Олександр Ткаченко: В "хороших росіян" не вірю, але є корисні, які засуджують Путіна

Інтерв’ю РБК-Україна з міністром культури та інформаційної політики Олександром Ткаченком – про російську пропаганду, протидію фейкам Кремля, телемарафон "Єдині новини", вплив телеграм-каналів, ситуацію з орендою Києво-Печерської лаври, а також про "корисних росіян" та демонтаж "імперських" пам’ятників.

Протягом останніх кількох тижнів Міністерство культури та інформаційної політики опинилось у центрі кількох гучних історій. Зокрема, стендапер Андрій Щегель, отримавши "лист сприяння" від Мінкульту, виїхав до Туреччини і вирішив там залишитись, ще й зневажливо відгукнувшись про тих, хто зараз захищає Україну на фронті. Як наслідок, МКІП вирішило зробити більш жорсткими правила виїзду для артистів-чоловіків – це в свою чергу, викликало невдоволення у частини культурного середовища.

Паралельно триває історія з виселенням з Києво-Печерської лаври УПЦ Московського патріархату. Комісія Мінкульту зараз проводить інвентаризацію лаврських культурних цінностей, представники УПЦ МП обурюються, публікують звернення до президента і потроху збирають речі. Кульмінацією має стати 29 березня, коли перестане діяти договір про оренду лаври. Як сказав в інтерв'ю РБК-Україна голова Мінкульту Олександр Ткаченко, чернече життя в Києво-Печерській лаврі має продовжитись, але в який спосіб – "побачимо найближчим часом".

Інша резонансна історія не має безпосереднього стосунку до МКІП, але безумовно стосується інформаційної політики України у воєнний час як такої. Комбат 46-ї бригади "Купол" в інтерв'ю The Washington Post розкритикував рівень підготовки поповнення на фронті – за що його перевели на нижчу посаду. Міністр Ткаченко визнає, що дискусії про те, що можна, а що не можна говорити у час війни, тривають постійно.

– Почнемо з ідеї про "інформаційний Рамштайн". Його мета, як ви пояснювали, полягає в протидії російській пропаганді, координації зусиль з нашими союзниками та партнерами щодо спростування фейків Кремля. Власне, а хто і як ці фейки має спростовувати?

– Це не просто боротьба з фейками Кремля. Для цього вже існують інституції в Європі та США. У нас також є Центр стратегічних комунікацій, який постійно займається спростуванням фейків і поясненням, що насправді відбувається, з доказами і фактами.

Мова йде про більш широку платформу. На інформаційному фронті від початку повномасштабної війни цивілізований світ і Україна вигравали. Згодом стало зрозуміло, що Росія змінює свою тактику, починає використовувати вже непрямі офлайнові історії, зокрема й через те, що російські канали забороняють в Європі. Росіяни починають використовувати наративи так званих "корисних ідіотів", соціальні мережі та інші способи розповсюдження своїх конспірологічних та інших історій.

І тут потрібно переходити в проактивну позицію, в першу чергу – країнам Європи та Північної Америки, щоб мати спільну точку зору і позицію на те, яким чином боротися з російською пропагандою на різних майданчиках. Крім того, треба відповісти, яким чином криміналізувати статті проти російських пропагандистів, як координувати дії стосовно того, щоб бути проактивними, а не в захисній позиції. Соціологічні опитування показують, що прихильників так званих конспірологічних теорій, які родом з Росії, в тій же Німеччині стає більше.

Існує безперечно успішний військовий "Рамштайн". І оскільки ця війна гібридна, то на інформаційному фронті потрібна така ж координація. Ми спілкувалися з багатьма нашими колегами-міністрами в Європі і врешті-решт дійшли висновку, що найбільш ефективним буде майданчик в Брюсселі на базі Європейської комісії.

