пріоритетом.

У 2024 році ситуація змінилася. Орбан почав відновлювати контакти зі своїм візаві ще задовго до президентських виборів, коли перемога Трампа була далеко не очевидною. Де-факто, він став єдиним з лідерів країн ЄС, хто зробив пряму і відкриту ставку на перемогу республіканця. Судячи із коментарів оточення, Трамп цінує цей факт. Ще більше ваги Орбану додають його посередницькі зусилля щодо завершення війни проти України. Починаючи від серпневих візитів до Києва, Москви, Пекіна та у резиденцію Трампа в Флориді, і продовжуючи телефонними дзвінками Трампу та Путіну. Водночас статус ізгоя у Євросоюзі дещо знижує акції Орбана у відносинах з Трампом.

Прем'єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні також знайома з Трампом давно, ще з часів, коли вона не очолювала уряд. Мелоні брала участь у декількох щорічних конференціях американського консервативного руху, а колишній головний стратег Трампа Стів Беннон був основним доповідачем на конференції партії Мелоні "Fratelli d'Italia" у 2018 році. Двоє політиків зустрілися у Парижі 7 грудня під час відкриття Собору Паризької Богоматері. Ця зустріч стала першою з часу повернення Трампа у велику політику.

"Я багато із нею (Мелоні, – ред.) спілкувався. Вона справжній дріт під напругою, скажу вам. Вона чудова", – розповів Трамп в інтерв'ю New York Post, після повернення з Парижа.

На відміну від Орбана, Мелоні має тісні робочі стосунки із євробюрократією в Брюсселі та очолює одну з найпотужніших країн Євросоюзу. Все це додає їй балів у спілкуванні з Трампом.

Як і Орбан, лідер опозиційної партії Reform UK у Великій Британії Найджел Фарадж зробив ставку на підтримку Трампа задовго до перемоги останнього. Цей антисистемний британський політик очолював кілька політичних проектів. Зокрема, це "Партія незалежності Сполученого Королівства", яка зіграла важливу роль у тому, аби британці на референдумі проголосували за вихід з Євросоюзу. Фарадж залишався найпотужнішим у Великій Британії критиком європейської інтеграції. Його партія стабільно посідала високі місця на виборах до Європарламенту, але у самій Британії Фарадж зумів потрапити до парламенту лише цього року як депутат своєї нової партії "Reform UK".

Як і Мелоні та Орбан, Фарадж давно знайомий із Трампом. Протягом виборчої кампанії у США він приїздив та відкрито агітував за обраного президента США. Контакти обох політиків після перемоги Трампа тільки міцнішають. Схоже, Фарадж гратиме все більшу роль у відносинах Великої Британії та США. На тлі підтримки з боку США та низки політичних провалів чинного уряду партія Фараджа вибилася у лідери за рейтингами. За інформацією Daily Mail, оточення Трампа розглядає Фараджа як наступного прем'єр-міністра Великої Британії. Більше того, за даними британських медіа, близький соратник Трампа, мультимільярдер Ілон Маск може пожертвувати 100 млн дол. на його партію.

Вороги Трампа

Відносини Трампа з європейськими інституціями у Брюсселі складні, перш за все, через системні протиріччя між США та Євросоюзом. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн є уособленням всієї євробюрократії, тож на неї фокусується і весь негатив Трампа щодо ЄС. Під час першого президентства Трампа вона була міністром оборони Німеччини та мала конфлікти зі США – Трамп наполягав, аби європейські члени НАТО збільшували витрати на оборону. Натомість Німеччина намагалася цього уникнути.

На нинішньому етапі головним проблемним питанням між США та ЄС є торгівля. Трамп планує підвищити тарифи на імпорт з Євросоюзу, що вдарить по економіці ЄС. Голова Єврокомісії намагається налагодити діалог з Трампом, готуючи низку вигідних пропозицій, як-то купівля додаткового газу зі США на заміну російському. Однак, чи спрацюють такі "пряники" з Трампом, поки що питання відкрите.

Прем'єр-міністр Великобританії від лейбористів Кір Стармер прийшов до влади лише за чотири місяці перед Трампом та вже встиг зіпсувати із ним стосунки. Стармер задовго до виборів у США зробив ставку на суперницю Трампа Камалу Гарріс і програв. Представники Лейбористської партії приватно їздили у США агітувати за Гарріс як волонтери, а сам Стармер не бачив у цьому "нічого такого".

Однопартійці Стармера вживали щодо Трампа жорсткі епітети: "блазень", "прихильник нацистів" чи навіть "тиран у перуці". Між Великою Британією та США не так багато системних протиріч: двостороння торгівля відносно збалансована, також Велика Британія витрачає багато коштів на оборону (низькі оборонні видатки є однією з претензій Трампа до європейських членів НАТО). Разом з тим, особиста неприязнь Трампа до Стармера може серйозно охолодити відносини обох країн.

Поки що чинний прем'єр-міністр Німеччини Олаф Шольц має непрості стосунки з Трампом ще з 2017 року. Коли Трамп вперше був президентом США, Шольц займав посаду міністра фінансів Німеччини та всіляко уникав збільшення німецьких видатків на оборону. Плани Трампа запровадити нові тарифи на європейський імпорт вдарять перш за все по Німеччині. Це створює додаткову точку напруги між Вашингтоном і Берліном. Разом з тим, у Німеччині розвалилася правляча коаліція, очікуються дострокові вибори, і Шольц з високою ймовірністю втратить посаду, тож проблеми між США та Німеччиною доведеться вирішувати вже іншому бундесканцлеру.