Зараз ми ведемо перемовини з командою Вери Юрової, віце-президентки ЄК, яка відповідає за цей сектор, щоб спочатку зібрати зустріч експертів. Найближчим часом, думаю, вона буде. На цій зустрічі, власне, й треба підготувати більш ширше коло тих заінтересованих учасників, які опрацюють ту адженду, яку ми запропонували багатьом нашим колегам в Європі і США.

– Ви говорите про координацію зусиль. Чи можуть західні ЗМІ бути до цього залучені?

– Координацію варто робити на рівні експертів і професіоналів, які працюють в центрах стратегічних комунікації і протидії дезінформації. В моєму ідеалі це означає створення постійного центру, який працює 24/7 та може надавати інформацію ЗМІ.

– Публікуючи на своїх ресурсах чи сторінках у соцмережах?

– Попереджаючи, умовно кажучи, в проактивному режимі знаходячись. Крім приватних ЗМІ, існують державні інформаційні агенції – DPA в Німеччині, AFP у Франції. Варіанти співпраці з державними агенціями також не виключені.

– Часто з'являється інформація з посиланням на джерела чи просто на якийсь загальний досвід журналіста чи колумніста про те, що на Заході "втома від України"; про те, що між керівництвом України та західних країн є якісь "тріщини"; про те, що все Росію все одно не перемогти і треба "шукати компроміси". Це не класичний фейк, але він все одно нам шкодить. Що з цим робити?

– Частиною такої роботи можуть бути розслідування, в тому числі щодо так званих відвертих чи напіввідвертих прихильників Кремля в цих країнах.

Подібне розслідування, наприклад, нещодавно проводилося в Німеччині стосовно місцевого відділення "Россотрудничества", де було розказано про те, що його керівництво (це так би мовити будинки культури Росії, розкидані по всіх столицях Європи) є співробітниками ГРУ, тобто розвідники. І фактично після цього було розслідування, куди гілки співпраці "Россотрудничества" у Німеччині ведуть. Дуже корисна річ.

Нещодавно в Польщі також викрили агентуру, яка займалася фактично шпигунством на користь Росії. Тобто і розслідування є частиною цієї роботи.

– А якщо говорити не про таких очевидних агентів? Людей, які не є якимось чином афілійовані з країною-агресором, але все одно просувають певні наративи.

– Саме для цього потрібні дискусійні майданчики. Це зустрічі, дискусії, які можуть відбуватися в публічному полі. Різних цивілізованих способів досить багато.

– Є резонансна історія щодо інтерв'ю українського військового Анатолія "Купола" The Washington Post, в якому комбат 46-ї бригади говорив речі, які, скажімо так, не відповідають офіційній позиції українського Генштабу та Міністерства оборони. Військового після цього, до речі, понизили на посаді. Чому ця ситуація взагалі виникла? Це якийсь комунікаційний провал, що людина давала інтерв'ю, яке, можливо, не мала давати? Чи те, що воно вийшло у такому вигляді без погодження?

– Ким воно було погоджене? От це питання. У нас воєнний стан, у всіх ЗМІ теоретично мали б працювати цензори. Подібним чином це має працювати і з військовими, які знаходяться на полі бою. Я розумію, що періодично є різні емоційні реакції на ті чи інші події. Але потрібно зважати на речі, які можуть зашкодити нашим ЗСУ і нашій війні з ворогом.

Скажу відверто, у нас не без дискусій з тими, хто відповідає за комунікацію військових. Є справедливі зауваження журналістів стосовно характеру доступу до подій на війні. І умовно кажучи, про рамки, про що ми можемо говорити і про що говорити не варто. Дискусія йде перманентно.

– Ви загалом як міністр згодні з тим, що в нинішніх умовах західні медіа часто опиняються в привілейованому стані порівняно з українськими в плані доступу до спікерів та інформації?

– Був такий момент, наприклад, під час звільнення Херсона. Коли наші ЗМІ стояли на лінії перетину, їм не дозволялося перейти, а в цей час вони спостерігали в телефоні репортажі західних телеканалів. Це було приводом для серйозних розмов, щоб такого більше не траплялося в подальшому. Наскільки я знаю, зараз скориговані підходи щодо цього питання, не обмежуючи жодне західне ЗМІ, але надаючи рівний доступ українським.

– Щодо доступу до спікерів. Чи немає у вас враження, що набагато охочіше представники військово-політичного керівництва спілкуються з нашими західними колегами?

– Останнім часом неозброєним оком видно, що офіційні спікери від МОУ почали активно працювати з українськими ЗМІ, вони є в постійному доступі і говорять корисну інформацію. Стосовно появи вищих керівників я не можу зауважити, що вони частіше з'являються у західних ЗМІ. Але вони повинні там з'являтися, тому що це майданчики наших союзників. І це певною мірою зрозуміло.

– Здається, інтерв'ю головнокомандувача українським ЗМІ не було за час війни. Американські ж ЗМІ мають такі привілеї. Але питання про інше. Чи є координація вашого міністерства з Міноборони та Генштабом щодо інформаційної політики під час війни? Давайте на прикладі того самого інтерв’ю The Washington Post. Хто і як має давати дозвіл, як погоджувати, що ми пропускаємо, а що не пропускаємо?

– Це процедура Міноборони, яка має бути затверджена стосовно цих питань. І очевидно, що військові мають про неї знати. Стосовно координації якихось важливих подій, то така координація відбувається, ми обмінюємося інформацією. Принаймні ми точно маємо знати, що насправді відбувається, щоб розуміти, як в подальшому працювати з публічною інформацією. Але сказати так, що у нас є єдиний центр інформаційної політики для представників влади, то ні. У нас же демократична держава.

– Росія витрачає мільярди на пропаганду у світі. У нас є наш мовник Freedom. Наскільки ми ще програємо росіянам в ефективності мовлення в інших країнах?

– Одна з причин інформаційного "Рамштайну" – окреме питання, яке підтримують наші колеги в Європі і Північній Америці, – це протидія російській пропаганді на глобальному Півдні. Якщо в країнах Європи російські офлайн ЗМІ забороняють, то Russia Today досі є одним з найбільш популярних джерел інформації в Азії, Африці та Латинській Америці. І це окремий трек, з яким потрібно працювати.

Безперечно, тут зусилля країн Європи та Північної Америки конче потрібні. У них є мовники, які ведуть мовлення арабською, іспанською та французькою мовами, і це великі мовники. Без такої координації ми точно не обійдемося. Наших ресурсів не вистачить, щоб організувати "Аль-Джазіру". Тому ми маємо бути креативними.

Щодо російськомовного Freedom, у нього мільярди переглядів на YouTube за рік. Він певною мірою досягає своєї мети, тобто достукується до російськомовної аудиторії. Більшість переглядів якраз в Росії, Казахстані, країнах Балтії чи серед російськомовного населення, яке знаходиться в Європі.

Зараз відпрацьовуємо онлайн посилення версії англійською мовою.

– На YouTube-сторінці Freedom онлайн конкретно зараз, у суботу зранку, дивилися 1 200 людей. Є відео за останню добу, де перегляди коливаються близько кількох тисяч. Цього достатньо?

– Можемо надати вам інформацію, яку ми маємо від Freedom і самі її перевіряли. Вона трохи відрізняється від того, що ви бачили.

– Це стосується не лише YouTube, а й інших якихось каналів мовлення?

– YouTube в першу чергу. Вони ж мовлять і на супутнику, але калькуляцію по переглядах ведуть по YouTube.

– Щодо цифр та рейтингів телемарафону "Єдиних новин", від якого до кінця війни, здається, влада відмовлятися не планує. У лютому "Київстар" проводив дослідження, згідно з яким популярність марафону дещо падає – зараз частка десь в районі 13-14%, торік було більше. В цілому є відчуття, що інтерес до марафону знижується, зокрема, через те, що формати не змінюються? Що глядачам все приїлось – переважно одні й ті самі експерти, які говорять плюс-мінус одні й ті самі речі.

– Цифри – річ, з якою важко дискутувати. Марафон тримається десь на 13-15% постійних переглядів, це його частка. Але це лише в телебаченні. Крім того, на додачу ще є ОТТ-платформа, є охоплення, яке дає єдиний марафон в діджиталі, коли йде цитування.

Ми не можемо говорити про те, що його перестають дивитися. Але в цілому перегляд телебачення падає. І, безперечно, у порівнянні з першими 2-3 місяцями війни, коли всі дивилися марафон, люди починають шукати інші можливості – подивитися або кіно, або ще щось, щоб відволіктися від війни. Попри це цифри по охопленню стабільні.

Стосовно довіри, то всі соціологічні опитування, які проводять НСТУ завдяки нашим західним партнерам, говорять про те, що рівень не просто не падає, а досить високий. Я взагалі не пам'ятаю такого рівня – 75% довіри, які має марафон. Люди, які кажуть, що його дивляться постійно – 45%. А десь ще 45% кажуть, що дивляться впродовж тижня кілька разів. Так само вони дивляться його в гаджетах. Тому я не бачу втоми від телемарафону, я бачу, що всі ми втомлюємося, але тим не менше інформаційний фронт тримати потрібно.

Марафон видозмінюється, там з'являються нові рубрики, зараз з'явилися тижневики – ТСН.Тиждень і ICTV.Тиждень. Буквально днями проводили зустріч з колегами, щоб розуміти, яким чином можна дещо змінити в марафоні так, щоб глядач більш зрозуміло очікував ті чи інші події. Яким чином зробити більш оперативними новини, в тому числі з фронту, щоб підтримувати зацікавленість у марафоні.

– Про очікування та про оперативність. Пам'ятаю був такий момент – масований обстріл, усі сиділи в телеграм-каналах, шукали новини, тоді як на марафоні показували інтерв'ю з одним релігійним діячем.

– Вже цього не буде. Марафон – це жива історія. Є нічні чергування, якщо щось трапляється, відповідно, нічні зміни починають працювати.

– У рамках урізноманітнення марафону говорилося про можливі запуски ток-шоу, не на політичну тематику, як раніше було, а принаймні на соціальну. Щось таке може бути запущено? Ви обговорюєте з редакціями?

– Ми обговорювали різні варіанти, різні ідеї. Оскільки це шість різних редакцій, у кожного різні точки зору. Але знову ж таки з огляду на цифри зрозуміло, що це в першу чергу канал новин, де, безперечно, можуть бути документальні проекти, але навряд чи якісь постійні формати, які не характерні для каналу новин.

– Ми розуміли важливість марафону та його ефективність в перші тижні вторгнення. Коли ворог йшов з різних боків, новин було 24/7, редакції, звісно, самі б не впоралися. А чи є необхідність зараз у такому форматі, передаючи один одному ефір?

– Ми маємо охоплення найбільше в країні з точки зору того, що робить марафон. Ми маємо найкращі команди новин, які працюють в марафоні. Війна закінчилася? Звісно, ні. Ми не знаємо про події, які чекатимуть на нас завтра. Я буду першою щасливою людиною, коли марафон новин припинить мовлення.

Це навантаження з одного боку. З іншого боку – перехід до природного стану речей був би зрозумілий. Але ці канали, які беруть участь в марафоні, це ж не новинні канали. Вони кожен по-своєму не можуть постійно генерувати таку кількість новинного матеріалу, яку вони роблять об'єднаними зусиллями, фактично передаючи естафетну паличку один одному. Це теж варто брати до уваги.

– До речі, "1+1" та ICTV створили паралельні розважальні ефіри, без новин. Це свідчить, з одного боку, про те, що глядачу це потрібно. І, мабуть, суто з комерційної точки зору…

– Це свідчить про те, що їм потрібні гроші.

– Канали, які в марафоні новин, отримують від держави якісь дотації або гранти?

– Певна підтримка найближчим часом буде. Ви це побачите в публічному просторі.

– Це буде за рахунок державного бюджету?

– Так, але навіть ці кошти не покриють каналам витрати на виробництво новин та утримання редакцій.

– Канали працюють і працюватимуть в мінус?

– Так.

– Є теми та спікери, які небажані для марафону?

– Ні. Редакції вирішують самі, кого запрошувати в ефір. Єдине, що вони обмінюються інформацією, щоб не було повторів.

І такий приклад. Кореспондент одного з каналів працює зараз в Гаазі, а у інших каналів там немає журналістів Але вони діляться інформацією, відповідно, цей кореспондент відпрацьовує для інших телеканалів, слот яких зараз знаходиться в ефірі. Це також є доброю ознакою для марафону.

– Стоп-листів щодо гостей немає?

– Ні, такого точно немає.

– В інтерв'ю Яніні Соколовій у вас була дискусія щодо того, чи варто додавати нові канали в марафон, начебто ж є охочі.

– Це була не дискусія, а точка зору Яніни. Я ж не думаю, що нові канали з’являться у марафоні. Зараз вже складно щось видозмінювати. Це ж конструкція, яка склалася за час війни, це шість каналів, які змінюють один одного. Додавання одного чи іншого призводить до повної зміни всього характеру цих шести каналів. Цю конструкцію вже важко буде змінити.

– На початку розмови ви сказали, що в цілому цікавість до телебачення знижується. Люди хочуть отримувати інформацію швидко в месенджерах, навіть якщо вона не верифікована.

– Я вам можу сказати, що навіть і до телеграм-каналів знижується інтерес. Якщо поглянете їхнє охоплення і на результати соціологічних опитувань, то вони не ростуть. Вони ще досить популярні, але інтерес до них теж поступово втрачається.

– Було дослідження групи "Рейтинг", згідно з яким месенджери Telegram та Viber зросли по аудиторії, здається, у чотири рази, якщо порівнювати з довоєнним періодом.

– Порівняно з довоєнним часом вони зросли дуже сильно. Дійсно, сплеск був надзвичайно великий, це можна судити по кількості підписників і переглядів, які є в телеграм-каналах. Але тренд останніх пари місяців говорить про те, що і до телеграм-каналів чи то звичка прийшла, чи то зацікавленість падає, але росту такого, який був від початку війни, ми не спостерігаємо.

– Ви бачите ризик з боку телеграм-каналів та інформації, яку вони розповсюджують?

– Це теж дискусія в тому числі і для інформаційного "Рамштайну". Якщо з соціальними мережами по типу Facebook або YouTube є комунікація, не завжди вона якісна, але тим не менш вона є, то з Telegram такої комунікації немає.

Це також глобальне питання – яким чином вибудовувати стосунки з Telegram. У нас є певні напрацювання, які ми запропонували західним партнерам. Не хотів би зараз про них говорити. Але варіанти вийти на таку комунікацію, ми сподіваємося, існують. Тим більше Telegram – це ж одне з джерел отримання інформації українцями на окупованих територіях, українського сегменту Telegram.

– Телеграм-канали в умовах війни більше шкодять чи допомагають, якщо говорити про інформаційну політику?

– У нас була дискусія під час StratCom форуму, який організував Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, здається, два тижні тому з приводу стратегічних комунікацій під час війни. Я так розумію, що точка зору розділилася навпіл. Знову ж таки, є проблема, оскільки відсутній діалог і не існує чітких правил взаємодії публіки з телеграм-каналами і оприлюднених правил публічної політики, які є у Facebook. Добрі вони чи погані, але вони принаймні існують.

Багато людей, до речі, перевіряють інформацію з телеграм-каналів саме в телемарафоні, у нас є дані про це. Це один з мотивів дивитися телемарафон. Особливо коли це стосується якихось важливих подій.

– Є доволі резонансна тема щодо виїзду артистів, митців, журналістів у відрядження. Був скандал зі стендапером Щегелем, який через Мінкульт оформив відрядження, виїхав і не повернувся, наговорив зайвого про війну, фронт і подібні речі. Після цього ви посилили умови для отримання дозволу на виїзд за кордон. А до цього були випадки неповернення?

– Ми отримали останні відомості від Прикордонної служби з цього приводу і перевіряємо, хто вчасно чи не вчасно повернувся. Там є різні кейси, хтось продовжив перебування, повідомивши про це міністерство. А щодо інших, то ми направили листи тим заявникам, які порушують терміни повернення.

В подальшому ми будемо керуватися кількома зрозумілими для всіх правилами, тут не має бути виключення ні для кого. Це і постановка на військовий облік в будь-якому разі, і чіткі звіти про те, яким чином перебування за кордоном принесло користь Україні. Це або зібрані кошти, або публічні виступи, які були на користь державі, або охоплення аудиторії завдяки виступам наших представників культури. Щоб не виникало сумнівів. Звичайно, "в семье не без урода", але щоб їх було менше.

– У мистецькому середовищі розкритикували посилення умов, зокрема через те, що дуже важко оперативно зібрати документи і отримати контракт від організаторів за кордоном. Другий момент – багато митців є ФОПами, і у них також є проблема з постановкою на військовий облік.

– Дивіться, підприємства мають вести військовий облік, це автоматично означає, що підприємство відповідальне. Якщо це індивідуальна особа, то є закон воєнного часу, всі мають бути на військовому обліку. Це не наша вимога, це вимога закону.

– І цього достатньо для отримання відрядження? Наявність військового квитка?

– Незабаром, я сподіваюся, уряд затвердить фінальну версію того, які вимоги потрібні. Зараз ми вимагаємо або копію військового квитка, або постановку на військовий облік. Переважна більшість людей це розуміє. А наявність контракту чи запрошення від приймаючої сторони – це очевидна річ.

– Досить легко нагуглити, що писали різні виконавці про те, що вони стикнулися з проблемами через оформлення відрядження. KAZKA писала, Іван Леньо, гурт Tvorchi та інші.

– А з іншого боку є багато заяв артистів, які говорять про те, що потрібно дотримуватися всіх вимог – і Сергій Жадан, і Коля Сєрга. Безперечно, це нововведення, які будуть застосовуватися до всіх. І якщо вони виникли завдяки колегам по цеху, то я думаю, що варто в першу чергу звертатися до тих колег, хто дозволив собі це зробити, а не до державної установи, яка має слідувати певним правилам під час війни.

– Тобто це певні інциденти перехідного періоду?

– І KAZKA, і Tvorchi виїхали, всі, кого ви перерахували, вони виїхали. Я сам підписував ці дозволи на виїзд. Вони стикнулися з тим, що раніше у них чогось не вимагали. Думаю, їхню енергію варто направити якраз на товаришів по цеху, про що я сказав.

– Мабуть, були випадки, коли люди не поверталися, Щегель точно не перший. Не здається, що зараз була спроба навмисно інформаційно розкачати цю історію чи то проти вас, чи проти міністерства?

– Зрозуміло, що я не зручний для багатьох персонаж. Я на це вже не звертаю уваги. Цей приклад змусив подивитися на цю історію під іншим кутом, у тому числі відповідальності і ефективності роботи нашого культурного сектору, який працює у Європі.

Відбулося понад 3 тисячі різних культурних акцій за рік війни, і багатьом ми допомагали з виїздами, це масові охоплення, мільйони доларів зібраних коштів. Але є й такі приклади. Безперечно, на артистів чи представників культури звертають увагу, але, на жаль, я думаю, що тут варто подивитися й на інших товаришів менш відомих, які якимось чином просочуються в "батальйони Монако" та інші міста. Це ті, що відомі, а скільки ще може бути невідомих.

Щодо кейсу Щегеля. Наші колеги й медійники, які працюють з USAID і не тільки, провели термінове дослідження після того, як почався цей скандал – чи це не ІПСО. І виявилося, що новина пішла з сайту Politeka, а потім рознеслася російськими ЗМІ і телеграм-каналами. І наші ЗМІ це підхопили. І ми маємо розуміти, що далі таких історій буде ще більше, тому що нас дуже сильно розхитують.

– Кілька питань щодо ситуації навколо Києво-Печерської лаври. Є визначена дата – 29 березня, з якої у УПЦ (МП) закінчується строк оренди приміщень Нижньої лаври. Що буде відбуватися в лаврі цього дня?

– Міжвідомча комісія, яка була створена раніше, прийшла до висновків про порушення характеру угоди, яка була укладена режимом Януковича з представниками УПЦ (МП). Комісія діє відповідно до закону, досліджує збереження майна, в тому числі і рухомого, 800+ музейних експонатів. Я сподіваюся, що це й надалі відбуватиметься в межах закону. Безперечно, в лаврі має продовжуватися духовне чернече життя. В який спосіб? Я думаю, це ми найближчим часом побачимо.

Але важливий акцент – це державне майно. І держава має точно розуміти, що воно збережено, що воно перебуває в належному стані, в тому числі й музейний фонд, і до нього є доступ громадськості.

– Термін оренди Успенського собору та Трапезного храму закінчився. Предстоятель ПЦУ Епіфаній провів там кілька богослужінь. Планується передача ПЦУ цих храмів на довгострокову оренду? Вони взагалі зверталися з такою пропозицією?

– Ми поки що розглядаємо питання, що в лаврі має продовжуватися служіння та релігійне життя. Такі періодичні служби надихають вірян. Наразі про довгострокову оренду мова не йде, але тут також ми з депутатами обговорюємо можливі зміни до закону.

Зараз ми не можемо передавати в безкоштовне користування державне майно, це тільки оренда. А далеко не завжди релігійні організації можуть її потягнути з фінансової точки зору. Але крім Нижньої лаври у нас закінчилися угоди користування майном і в Чернігові, і в одному з храмів в Почаєві. Ми зараз над цим якраз працюємо стосовно припинення дії таких угод і підписання відповідних актів прийому-передачі.

– Щодо посилення мовного законодавства. Що ви думаєте про ініціативу складання іспиту з української мови при отриманні громадянства?

– Найближчим часом цей закон буде в парламенті розглядатися (закон №7606 було ухвалено 21 березня, розмова відбулася 18 березня - ред.). Закон урядовий, буквально наступного тижня він буде винесений і можна подивитися історію походження. З нами консультувалися.

– Ви підтримуєте проект?

– Так, підтримую. Але одночасно ми розглядаємо проект, про який ми більше найближчим часом розкажемо – як популяризувати англійську мову, зробити її більш вживаною. Це мова міжнародного спілкування, яка дозволяє кожній людині підвищувати власні можливості з точки зору перспектив роботи, інтеграції в світове суспільство. Я думаю, що це паралельні процеси.

– Чи задоволені ви тим, як контролюється мовне законодавство, виносяться десь приписи, когось штрафують? За вашої оцінкою, все працює, як має працювати?

– Під час війни, мені здається, це стало вже менш актуальною темою, стосовно того, дотримується воно чи ні. Тому що природній процес переходу багатьох людей, в тому числі в приватному спілкуванні, на українську мову став невід'ємною частиною захисту від російського агресора.

Ідентифікація мови, історії, наших цінностей – це один той самий ланцюжок, де мова відіграє одну з ключових ролей. Тому зараз говорити про те, що хтось його порушує… Про такі випадки я, може, й чув, але їх один, два або три. Їх набагато менше, ніж було до війни.

– У суспільстві є дискусії щодо того, як звільнитися від радянської культурної спадщини, зокрема щодо святкових днів – 8 березня або 1 травня. Як ви оцінюєте результати відповідних опитувань?

– Я просто радію і шаленію від кількості ініціатив стосовно свят та багатьох інших речей, від яких ми маємо позбутися. Порив зрозумілий і історично виправданий. Та з іншого боку варто слідкувати за наслідками, що ми насправді отримаємо від тих чи інших ініціатив. Так само як і з приводу святкових днів, так само і з приводу "давайте завтра все снесем".

Маємо все ж таки діяти в межах закону. Я також сподіваюся, що наступного тижня буде розглянуто наш спільний з депутатами проект щодо вилучення з реєстрів спадщини пам'ятників, присвячених тим, хто глорифікує Російську імперію. Це принаймні законна підстава для того, щоб знімати Пушкіних і всіх інших товаришів, яких тут понаставляла російська та радянська влада.

– Закон дає підстави чи він зобов'язує, як з декомунізацією?

– Зобов’язує. Це абсолютно законні підстави. Ми були в Полтаві, нам місцеві прихильники Петра I кажуть: "А де законні підстави?" Як зносити якогось радянського партійного вождя, є закон. А де закон про Петра I? Звичайно, не всі дивляться так... При бажанні в Одесі провели опитування і пам’ятник Катерині прибрали. Але якщо бажання немає, має бути закон.

Якщо це пам'ятник, який занесено в реєстр як національну пам'ятку, він має бути, якщо рішення є його перенести, перенесений в відповідне місце і збережений як архітектурна пам'ятка чи щось таке.

Остання версія, яку я чув з розряду щирих пропозицій – давайте коня залишимо, а Щорса приберемо (мова про пам’ятник Щорсу у Києві на перетині вулиці Симона Петлюри та бульвару Тараса Шевченка, - ред.). Це теж варіант, тому що кінь усіма мистецтвознавцями визнається як видатний мистецький кінь.

– Що зрештою буде з цим Щорсом?

– Облікову інформацію має нам надати місто. Ми не можемо просто сказати, що є пам'ятник, перенесіть його. При всіх нюансах війни ми маємо виховувати в собі повагу до закону і розуміння того, що ми не варвари. Кінь же хороший.

– Не можемо не спитати щодо так званих "хороших русских", які їдуть в Україну. Ви говорили, що треба певні запобіжники, тому що багато хто приїжджає до нас за паспортами інших держав, наприклад, ізраїльськими або американськими. І як вам сама концепція "хороших русских" в принципі?

– Я б скоріше говорив про "корисних русских", які дійсно засуджують Путіна, які борються спільно з українцями. А у "хороших русских" я не вірю.

Коли наші західні партнери розповідають, мовляв, давайте профінансуємо опозиційні російські ЗМІ, то я говорю: вибачте, але ви фінансуєте громадян Російської Федерації. Я розумію, коли ви фінансуєте "Радіо Свобода", громадян європейських країн, які ведуть мовлення російською мовою. Але це громадяни країни-агресора.

При всій ліберальності цих ЗМІ, можливо, до одного або двох з них немає питань. Можливо, це The Insider чи "Проект". У мене особисто до багатьох інших є питання, але це не моя справа – лізти в російський город з цими речами.

Використовувати їх з точки зору боротьби проти російського агресора певною мірою можна. Але далі в цій дискусії з'являються особи типу Анни Нетребко, яка вже ніби й не така погана, бо сказала, що вона "за мир". Потім з'являться ще інші товариші, які будуть нести все ж російські наративи та російську пропаганду під маскою того, що не всі росіяни погані.

Якщо не всі росіяни погані, то йдіть та переоберіть Путіна, йдіть арештуйте його! Де ви були впродовж 23 років? Ви можете казати, що ви боролися, але недоборолися, ну так це наша проблема? Тепер це наша проблема.